Постанова

від 28.09.2021 по справі 709/2184/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1521/21Головуючий по 1 інстанції Справа №709/2184/19 Категорія: 307000000 Чубай В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Вініченка Б.Б., Фетісової Т.Л.

секретар Попова М.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

третя особа: Лящівська сільська рада;

особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Лящівська сільська рада, про визнання недійсними заповіту та свідоцтв про право на спадщину,

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на земельні ділянки та житловий будинок.

За життя 13 квітня 2012 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів все належне йому майно своїй дочці ОСОБА_1 , яка своєчасно звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса від 27 листопада 2019 року позиваці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що померлим ОСОБА_3 07 листопада 2018 року було складено заповіт, посвідчений секретарем Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, яким померлий заповів своє майно ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не є спадкоємцем, який відповідно до ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку.

Ознайомившись із заповітом від 07 листопада 2018 року, ОСОБА_1 вважає, що він є недійсним, оскільки померлий ОСОБА_3 не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними внаслідок хвороб та через перенесення інсульту.

Враховуючи наведене, позивачка просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 07 листопада 2018 року; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину від 20 листопада 2019 року на ім`я ОСОБА_2 ..

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 від 7 листопада 2018 року, посвідчений секретарем Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області та зареєстрований в реєстрі за № 75.

Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 листопада 2019 року, видані державним нотаріусом Чорнобаївської державної нотаріальної контори Бабак Н.М. на ім`я ОСОБА_2 щодо визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8558 га, кадастровий номер 7125182800:05:000:6609, та площею 0,0382 га, кадастровий номер 7125182800:05:000:7583, розташовані на території Іркліївської сільської ради Золотоніського (колишнього Чорнобаївського) району Черкаської області, що належали її батькові - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Припинено право приватної власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2305,20 гривень.

Рішення суду обґрунтоване тим, що висновок судово-психіатричного експерта № 327 від 17 серпня 2020 року в сукупності з іншими доказами у справі підтверджують, що померлий ОСОБА_3 на час складення оскаржуваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі вказує, що під час розгляду справи було залучено в якості третьої особи Лящівську сільську раду Чорнобаївського району Черкаської області, яка з 18 грудня 2020 року перебуває в стані припинення, оскільки в процесі децентралізації було створено Іркліївську об`єднану територіальну громаду. Скаржник вважає, що не залучивши до участі у справі в якості третьої особи Іркліївську сільську раду Золотоніського району Черкаської області, суд позбавив її права на апеляційне оскарження рішення суду.

Стверджує, що судом першої інстанції було допитано свідків у справі під час підготовчого засідання, що є процесуальним порушенням.

Зазначає, що висновок експерта складений з порушенням законодавства та містить недоліки в оформленні і побудові документу.

Вказує, що експерти поставили підпис про попередження про кримінальну відповідальність, передбачену лише статтею 384 КК України, та зазначено неправильну редакцію статті.

Вказує на те, що висновок експертизи не містить інформації про те, чи був у матеріалах справи оспорюваний заповіт, чи досліджувався він експертами; експертами не досліджувались пояснення секретаря Лящівської сільської ради Мороз Л.О., яка посвідчувала заповіт;не з`ясовано питання про перебування ОСОБА_3 на психіатричному та наркологічному обліку у Чорнобаївській ЦРЛ.

Звертає увагу на те, що пояснення свідків у висновку були процитовані з ухвали суду про призначення експертизи, тоді як експерти повинні були особисто прослухати аудіо записи судових засідань, а не покладатися на зміст ухвали суду.

Також вказує, що у висновку не вказано, чи в повній мірі підекспертна особа не усвідомлювала значення своїх дій, чи частково, а дата посвідчення заповіту підмінена словами юридично значимий проміжок часу , що дає багато варіантів, що саме мав на увазі експерт - чи період хвороби підекспертного, чи дату посвідчення заповіту.

Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що під експертний в повній мірі у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій.

Вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною відповідача заявлялось клопотання про призначення повторної експертизи, однак, суд відмовив в його задоволенні, фактично трактуючи висновок експерта на користь позивача.

Зазначає, що під час допиту експерта ОСОБА_4 він давав не чіткі відповіді, а основним посилом експерта було те, що людина після перенесеного інсульту не усвідомлює значення своїх дій, що для скаржниці є незрозумілим.

Представник позивача адвокат Ульянов С.М. подав відзив на апеляційну скаргу та просить залишити її без задоволення, а рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року - без змін.

У відзиві вказує, що свідки були допитані судом відповідно до статті 230 ЦПК України, яка не передбачає прямої заборони допиту свідків у підготовчому засіданні.

