Постанова

від 30.09.2021 по справі 826/12528/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 826/12528/17

адміністративне провадження № К/9901/4901/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року (суддя: Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року (судді: Карпушова О.В., Епель О.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автор Групп до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Автор Групп (далі - ТОВ Автор Групп ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.06.2017 №0030771404.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ Агро Спектр , ТОВ Комп`ютерс Арт , ТОВ Інфопромгруп , ТОВ Брокер Хаус та ТОВ Канремторг , оскільки господарські операції між вказаними суб`єктами господарювання не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст. 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 по справі №826/13018/18.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Автор Групи з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ Агро Спектр за період з 01.03.2015 по 31.05.2015, ТОВ Комп`ютерс Арт за період з 01.05.2015 по 31.05.2015, ТОВ Інфопромгруп за період з 01.07.2015 по 31.10.2015, ТОВ Брокер Хаус за період з 01.09.2015 по 31.12.2015, з 01.02.2016 по 29.02.2016, ТОВ Канремторг за період з 01.01.2016 по 31.01.2016, з 01.03.2016 по 31.03.2016, за результатами якої складено Акт від 02.06.2017 №253/26-15-14-04-03/37950011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.03.2015 по 31.05.2015 та з 01.07.2015 по 31.03.2016 на загальну суму 2806388 грн.

26 червня 2017 року на підставі вищеозначеного Акта перевірки контролюючим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № 0030771404 форми Р , яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 507 985 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями - 2 806 388 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 701 597 грн.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення протиправним та необґрунтованим, ТОВ Автор Групп оскаржило його в адміністративному (досудовому) порядку, проте рішенням Державної фіскальної служби України від 21.09.2017 №21081/6/99-99-11-01-01-25 скаргу підприємства залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 26.06.2017 № 0030771404 - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Таким чином, основною (первинною) ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

При цьому, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з ТОВ Агро Спектр , ТОВ Комп`ютерс Арт , ТОВ Інфопромгруп , ТОВ Брокер Хаус та ТОВ Канремторг .

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями позивачем були надані: копії договорів; актів приймання продукції (товарів), заявок на відвантаження товару, видаткових накладних; податкових накладних; банківських виписок, які свідчать, що зобов`язання між позивачем та його контрагентами виконувалось у повному обсязі.

Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності суди встановили, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ Автор Групп спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

При цьому суди попередніх інстанцій цілком об`єктивно визнали необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту ДПС, Єдиного реєстру податкових накладних, результати здійснених контрольних заходів щодо ТОВ Агро Спектр , ТОВ Комп`ютерс Арт , ТОВ Інфопромгруп , ТОВ Брокер Хаус та ТОВ Канремторг ) як на підставу до відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №802/1428/17-а.

Посилання податкового органу на відсутність доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей за спірними господарськими операціями, зокрема, товарно-транспортних накладних, також визнано судами попередніх інстанцій такими, що не можуть свідчити про безтоварність спірних операцій, оскільки товарно-транспортна накладна призначена виключно для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а.

Так само не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними факт порушення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 20.02.2018 по справі №826/6280/13-а.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

У зв`язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з ТОВ Агро Спектр , ТОВ Комп`ютерс Арт , ТОВ Інфопромгруп , ТОВ Брокер Хаус та ТОВ Канремторг у період, що перевірявся, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують факт здійснення таких операцій.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року по справі №826/13018/18 за подібних, на його переконання, правовідносин.

Однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведеному скаржником рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська