Рішення

від 29.09.2021 по справі 495/5064/19

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/5064/19

№ провадження 2/495/177/2021

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

29 вересня 2021 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Іванченко А.С.,

справа № 495/5064/19,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання прийняти відступне за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 18.06.2019 року звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відповідно до якого просить суд: стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики від 13.12.2017 року у розмірі 4 000 000 грн. та судовий збір.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.12.2017 року між ним та ОСОБА_2 у простій письмовій формі було укладено договір позики.

Підтвердженням укладання вищевказаного договору є засвідчення його автентичними підписами позикодавця та позичальника.

Предмету договору позики виступали грошові кошти у розмірі 4 000 000 грн, для купівлі нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також для оформлення права власності та проведення капітального ремонту.

За умовами договору, позичальник зобов`язався повернути загальну суму боргу одним платежем у 4000 000 грн., в строк до 13.12.2018 року включно.

Разом з тим, при особистому спілкуванні відповідач повідомив про неможливість виконання умов договору позики, через відсутність повної суми грошових коштів.

Таким чином, відповідач порушив зобов`язання щодо повернення позики, оскільки не виконав його у строки встановлені у договорі позики , що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

18 червня 2019 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду судом відкрито загальне позовне провадження у справі та справа призначена до підготовчого судового розгляду.

19.06.2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання прийняти відступного за договором позики.

Свої вимоги мотивував тим, що згідно п.7 договору позики, сторони обумовили, що в разі неповернення суми позики, визначеної п.1 даного договору у строк визначений п.5 договору, позичальник зобов`язується передати відступного, а позикодавець зобов`язується прийняти відступного відповідно до ст. 600 ЦК України.

Так, згідно ст. 600 ЦК України, зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

При цьому, зазначив, що 27.11.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору позики від 13.12.2017 року.

У відповідності до п.1 додаткової угоди, в разі неповернення суми позики, визначеної п.1 даного договору у строк визначений п.5 договору, позичальник зобов`язується передати відступного, а позикодавець зобов`язується прийняти відступного, у вигляді наступних об`єктів нерухомого майна: нежитлові будівлі, загальною площею 2924,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать позичальнику на підставі договору поділу нежитлових будівель, що є спільною частковою власністю від 07.03.2018 року; а також земельної ділянки, кадастровий номер 5121084200:01:002:0917, площею 1,4051 га, що належить позичальнику на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 05.10.2018 року.

За умовами вищенаведеної додаткової угоди, протягом 3 міс з дня прострочення основного зобов`язання за даним договором, позичальник зобов`язується передати відступного, а позикодавець - прийняти його, шляхом укладання нотаріально посвідчених договорів дарування.

Між тим, не дивлячись на імперативність обумовлених сторонами умов договору, ОСОБА_1 без будь-яких обґрунтувань відмовився в односторонньому порядку від прийняття відступного.

Таким чином, відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання щодо прийняття відступного, обумовленого у самому договорі.

За таких обставин, ОСОБА_2 вважає доцільним просити суд: припинити зобов`язання за договором позики від 13.12.2017 року, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на відступного нежитлові будівлі та земельну ділянку.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21.06.2019 року, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання прийняти відступне за договором позики прийнято та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

01.07.2019 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було постановлено ухвалу про закриття провадження у справі у зв`язку з визнання мирової угоди.

Між тим, 12.02.2020 року постановою Одеського апеляційного суду, з підстав того, що умови мирової угоди не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності, адже нежитлові будівлі та земельна ділянка щодо яких вирішено питання про затвердження мирової угоди придбані подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період зареєстрованого шлюбу, а саме в 2018 році, тож внаслідок встановлення таких обставин, ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.07.2019 року скасовано, праву направлено для продовження розгляду справи до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

10 березня 2020 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду вказана справа прийнята до провадження судді Прийомової О.Ю. з призначенням її підготовчого розгляду.

22 березня 2021 року Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та призначений її розгляд по сутті.

Позивач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, матеріали справи містять заяву представника про розгляд справи у відсутність, з проханням позовні вимоги задовольнити.

Відповідач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, ним неодноразово надавались заяви про відкладення розгляду справи, однак в судове засідання так і не з`явився, на судове засідання призначене на 29 вересня 2021 року причини неявки суду не повідомив.

Згідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Оскільки учасники справи повідомлялися належним чином, причину неявки суду не повідомили, вказану справу можливо вирішити за їх відсутності, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутність сторін, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Вивчивши матеріали справи, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що дійсно 13 грудня 2017 року між ОСОБА_1 /Позикодавець/ та ОСОБА_2 /позичальник/ у простій письмовій формі був укладений договір позики. /а.с. 7-9/

Так, за умовами вищевказаного договору, позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти у розмірі 4 000 000 грн, для купівлі нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складаються в цілому: літ А - будівля ізолятору, площею546,10 кв.м., літ Б - будівля убойно-санітарного пункту, площею 140,80 кв.м., літ В - будівля пологового відділення, площею 2841,30 кв.м., літ Г - будівля навозоприймальника, площею 83,6 кв.м., загальною площею 3695 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 34955 кв.м, а також для оформлення права власності на вищевказану земельну ділянку та проведення капітального ремонту вищевказаних нежитлових будівель.

Згідно п.2 Договору позики, передачу грошей було здійснено до укладання цього договору.

Сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним.

