Постанова

від 05.12.2022 по справі 440/6440/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 р.Справа № 440/6440/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Прокопчук І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2021, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 29.09.21 по справі № 440/6440/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області , в якому просила: визнати протиправною та скасувати вимогу від 03.12.2020 №Ф-34028-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску загалом у розмірі 32230,86 грн; зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному вимогою від 03.12.2020 №Ф-34028-17.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску. Визнано протиправною та скасовановимогу Головного управління ДПС у Полтавській областівід 03.12.2020 №Ф-34028-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Зобов`язано Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення з неї інформації про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 32230,86 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1589,00 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень) та 3200,00 грн (три тисячі двісті гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Головне управління ДПС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, вважає , що судом першої інстанції не враховано, що чинним законодавством передбачено виключний перелік підстав для звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464), вказане положення не містить виключень та не передбачає розширеного тлумачення. Вказує , що згідно даних інтегрованої картки платника податків ( ОСОБА_1 ) КБК 71040000 (Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну діяльність) станом на 30.11.2020 заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 32230,86 грн у зв`язку з чим податковим органом прийнято рішення № 0003020422 від 23.09.2020 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску , сума штрафу становить 1101,67 грн, пені - 5265,99 грн., загальна сума стягнень 6367,66 гривень. В подальшому органом доходів і зборів проведено розрахунок єдиного внеску та надіслано вимоги про сплату боргу (недоі?мки) від 03.12.2020 №Ф-34028-17 у відповідності до положень чинного законодавства. Вважає, що визнаючи протиправним та скасовуючи рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог без належних на те правових підстав, що фактично призвело до зміни предмету спору. Також, вважає , що вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДПС у Полтавській області здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, а також вимога про встановлення судового контролю за виконанням рішення є передчасними та задоволенню не підлягають. Крім того , вказує про порушення позивачем строку (10-денного) звернення до адміністративного суду, визначеного у ст. 25 Закону № 2464-VI, а висновок суду першої інстанції щодо безпідставності доводів відповідача про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду є необґрунтованими. Посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі , просить суд апеляційної інстанції апеляціи?ну скаргу ГУ ДПС у Полтавській області задовольнити, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Сторони по справі про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги було повідомлене заздалегідь та належним чином.

ОСОБА_1 подано до суду клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Відповідно до ч. 1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішеннясуду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у період з 12.06.2014 по 12.05.2020 була зареєстрована як фізична особа - підприємець та перебувала на обліку як платник податків у Гребінківській ДПІ на загальній системі оподаткування, що визнається учасниками справи.

Залученою до матеріалів справи копією форми ОК-7 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що за період з січня 2017 року по червень 2019 року позивач отримувала дохід від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аутстаф Рітейл" (код ЄДРПОУ 40426718), а з червня 2019 року по травень 2020 року - від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентінг Менеджмент" (код ЄДРПОУ 42956759), з якого сплачено єдиний внесок /а.с. 24-25/.

Факт працевлаштування позивача у ТОВ "Аутстаф Рітейл" та ТОВ "Рентінг Менеджмент" також підтверджено записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , копія якої залучена до матеріалів справи .

Поряд з цим, до матеріалів справи залучено витяг з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , у якому станом на 30.11.2020 відображено борг зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 32230,86 грн, у т.ч.: недоїмка - 25863,20 грн, штрафи - 1101,67 грн, пеня - 5265,99 грн .

За повідомленням Головного управління ДПС у Полтавській області недоїмка зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 25863,20 грн включає в себе нараховані контролюючим органом ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати єдиного внеску за такі періоди: єдиний внесок за 2017 рік - 8448,00 грн, єдиний внесок за І-IV квартали 2018 року - по 2457,18 грн за кожний квартал, єдиний внесок за І-IV квартали 2019 року - по 2754,18 грн за кожний квартал, єдиний внесок за січень, лютий 2020 року у розмірі 2078,12 грн за вирахуванням стягнутого в межах виконавчого провадження 21.09.2020 боргу у розмірі 5508,36 грн /а.с. 90/.

Так, відповідачем 23.09.2020 прийняте рішення №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску, яким ОСОБА_1 на суму недоїмки з єдиного внеску нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1101,67 грн та пеня в сумі 5265,99 грн /а.с. 90 - зворот/.

