Ухвала

від 29.09.2021 по справі 916/1562/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/1562/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Грищенка М.А.

Одеської міської ради - не з`явився

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради - не з`явився

Приватного підприємства "Срібний Дюк" - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Срібний Дюк"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 (у складі колегії суддів: Беляновський В.В. (головуючий), Богатир К.В., Філінюк І.Г.)

у справі № 916/1562/20

за позовом Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради

до Приватного підприємства "Срібний Дюк"

про визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності та звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до Приватного підприємства "Срібний Дюк" (далі - Відповідач) про:

- визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова І.О. про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, індексний номер рішення 40983358 від 07.05.2018;

- визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок юстиції" Макаркіна А.К. про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, індексний номер рішення 47607336 від 03.07.2019;

- припинення права власності Відповідача на 1/1 об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, будинок 57, загальною площею 149,4 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1547460951101);

- зобов`язання Відповідача звільнити самочинно зайняту земельну ділянку комунальної власності Одеської міської ради шляхом приведення самочинно реконструйованої нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57 за власний рахунок у відповідність до технічного паспорту, виготовленого КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" від 13.04.1999.

Позовні вимоги мотивовані тим, що державні реєстратори прийняли оспорювані рішення, на підставі яких площа нежитлового приміщення була збільшена з 34 м 2 до 149,4 м 2 , за відсутністю у Відповідача документів, які надають право проводити будівельні роботи та підтверджують готовність об`єкта до експлуатації.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.11.2020 у позові відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2021 відкрито касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.09.2021.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги та погоджуючись із висновками апеляційного господарського суду.

Позивачі та Відповідач в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання не зверталися.

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Приватне підприємство "Срібний Дюк" також не зверталися з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

У задоволенні клопотання Одеської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено ухвалою Верховного Суду від 16.09.2021 з підстав, викладених у зазначеній ухвалі.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи суди попередніх інстанцій установили, що 18 жовтня 1997 року Одеське міське агентство погоджень виконавчого комітету Одеської міської ради звернулось до Державної архітектурно-будівельної інспекції з листом №3050 про надання дозволу на виконання робіт по реконструкції торговельних павільйонів Відповідача, які розташовані в Центральному районі м. Одеси по вул. Балківська, буд. 50 та буд. 57, відповідно до розпорядження виконавчого комітету №983р від 29.09.1997.

Головне управління архітектури і містобудування склало висновок №1339/97 від 27.10.1997 про виконання проекту реконструкції торговельного павільйону по вул. Балківська, 57 відповідно до розпорядження виконавчого комітету №938р від 29.09.1997, згідно з яким площа забудови складає 33,92 м 2 , загальна площа - 31,58 м 2 , площа, виділена для благоустрою, складає 440,00 м 2 , у тому числі під мостінням - 45,0 м 2 , для озеленення - 156,00 м 2 .

За відомостями технічного паспорту, виготовленого КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації об`єктів нерухомості" станом на 13.04.1999, загальна площа торговельного павільйону, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57, що належить Відповідачу, складає 33,9 м 2 .

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю листом від 28.11.1997 за №288 повідомлено Відповідача про надання дозволу на установку павільйонів, зокрема, по вул. Балківська, 57.

12 жовтня 1999 року Відповідач звернувся до Центральної районної адміністрації із заявою про надання дозволу на введення в експлуатацію павільйону, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57.

У грудні 1999 році державна технічна комісія склала акт про готовність до експлуатації закінченого будівництвом павільйону загальною площею 34 м 2 у м. Одеса по вул. Балківській, 57.

2 листопада 1999 року між виконавчим комітетом Одеської міської ради та Відповідачем укладено договір про дозвіл на розміщення та експлуатацію тимчасового об`єкта торгівлі, відповідно до пункту 1 якого Відповідачу дозволено експлуатацію тимчасового об`єкту - павільйону, площею 34 м 2 за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57.