Вважає, що жодних прав Іркліївської сільської ради внаслідок не залучення її до участі у справі як третьої особи, не порушено, оскільки вона може в порядку статті 352 ЦПК України оскаржити рішення суду. Крім того, вказує, що відповідачка також мала можливість подати заяву про залучення Іркліївської сільської ради в якості третьої особи, однак, таких заяв до суду не надійшло.

Також зазначає, що на його думку, висновок експертизи є чітким і не допускає будь-якого подвійного трактування, а наведені в апеляційній скарзі обставини не можуть братися до уваги.

Заслухавши представника позивача адвоката Ульянова С.М., відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Солод В.М., які з`явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 2 січня 2019 року серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 146).

Згідно з копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 5722, виданої КЗ Черкаський обласний онкологічний диспансер Черкаської обласної ради, ОСОБА_3 20 березня 2018 року переніс мозковий ішемічний інсульт (т. 1 а.с. 18-19).

13 квітня 2012 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В.Я. та зареєстрований в реєстрі за № 1011, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось і взагалі все те, що буде належати йому і на що він за законом матиме право, заповів своїй дочці - ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 7).

Постановою державного нотаріуса Чорнобаївської державної нотаріальної контори Бабак Л.М. від 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки після смерті ОСОБА_3 , оскільки крім неї заяву про прийняття спадщини подала спадкоємиця за заповітом - ОСОБА_2 (відповідач), на яку померлий склав на все своє майно заповіт від 7 листопада 2018 року (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до копії заповіту від 7 листопада 2018 року, посвідченого секретарем Лящівської сільської ради Мороз Л.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 75, ОСОБА_3 усе своє майно, що буде йому належати на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що він за законом матиме право, заповів своїй дочці - ОСОБА_2 , тобто відповідачу (т. 1 а.с. 81).

На підставі вказаного заповіту відповідачем отримано свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 листопада 2019 року на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8558 га і 0,0382 га, кадастрові номери 7125182800:05:000:6609 і 7125182800:05:000:7583, розташовані на території Іркліївської сільської ради (т. 1 а.с. 80 зворот).

Під час розгляду справи судом першої інстанції у справі була проведена судова психіатрична експертиза, згідно з висновком якої № 327 від 17 серпня 2020 року у ОСОБА_3 при складанні та посвідченні заповіту на користь відповідача, посвідченого 7 листопада 2018 року секретарем Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, відмічалися прояви психічного розладу у формі судинної деменції з гострим початком внаслідок мозкового ішемічного інсульту (20 березня 2018 року) в басейні правої середньої мозкової артерії, з відміченими в клінічній картині інтелектуально-мнестичними розладами, проявами тотальної афазії, внаслідок якої підекспертний не міг промовляти слова і сприймати мову оточуючих, що приводило до розладів мислення, через що на вказаний юридично значимий період часу він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними (т. 1 а.с. 156-161).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до статті 81 ЦПК кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення заповідач не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 242/61/19.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують факт неспроможності спадкодавця ОСОБА_3 на час укладення заповіту від 07 листопада 2018 року на користь ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Такий висновок судом зроблено на підставі повно та всебічно досліджених обставин справи та наданих сторонами доказів в їх сукупності.

Посилання в апеляційній скарзі на необґрунтованість висновку судово-психіатричного експерта № 327 від 17 серпня 2020 року є безпідставними. Так, під час проведення експертизи експертом було в сукупності досліджено наявні в матеріалах справи докази, а також відповідну медичну документацію, копія якої також міститься в матеріалах справи, на підставі яких зроблено висновок, що ОСОБА_3 при складанні та посвідченні заповіту на користь ОСОБА_2 , посвідченого 07 листопада 2018 року не міг промовляти слова і сприймати мову оточуючих, що приводило до розладів мислення, через що він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Твердження скаржниці, що висновок експерта складений без дотримання встановленої законом форми, не є підставою для визнання висновку необ`єктивним.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що залучення судом в якості третьої особи Лящівської сільської ради Чорнобаївського району, а не Іркліївської сільської ради Золотоніського району, яка на даний час є новоствореною об`єднаною територіальною громадою, позбавляє останню права апеляційного оскарження, є безпідставними. Так, цивільним процесуальним законодавством передбачено можливість оскарження рішення суду правонаступником відповідного учасника справи, або іншою особою, права якої порушено рішенням суду.

Допит свідків під час підготовчого засідання у справі, на що вказує скаржниця, не є підставою для скасування обґрунтованого рішення суду відповідно до статті 376 ЦПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, на підставі повно та всебічно досліджених обставин справи, яке зміні чи скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наданих сторонами, які правильно оцінені судом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишення без змін рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді

Повний текст рішення складений 30 вересня 2021 року