Ухвала

від 23.09.2021 по справі 757/50013/21-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/50013/21-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання директора Товариства зобмеженою відповідальністю«СОІЛ» ОСОБА_3 проскасування арештумайна,накладеного ухвалоюслідчого суддіПечерського районногосуду м.Києва від24.06.2021 року в рамках кримінального провадження №42020100000000208,

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання директора ТОВ «СОІЛ»(ідентифікаційнийкод 43099231) ОСОБА_3 в порядку ст. 174 КПК України про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.06.2021 року в рамках кримінального провадження №42020100000000208.

Мотивуючи зазначене клопотання, заявник вказує, що арешт накладено необґрунтовано, з порушенням положень ст. 170 КПК України, без перевірки обставин та підстав накладення такого арешту. Також посилається на те, що накладений арешт грубо порушує право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, арештоване майно не відповідає ознакам визначених ст. 98 КПК України, а також вказує, що відношення до розслідуваного кримінального провадження ТОВ «СОІЛ» (ідентифікаційний код 43099231) не має.

У судове засідання слідчий та прокурор не з`явились, про розгляд клопотання повідомлялись належним чином.

До суду надійшла заява адвоката ОСОБА_4 про розгляд клопотання за його відсутності, вимоги визначені у клопотанні підтримує, просить задовольнити.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали провадження за клопотанням, приходить до наступного висновку.

Так, судовим розглядом встановлено, що Київською міською прокуратурою здійснюється нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва у кримінальному №42020100000000208, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191 КК України.

В рамкахцього кримінальногопровадження ухвалоюслідчого суддіПечерського районногосуду м.Києва від24.06.2021 року накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності ТОВ «СОІЛ» (ідентифікаційний код 43099231), а саме на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2094263480000).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов`язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно домотивувальної частиниухвали від24.06.2021 року, метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею під час розгляду даного клопотання встановлено, що у вказаному кримінальному провадженні підозра посадовим особам та власникам ТОВ «СОІЛ» не пред`являлась, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Крім того, при розгляді клопотання про скасування арешту майна стороною обвинувачення не доведено наявність будь-яких фактичних даних (доказів), відповідно до яких є необхідність у подальшому застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт указаного майна ТОВ «СОІЛ».

Стороною обвинувачення не надано суду допустимих, у розумінні ст. 86 КПК України, доказів, що ТОВ «СОІЛ» має яке-небудь відношення до кримінального правопорушення або що саме посадовими особами ТОВ «СОІЛ» вчинено інкриміноване кримінальне правопорушення, а тому відповідно відсутні підстави для відповідальності товариства за можливі незаконні дії третіх осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 3. ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Отже, кримінальний процесуальний закон ставить в чітку залежність застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов`язком слідчого, прокурора довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який сторона обвинувачення зазначає у своєму клопотанні.

Згідно зі ст. 7, 16КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Враховуючи вказане, підстав вважати, що існує правова підстава для подальшого арешту майна спростовується, а також ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого обмеження прав власності.

Керуючись, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 167, 170-175, 309 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «СОІЛ» ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.06.2021 року в рамках кримінального провадження №42020100000000208 задовольнити.

Скасувати арештмайна,накладений напідставі ухвалислідчого суддіПечерського районногосуду м.Києва від24.06.2021року,а самена квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2094263480000), яка на праві власності належить ТОВ «СОІЛ» (ідентифікаційний код 43099231).

Скасувати заборону державному реєстратору або будь-якому іншому суб`єкту державної реєстрації (Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, будь-які зміни, у тому числі зміни, що стосуються адреси до таких записів, відносно нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2094263480000).

Скасувати заборону державному реєстратору або будь-якому іншому суб`єкту державної реєстрації (Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, утвореного шляхом поділу/виділення/об`єднання майна (його часток) за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2094263480000).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1