Постанова

від 28.09.2021 по справі 908/3053/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2021 року м.Дніпро Справа № 908/3053/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Чус О.В. - доповідач

судді: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.,

секретар судового засідання Григоренко А.А.

Представники сторін:

від позивача: Сидоренко С. С., витяг з ЄДР , директр (самопредставництво);

від позивача: Никоненко І. С., ордер ЗП № 098389 від 28.09.2021 р., адвокат;

від відповідача: Шокарєва А. В., ордер АР № 1062041 від 28.09.2021 р., адвокат;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2021 у справі № 908/3053/20 (суддя Азізбекян Т.А.)

за позовом Фермерське господарство Сидоренко С.Л. (код ЄДРПОУ 24905875), 70000, Запорізька область, Вільнянський район, м. Вільнянськ, вулиця Ціолковського, будинок 8, квартира 46)

до відповідача Павлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області (код ЄДРПОУ 04353285, 70005, Запорізька область, Вільнянський район, с. Павлівське, вулиця Залізнична, будинок 28)

про визнання права постійного користування

за зустрічною позовною заявою: Павлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області (код ЄДРПОУ 04353285,70005, Запорізька область, Вільнянський район, с. Павлівське, вулиця Залізнична, 28)

до відповідача Фермерське господарство Сидоренка С.Л. (ЄДРПОУ 24905875, 70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вулиця Ціолковського, будинок 8, квартира 46)

про усунення перешкод в праві розпорядження земельною ділянкою та стягнення матеріального збитку, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.

Фермерське господарство Сидоренко С.Л. звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2321586100:01:003:0121, площею 36,00 га в межах згідно з планом, розташованої на території Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.04.1996 ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування землею, за яким йому було передано земельну ділянку площею 36,0 га в межах згідно з планом. 28.02.1997 на базі вказаної земельної ділянки було створено Фермерське господарство Сидоренко С.Л. . ОСОБА_1 помер, але фермерське господарство не припинило своєї діяльності та має право користуватися земельною ділянкою площею 36,0 га, що розташована на території Павлівської сільської ради.

Павлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області звернулась з зустрічними позовними вимогами до Фермерського господарства Сидоренко С.Л. про усунення неправомірного перешкоджання у праві розпорядження земельною ділянкою, шляхом звернення до Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області з заявою про укладення договору оренди землі та стягнення спричиненого матеріального збитку у вигляді неотриманої орендної плати у розмірі 23 835,00 грн.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що господарство не оформило належним чином своє право користування земельною ділянкою та продовжує користуватися нею неправомірно, тим самим порушує право власника землі на розпорядження земельною ділянкою та завдає збитки у формі недоотриманої орендної плати за землю.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2021 у справі №908/3053/20 первісний позов задоволено; визнано за Фермерським господарством Сидоренко С.Л. , право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2321586100:01:003:0121, площею 36,00 га в межах згідно з планом, розташованої на території Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, наданої для ведення фермерського господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 11.04.1996 серія ЗП 04-501538. Зустрічний позов залишено без задоволення у повному обсязі.

Місцевий господарський суд врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшов висновку, що після отримання громадянином Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 було засновано Фермерське господарство Сидоренко С.Л. , яке зареєстровано як юридична особа, тобто у правовідносинах користування земельною ділянкою площею 36,00 га в межах згідно з планом, розташованої на території Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, з дня державної реєстрації Фермерське господарство Сидоренко С.Л. набуло права та обов`язки землекористувача.

Суд дійшов висновку що зі смертю засновника Фермерського господарства Сидоренко С.Л. ОСОБА_1 , якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 11.04.1996 серія ЗП 04-501538, таке право не припинилось і позивач має право використовувати земельну ділянку до моменту припинення своєї діяльності.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про усунення перешкод в праві розпорядження земельною ділянкою та стягнення матеріального збитку мотивоване тим, що позивач за зустрічним позовом документально не довів факт самовільного захоплення вказаної земельної ділянки Фермерським господарством Сидоренко С.Л. та створення відповідачем за зустрічною позовною заявою перешкод Павлівській сільській раді в розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Стосовно вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з фермерського господарства матеріального збитку у розмірі 23 835,00 грн, то суд першої інстанції виходив із того, що вина, яка є однією з складових збитків, ФГ Сидоренко С.Л. Павлівською сільською радою документально не доведена.

Доводи та вимоги апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Павлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2021 у справі № 908/3053/20, в якій з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх наявних обставин по справі, невірне оцінення наданих документальних доказів, просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у первісному позові та задовольнити зустрічний позов Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про зобов`язання Фермерського господарства Сидоренко С.Л. усунути неправомірне перешкоджання у праві розпорядження земельною ділянкою, шляхом звернення до Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області з заявою про укладення договору оренди землі та стягнути з Фермерського господарства Сидоренко С.Л. спричинений матеріальний збиток у вигляді неотриманої орендної плати у розмірі 23 835,00 грн.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач за зустрічним позовом зазначив, що судом першої інстанції не з`ясовано обставин щодо успадкування позивачем за первісним позовом права постійного користування земельно ділянкою та не встановлено процедури передачі земельної ділянки громадянином, саме фермерському господарству.

Скаржник звертає увагу, що позивач у своєму первісному позові не надав доказів того, що ОСОБА_1 був засновником (зареєстрував) фермерського господарства, а також не надав доказів того, що земельна ділянка передана ним фермерському господарству у постійне користування, до того ж спадкоємцями, які є засновниками та членами фермерського господарства не приймалася спадщина після смерті ОСОБА_1 на право постійного користування, як об`єкта спадкування.

Також в апеляційній скарзі апелянт з посиланням на позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 31.10.2018 у справі № 178/447/16-ц, від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц та від 23.11.2016 у справі № 668/477/15-ц, вказує, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (колегією суддів у складі: головуючого судді Чус О.В., судді: Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.) відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2021 у справі № 908/3053/20 призначено на 28.09.2021.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, 27.09.2021 призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №908/3053/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2021, справу №908/3053/20 передано колегії суддів у складі: головуючого судді: Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.

У судовому засіданні 28.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ЗП № 04-501538, ОСОБА_1 , який мешкав: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Вільнянського районного суду від 10.01.1996, надається у постійне користування земельна ділянка площею 36,0 га в межах згідно з планом.

Земельна ділянка розташована на території Павлівської сільської ради, надається для ведення фермерського господарства.

Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 681 від 11.04.1996.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, 28.02.1997 зареєстроване Фермерське господарство Сидоренко С.Л. , код ЄДРПОУ 24905875, номер запису 1 083 105 0001 000270.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 21.08.2019, земельна ділянка з кадастровим номером 2321586100:01:003:0121, цільове призначення 01.02 для ведення фермерського господарства, землі сільськогосподарського призначення, форма власності державна, площа 36,0000 га. Відомості про право власності - право постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_1 .

Позивачем за первісним позовом до матеріалів справи надана довідка Павлівського сільського голови № 46 від 26.01.2015 про те, що господарство займає на території сільської ради земельну ділянку площею 36,0 га, надану для ведення фермерського господарства, орендовану земельну ділянку площею 15,00 га сіножатей, та 13,8356 га орендованих земельних часток (паїв).

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Резниченко Олександром Євгеновичем, Виконавчого комітету Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, прийнято рішення № 51625742 від 16.03.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким вирішено провести державну реєстрацію іншого речового права, право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 2321586100:01:003:0121, за суб`єктом Павлівською сільською радою.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки, кадастровий номер 2321586100:01:003:0121, цільове призначення для ведення фермерського господарства, підстава внесення запис: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51732716 від 23.03.2020, форма власності комунальна, власник Павлівська сільська рада.

14.01.2020 та 20.05.2020 позивач за зустрічною позовною заявою звертався до господарства з повідомленнями про припинення права на постійне користування та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою.

17.06.2020 комісією у складі провідного спеціаліста землевпорядника та начальника ЦНАП складений акт обстеження земельної ділянки, яким встановлено самовільне захоплення земельної ділянки з кадастровим номером 2321586100:01:003:0121, загальною площею 36,00 га.

Позивач за зустрічною позовною заявою надав довідку від 03.08.2020 № 01-30/1179 за якою нормативна грошова оцінка оспорюваної земельної ділянки складає 770120 грн., середній розмір орендної плати по сільській раді становить 8,3%, та вважає що поніс матеріальні збитки за період з 12.03.2020 по 01.08.2020 у розмірі 23 835,00 грн.

12.08.2020 сільською радою направлено заяву № 01-30/1209 до Вільнянського відділення поліції Пологівського відділу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про перевірку та притягнення до кримінальної відповідальності керівника Фермерського господарства Сидоренко С.Л. ОСОБА_3 , який самовільно зайняв земельну ділянку та спричинив матеріальний збиток в сумі 23 835,00 грн.

За висновком позивача за зустрічною позовною заявою земельна ділянка, надана громадянину ОСОБА_1 у постійне користування, перебуває у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінивши надані документальні докази, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі, та відмову у задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, ураховуючи положення законодавства та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Так, предметом первісного позову у справі, що розглядається, є вимога Фермерського господарства Сидоренко С.Л. про визнання права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2321586100:01:003:0121, площею 36,00 га в межах згідно з планом, розташованої на території Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, наданої для ведення фермерського господарства, оскільки таке право не визнається та заперечується відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, громадянину Україну ОСОБА_1 , на підставі рішення Вільнянського районного суду від 20.01.1996, було надано у постійне користування земельну ділянку площею 36,0 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради для ведення фермерського господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування на землю серії ЗП №04-501538 від 11.04.1996, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №681.

На час надання ОСОБА_1 землі для ведення фермерського господарства (у квітні 1996 року) відносини, пов`язані із створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулювались Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 №2009-XII, Земельним кодексом України від 18.12.1990 №561-XII, а також Законами "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України", "Про підприємства в Україні" тощо.

Частиною 1 ст. 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції, чинній на квітень 1996 року) було встановлено, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (враховуючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на квітень 1996 року) земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у вказаній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у вказаній редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право постійного користування на землю серії ЗП №04-501538 від 11.04.1996, для ведення селянського (фермерського) господарства на земельній ділянці площею 36,0 га.

Отже, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 вказана земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась йому не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на квітень 1996 року), після одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріалами справи, зокрема, Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 627014 підтверджується, що 28 лютого 1997 року була проведена державна реєстрація Фермерського господарства Сидоренко С.Л. .

Отже, законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства Сидоренко С.Л. було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України №937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону №937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 26.08.2020 у справі №925/302/18.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності вказаним Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Таким чином, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (в редакції, чинній на 24.10.2004 - дату смерті ОСОБА_1 , засновника господарства) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 ЗК України (у редакції чинній станом на квітень 1996 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У земельному законодавстві (як чинному на момент створення первісного позивача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц.

За обставинами даної справи після отримання громадянином ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею та його державної реєстрації, останнім, засновано юридичну особу - Фермерське господарство Сидоренко С.Л. .

Отже, апеляційний суд констатує, що землекористувачем спірної земельної ділянки з початку заснування (28.02.1997) Фермерського господарства Сидоренко С.Л. і до теперішнього часу є саме Фермерське господарство Сидоренко С.Л. .

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач користується спірною земельною ділянкою на законних підставах.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що Павлівська сільська рада Вільнянського району Запорізької області (на території якої знаходиться надана позивачу земельна ділянка) заперечує наявність у позивача права постійного користування спірною земельною з кадастровим номером 2321586100:01:003:0121, площею 36,00 га.

Отже, враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування земельною ділянкою та відсутності правових підстав для невизнання такого права за позивачем первісного позову, суд першої інстанції дійшов юридично правильно висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання за первісним позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою є доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Тому доводи апелянта, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження набуття Фермерським господарством Сидоренко С.Л. права постійного користування спірною земельною ділянкою та переходу права постійного користування від фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи - Фермерського господарства Сидоренко С.Л. спростовуються наведеним вище.

Також апеляційний суд не бере до уваги посилання заявника апеляційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені постановах 31.10.2018 у справі № 178/447/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц та від 23.11.2016 у справі № 668/477/15-ц, згідно з яким право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку про необхідність відступити від такої правової позиції та зазначила, що право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Щодо зустрічної позовної вимоги Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про стягнення матеріальних збитків у розмірі 23 835,00 грн., у зв`язку з самовільним зайняттям земельної ділянки Фермерським господарством Сидоренко С.Л. після припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке було надане громадянину ОСОБА_1 , апеляційний господарський суд виходить з наступного.

За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки, є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Зважаючи на встановлені судом обставини щодо наявності у первісного позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач за зустрічним позовом документально не довів факт самовільного захоплення вказаної земельної ділянки Фермерським господарством Сидоренко С.Г та створення відповідачем за зустрічною позовною заявою перешкод Павлівській сільській раді в розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Доводи апелянта про те, що у відповідності до змісту ст. 92 Земельного Кодексу України у позивача відсутнє суб`єктивне право щодо здійснення постійного користування земельною ділянкою, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на положення Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та правові висновки Великої Палати Верховного суду у постанові № 922/989/18 від 23.06.2020.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить про безпідставність аргументів скаржника щодо користування спірною земельною ділянкою на незаконних підставах, що спростовує твердження про їх самовільне зайняття спірних земельних ділянок.

Таким чином, зустрічна позовна заява підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Павлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2021 у справі № 908/3053/20 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2021 у справі № 908/3053/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.10.2021.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя Е.В. Орєшкіна