Постанова

від 28.09.2021 по справі 759/4755/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 759/4755/19

провадження № 61-14506св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Дельта Банк , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Білич І. М., Лапчевської О. Ф., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) Дельта Банк звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказувало, що відповідач, незважаючи на стягнення заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня

2013 року у справі № 759/15639/13-ц з неї на користь ПАТ Дельта Банк заборгованості за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року

у розмірі 5 086 710,38 грн, не виконує зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим банк заявляє вимоги про стягнення за прострочення виконання зобов`язання коштів, передбачених статтею 625 ЦК України.

За таких обставин просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі

2 503 025,18 грн, яка складається з 3% річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 457 803,93 грн та 2 045 221,25 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року, ухваленим у складі судді Бабич Н. Д., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що

ПАТ Дельта Банк не має права вимоги до ОСОБА_1 , оскільки Господарським судом міста Києва у справі № 910/12760/16 за позовом

ПАТ Дельта Банк до ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант про визнання нікчемного правочину недійсним не досліджувалися обставини, пов`язані з належністю/переходом права вимоги за кредитним договором № 1210-ф

від 2 червня 2008 року. За висновком суду, рішення господарського суду у вказаній справі не призвело до відновлення права вимоги позивача до позичальника за кредитним договором. Право вимоги до позичальника за кредитним договором на належних підставах перейшло до ОСОБА_1 і банк не звертався з віндикаційним позовом, тому у відповідача відсутні майнові (грошові) зобов`язання перед ПАТ Дельта Банк .

Також місцевий суд зазначив, що заочне рішення у справі № 759/15639/13-ц з моменту набрання ним законної сили у примусовому порядку не виконувалося і не підлягає виконанню в майбутньому, оскільки суд відмовив у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому сума, стягнена за судовим рішенням, є натуральним зобов`язанням і вимога за таким зобов`язанням не може бути захищена в судовому порядку. Суд першої інстанції зазначив, що кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Дійшовши такого висновку, місцевий суд послався на висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк , в інтересах якого діяла

адвокат Васильєва І. В., скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 2 503 025,18 грн, яка складається з 3% річних, що становить 457 803,93 грн та 2 045 221,25 грн інфляційних втрат.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неправомірність відступлення права вимоги за договором від 2 липня 2014 року, укладеним ПАТ Дельта Банк та ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант , встановлена судовим рішенням у справі № 910/12760/16, тому з моменту укладення цей договір не створював правових наслідків, у тому числі, в частині набуття ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант права вимоги

до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року. Усі подальші договори про передачу права вимоги є похідними від договору, укладеного ПАТ Дельта Банк та ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант

від 2 липня 2014 року, тому відповідне право вимоги залишається у ПАТ Дельта Банк .

Також апеляційний суд зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки основна вимога кредитора захищена у судовому порядку шляхом ухвалення Святошинським районним судом міста Києва заочного рішення

від 10 грудня 2013 року у справі № 759/15639/13-ц, за яким з відповідача стягнено заборгованість за вказаним кредитним зобов`язанням, тому грошове зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ Дельта Банк не можна вважати натуральним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення пред`явленого позову належними і допустими доказами та задовольнив позов.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року і залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновку суду апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), згідно з яким визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону. Апеляційний суд не врахував, що рішенням Господарського суду міста Києва

від 31 жовтня 2016 року у справі № 911/12760/16 захищено право ПАТ Дельта Банк у неефективний спосіб і не вирішено питання про наслідки недійсності правочину, що вказує на відсутність у позивача права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Помилковим, на думку заявника, є висновок апеляційного суду про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 911/12760/16 має преюдиційне значення для встановлення у цій справі обставин про нікчемність укладеного ПАТ Дельта Банк та ТОВ Факторингова компанія Альфа-Гарант договору про відступлення права вимоги від 2 липня 2014 року, оскільки рішення у справі № 911/12760/16 обґрунтоване законом в редакцій, яка не діяла на час укладення договору від 2 липня 2014 року; цим рішенням не вирішено питання про застосування наслідків недійсності правочину; рішення господарського суду не виконано; право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ Факторингова компанія Альфа-Гарант до ОСОБА_2 , а від останньої - до відповідача. Такого висновку апеляційний суд дійшов без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).

Заявник вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19) та від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), про те, що інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

На думку заявника, апеляційний суд не врахував висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові

від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження

№ 61-32171сво18), згідно з яким натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку .

Також заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та не врахував, що позов пред`явлений до суду зі спливом позовної давності.

Позиція інших учасників справи .

У березні 2021 року представник ТОВ Фінансова компанія Інвест-Кредо - адвокат Васильєва І. В. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на відповідність висновків суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі були доводи заявника про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року залучено ТОВ Фінансова компанія Інвест-Кредо як правонаступника позивача - Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до участі у цій справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 2 червня 2008 року Закритим акціонерним товариством Сведбанк Інвест (в подальшому ПАТ Омега Банк ) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1210-Ф.

18 червня 2013 року ПАТ Омега Банк та ПАТ Дельта Банк , правонаступником якого є ТОВ Фінансова компанія Інвест-Кредо , укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року перейшли до позивача.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня

2013 року у справі № 759/15639/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 5 086 710,38 грн. Вказане рішення набрало законної сили та на момент звернення банку до суду з цим позовом залишається невиконаним.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 16 березня 2018 року у справі № 759/15639/13-ц, яка набрала законної сили, ПАТ Дельта Банк відмовлено у поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого на підставі заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року, до виконання.

Суди встановили, що 2 липня 2014 року за участю банків банківської групи Дельта ПАТ Омега Банк та ПАТ Дельта Банк укладені послідовно протягом одного дня взаємопов`язані правочини, в межах яких ПАТ Дельта Банк уклало з

ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант договори про відступлення права вимоги, відповідно до яких відступлені права вимоги належного виконання зобов`язань боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року на загальну суму 5 422 879,22 грн.

Того ж дня ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант та ОСОБА_2 уклали договір № 1/07 відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого право вимоги належного виконання зобов`язань боржників за кредитними договорами, в тому числі, за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року (позичальник ОСОБА_1 ) на загальну суму вимог 5 422 879,22 грн, відступлені ОСОБА_2

за 10 000 грн.

Крім того, 2 липня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір б/н відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого право вимоги належного виконання зобов`язань боржника ОСОБА_1 за кредитним

договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року на загальну суму 5 422 879,22 грн відступлене ОСОБА_1 за 2 500 грн. Пунктом 5 зазначеного договору сторони погодили, що зобов`язання ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором припинено у зв`язку з поєднанням боржника та кредитора в одній особі.

Протоколом № 78/1 засідання комісії ПАТ Дельта Банк з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67

від 11 березня 2015 року, договір про відступлення права вимоги від 2 липня

2014 року, укладений ПАТ Дельта Банк та ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант , віднесено до нікчемних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року визнано недійсним у зв`язку з його нікчемністю договір про відступлення права вимоги, укладений 2 липня 2014 року ПАТ Дельта Банк та ТОВ Факторингова компанія Актив-Гарант ; зобов`язано відповідача повернути ПАТ Дельта Банк , серед іншого, оригінал кредитного договору № 1210-Ф від 2 червня 2008 року і додатковий до нього договір № 1 від 21 березня 2012 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 30 травня 2017 року вказане рішення залишено без змін.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати

та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц

(провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

У справі № 757/44680/15-ц, яка переглядалась об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо спливу позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування і судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про їх стягнення, тому колегія суддів касаційного суду вважала вказане зобов`язання натуральним і дійшла висновку про відсутність у кредитора права нараховувати суми, визначені статтею 625 ЦК України.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року натуральним зобов`язанням, оскільки заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 759/15639/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 5 086 710,38 грн, тобто вимога ПАТ Дельта Банк про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку.

Апеляційний суд правильно відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що

ПАТ Дельта Банк пропущено строк для пред`явлення виконавчих листів у справі № 759/15639/13-ц до виконання, оскільки вказана обставина не має правового значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою

статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), оскільки апеляційний суд врахував такий висновок, а доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до помилкового тлумачення заявником змісту цієї постанови.

Також касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про невідповідність висновків апеляційного суду висновкам щодо застосування норми права, викладеним Верховним Судом у постановах від 4 червня 2019 року

у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 3 липня 2018 року

у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 7 квітня 2020 року

у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року

у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин .

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у цій справі.

Посилання заявника про неврахування апеляційним судом того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 911/12760/16 захищено право ПАТ Дельта Банк у неефективний спосіб та не вирішено питання про наслідки недійсності правочину, зводяться до незгоди заявника із судовим рішенням у справі № 911/12760/16, яке не є предметом касаційного перегляду в цій справі.

Не впливають на правильність висновку апеляційного суду і доводи касаційної скарги про ненадання належної оцінки розрахунку заборгованості, оскільки протягом розгляду справи судами попередніх інстанції відповідач не зазначала про помилковість розрахунку заборгованості і доказів на спростування розміру заборгованості судам не подавала.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково не застосував наслідки спливу позовної давності, оскільки відповідно до частини третьої статті 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності у суді першої інстанції не заявляла.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без додержанням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - залишенню без змін.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У березні 2021 року представник ТОВ Фінансова компанія Інвест-Кредо - адвокат Васильєва І. В. подала до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки ОСОБА_1 в касаційній скарзі посилається, зокрема, на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), яка прийнята у правовідносинах, що є частково подібними правовідносинам у справі, яка переглядається, відсутні підстави для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Такого висновку, відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження з аналогічних підстав, дійшов Верховний Суд у постанові

від 20 травня 2021 року у справі № 646/6009/18 (провадження № 61-7839св20).

Крім того, колегія суддів враховує, що у відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у березні 2021 року, представник ТОВ Фінансова

компанія Інвест-Кредо - адвокат Васильєва І. В. просила розглянути касаційну скаргу по суті.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити представнику Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо - адвокату Васильєвій Ірині Василівні у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук