Постанова

від 21.09.2021 по справі 634/335/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року

м. Харків

справа №634/335/19

провадження №22-ц/818/3318/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

Учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський виробничий кооператив Україна ,

відповідачі - ОСОБА_1 , Сільськогосподарський виробничий кооператив Всеукраїнський кооператив Надія

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним.

за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу Всеукраїнський кооператив Надія

на рішення Сахновщинського районного суду Харківської від 21 січня 2021 року у складі судді Єрьоміної О.В.,-

в с т а н о в и в:

14 березня 2019 року Сільськогосподарський виробничий кооператив Україна (далі за текстом - СВК Україна ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Всеукраїнський кооператив Надія (далі за текстом - СВК ВК Надія ), в якому просив: визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,55 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0358, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 квітня 2018 року; стягнути судові витрати.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,55 га, кадастровий номер: 6324885500:02:000:0358, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 квітня2018року .

Стягнуто з ОСОБА_1 та СВК ВК Надія на користь СВК Україна витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн у рівних частках з кожного по 960,50 грн, та витрати на правничу допомогу у розмірі 1536,80 грн у рівних частках з кожного по 764,80 грн. В решті вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі СВК ВК Надія , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вказує, що суд першої інстанцій обґрунтовано встановив, що 01.03.2007 СВК Україна та ОСОБА_2 уклали договір оренди щодо спірної земельної ділянки, реєстрація якого відбулася 08.10.2008.

Вважає, що строк договору оренди землі, укладеного 01.03.2007 між СВК Україна та ОСОБА_3 , правонаступником якої є - ОСОБА_1 , та зареєстрованого 08.10.2008 закінчувався 08.10.2018 .

СВК Україна та ОСОБА_1 27.12.2017 уклали додаткову угоду до вказаного договору оренди землі шляхом викладення його в новій редакції. Зазначену угоду не було зареєстровано в установленому законом порядку.

ОСОБА_1 03.05.2018 направив на адресу СВК Україна лист-попередження про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди №б/н від 01.03.2007 та укладати будь-які додаткові угоди після закінчення строку цього договору. Просив спланувати сівозміну так, щоб 08.10.2018 земельна ділянка була вільна від сільськогосподарських культур та повернута оре ндодавцеві у стані не гіршому, ніж передана в оренду.

ОСОБА_1 та СВК ВК Надія 04.04.2018 уклали договір емфітевзису щодо спірної земельної ділянки.

Правовими приписами п.п.2.1, 2.2., 6.3. Договору емфітевзису передбачено, шо власник земельної ді лянки надає землекористувачу право користування земельною ділянкою на строк 10 років (де сять років). Землекористувач набуває права користування земель ною ділянкою з 09.10.2018 року . Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань. Право емфітевзису вважається набутим з 09.10.2018 .

Отже, договір емфітевзису було укладено між СВК ВК Надія та ОСОБА_1 під час дії договору оренди землі, укладеного між СВК Україна та ОСОБА_1 щодо тієї ж самої земе льної ділянки.

З огляду на те, що дія договору оренди землі закінчилася 08.10.2018. у позивача не було чинного права оренди.

Стверджує, що суд першої інстанції взагалі не досліджував поновлення дії договору орен ди землі, укладеного 01.03.2007 між СВК Україна та ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , з огляду на існуван ня додаткової угоди від 27.12.2017.

Вказує, що суд першої інстанції не дослідив, що СВК Україна та ОСОБА_1 27.12.2017 уклали додаткову угоду до договору оренди землі шляхом викладення його в новій редакції, що свідчить саме про укладання нового договору оренди на новий строк.

Договір оренди, укладений між СВК Україна та ОСОБА_2 01.03.2007 вважався би поновленим, за умови, що вже після 08.10.2018 СВК Україна продовжила користуватися спірною земельною ділянкою, та були відсутні заперечення ОСОБА_1 протягом одного місяця.

Натомість, суд першої інстанції не надав жодної оцінки тому факту, що в договорі емфітевзису міститься відкладальна умова про те, що право емфітевзису вважається набутим з 04.09.2018 - наступного дня після закінчення дії первісного договору оренди землі.

Суд хибно визнав первісний договір оренди землі поновленим, незважаючи на лист-повідомлення ОСОБА_1 про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди та укладати будь-які додаткові угоди після закінчення строку цього договору.

Отже, вважає, що укладання нового договору, в новій редакції між сторонами первісного договору повністю виключає ототожнення таких дій з поновленням договору, що має відбуватися ав томатично на той самий строк, й на тих самих умовах.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що умовами спірного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) передбачено, зокрема: п.2.1. власник земельної ділянки надає землекористувачу право користування земельною ділянкою на строк 10 років (десять років);п.2.2 землекористувач набуває права користування земельною ділянкою з 09.10.2018 ; п.6.3 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Право емфітевзису вважається набутим з 09.10.2018.

СВК Україна має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Укладенням договору емфітевзису від 04 квітня 2018 року відповідачі порушили права СВК Україна , оскільки оспорюваний правочин позбавляє СВК Україна на очікуване та узгоджене ним право на пролонгацію договору оренди землі.