Позичальник зобов`язується повернути загальну суму боргу одним платежем у розмірі 4 000 000 грн, в строк до 13.12.2018 року включно /п.5 Договору позики/.

Обумовлення сторонами усіх умов договору та погодження з ними є засвідчення його підписами сторін.

Між тим, як вбачається з п.7 Договору позики, в разі неповернення суми позики, визначеної п.1 даного договору у строк визначений п.5 даного договору, позичальник зобов`язується передати відступного, а позикодавець зобов`язується прийняти відступного у відповідності до ст. 600 ЦК України.

Вид, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами додатковою угодою до цього договору.

Матеріалами справи підтверджено, що 27.11.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була укладена Додаткова угода до договору позики від 13.12.2017 року, в якому продубльовані вимоги п.7 Договору позики, між тим з конкретизацією відступного та строку повернення.

Так, в разі неповернення суми позики, визначеної п.1 даного договору у строк визначений п.5 даного договору, позичальник зобов`язується передати відступного, а позикодавець зобов`язується прийняти відступного у вигляді наступних об`єктів нерухомого майна:

- нежитлові будівлі, загальною площею 2924,9 кв.м. ,що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать позичальнику на підставі договору поділу нежитлових будівель, що є спільною частковою власністю від 07.03.2018 року;

- Земельна ділянка, кадастровий номер 5121084200:01:002:0917, площею 1,4051 га, що належить позичальнику на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 05.10.2018 року.

У п.2 Додаткової угоди зазначено, що протягом 3 міс з дня прострочення основного зобов`язання за даним договором, позичальник зобов`язується передати відступного, а позикодавець зобов`язується прийняти відступного, у розмірі визначеному п.1 даної додаткової угоди, шляхом укладання нотаріально посвідчених договорів дарування.

У розумінні п.3 Додаткової угоди, в разі передання позичальником відступного позикодавцю та в разі прийняття позикодавцем відступного від позичальника, зобов`язання за договором позики від 13.12.2017 року припиняються.

Нормативне обґрунтування.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи. ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб`єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Оцінка аргументів сторін, висновки суду.

Між тим, дійсність укладання договору позики та отримання коштів не заперечується жодною із сторін.

Так, само в ході розгляду справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 суму боргу станом на день розгляду справи не повернув, посилаючись на відсутності у нього вказаних коштів, у зв`язку з фінансовими труднощами.

Натомість, ОСОБА_2 наполягає на імперативності обумовлених сторонами умов у договорі позики від 13.12.2017 року, зокрема п.7 та додаткової угоди від 27.11.2018 року про передачу та прийняття відступного.

Проте, застосування даного положення в даних конкретних правовідносинах суперечить умовам справедливості, добросовісності та розумності, адже прямим чином впливатиме на права іншої особи, дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у шлюбі з якою він перебуває з 08.11.2009 року, про що звернуто увагу суду апеляційної інстанції у Постанові від 12.02.2020 року, якою скасовано ухвалу про затвердження мирової угоди сторін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання, а на підставі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що у сенсі розуміння вимог ст. 625 ЦК України, скрутне матеріальне становище позичальника не є підставою для звільненим його від зобов`язання повернути грошові кошти отримані за договором позики.

Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначена норма кореспондується з ч.3 ст.6 ЦК України, якою визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, в той час як сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частиною 4 зазначеної статті визначено, що вищенаведені положення застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Суд в даному випадку не надає оцінки чинності або недійсності окремим положенням договору позики, а саме п.7 та умовам додаткової угоди, між тим вважає доцільним вказати, що такі положення мали б враховувати думку усіх зацікавлених осіб, чиїх прав можуть торкатись відповідні умови.

Концепція ст. 60 Сімейного кодексу України встановлює презумпцію спільної сумісної власності подружжя.

Між тим, доказів на погодження з умовами договору позики дружини ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Напроти, не погодження її з ними, адже предмет відступного не стосується лише прав позичальника, і було результатом скасування укладеної мирової угоди.

Це вказує, що деякі положення договору позики, зокрема п.7 та умови додаткової угоди виходять за межі прав та обов`язків сторін договору, та не можуть бути застосовані судом, не зважаючи на їх імперативність.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов`язання розділу І книги п`ятої Зобов`язальне право ЦК України.

Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Між тим, виконання зобов`язання щодо повернення усієї суми боргу не було виконано, в той же час передання відступного є неможливим.

За таких обставин, на основі повно та всебічно досліджених доказів, оцінивши їх належність, достатність, достовірність та логічний взаємозв`язок, виходячи з норм чинного законодавства та його правозастосування до фактичних обставин справи, прийнявши до уваги, що достовірність укладання договору жодною із сторін не оскаржується, факт отримання коштів за договором позики від 13.12.2017 року доведений, проте зобов`язання з повернення не виконане, суд вважає доцільним позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити в повному обсязі.

Натомість зустрічні позовні вимоги є загалом необґрунтованими, відсутні правові підстави задля припинення зобов`язання, адже борг позивачем не повернутий, передача відступного виходячи з конструкції даного договору є неможливою, більш того може призвести до порушення прав інших осіб, що є неправомірним, а тому суд відмовляє у зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання прийняти відступне за договором позики.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог, слід стягнути з відповідача сплачений позивачем судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 524, 533, 536, 625, 638, 1046, 1046-1049 ЦК України, ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛ И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 13.12.2017 року в розмірі 4000 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 120 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання прийняти відступне за договором позики - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складений 29 вересня 2021 року.

С У Д Д Я :