03.12.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34028-17, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 32230,86 грн .

У лютому 2021 року вищезгадану вимогу передано для примусового виконання до органу державної виконавчої служби, а державним виконавцем 24.02.2021 відкрито виконавче провадження №64627073.

Не погодившись з правомірністю нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Виходячи за межі позовних вимог та задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що за спірні періоди єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцями (у розмірі не нижче мінімального, що не заперечує відповідач), суд дійшов висновку про відсутність підстав для донарахування позивачу єдиного внеску за ці періоди загалом у розмірі 25863,20 грн. У свою чергу, безпідставність нарахування податковим органом ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 25863,20 грн зумовлює протиправність застосування до платника штрафу та пені за несвоєчасну його сплату, про що відповідачем прийняте вищезгадане рішення від 23.09.2020 №0003020422.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормамиПодаткового кодексу Українив частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормамиЗакону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За приписамистатті 2 Закону №2464-VIйого дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цимЗаконом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цимЗакономвизначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 1 Закону №2464-VIєдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 4 Закону №2464-VIплатниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Відповідно до підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК Українисамозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК Українидає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з частиною 1статті 5 Закону №2464-VIоблік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1частини 1статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, в пункті 4 частини 1статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до пункту 1 частини 2статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктами 2 та 3 частини 1статті 7 Закону №2464-VІдля платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з частиною 8статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені, зокрема, у пункті 4 частини 1статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12статті 9 Закону №2464-VI).

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює,Законом №2464-VIне врегульовано.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 19 червня 2020 року (справа №824/876/19-а).

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок щодо застосування нормЗакону №2464-VIвідповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 у адміністративній справі №440/2149/19 та в постанові від 16.03.2021 у адміністративній справі № 500/2433/19.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 06.05.2020 у справі №400/1622/19, від 10.06.2020 у справі №120/1918/19 та від 19.06.2020 у справі №824/876/19.

Апелянт зазначає, про необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і є фізичними особами-підприємцями , за винятком коли вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас такі твердження апелянта ґрунтуються на невірному тлумаченні нормЗакону №2464-VI, оскільки сплата єдиного внеску безпосередньо особою та роботодавцем спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, в розумінніЗакону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18).

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно дост. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частин другої татретьої 25 Закону №2464-VIу разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з абзацом першим частини четвертоїстатті 25 Закону №2464-VIподатковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом /абзац п`ятий частини четвертоїстатті 25 Закону №2464-VI/.

Частиною десятоюстатті 25 Закону №2464-VIвизначено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

А відповідно до пункту 2 абзацу першого частини одинадцятоїстатті 25 Закону №2464-VI, податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами , що сума заборгованості у розмірі 32230,86, яка визначена в оскаржувані вимозі складається з:

недоїмкуи по сплати єдиного внеску за період з січня 2017 року по лютий 2020 року загалом у розмірі 25863,20 грн;

штрафу у розмірі 1101,67 грн та пені у розмірі 5265,99 грн, що застосовані рішенням Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Водночас судом першої інстанції встановлено , підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що протягом всього часу з січня 2017 року по лютий 2020 року ОСОБА_1 була працевлаштована як найманий працівни та єдиний внесок за неї сплатили роботодавці, що підтверджено копією форми ОК-7 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідачем до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач з січня 2017 року по лютий 2020 року здійснював підприємницьку діяльність як фізична ооба-підприємець поза межами трудових відносин та отримує дохід від такої діяльності.

Відсутність у позивача доходу від здійснення підприємницької діяльності за вказаний період також не заперечується відповідачем по справі.

На підставі викладеного, колегія звертає увагу на те, що попри відсутність у позивача за вказаний період доходу від підприємницької діяльності, як фізичної особи-підприємця, останній отримував заробітну плату, як найманий працівник.

Таким чином,єдиний внесокщодо позивача був сплачений його роботодавцем у відповідності до норм Закону № 2464-VI.

Враховуючи те, що позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї за період з січня 2017 року по лютий 2020, за який винесена оскаржувана вимога, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, колегія суддів дійшла висновку, що дані обставини виключають обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізична особа - підприємець, проте не отримувала дохід від неї.

Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а в розумінніЗакону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї за період з січня 2017 року по лютий 2020, за який винесена оскаржувана вимога, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, колегія суддів вважає, що визначена в оскаржуваній вимогі ГУ ДПС у Полтавській області від від 03.12.2020 №Ф-34028-17 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 25863,20 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Враховуючи безпідставність нарахування податковим органом ОСОБА_1 за період з січня 2017 року по лютий 2020 недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 25863,20 грн, то і послідуюче застосування до платника штрафу у розмірі 1101,67 грн та пені у розмірі 5265,99 грн за несвоєчасну його сплату згідно рішення від 23.09.2020 №0003020422 , та які включені як борг у оскаржувану вимогу, є безпідставним та протиправним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання протиправною та скасування спірної вимоги Головного управління ДПС у Полтавській областівід 03.12.2020 № Ф-34028-17.

Стосовно доводів відповідача з приводу виходу судом першої інстанціїза межі позовних вимогшляхом визнання протиправним та скасування рішення від 23.09.2020 №0003020422, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом принципу диспозитивності адміністративного судочинства, закріпленого у статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Так, предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.

Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.

Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29травня 2018року у справі №800/341/17 (9991/944/12)і від 12листопада 2019року у справі №9901/21/19зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 6березня 2019року у справі №571/1306/16-ц, від 29травня 2019року у справі №2-3632/11, від 15липня 2019року у справі №235/499/17, від 17липня 2019року у справі №523/3612/16-ц, від 24липня 2019року у справі №760/23795/14-ц, від 25вересня 2019року у справі №642/6518/16-ц, від 30жовтня 2019року у справі №390/131/18, від 6листопада 2019року у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13листопада 2019року у справі №697/2368/15-ц, від 4грудня 2019року у справі №635/8395/15-ц, від 1квітня 2020року у справі №686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі №287/575/16-ц, від 19серпня 2020року у справі №287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19лютого 2019року у справі №824/399/17-а).

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24вересня 2019року у справі №819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18травня 2018року у справі №826/6965/14, від 27листопада 2018року у справі №807/997/16, від 15липня 2019року у справі №804/14556/15, від 20листопада 2019року у справі №826/9457/18, від 22листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23грудня 2019року у справі №815/3145/15, від 7лютого 2020року у справі №826/11086/18,від 5травня 2020року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020року у справі №820/1545/16, від 6серпня 2020року у справі №805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7лютого 2020року у справі №826/11086/18).

У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі №752/18396/16-асформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Отже, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не може виходити за межі цих вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справіАфанасьєв проти Українивід 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.

У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийтиза межі позовних вимог,якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на це, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд не зв`язаний межами адміністративного позову і якщо під час розгляду адміністративної справи судом будуть встановлені обставини, які доводять порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача,зазахистом яких він звернувся до суду, суд, дотримуючись принципу диспозитивності, офіційного з`ясування всіх обставин справи зобов`язаний надати такий захист незалежно від правильності обґрунтування позивачем своїхпозовних вимог.

Так, в позові не заявлено вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422.

Але, помилка позивача щодо юридичного викладення однієї зпозовних вимогчи невірне її формулювання,занаявності встановленого судом порушеного права та можливості його поновлення шляхом застосування правових норм - не може бути підставою для відмови у наданні позивачу судового захисту, оскільки це суперечитиме таким принципам адміністративного судочинства як верховенство права, диспозитивність, офіційне з`ясування всіх обставин у справі та завданню адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає , що підставою для застосування до позивача штрафу у розмірі 1101,67 грн та нарахування пені у розмірі 5265,99 грн слугувало саме нарахування податковим органом позивачці недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 25863,20 грн., безпідставність нарахування якої встановлена в ході розгляду даної справи.

Суми штрафу у розмірі 1101,67 грн та пені у розмірі 5265,99 грн за несвоєчасну сплату єдиного внеску на суму 25863,20 грн, згідно рішення від 23.09.2020 №0003020422 включені у вимогу , яка є предметом даного позову і правомірність прийняття якої досліджена судом та встановлено безпідставність нарахування податковим органом ОСОБА_1 за період з січня 2017 року по лютий 2020 недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 25863,20 грн, тому і послідуюче застосування до платника штрафу у розмірі 1101,67 грн та пені у розмірі 5265,99 грн за несвоєчасну його сплату також є протиправним.