15 березня 2000 року міжвідомча комісія Центральної районної адміністрації за результатами розгляду звернення директора Відповідача прийняла рішення про затвердження акта державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом павільйону по вул. Балківській, 57 до експлуатації. Зазначений акт затверджений розпорядженням Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 05.04.2000 №309.

Рішенням Одеської міської ради №4185-VI від 17.12.2013 "Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради та її виконавчих органів в новій редакції" (у редакції рішення №6908-VI від 10.09.2015) створено у межах затвердженої штатної чисельності виконавчих органів Одеської міської ради Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, затверджено Положення про Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради; доручено Одеському міському голові звернутися до Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо створення спільної комісії з передачі відповідної документації та вирішення питань, пов`язаних з утворенням та функціонуванням інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

Відповідно до пункту 1 Положення про Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №6908-VI від 10.09.2015, Інспекція є виконавчим органом Одеської міської ради та створена відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність" та інших нормативно-правових актів з метою здійснення архітектурно-будівельного контролю на території м. Одеси.

Згідно з пунктами 3, 7 вказаного Положення Інспекція є правонаступником прав та обов`язків Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо здійснення переданих повноважень відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Інспекція підзвітна і підконтрольна Одеській міській раді, підпорядкована її виконавчому комітету, міському голові, заступнику міського голови з питань містобудування, а з питань здійснення повноважень, передбачених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", є підконтрольною Держархбудінспекції.

30 вересня 2015 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за результатами перевірки об`єкта (торговельного павільйону) за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57, склав акт перевірки вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, згідно з яким Відповідач виконав будівельні роботи з реконструкції капітального торговельного павільйону без отримання права на виконання таких робіт, в результаті чого порушив вимоги Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Того ж дня Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області склав припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким зобов`язав Відповідача усунути порушення вимог містобудівної діяльності у строк до 30 жовтня 2015 року.

20 жовтня 2015 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за результатами проведення перевірки об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57, склав постанову про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності №69, якою Відповідача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 стаття 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", та накладено штраф у розмірі 49608,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 у справі №815/7119/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016, відмовлено у задоволенні адміністративного позову Відповідача до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу у сфері містобудування №69 від 20.10.2015.

Рішенням Одеської міської ради №579-VII від 27.04.2016 "Про зміну найменування Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради" найменування зазначеної Інспекції було змінено на Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ "Профпроект" станом на 02.05.2018, загальна площа нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57, що належить Відповідачу, складає 135,2 м 2 .

За довідкою ТОВ "Профпроект" №145211 від 02.05.2018, при проведенні технічної інвентаризації об`єкта за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, буд. 57, виявлено технічні помилки у зв`язку з уточненням лінійних розмірів та площ приміщень, що не належать до самочинного будівництва, та згідно з пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна не є реконструкцією.

Водночас згідно з технічним паспортом, виготовленим ФОП Кириленко С.О., станом на 27.06.2019 загальна площа приміщень нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57, що належить Відповідачу, складає 149,4 м 2 .

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №209356598 від 19.05.2020, на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова І.О. за №40983182 від 07.05.2018 до реєстру внесений запис про державну реєстрацію права власності Відповідача на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, буд. 57.

В якості підстав для державної реєстрації права власності державний реєстратор зазначив: розпорядження №309 від 05.04.2000, видане Центральною районною адміністрацією; акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.09.1999, виданий Інспекцією ДАБК; довідку №145211 від 02.05.2018, видану ТОВ "Профпроект"; технічний паспорт від 27.06.2019, виданий ФОП Кириленко С.О.

Того ж дня державний реєстратор КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортов І.О. прийняв рішення №40983358 про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, яким площу будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57, змінено з 34,00 м 2 на 135,2 м 2 .

При цьому державний реєстратор до документів, на підставі яких у Відповідача виникло право власності, додав технічний паспорт від 02.05.2018 та довідку №145211 від 02.05.2018, видані ТОВ "Профпроект", та одночасно видалив технічний паспорт від 13.04.1999, виданий КП "ОМБТІ та РОН".

У подальшому на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок юстиції" Макаркіна А.К. про реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна, індексний номер рішення 47607336 від 03.07.2019, площа будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57, змінена з 135,2 м 2 на 149,4 м 2 .

В якості підстав для проведення державної реєстрації державний реєстратор Макаркін А.К. додав технічний паспорт від 27.06.2019, виданий ФОП Кириленко С.О., та одночасно видалив технічний паспорт від 02.05.2018, виданий ТОВ "Профпроект".

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради листом від 19.07.2019 у відповідь на звернення прокурора повідомило, що в єдиному реєстрі документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів реконструкції чи будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57. Також Управління повідомило прокурора, що перевірка за вищевказаною адресою ним не проводилась, судові спори між власниками вказаного об`єкта та Управлінням відсутні.

Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 15.10.2019 у відповідь на звернення прокурора повідомив, що містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкту за адресою: вул. Балківська, 57, Департаментом не надавались.

Водночас апеляційний господарський суд встановив, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт належить територіальній громаді міста Одеси, Одеська міська рада не приймала рішення щодо передачі її у власність чи користування Відповідачу, зокрема, для будівництва чи реконструкції нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 57.

У зв`язку з наведеними обставинами прокурор заявив позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів №40983358 від 07.05.2018 і №47607336 від 03.07.2019, припинення права власності Відповідача на спірний об`єкт нерухомого майна загальною площею 149,4 м 2 та зобов`язання Відповідача звільнити самочинно зайняту земельну ділянку комунальної власності Одеської міської ради шляхом приведення самочинно реконструйованої нежитлової будівлі за власний рахунок у відповідність до технічного паспорту, виготовленого КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" станом на 13.04.1999. Правовою підставою позову прокурор визначив приписи статті 376 Цивільного кодексу України.

Розглянувши зазначені позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у державних реєстраторів визначених законом підстав для прийняття оспорюваних рішень щодо збільшення площі спірного об`єкта та зміни його статусу з тимчасового об`єкта торгівлі (торгівельного павільйону) на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, з урахуванням того, що довідка та технічний паспорт не є достатніми та вичерпними документами, на підставі яких здійснюється реєстрація прав.

Також суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов`язання Відповідача звільнити самочинно зайняту земельну ділянку комунальної власності відповідно до положень частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки факт державної реєстрації права власності, зокрема проведеної на підставі довідки та технічного паспорту, не змінює правовий режим самочинно збудованої Відповідачем нежитлової будівлі на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети.

Щодо задоволення позовної вимоги про припинення права власності суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор у даному випадку обрав належний спосіб захисту і в разі задоволення пред`явленого ним позову буде відновлено порушене право Одеської міської ради як власника земельної ділянки.

Разом з тим щодо заяви Відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки у спорі, що розглядається, має місце триваюче порушення прав територіальної громади м. Одеси на звільнення самовільно зайнятої Відповідачем земельної ділянки комунальної форми власності (яка з володіння територіальної громади не вибула), власник в особі Одеської міської ради може пред`явити відповідний негаторний позов про припинення порушення його прав у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Допоки Одеська міська рада є власником земельної ділянки, вона не може бути обмежена в праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійснення права користування та розпорядження нею.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що заявлені прокурором позовні вимог про скасування спірних рішень державних реєстраторів та припинення права власності Відповідача на спірний об`єкт нерухомого майна є самостійними та рівнозначними за своєю правовою природою, не є ані похідними, ані додатковими. Отже, перебіг позовної давності щодо звернення до суду із зазначеними позовними вимогами почався з дат внесення спірних рішень державних реєстраторів (відповідно, з 07.05.2018 і 03.07.2019) та не сплив на момент звернення прокурора з позовом у справі, що розглядається, 1 червня 2020 року.

Звертаючись із касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову всупереч висновкам щодо застосування позовної давності, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 05.12.2018 у справі №522/2110/15-ц, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №522/14452/15-ц, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 19.11.2019 у справі №911/3677/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Великої Палати Верховного Суду у справах №369/6892/15-ц, №469/1203/15-ц, №367/2271/15-ц, №359/2421/15-ц, №372/1387/13-ц, №362/44/17, №367/6105/16-ц, №488/5027/14-ц, №488/6211/14-ц, №183/1617/16, №907/50/16, №910/18560/16, №522/2110/15-ц, №522/2201/15-ц, №487/10128/14-ц, №522/14452/15-ц, №911/3681/17, №487/10132/14-ц, №911/3677/17, №911/3680/17, висновками в яких позивач обґрунтував наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, прийняті у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Так, постановами від 07.11.2018 у справі №488/6211/14, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3677/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17, від 20.11.2018 у справі №907/50/16 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за наслідками розгляду позовів, відповідно, про:

- визнання незаконними і скасування пунктів рішень міської ради (щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки (у справі №488/6211/14);

- визнання недійсним рішення сільської ради (щодо передання у власність земельної ділянки), витребування з незаконного володіння земельної ділянки (у справах №911/3681/17, №911/3677/17, №911/3680/17);

- витребування з незаконного володіння цілісного майнового комплексу (у справі №907/50/16).

Постановами від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 05.06.2018 у справі №369/2421/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 05.12.2018 у справі №522/2110/15-ц Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення попередніх інстанцій та направила на новий розгляд до суду першої інстанції справи за позовами, відповідно, про:

- скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння (у справі №369/6892/15-ц);

- визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації (щодо продажу земельних ділянок), визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, а також витребування земельних ділянок (у справі №469/1203/15-ц);

- визнання недійсним рішень міської ради (про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передання до земель запасу міської ради, про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам), скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких зареєстровано право приватної власності на земельні ділянки, витребування з незаконного володіння земельних ділянок (у справі №367/2271/15-ц);

- визнання недійсними розпоряджень обласної державної адміністрації (щодо припинення права користування та вилучення земельних ділянок, зміни їх цільового призначення, передання у власність фізичним особам, видання державних актів на право власності на земельні ділянки), державних актів на право власності на землю, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок на користь держави (у справі №359/2421/15-ц);

- визнання недійсними рішень міської ради (про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками, переведення їх до категорії земель житлової забудови, передання їх до земель запасу міської ради, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам), скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (на підставі яких зареєстровано право приватної власності на земельні ділянки), витребування земельних ділянок із незаконного володіння (у справі №367/6105/16-ц);

- визнання незаконним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування та акта прийому-передачі нерухомого майна, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку (у справі №522/2110/15-ц);

- визнання незаконним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу та акта прийому-передачі нерухомого майна, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку (у справі №522/2201/15-ц).

Постановою від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу апеляційного суду та направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу за позовом про визнання незаконним та скасування рішення міської ради в частині надання у власність земельної ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.

Постановою від 26.06.2019 у справі №522/14452/15-ц Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та рішення апеляційного суду, передавши на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу за позовом про витребування на користь територіальної громади нежитлових приміщень та визначення порядку виконання судового рішення із зазначенням, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на відповідні нежитлові приміщення.

Постановою від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц Велика Палата Верховного Суду частково скасувала судові рішення попередніх інстанцій, ухваливши у відповідній частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, а в іншій частині залишила без змін судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позовів, відповідно, про визнання незаконними і скасування пунктів рішень міської ради (про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки), визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування запису про право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

Постановою від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду частково скасувала, ухваливши у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в іншій частині змінила судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду позову про визнання неправомірним і скасування пункту рішення сільської ради (про передачу земельної ділянки у власність), визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з незаконного володіння та зобов`язання повернути земельну ділянку у власність держави.

Постановою від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду змінила у мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції зазначеної постанови, а в інших частинах залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду позову про визнання незаконним і скасування рішення міської ради (в частині надання у власність земельної ділянки), визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки до комунальної власності.

Постановою від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову суду апеляційної інстанції та змінила мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її в редакції зазначеної постанови, а в решті залишила без змін рішення місцевого господарського суду, ухвалене за результатами розгляду позову про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (про передачу земельної ділянки для будівництва), визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, заявленого з підстав незаконності розпорядження радою спірною земельною ділянкою, яка належить до земель оборони та є державною власністю. Зазначений спір стосуються умов та порядку реалізації набувачем військового майна права землекористування за наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з Міністерством оборони України та способу оформлення такого права.

