Постанова

від 30.09.2021 по справі 705/3785/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1365/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 705/3785/17 Категорія: 302090000 Гудзенко В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі:

суддівВініченка Б.Б., Новікова О.М., Бондаренка С.І. за участю секретаря Чуйко А.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ліга - адвоката Мельника Олександра Юрійовича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ліга , третя особа: Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки , -

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В мотивування поданого позову посилалась на те, що 15.06.2011 року вона уклала договір оренди земельної частки (паю) з ТОВ АФ Ліга , строком на 49 років, який був зареєстрований 01.01.2013. Відповідно до п.2.3 вказаного договору орендна плата повинна вноситися орендарем щорічно в грошовому, натуральному чи у вигляді послуг, але не менше 3% вартості земельного паю, або в іншому розмірі, встановленому діючим законодавством.

Земельна ділянка площею 2,95 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7124380300:03:000:0292, розташована в адміністративних межах Антонівської сільської ради Уманського району Черкаської області, належить позивачу відповідно до Державного акту серії ЧР 016776 № 256 від 06.06.2003 року, виданого на підставі рішення Антонівської сільської ради №1 від 29.01.2003 р.

У зв`язку з тим, що орендодавець належним чином не виконував умови укладеного договору, та належним чином не виплачував позивачу орендну плату, тому позивач за захистом своїх прав вимушена була звернутися з позовом до суду. Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 24.05.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за 2012-2015 роки були задоволені. Проте, позивач вказує, що орендна плата за 2016 та 2017 роки також їй виплачена не була, чим знову було порушено її право.

На підставі викладеного і враховуючи уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ Агрофірма Ліга на її користь орендну плату за використання земельного паю по земельній ділянці №7124380300:03:000:0292 за 2016 рік в розмірі 6700 грн; стягнути з ТОВ Агрофірма Ліга на її користь прострочення за несплату орендної плати за 2017, 2018, 2019 роки 1095 днів, витрати від інфляції в розмірі 2016,75 грн, три відсотка річних - 591 грн; стягнути з ТОВ Агрофірма Ліга на її користь орендну плату за використання земельного паю по земельній ділянці №7124380300:03:000:0292 за 2017 рік в розмірі 6830 грн; стягнути з ТОВ Агрофірма Ліга на користь позивача прострочення за несплату орендної плати за 2018, 2019 роки 730 днів, витрати від інфляції у розмірі 987,35 грн, три відсотка річних у розмірі 397 грн; стягнути з ТОВ Агрофірма Ліга на користь позивача орендну плату за використання земельного паю по земельній ділянці №7124380300:03:000:0292 за 2018 рік в розмірі 7130 грн; стягнути з ТОВ Агрофірма Ліга на користь позивача прострочення за несплату орендної плати за 2019 рік 365 днів, витрати від інфляції в розмірі 303, 90 грн, три відсотка річних у розмірі 201 грн; стягнути з ТОВ Агрофірма Ліга на користь позивача орендну плату за використання земельного паю по земельній ділянці №7124380300:03:000:0292 за 2019 рік в розмірі 8630 грн; розірвати договір оренди земельної ділянки №7124380300:03:000:0292 укладений між нею та ТОВ Агрофірма Ліга 15.06.2011 терміном на 49 років, а також просить стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Агрофірма Ліга на користь ОСОБА_1 орендну плату за використання земельної ділянки (паю) кадастровий номер: 7124380300:03:000:0292, площею 2,95 га, згідно договору оренди від 20.08.2010 року, за 2016-2019 роки включно, в сумі 13275 гривень 40 копійок, втрати від інфляції в сумі 1597 гривень 08 копійок, три відсотки річних в сумі 597 гривень 38 копійок, а всього на загальну суму 15469 (п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) гривень 86 копійок.

Договір оренди земельної ділянки кадастровий номер: 7124380300:03:000:0292, площею 2,95 га, від 20.08.2010 року, укладений між ТОВ Агрофірма Ліга та ОСОБА_3 - розірвано.

Стягнуто з ТОВ Агрофірма Ліга на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1280 гривень.

Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ Агрофірма Ліга за період 2016-2019 років не дотримувалося умов договору оренди земельної ділянки від 20.08.2010 року укладеного з орендодавцем ОСОБА_4 та не сплатило орендну плату, представником відповідача не спростовано обставин невиплати орендної плати, тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку, а позовні вимоги про стягнення орендної плати, інфляційних втрат та 3% річних, задоволенню.

Згідно заперечення ТОВ Агрофірма Ліга від 27.08.2018 року поданого представником ОСОБА_5 нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2016 році складала 110628 гривень 45 копійок, відповідно 3% орендної плати складає 3318,85 гривень.