Оскільки судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, протиправність нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску , застосування штрафу та нарахування пені на підставі оскаржуваної вимоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності виходу за межі позовних вимог саме задля повного та всебічного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Також, колегія суддів зазначає , що виходячи за межі позовних вимог і визнаючи протиправним та скасовуючи рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.09.2020 №0003020422 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску в даному випадку не змінює предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.

Крім того, самим же скаржником в апеляційній скарзі, суд наділений правом виходуза межі позовних вимог,якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини (ст.9 КАС України).

Щодо зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску , колегія суддів зазначає наступне.

З 10.06.2016 набув чинності Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №751/28881 (далі - Порядок №422).

Інтегрованою карткою платника (далі ІКП) є форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами (п.2 розділу І Порядку №422).

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов`язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України.

Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник, у першу чергу зараховуються у рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник, у наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу у рахунок пені згідно з черговістю їх виникнення (п.п.4 п.2 розділу ІІІ Порядку №422). Отже, оскільки нарахування, збільшення або зменшення сум податкових зобов`язань платника податків, його податкового боргу, розрахунки з бюджетом здійснюються в інтегрованій картці платника податків, суд дійшов висновку про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.02.2019 по справі №805/4374/15-а.

Саме такий спосіб захисту порушених прав та інтересів платника податків визнав обґрунтованим Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 по справі №816/2042/16. У наведеній справі обставини справи є відмінними від розглядуваної, проте саме такий спосіб захисту та відновлення порушеного права, з метою відображення в інтегрованих картах фактичного стану розрахунків з бюджетом, було обрано Верховним Судом.

Колегія суддів зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено протиправність дій Головного управління ДПС у полтавській області по визначенню і обліку заборгованості з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі 32230,86 грн, суд апеляційної інстанціїподіляє висновки суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача відповідача необхідно зобов`язати контролюючий органздійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платникаподатків ОСОБА_1 шляхом виключення з неї інформації про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 32230,86 грн.

Щодо твердження апелянта про те, що позивач пропустила строк звернення до суду на оскарження вимоги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, згідно доданих до позовної заяви даних за відстеженням (тренінгом) поштового відправлення вбачається, що відправлення № 3750033172362 повернуто відповідачу у зв`язку з неврученням адресату, дата - невручення 12.12.2020, однак ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою 15.06.2021, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Пунктом.1.3. п.1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язаньабо стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тапогашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Згідно ч.14 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення.

Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску.При цьому платнику зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.

Частиною 1 ст.17 КАС України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом

Із змісту ч.4 ст.122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, положення ч.4 ст.122 КАС України передбачають врегулювання спірних правовідносин із застосуванням процедури досудового врегулювання, у позасудовому порядку, для яких встановлено спеціальний строк.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з долученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням, яке направлено податковим органом на адресу позивача 03.12.2020 (а.с. 91) , не можливо встановити, що саме за лист був відправлений таким поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням. Більше того, таке повідомлення повернулось відправнику«за закінченням терміну зберігання» 12.12.2020.

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що оскаржувану Вимогу (її копію) отримано платником разом з відповідю № 21044/6/16-31-24-04-10 від 07.06.2021 на адвокатський запит адвоката б/н від 27.05.2021 .

Після отримання вказаної відповіді , 10.06.2021 через засоби поштового зв`язку позивач звернулася з даним позовом до суду, що підтверджується відбитком штемпелю на конверті, тобто звернулася із позовом в межах строку, визначеного ст. 122 КАС України.

Окрім того, щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, у постанові від 25.02.2021 по справі № 580/3469/19 зазначив, що зазмістом преамбули Закону № 2464-VI цей Закон може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.

Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.

Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 по справі №420/297/20.

Тож, враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що звернувшись до суду 10.06.202і з позовом про оскарженнявимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем дотримано строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України.

Відтак, твердження апелянта про те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 по справі № 440/6440/21 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 12.12.2022 року