Постановами від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17 Велика Палата Верховного Суду, скасувавши судові рішення судів апеляційної інстанції, залишила без змін рішення судів першої інстанції, ухвалені за наслідками розгляду позовів про:

- визнання незаконними та скасування рішень селищної ради (щодо передання у приватну власність земельних ділянок), визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, витребування земельних ділянок (у справі №372/1387/13-ц);

- витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння (у справі №362/44/17).

З викладеного вбачається, що постанови Великої Палати Верховного Суду в перелічених справах ухвалені за наслідками вирішення спорів щодо захисту прав власності на нерухоме майно (земельні ділянки), порушених у зв`язку з позбавленням позивачів володіння відповідним майном, зокрема, у спосіб витребування майна з чужого незаконного володіння, оскарження рішень щодо розпорядження таким майном, внаслідок яких відбулось вибуття майна з володіння, скасування державної реєстрації права власності на це майно тощо.

Відповідно, висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається та які цитує Відповідач у касаційній скарзі, стосуються застосування позовної давності щодо позовних вимог, спрямованих на захист та поновлення прав власника, з володіння якого незаконно вибуло належне йому майно.

Зокрема, в постановах від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 05.12.2018 №522/2110/15-ц, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність, для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Крім того, в постанові від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На відміну від перелічених Відповідачем у касаційній скарзі справ, предметом розгляду у справі, що розглядається, є позов про зобов`язання Відповідача звільнити самочинно зайняту земельну ділянку комунальної власності, яка згідно з встановленими судами обставини не вибула з володіння територіальної громади, а також оскарження рішень державного реєстратора щодо реєстрації змін до об`єкта нерухомого майна, самочинно збудованого на спірній земельній ділянці, припинення права власності Відповідача на зазначений об`єкт.

Тобто висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, щодо відсутності підстав для застосування позовної давності стосуються саме вирішення спору щодо захисту права власності на земельну ділянку від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння.

З викладеного Суд вбачає, що аналіз висновків, зроблених у постанові у справі, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №369/6892/15-ц, №469/1203/15-ц, №367/2271/15-ц, №359/2421/15-ц, №372/1387/13-ц, №362/44/17, №367/6105/16-ц, №488/5027/14-ц, №488/6211/14-ц, №183/1617/16, №907/50/16, №910/18560/16, №522/2110/15-ц, №522/2201/15-ц, №487/10128/14-ц, №522/14452/15-ц, №911/3681/17, №487/10132/14-ц, №911/3677/17, №911/3680/17, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

З огляду на конкретні, встановлені судом обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку, про застосування судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні норм права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

Водночас Суд не приймає до уваги доводи Відповідача про те, що апеляційна скарга подана не учасником справи; суд апеляційної інстанції відмовив у долученні наданих Відповідачем документів до матеріалів справи; відсутнє належне обґрунтування необхідності захисту інтересів держави в особі органів, яким з 2015 року було достовірно відомо про проведену реконструкцію; позовні вимоги про скасування державної реєстрації є похідними від позовних вимог про звільнення земельної ділянки та припинення права власності; твердження апеляційної інстанції щодо триваючого порушення на повернення самовільно зайнятої земельної ділянки суперечать вимогами щодо позовної давності. Наведені аргументи не стосуються висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах, наведених у касаційній сказі, яка подана Відповідачем саме з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, Суд враховує, що в зазначених у касаційній сказі постановах Великої Палати Верховного Суду відсутні висновки про те, що до негаторних позовів застосовується загальна позовна давність, що позови про звільнення земельної ділянки, самовільно зайнятої через створення самочинно збудованого об`єкта, є віндикаційними, а також що позовні вимоги про скасування рішень державних реєстраторів є додатковими щодо вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та припинення права власності.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Срібний Дюк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі №916/1562/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко