Рішення

від 29.09.2021 по справі 756/2813/20

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

29.09.2021 Справа № 756/2813/20

Унікальний № 756/2813/20

Провадження № 2/756/865/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шевчука А.В.,

секретарів - Волкової А.А., Демченко І.В.,

за участі: позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Казьмірової Н.Ю. , Шевченко О.Г. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Київського міського центру зайнятості у якому просила стягнути з останніх середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі - 6 381,54 грн. та середній заробіток за час затримки виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.09.2019 року по справі № 756/16157/18 в розмірі 55 340,04 грн.

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що працювала в Оболонському районному центрі зайнятості з 24.03.2004 року (на сьогоднішній день Оболонський районний центр зайнятості перейменований в Оболонську районну філію Київського міського центру зайнятості).

Наказом №322-К від 08.11.2018 року позивача звільнили з роботи 13.11.2018 року у зв`язку з скороченням чисельності або штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України.

12.09.2019 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва (справа № 756/16157/18) позов ОСОБА_1 задоволено частково, при цьому ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості з 13.11.2018 року та стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 88 949, 97 грн., а також моральну шкоду у розмірі 9 023,81 грн., судовий збір у розмірі 704,80 грн. При цьому, зазначено про негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь розміру середньомісячної заробітної плати.

18.11.2019 року постановою Київського апеляційного суду вищевказане рішення Оболонського районного суду м. Києва залишено без змін.

Таким чином, наказом Київського міського центру зайнятості від 13.09.2019 року №200-к ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості з 13.11.2018 року та сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2018 року по 12.09.2019 року в розмірі 88 949,97 грн., який визначено судом.

При цьому, за твердженням позивача після її поновлення на роботі, наказом Київського міського центру зайнятості від 17.09.2019 № 204-к року її посадовий оклад підвищено до 4 900,00 грн. на місяць, лише з 13.09.2019 року, хоча підставою для підвищення посадового окладу став наказ Київського міського центру зайнятості від 19.04.2019 року № 215 про підвищення посадових окладів працівників Київського міського центру зайнятості та районних філій з 19.04.2019 року.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що оскільки підвищення посадових окладів і, зокрема, за її посадою з якої вона була незаконно звільнена відбувся в період за який за нею зберігався середній заробіток за час вимушеного прогулу, роботодавець має сплатити їй суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу із врахуванням коефіцієнту підвищення розміру середньоденної заробітної плати, а не з середньоденної заробітної плати до підвищення.

Таким чином, за твердженням позивача, оскільки Київський міський центр зайнятості не повідомив суд про підвищення посадових окладів і не надав суду під час розгляду справи про поновлення на роботі відповідний перерахунок середньоденної заробітної плати з 07.12.2018 року по 12.09.2019 року, насправді було спричинено затримку у виконанні рішення суду від 12.09.2019 року в частині виплати належного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

09.10.2020 року через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача вказує про виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.09.2019 року №756/16157/18 в повному обсязі, а саме щодо поновлення позивача на роботі та здійсненні виплат вказаних у рішенні суду. Крім того, звертали увагу суду на пропуск ОСОБА_1 строку для звернення до суду із вказаним позовом та просили відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

09.10.2020 року через канцелярію суду подано відзив третьої особи на позовну заяву у якому останні просять відмовити в позові у повному обсязі в зв`язку із пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду.

04.01.2021 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, а саме просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 188 278,77 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засідання просили у позові відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.

Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, судом встановлено наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 24.03.2004 року по 08.11.2018 працювала в Оболонській районній філії Київського міського центру зайнятості.

Наказом Київського міського центру зайнятості №322-к від 08.11.2018 року позивача звільнено у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України) з 13.11.2018 року.

При цьому, рішенням Оболонського районного суду м. Києва №756/16157/18 від 12.09.2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості. Одночасно вирішено питання та задоволено вимогу про стягнення з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 88 949, 97 грн., моральну шкоду в розмірі 9 023, 81 грн.

18.11.2019 року постановою Київського апеляційного суду рішення Оболонського суду м. Києва від 12.09.2019 залишено без змін.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечувалось в судовому засіданні сторонами, що Київський міський центр зайнятості 13.09.2019 наказом №200 к поновив позивача на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості з 13.11.2018 року. Крім того, 16.09.2019 року Київський міський центр зайнятості виплатив ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 88 949, 97 грн. та 17.12.2019 моральну шкоду в розмірі 9 023, 81 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8312 від 16.12.2019 року, а також підтверджено позивачем у судовому засіданні.

Судом встановлено та не заперечувалося позивачем, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 88 949, 97 грн. чітко визначено у рішенні Оболонського районного суду м. Києва №756/16157/18 від 12.09.2019 року, питання підвищення посадових окладів не ініційоване та не було предметом дослідження при розгляді вказаної справи про поновлення на роботі, при цьому ОСОБА_1 не оскаржувала рішення Оболонського районного суду від 12.09.2019 року з цих підстав.

Таким чином, рішення Оболонського районного суду м. Києва №756/16157/18 від 12.09.2019 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано на наступний день після його ухвалення, в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу 16.09.2019 року, а моральної шкоди 17.12.2019 року.

З огляду на зазначене, твердження позивача про затримку виконання рішення не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

На думку суду ОСОБА_1 безпідставно ототожнює різницю суми яку вона могла б отримати після підвищення посадових окладів працівників Київського міського центру зайнятості і районних філій після поновлення на роботі та можливого здійснення перерахунку на підставі наказу Київського міського центру зайнятості від 19.04.2019 року № 215 із розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначеного у рішенні суду, що набрало законної сили.

Згідно із частиною першою ст. 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку із цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі, середній заробіток за час вимушеного прогулу, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За таких обставин, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 522/13736/15, від 30.10.2019 року у справі № 478/751/17.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 17.09.2019 № 204 к позивачу було встановлено посадовий оклад у розмірі 4 900 грн. з 13.09.2019 року на підставі наказу Київського міського центру зайнятості від 19.04.2019 року № 215. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 25.09.2019 року під особистий підпис.

Таким чином, саме 25.09.2019 року вважається днем, коли ОСОБА_1 дізналася про підвищення посадових окладів працівників Київського міського центру зайнятості та районних філій а, отже не позбавлена можливості звернутися із відповідними вимогами про перерахунок та стягнення різниці неотриманої заробітної плати, однак останнім днем звернення до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було 25.12.2019 року.

З штампу вхідної кореспонденції та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Оболонського районного суду м. Києва вбачається, що позовна заява ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду подана до суду 26.02.2020 року, тобто поза межами 3 місячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Згідно з положеннями ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що нею пропущено строк для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з поважних причин.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, враховуючи позовні вимоги та їх обґрунтування, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 94, 233, 236 КЗпП України, ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 137, 141, 263-265, 267 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 29.09.2021 року.

Суддя А.В. Шевчук