Ухвала

від 27.09.2021 по справі 580/7354/21

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

27 вересня 2021 року справа № 580/7354/21

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Рідзель О.А., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Паланської сільської ради про визнання неправомірним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

21.09.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Паланської сільської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати неправомірним рішення відповідача від 28.01.2021 №6-113/VIII Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_2 в адміністративних межах села Максимівка (за межами населеного пункту) ;

- повернути земельну ділянку (кадастровий номер 7124385300:02:000:0101), площею 2,5135 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах села Максимівка (за межами населеного пункту) в комунальну власність Паланської сільської ради.

Ознайомившись із позовною заявою, виявлено підстави для відмови у відкритті провадження, з огляду на таке.

Згідно з п.1 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За змістом ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб`єктного складу, а із суті спору. Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, які треба розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Суд врахував, що майнові відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

В контексті викладеного суд врахував, що підставою позовних вимог про визнання протиправним рішення відповідача позивач визначила неправомірну, на її думку, передачу земельної ділянки (кадастровий номер 7124385300:02:000:0101), площею 2,5135 га у власність ОСОБА_2 .

Отже, підстави та обґрунтування позову свідчать, що у спірних правовідносинах позивач не брав та не бере безпосередньої участі.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Ст.80 Земельного кодексу України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Врахувавши зазначене встановлено, що відповідач у спірних правовідносинах реалізує повноваження власника землі. Обґрунтування та предмет позовних вимог стосуються реалізації цивільних правовідносин позивача на отримання земельної ділянки, яка надана у власність третій особі.

Відповідач у цій справі реалізував повноваження власника землі, а спірні правовідносини виникли з приводу передачі права власності на вищевказану земельну ділянку. Водночас позивач у таких правовідносинах не брав участі. Спірне рішення не стосується його безпосередньої участі.

Отже, такий предмет спору направлений на позбавлення права власності на земельну ділянку іншої, ніж позивач, особи.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд врахував, що припинення дії, яка порушує право та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб відповідно до п.п.3, 10 ч.2 ст.16 ЦК України є способами захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, предмет спору у цій справі щодо визнання протиправним рішення виник з цивільних правовідносин.

При вирішенні питання щодо компетенції суду Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2021 року у справі №823/56/17 врахував критерій суб`єктного складу спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, із яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник із розпорядження уповноваженим органом землею, є складним і комплексним із правової точки зору. При прийнятті рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб`єкта владних повноважень, а з другого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення як правовий акт індивідуальної дії є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею у суб`єктів приватного права.

Оспорювання рішення органу державної влади поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до цього органу, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/8018/17).

Отже, незважаючи на те, що предметом спору є рішення органу державної влади, суть вимог в кінцевому результаті зводиться до конкуренції майнових прав на конкретну земельну ділянку.

Таким чином, спір хоч і пов`язаний з оцінкою повноважень суб`єкта владних повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, проте визначальним є існування речового права у інших осіб на цю земельну ділянку, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №823/56/17.

Крім того, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Крім того, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Тому заявлений у цій справі спір не підвідомчий адміністративному суду.

Суд також враховує правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №0740/993/18 відповідно до якого якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням , дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування , їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними , і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів , то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, предмет спору у цій справі виник з цивільних правовідносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)» . З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Справи, що виникають з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства. Отже, за вказаною диспозицією в Україні встановлено презумпцію цивільного процесу.

Тому суд дійшов висновку про підвідомчість спору місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.

Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.170 КАС України визначений обов`язок судді відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі та роз`яснити позивачу, що спір в цій частині віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 170-171, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Паланської сільської ради про визнання неправомірним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії.

2. Роз`яснити сторонам, що спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

3. Копію ухвали направити позивачу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з моменту її складення.

Суддя О.А. Рідзель