Рішення

від 28.09.2021 по справі 329/674/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№329/674/21

Справа № 329/674/21

Провадження 2-о/329/39/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2021 року смт Чернігівка Запорізької області

Чернігівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

секретаря - Синяк Л.П.,

адвоката - Глушкова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чернігівка Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний батько, ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 6,5441га, кадастровим номером 2325585000:03:005:0002.

У встановлений законом строк позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а його баба, ОСОБА_5 , відмовилася від прийняття спадщини на його користь. Відповідачі по справі - його рідні тітка і дядько, брат і сестра батька, були зареєстровані із ним (батьком) і проживали, до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не звертались. Коли почали оформлювати спадщину, виявилося, що оригінал державного акту на землю втрачено.

Просить встановити факт того, що ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , був його рідним батьком, та визнати в порядку спадкування право власності на зазначену земельну ділянку.

В судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, пояснив, що народився в 1988р., його матір`ю є ОСОБА_6 , а батьком був ОСОБА_4 . Чому батьки не одружилися і в позасудовому порядку не оформили батьківство - не знає, але жили вони разом до його 17-річчя, в будинку матері, по АДРЕСА_1 , приблизно до 2002-2003р., надалі посварилися і батько повернувся жити до своєї матері, ОСОБА_5 , в будинок АДРЕСА_2 , в тому ж селі, де був прописаний і де й помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , від серцевої недостатності. Ховали його всією родиною.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав, пояснив, що спадкодавець був його рідним братом. Їх батьками були ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер в 2001р., та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона ще жива. Дітей в них було четверо - двоє відповідачів у справі, спадкодавець, і брат ОСОБА_8 , який помер в 2006р. Сам відповідач народився в 1977р. і все життя прожив у АДРЕСА_2 . Із ОСОБА_6 , матір`ю позивача, спадкодавець почав проживати однією родиною з 1988р., в її будинку, по АДРЕСА_1 , в цьому ж селі, тоді ж у них народився син ОСОБА_1 , позивач. Шлюб вони не реєстрували, причин цього не знає, йому в той час було 10 років. Коли ОСОБА_1 виповнилося 17, ОСОБА_4 повернувся жити в батьківську хату, бо зловживав алкоголем, і з ОСОБА_6 через це сварився. Через викладене відповідач позов визнає, позаяк спадкодавець проживав із матір`ю позивача 17 років, разом із нею утримував і виховував хлопця, надалі вони фактичні шлюбні стосунки припинили, але він завжди визнавав позивача своїм рідним чином. Ховали ОСОБА_4 всією родиною, ОСОБА_1 також. Сам відповідач свої спадкові права не оформлював і оформлювати не буде, вважаючи, що спадкувати повинен позивач як рідний син.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнала, пояснила, що ОСОБА_4 був її рідним братом, позивач є його рідним сином, а їй доводиться рідним племінником. Чому брат не одружився із матір`ю ОСОБА_1 та не оформив своє батьківство - не знає, але ОСОБА_4 все своє життя визнавав хлопця своїм рідним сином, утримував та виховував його, проживав із його матір`ю, ОСОБА_6 , однією сім`єю 17 років.

Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 6, 8441га, на території Обіточненської сільської ради Чернігівського району Запорізької області (а.с.11).

Спадкоємцями після його смерті є матір ОСОБА_5 , яка, згідно матеріалів спадкової справи, відмовилася він прийняття спадщини на користь позивача; та відповідачі по справі, рідні брат і сестра, які прийняли спадщину в силу положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України, позаяк постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, і не заявили про відмову від неї.

Позивач просить встановити факт того, що ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , був його рідним батьком.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року , необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі КпШС України).

Оскільки позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, а не СК України, який набув чинності з 01.01.2004р.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995р. Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення судам було роз`яснено, що заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має вирішувати з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС України.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо в свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній), і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини або самою дитиною після досягнення повноліття.

Частиною другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.

Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.

Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

Таким чином, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Отже, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Згідно актового запису № 06 от 18.08.1988р. про народження позивача, його матір ОСОБА_15 перебуває у шлюбі з ОСОБА_16 , який не є батьком дитини, про що вони подали спільну заяву, і батько записаний зі слів матері (а.с.62).

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що є матір`ю позивача. Із ОСОБА_4 вони односельці, однокласники, вони закінчили школу в 1978р. і свідок поїхала вчитися до м. Бердянська. Повернулася через два роки і влаштувалася працювати на ферму телятницею. ОСОБА_4 працював там же. В 1984р. свідок уклала шлюб із ОСОБА_16 , але сімейне життя в них не склалося через зловживання алкоголем, сварки та бійки, і вона вигнала його зі своєї хати в 1986р., але шлюб із ним не розривала, і почала проживати однією родиною із ОСОБА_4 . У 1988р. в них народився син ОСОБА_1 . Шлюб укладати ОСОБА_4 їй не пропонував, вважаючи це формальністю, а батьком ОСОБА_1 свідок нікого не записала, бо їй так порадила дільнична медсестра. Коли сину виповнилося 18 років, вони з ОСОБА_4 припинили фактичні шлюбні відносини через постійні сварки, і він повернувся жити до матері, на АДРЕСА_2 , де залишався прописаним.

Свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що в 1983р. приїхав жити з батьками в с. Обіточне Чернігівського району Запорізької області, де й живе дотепер. Із ОСОБА_4 вони разом працювали на фермі в колишньому КСП Дружба , з 1994 по 1998р., товаришували і поза роботою, спілкувалися як односельці. ОСОБА_4 проживав однією родиною із ОСОБА_6 , вони мали сина ОСОБА_1 , він приводив хлопчика на роботу, завжди казав, що це його син і завжди визнавав його сином. Помер ОСОБА_4 в цьому, 2021р., ховали його всією родиною, ОСОБА_1 винаймав автомобіль і разом із свідком їздив у морг забирати тіло батька.

Таким чином, судом у судовому засіданні встановлено і наданими доказами підтверджено, що спадкодавець проживав однією родиною із матір`ю позивача 17 років, утримував та виховував його, визнавав за життя своє батьківство, що дає підстави суду встановити факт його батьківства стосовно позивача.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч.1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

Заповіту на спірну ділянку спадкодавцем складено не було.

Позивач є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, як рідний син.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідачі, як спадкоємці другої черги за законом, і які проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, не заперечують проти визнання за позивачем як за спадкоємцем першої черги за законом, справа власності на спадкове майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У встановлений законом строк позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини згідно ст. 1220 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно положень ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 392 ЦК України в разі відсутності документів на право власності, власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, - суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги, та визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 213, 1216, 1217, 1218, 1268 ЦК України, ст. ст. 53, 55 КпШС, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. № 7 Про судову практику у справах про спадкування, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995р. Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення ст. ст. 130, 131, 229, 247, 280-289 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженець с. Обіточне Чернігівського району Запорізької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця с. Обіточне Чернігівського району Запорізької області.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця с. Обіточне Чернігівського району Запорізької області, в порядку спадкування після смерті його рідного батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Обіточне Чернігівського району Запорізької області, право власності на земельну ділянку, площею 6,5441га, кадастровим номером 2325585000:03:005:0002, розташовану на території Обіточненської сільської ради Чернігівського району Запорізької області.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду впродовж 30 днів з дня проголошення.

Суддя: Покопцева Д.О.