Оспорюваний СВК Україна спірний договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений між ОСОБА_1 та СВК ВК Надія , суперечить вимогам ст.ст. 203 , 215 ЦК України , становить перешкоду для реалізації права на користування земельною ділянкою для орендаря СВК Україна , оскільки договір емфітевзису укладений під час дії договору оренди землі, а реєстрація емфітевтичного права СВК ВК Надія на належну ОСОБА_1 земельну ділянку унеможливлює СВК Україна реалізацію переважного права орендаря, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору оренди землі на новий строк. Відповідачі допустили недобросовісну поведінку стосовно СВК Україна , оскільки договір емфітевзису, укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі б/н від 01 березня 2007 року, тим самим позбавили СВК Україна реалізувати процедуру переважного права орендаря на поновлення договору оренди. А отже, договір між ОСОБА_1 та СВК ВК Надія про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є недійсним, так як в момент його укладення допущено порушення вимог ч.1 ст.203 ЦК України .

Визначаючись із обґрунтованістю заявлених вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд виходив із того, що предмет спору у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагає значного обсягу юридичної та технічної роботи. Задовольняючи частково ці вимоги, суд вважав, що 1536,80 грн. є обґрунтованим і пропорційним розміром витрат на правничу допомогу.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом установлено, що 01.03.2007 між СВК Україна та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,55 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0358, яка знаходиться на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, та належить останній на підставі державного акту на землю серії ІІ- ХР №021043, зареєстрованого у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.10.2008 за №040870200238, строком на 10 років. До договору також додано акт прийому-передачі згідно договору оренди землі від 01.03.2007 (т. 1 а.с. 10-12).

Відповідно до умов вищевказаного договору оренди № б/н від 01.03.2007, зокрема, п. 8 договір укладено на 10 років. У разі закінчення строку дії договору. Договір вважається продовженим на повний термін, якщо зацікавлена сторона не повідомила іншу сторону письмово про розірвання договору не пізніше 15 серпня.

Пунктом 39 Договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Таким чином, строк дії договору оренди №б/н від 01.03.2007, зареєстрованого у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК 08.10.2008, закінчувався 08.10.2018.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.06.2011 земельну ділянку площею 4,55 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0358, розташовану на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, та належної ОСОБА_2 на підставі державного акту на землю серії ІІ- ХР №021043, виданого на підставі рішення Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області № 6 від 26.03.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 05.07.2001 за № 383 успадкував ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 18-19).

04.04.2018 між ОСОБА_1 та СВК Всеукраїнський кооператив Надія було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відносно земельної ділянки загальною площею 4, 55 га, розташованої на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, кадастровий номер 6324885500:02:000:0358, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.04.2018, тоді як рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 04.05.2018 за індексним №40939185, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.11.2018 (т. 1 а.с. 9,17,36).

Так, умовами спірного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) передбачено, зокрема:

п. 2.1. цим договором ВЛАСНИК земельної ділянки надає ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧУ право користування земельною ділянкою на строк 10 років (десять років);

п. 2.2 ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧ набуває права користування земельною ділянкою з 09.10.2018 року.

п. 6.3 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Право емфітевзису вважається набутим з 09.10.2018 року.

03.05.2018 ОСОБА_1 було направлено лист-попередження СВК Україна про небажання продовжувати дію договору оренди №б/н від 01.03.2007, кадастровий номер земельної ділянки 6324885500:02:000:0358, зареєстрований за №040870200238. При цьому зазначено, що 08.10.2018 земельна ділянка повинна бути звільнена від сільськогосподарських культур та повернута орендодавцеві. Отже, вже після укладення спірного договору ОСОБА_1 повідомив СВК Україна про небажання продовжувати дію договору оренди землі від 01.03.2007, який закінчувався 08.10.2018 . При цьому, даних про отримання СВК Україна листа-попередження від 03.05.2020 матеріали справи не містять.( т. 1 а.с. 38).

Звертаючись до суду з позовом СВК Україна мотивував свої вимоги тим, що 01.03.2007 між СВК Україна та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,55 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0358, яка знаходиться на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, та належить останній на підставі державного акту на землю серії ІІ- ХР №021043, зареєстрованого у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.10.2008 за №040870200238, строком на 10 років. До договору також додано акт прийому-передачі згідно договору оренди землі від 01.03.2007 (а.с. 10-12).

Орендодавець ОСОБА_2 померла, спадкоємцем на вказану земельну ділянку став ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25.06.2011 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.06.2011.

27.12.2017 між ОСОБА_1 та СВК Україна було укладено Додаткову угоду до договору оренди землі № б/н від 01.03.2007, згідно якої терміни дії договору оренди земельної ділянки продовжено до 08.10.2028, та внесені зміни до вказаного вище договору оренди шляхом викладення його в новій редакції.

У вересні 2018 року після звернення СВК України за реєстрацією Додаткової угоди від 17.12.2017 до договору оренди земельної ділянки №б/н від 01.03.2007 позивачу сталу відомо, що під час дії вищевказаного договору оренди земельної ділянки, 04.04.2018 між відповідачами ОСОБА_1 та СВК Всеукраїнський кооператив Надія було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,55 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0358, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.05.2018 , що стало причиною неможливості реєстрації Додаткової угоди до вищевказаного договору оренди земельної ділянки №б/н від 01.03.2007. У зв`язку з чим порушено переважне право позивача на використання у господарській діяльності орендованої у ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі продовженого на новий строк договору оренди від 01.03.2007.

При цьому позивач вважав спірний договір емфітевзису недійсними, оскільки він є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України . Зокрема, згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,55 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0358, яка знаходиться на території Огіївської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, та належить останній на підставі державного акту на землю серії ІІ-ХР №021043, строком на 10 років. Договір оренди зареєстрований у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.10.2008 за №040870200238 та з вказаної дати розпочався строк дії договору оренди, який закінчувався ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Орендодавець ОСОБА_2 померла, спадкоємцем на вказану земельну ділянку став ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25.06.2011 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.06.2011.

За договором оренди землі б/н від 01 березня 2007 року ОСОБА_2 передала, а СВК Україна прийняло у платне користування вищезазначену земельну ділянку строком на 10 років.

Пунктом 39 договору оренди передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

08 жовтня 2008 року зазначений договір оренди зареєстровано Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за №040870200238 та з вказаної дати розпочався строк дії договору оренди, який закінчувався 08.10.2018.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом положень статей 210 , 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Такими законами , зокрема ЗК України , Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Судом також встановлено, що 04 квітня 2018 року, тобто під час дії договору оренди, ОСОБА_1 надав, а СВК ВК Надія прийняв в користування ту ж саму земельну ділянку строком на 10 років, про що сторони уклали Договір емфітевзису.

Згідно п.п.1.5, 3.1, 6.3 Договору емфітевзису за користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власнику плату у розмірі 16971,50 грн щорічно протягом 10 років. Земельна ділянка передається власником землекористувачу в користування з 09 жовтня 2018 року. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Право емфітевзису вважається набутим з 09 жовтня 2018 року.

Право користування земельною ділянкою за вказаним договором було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 квітня 2018 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним №40939185 від 04 травня 2018 року (т. 1 а.с. 39).

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Одним з речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (пункт 3 частини першої статті 395 ЦК України ).

За змістом частини першої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України .

Відповідно до частин першої, другої статті 407 ЦК України користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання угоди недійсною (пункт в частини третьої статті 152 ЗК України ).

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом № 1952-ІV .

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону № 1952-IVв редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: правоволодіння; право користування (сервітут);право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування(найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Статтею 10 Закону № 1952-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду.

Судовим розглядом встановлено, що 04 квітня 2018 року, під час дії договору оренди землі від 01 березня 2007 року , між ОСОБА_1 та СВК ВК Надія укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо тієї самої ділянки. При цьому ОСОБА_1 не порушував питання про припинення або розірвання договору оренди землі, підписав додаткову угоду до договору оренди землі, в якій , зокрема, встановлено строк дії договору оренди землі до 08.10.2028.

Виходячи з приписів статті 95, пункту 5 статті 116 ЗК України, за наявності укладеного договору оренди землі, власник земельної ділянки (орендодавець) не може під час строку його дії укладати інші договори оренди чи встановлення емфітевзису щодо цієї самої земельної ділянки без розірвання попереднього договору, оскільки це порушує права первісного орендаря.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, такі дії власника суперечать нормам частини другої статті 13 ЦК України, згідно з якою при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що договір встановлення емфітевзису, укладений в межах строку дії первісного договору, підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.

Встановивши, що право користування земельною ділянкою, яке виникло та існує в СВК Україна на підставі раніше вчиненого правочину - договору оренди землі, було порушене внаслідок укладення договору про користування цією ж земельною ділянкою між відповідачами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року в справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78,81,89,367,368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання апелянта на Додаткову угоду від 27 грудня 2017 року, яка на думку апелянта, є новим договором оренди, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд не мав права визнавати недійсним Договір емфітевзису, оскільки його зміст має відкладальну умову договору емфітевзису, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам СВК Україна , договори оренди земельної ділянки та емфітевзису мають різну правову природу, а тому відсутні підстави до застосування положень ст.33 Закону України Про оренду землі є неспроможними. За наявності діючого договору оренди ОСОБА_1 як орендодавець не мав права передавати спірну земельну ділянку в користування іншій особі. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав користування (оренди) на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону №1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до позбавлення позивача як орендаря права самостійно господарювати на землі, що є порушенням положень статті 95 ЗК України та частини першої статті 25 Закону України Про оренду землі . Таким чином, оскільки умови Договору емфітевзису про передання у користування СВК ВК Надія земельної ділянки, право оренди на яку за СВК Україна не припинене у встановленому порядку, суперечать вимогам вищенаведених актів законодавства, то висновок суду про те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 203, статтею 215 ЦК України, є правильним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу Всеукраїнський кооператив Надія - залишити без задоволення.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 21 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року.