Враховуючи викладене сума боргу ТОВ Агрофірма Ліга перед ОСОБА_1 за 2016-2019 роки, включно, що підлягає стягненню складає - 13275 (тринадцять тисяч двісті сімдесят п`ять) гривень 40 копійок, тобто 3318,85 гривень в рік (3318,85 грн. х 4 роки = 13275,40 грн.).

Здійснивши підрахунки суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума втрат від інфляції складає 1597,08 гривень та 3% річних складає 597,38 гривень, а всього 2194,46 гривень.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у 2021 році, позивачем не заявлено позовних вимог про стягнення втрат від інфляції за 2020-2021 роки, 3% річних та стягнення сум орендної плати за 2020 рік, тому суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог в бік їх збільшення.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий № 7124380300:03:000:0292, площею 2,95 га, укладений між нею та ТОВ АФ Ліга від 20.08.2010 року, підлягають до задоволення внаслідок систематичного невиконання орендарем умов договору щодо виплати орендної плати за 2012-2019 роки, що також підтверджується рішенням апеляційного суду Черкаської області від 24.05.2017 року.

У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ Агрофірма Ліга - адвокат Мельник О.Ю. вказує, що рішення суду є незаконним та не відповідає обставинам справи, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а тому просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

В мотивування апеляційної скарги вказує, що при уточнені позовних вимог позивачем не доплачувався судовий збір та не направлялися зазначені заяви відповідачу, що є порушенням норм цивільного процесуального законодавства, а тому всі уточнення суд повинен був залишити без розгляду.

Крім того, вказує, що позивач одночасно змінював, як підставу, так і предмет позову, що є недопустимим, оскільки фактично є новим позовом.

З огляду на вищевказане суд повинен був розглянути справи по суті в межах вимог ОСОБА_1 викладених в позовній заяві від 06.09.2017 року.

Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що видатковий касовий ордер №449 від 20.08.2016 року не містить підпису ОСОБА_1 .

Крім того, задовольняючи позовну вимогу позивача про розірвання договору оренди судом не взято до уваги, що позивач з 20.08.2016 року за виплатами орендної плати до товариства не зверталася.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 в червні 2003 року отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧР № 016776, який виданий на підставі рішення Антонівської сільської ради № 1 від 29 січня 2003 року, кадастровий номер земельної ділянки 7124380300:03:000:0292, площею 2,95 га (а.с. 12).

Вказана земельна ділянка була передана в оренду ТОВ АФ Ліга на підставі договору оренди від 20.08.2010 року, який зареєстрований 15.06.2011 року, терміном на 49 років, з виплатою орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.9 договору оренди) (а.с. 25).

ОСОБА_2 25 квітня 2017 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , внаслідок чого взяла прізвище ОСОБА_7 , даний факт підтверджується актовим записом про шлюб № 4 зробленого виконкомом Дулівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (а.с. 45).

Внаслідок невиплати орендарем орендної плати позивачка зверталася до суду з відповідним позовом.

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.07.2016 у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ АФ Ліга про стягнення заборгованості з виплати орендної плати у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 24.05.2017 вище вказане рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.07.2016 було скасовано, та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені та стягнуто з ТОВ Агрофірма Ліга на її користь заборгованість по орендній платі за земельну частку (пай), інфляцію за час прострочення виконання зобов`язань та 3% річних за 2012-2015 роки включно, а також судові витрати. Вказане рішення набрало законної сили 24.05.2017 року (а.с. 5-9).

Таким чином, ТОВ Агрофірма Ліга не виконувало істотні умови договору оренди земельної ділянки від 20.08.2010 року шляхом невиплати орендної плати позивачці за 2012-2015 роки, внаслідок чого ОСОБА_1 була вимушена звертатися до суду за захистом своїх прав з позовною заявою про стягнення заборгованості з орендної плати.

На підтвердження виплати орендної плати за 2016-2018 роки, представник відповідача надав суду наступні документи:

- видатковий касовий ордер № 449 від 20.08.2016 року, згідно якого ТОВ АФ Ліга повинна видати ОСОБА_2 плату за оренду земельного паю за 2016-2018 роки в сумі 7000 гривень, без підпису орендодавця про отримання орендної плати в графі Одержав (а.с. 27);

- податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2016 року на суму нарахованого доходу - 8695,65 грн. (а.с. 68).

Даючи оцінку зазначеним доказам виплати орендної плати, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України Про оренду землі .

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 321/329/17 (провадження № 61-16545св18).

Згідно п.11 договору оренди орендна плата вноситься щорічно у такі строки: з 31.08. по 31.12. відповідного року.

Доводи апеляційної скарги ТОВ Агрофірма Ліга щодо наявності видаткового ордеру, який підтверджує оплату оренди земельної ділянки, не беруться до уваги, оскільки грошову суму, що отримала позивач, не можна вважати орендною платою за землю, оскільки спірним договором оренди землі авансова орендна плата не була передбачена, а додаткові угоди до цього договору оренди щодо внесення змін в частині строків та порядку виплати орендної плати сторони не укладали.

При цьому, ОСОБА_1 надала суду відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми нарахованих та виплачених доходів та утримання податків за період І кварталу 2016 року по ІV квартал 2017 року, згідно яких ОСОБА_1 було нараховано ТОВ АФ Ліга 5531,69 грн. орендної плати, але зазначено що цю суму не виплачено, що також підтверджує факт невиплати позивачці орендної плати та окрім того нарахована сума не відповідає сумі зазначеній в касовому ордері № 449 на суму 7000 грн. (а.с. 56-57).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України Про плату за землю ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідачем не сплачено орендну плату в повному розмірі.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Отже, відповідач повинен був спростувати належними доказами твердження позивача про несплату орендної плати, однак у матеріалах справи такі докази відсутні.

Колегія суддів повністю погоджується та вважає правильним висновок суду про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 заборгованості з орендної плати.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із розрахунками наведеними судом першої інстанції та вважає їх правильними та обґрунтованими.

Щодо тверджень представника ТОВ Агрофірма Ліга в частині того, що ОСОБА_6 не зверталася до товариства за отримання орендної плати з 20.08.2016 року, а тому відбулося прострочення боржника, то слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність систематичної несплати орендної плати, так як після 2016 року позивач не зверталась до орендаря за отриманням орендної плати, оскільки ТОВ Агрофірма Ліга відповідно до умов договору мало обов`язок вносити оренду плату у натурі або сплатити коштами. Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 537 ЦК України товариство мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знало куди відправляти кошти на виконання договірного зобов`язання, проте таких дій не вчинило.

Відповідачем не подано до суду належних та допустимих доказів виконання своїх обов`язків за спірним правочином за оспорюваний період.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність .

Установивши, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором оренди від 20 серпня 2010 року, не здійснював виплату орендної плати у грошовій формі за 2016-2019 роки, що свідчить про систематичність порушення ним умов договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання цього договору та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 15 469, 86 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, систематичне невиконання якої є підставою для його розірвання.

Щодо посилань викладених в апеляційній скарзі в частині порушення судом норм процесуального права, які полягали у не повернені заяв позивача про уточнення позовних вимог, які не надсилалися відповідачу, то колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

З матеріалів справи видно, що позивач декілька разів уточнювала позовні вимоги, а саме нею до суду були подані заяви від 14.12.2017 року, 23.02.2018 року та 17.12.2019 року.

Заява від 23.02.2018 року дійсно не була направлена відповідачу, як того вимагали вимоги закону.

Уточнені позовні вимоги від 17 грудня 2019 року позивачем були подані суду у цей же день у судовому засіданні та вручені представнику відповідача, що підтверджується протоколом судового засідання від 17 грудня 2019 року (а.с. 134 зворот).

З даних обставин колегія суддів вважає, що оскільки позивачем уточнені позовні вимоги були надані у судове засідання та отримані в цьому ж судовому засіданні представником товариства, тому порушення процесуальних норм на які посилається апелянт, у даному випадку відсутні.

Тому судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги та розглянуто вимоги позивача в межах поданої нею заяви від 17.12.2019 року.

Щодо зазначення відповідачем, що при уточнені позовних вимог ОСОБА_6 було змінено, як предмет так і підставу позову, що є фактично новим позовом, то колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них,виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

За правилами частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач частково змінив лише предмет позову, а не його підставу, а тому такі твердження товариства є помилковими.

Щодо не сплати позивачем при збільшенні позовних вимог судового збору, то колегія суддів враховує, що нею було сплачено судовий збір, як за позовну вимогу майнового характеру у розмірі 640 грн (при зверненні з позовом), так і в подальшому сплачено за вимогу немайнового характеру у розмірі 640 грн (а.с. 115).

Зважаючи на обсяг вимог позивача вбачається, що нею заявлено вимогу немайнового характеру (розірвання договору оренди землі) та вимоги майнового характеру, які взаємопов`язані та разом складають ціну позову, яка визначається у даній справі у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 176 ЦПК України.

Крім того, Законом України Про судовий збір у п.п.1 пункту 1 частини 2 статті 4 визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заявлені вимоги про збільшення позовних вимог на загальний розмір судового збору не впливають з огляду на особливості його розрахунку у даній справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ліга - адвоката Мельника Олександра Юрійовича - залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2021 року.

Судді: