Рішення

від 29.09.2021 по справі 440/6440/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/6440/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просила:

визнати протиправною та скасувати вимогу від 03.12.2020 №Ф-34028-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску загалом у розмірі 32230,86 грн;

зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному вимогою від 03.12.2020 №Ф-34028-17.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що податковим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач як фізична особа - підприємець фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займалась, дохід від ведення такої діяльності не отримувала, а єдиний внесок за неї сплачено роботодавцями. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 84-89/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період була зареєстрована як фізична особа - підприємець та перебувала на обліку в ДПІ як платник єдиного внеску. Зазначив, що роботодавці та фізичні особи - підприємці визначені законом окремими платниками єдиного внеску, а тому позивач, як найманий працівник, не звільнена від сплати єдиного внеску за себе як за фізичну особу-підприємця.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 задоволено клопотання позивача та поновлено строк звернення до суду з цим позовом, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 03.12.2020 №Ф-34028-17 про сплату боргу (недоїмки) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/6440/21.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021: замінено відповідача у справі на Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 44057192); заперечення представника відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишені без задоволення.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

ОСОБА_1 у період з 12.06.2014 по 12.05.2020 була зареєстрована як фізична особа - підприємець та перебувала на обліку як платник податків у Гребінківській ДПІ на загальній системі оподаткування, що визнається учасниками справи.

Залученою до матеріалів справи копією форми ОК-7 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що за період з січня 2017 року по червень 2019 року позивач отримувала дохід від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутстаф Рітейл" (код ЄДРПОУ 40426718), а з червня 2019 року по травень 2020 року - від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентінг Менеджмент" (код ЄДРПОУ 42956759), з якого сплачено єдиний внесок /а.с. 24-25/.

Факт працевлаштування позивача у ТОВ "Аутстаф Рітейл" та ТОВ "Рентінг Менеджмент" також підтверджено записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копія якої залучена до матеріалів справи /а.с. 17-23/.

Поряд з цим, до матеріалів справи залучено витяг з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , у якому станом на 30.11.2020 відображено борг зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 32230,86 грн, у т.ч.: недоїмка - 25863,20 грн, штрафи - 1101,67 грн, пеня - 5265,99 грн /а.с. 97/.

За повідомленням Головного управління ДПС у Полтавській області недоїмка зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 25863,20 грн включає в себе нараховані контролюючим органом ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати єдиного внеску за такі періоди: єдиний внесок за 2017 рік - 8448,00 грн, єдиний внесок за І-IV квартали 2018 року - по 2457,18 грн за кожний квартал, єдиний внесок за І-IV квартали 2019 року - по 2754,18 грн за кожний квартал, єдиний внесок за січень, лютий 2020 року у розмірі 2078,12 грн за вирахуванням стягнутого в межах виконавчого провадження 21.09.2020 боргу у розмірі 5508,36 грн /а.с. 90/.

Крім того, відповідачем 23.09.2020 прийняте рішення №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску, яким ОСОБА_1 на суму недоїмки з єдиного внеску нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1101,67 грн та пеня в сумі 5265,99 грн /а.с. 90 - зворот/.

03.12.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34028-17, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 32230,86 грн /а.с. 34, 92/.

Зазначену вимогу 03.12.2020 надіслано позивачу поштою за адресою: АДРЕСА_1 , однак поштове відправлення повернулось до податкової інспекції із зазначенням причини невручення "за закінченням терміну зберігання" /а.с. 91/.

У лютому 2021 року вищезгадану вимогу передано для примусового виконання до органу державної виконавчої служби, а державним виконавцем 24.02.2021 відкрито виконавче провадження №64627073 /а.с. 53-54, 94-95/.

Не погодившись з правомірністю нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини урегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У силу абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частин другої та третьої 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом /абзац п`ятий частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI/.

Частиною десятою статті 25 Закону №2464-VI визначено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

А відповідно до пункту 2 абзацу першого частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI, податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Спір у цій справі виник з приводу правомірності нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску за період, коли ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України.

Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У цьому контексті загалом слушним є довід відповідача про те, що в силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, наведене має місце з огляду на різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючим осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цій справі судом встановлено, що до вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 03.12.2020 №Ф-34028-17, правомірність якої є предметом цього спору, внесено недоїмку зі сплати ОСОБА_1 єдиного внеску за період з січня 2017 року по лютий 2020 року загалом у розмірі 25863,20 грн, а також штраф у розмірі 1101,67 грн та пеню у розмірі 5265,99 грн, що застосовані відносно позивача рішенням Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Водночас судом встановлено, що протягом всього часу з січня 2017 року по лютий 2020 року позивач була працевлаштована як найманий працівник, а єдиний внесок за неї сплатили роботодавці, що підтверджено копією форми ОК-7 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 та від 23.01.2020 у справі №480/4656/18 зазначив, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Факт перебування особи на обліку в податкових органах не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

За таких обставин, оскільки за спірні періоди єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцями (у розмірі не нижче мінімального, що не заперечує відповідач), суд дійшов висновку про відсутність підстав для донарахування позивачу єдиного внеску за ці періоди загалом у розмірі 25863,20 грн.

У свою чергу, безпідставність нарахування податковим органом ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 25863,20 грн зумовлює протиправність застосування до платника штрафу та пені за несвоєчасну його сплату, про що відповідачем прийняте вищезгадане рішення від 23.09.2020 №0003020422.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

За вищевикладених обставин, суд, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску та вимогу від 03.12.2020 №Ф-34028-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску загалом у розмірі 32230,86 грн.

Доводи відповідача про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом суд визнає безпідставними, оскільки поштове відправлення зі спірною вимогою не вручене позивачу під час його доставки та повернуте податковому органу з відміткою поштової організації від 12.12.2020 "за закінченням терміну зберігання", що унеможливлює з`ясування дійсної причини невручення такого відправлення.

Щодо позовних вимог про зобов`язати відповідача вилучити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування загалом у розмірі 32230,86 грн, суд виходить з таких міркувань.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за №321/35943, затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Порядок №5).

За змістом пункту 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 розділу ІІ Порядку №5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення податковим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), від 25.03.2020 (справа №826/9288/18).

Дослідивши залучений до матеріалів справи витяг з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 суд встановив, що в інтегрованій картці податковим органом самостійно здійснено нарахування єдиного внеску позивачу за ознакою ведення підприємницької діяльності без належних на те правових підстав /а.с. 96-99/.

Враховуючи викладене, виходячи з обставин протиправності нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 32230,86 грн та зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску у зазначеному розмірі, суд з метою гарантування позивачу ефективного способу захисту порушених прав у спірних відносинах вважає за необхідне зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення з неї інформації про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 32230,86 грн, у т.ч.: недоїмка - 25863,20 грн, штрафи - 1101,67 грн, пеня - 5265,99 грн.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю з одночасним виходом за межі позовних вимог задля повного та всебічного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір за подання позову у розмірі 908,00 грн та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 681,00 грн, що підтверджено квитанціями від 09.06.2021 №№ 98388, 99255 /а.с. 48, 57/. Судовий збір зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено виписками /а.с. 49, 58/.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати загалом у розмірі 1589,00 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом Горщар С.В. надані детальний опис виконаних робіт та копії: договору від 27.05.2021 №52/21 про надання правової допомоги, протоколу погодження гонорару від 27.05.2021 №1, акта приймання-передачі наданих послуг від 13.07.2021 №1, квитанції до прибуткового касового ордера від 13.07.2021 №52/21.1.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.

Як слідує зі змісту залучених до матеріалів справи документів, адвокатом надані клієнту такі послуги: збір доказів, проведення аналізу законодавства, надання усних консультацій клієнту, складання та подання адвокатського запиту, складання позовної заяви, заяви про забезпечення позову, відповіді на відзив, інформування клієнта про рух справи.

Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, з питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику.

Написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.

Обсяг наданих разом з позовною заявою доказів є незначним.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів.

Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

Крім того, у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені адвокатом процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи заперечення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, беручи до уваги принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 3200,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 03.12.2020 №Ф-34028-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення з неї інформації про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 32230,86 грн (тридцять дві тисячі двісті тридцять гривень вісімдесят шість копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1589,00 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень) та 3200,00 грн (три тисячі двісті гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ ВП 44057192; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба