Ухвала

від 27.09.2021 по справі 185/479/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1589/21 Справа № 185/479/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції:

обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження, на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040370001278 07 серпня 2020 року, щодо

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Великоолександрівка Дніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Великоолександрівка Дніпропетровської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Великоолександрівка Дніпропетровської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року засуджено ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 кожного окремоза ч.2ст.246КК Українидо покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту виконання вироку суду в частині призначеного покарання.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Цим вироком ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,кожного окремо, визнано винуватими у незаконній порубці дерев у захисних лісових насадженнях за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло істотну шкоду, за наступних обставин.

06 серпня 2020 року ввечері (більш точного часу встановити під час судового розгляду не виявилось можливим) ОСОБА_9 разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , маючи намір на незаконну порубку дерев дубу та акації у лісових насадженнях, за попередньою змовою групою осіб, прибули до лісосмуги, що неподалік с. Булахівки Дніпропетровської області на землях Межиріцької сільської ради.

Того ж дня приблизно о 17.00 год. ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, а саме з ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконну порубку дерев у захисних лісових насадженнях, приїхали до лісонасадження, що розташоване в захисному лісонасадженні з кадастровим номером 1223582300:01:002:0799, що неподалік с. Булахівки Дніпропетровської області на землях Межиріцької сільської ради, після чого не отримавши спеціального дозволу на використання лісових ресурсів - лісорубного квитка або лісового квитка, тобто не маючи права здійснювати порубку дерев, діючи незаконно, умисно за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання суспільно - небезпечних наслідків, бажаючи їх настання, заздалегідь заготовленим знаряддям, яке було необхідне для здійснення зрубу стовбурів дерев та їх розпилу, а саме бензопил помаранчевого кольору марки «STIHL» та калунів, у період часу з 17.00 год. по 22.00 год. 06 серпня 2020 року, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою особистого збагачення, здійснили незаконну порубку 24 сироростучих (живих) дерев породи дубу та акації, відділивши стовбури дерев від коріння.

Своїми протиправними діями ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 спричинили Межиріцькій сільській раді істотну матеріальну шкоду на загальну суму 268 175,25 грн.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд у вироку не навів доказів, на яких грунтується висновок про доведеність обвинувачення, а лише обмежився перерахуванням доказів, без їх аналізу. Звертає увагу, що вину визнав в повному обсязі, щиро кається та активно сприяв у розкритті злочину, що на його думку є пом`якшуючими обставинами. Вказує, що раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра не перебуває. Зазначає, що відшкодував частково матеріальну шкоду, завдану потерпілому.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд у вироку не навів доказів, на яких грунтується висновок про доведеність обвинувачення, а лише обмежився перерахуванням доказів, без їх аналізу. Звертає увагу, що вину визнав в повному обсязі, щиро кається та активно сприяв у розкритті злочину, що на його думку є пом`якшуючими обставинами. Вказує, що раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра не перебуває. Зазначає, що відшкодував частково матеріальну шкоду, завдану потерпілому.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд у вироку не навів доказів, на яких грунтується висновок про доведеність обвинувачення, а лише обмежився перерахуванням доказів, без їх аналізу. Звертає увагу, що вину визнав в повному обсязі, щиро кається та активно сприяв у розкритті злочину, що на його думку є пом`якшуючими обставинами. Вказує, що раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра не перебуває. Зазначає, що відшкодував частково матеріальну шкоду, завдану потерпілому.

В апеляційній скарзі перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури просить вирок суду змінити в частині розподілу процесуальних витрат у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, стягнути з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судові витрати на користь держави за проведення судово-економічної експертизи та судово-трасологічної експертизи по 3268,90 грн. з кожного. В іншій частині вирок залишити без змін.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, а тому суд першої інстанції мав визначити розмір процесуальних витрат, які повинні бути компенсовані кожним обвинуваченим в рівних долях.

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження, просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання та постановити новий, яким призначити ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кожному окремоза ч.2ст.246КК Українипокарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави 3 бензопили помаранчевого кольору марки STIHL MS 361, 1 бензопилу марки «DOLMAR PRO 260» та 3 сокири. В іншій частині вирок залишити без змін.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що судом при призначенні покарання не взято до уваги вимоги ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, а саме спеціальної конфіскації у власність держави засобів та знарядь вчинення злочину.

Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_10 підтримали апеляційні скарги обвинувачених, не заперечували проти задоволення апеляційних скарг сторони обвинувачення.

Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційні скарги сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинувачених.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, за обставин, викладених у вироку, в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому відповідно до ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядаються, у зв`язку з чим в частині обвинувачення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 246 КК України апеляційний суд виходить з фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції.

Що стосується доводів апеляційних скарг обвинувачених про те, що суд увироку ненавів доказів,на якихгрунтується висновокпро доведеністьобвинувачення,а лишеобмежився перерахуваннямдоказів,без їханалізу, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У мотивувальній частині вироку відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою зазначається, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

При цьому обґрунтування обвинувачення це не перелік доказів, наданих органами досудового розслідування, а аналіз усіх зібраних у провадженні доказів, тобто всі фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинуваченого, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.

Суд зобов`язаний саме після всебічного, повного і об`єктивного розгляду дати оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності для ухвалення обвинувального вироку.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, крім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення, а саме час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у кримінально-караному діянні, передбаченому ч. 2 ст. 246 КК України, зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у їх взаємозв`язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив, що ці дані в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

При цьому обвинувачені, як під час розгляду провадження у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України, за обставин, викладених у оскаржуваному вироку, визнавали в повному обсязі.

Що стосується доводів апеляційних скарг обвинувачених про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особам обвинувачених внаслідок суворості, слід зазначити наступне.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачаєтьсяз оскаржуваноговироку,вирішуючи питанняпро призначенняпокарання судврахував те,що ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 вчинили нетяжкий злочин, раніше не судимі, не працюють, завдану шкоду не відшкодували та не усунули, вчинили злочин проти довкілля.

Крім того, суд врахував і обставину, що помякшує покарання обвинуваченим, повне визнання своєї винуватості, та відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченим.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд не вбачає підстав для сумнівів у достовірності встановлених судом відомостей. Водночас, оцінюючи їх у своїй сукупності, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині необхідності призначення обвинуваченим покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції не взяв до уваги думку прокурора, який просив призначити обвинуваченим покарання із застосуванням ст. 75 КК України, та позицію представника потерпілого, який надав заяву, в якій вказав, що повністю підтримує доводи прокурора.

Поза увагою суду першої інстанції залишились характеризуючі дані про особи обвинувачених, зокрема, те, що останні на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебувають, за місцем мешкання характеризуються позитивно, при цьому ОСОБА_9 має на утриманні батька похилого віку, ОСОБА_8 працює по найму у людей, а ОСОБА_7 допомагає тітці ОСОБА_12 у веденні домашнього господарства.

Крім того, суд першої інстанції також не врахував й щире каяття обвинувачених.

Так, матеріалами провадження об`єктивно підтверджується, що ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 визнали свою винуватість у інкримінованому їм правопорушенні, щиро розкаялись, про що свідчить їх відверте визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки.

Крім того, під час апеляційного перегляду стороною захисту було надано квитанції про перерахування обвинуваченими на користь виконавчого комітету Межирівцької сільської ради коштів в рахунок відшкодування завданих злочином матеріальних збитків, що вказує на те, що обвинувачені дають своїй поведінці належну оцінку і дійсно готові нести передбачену законом відповідальність.

Також, судом апеляційної інстанції враховується поведінка обвинувачених в ході досудового розслідуваеея та судового розгляду як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду, а також відсутність порушень зобов`язань явки до слідчого та суду, що свідчить про готовність обвинувачених нести передбачену законом відповідальність за вчинене.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, поза увагою суду першої інстанції залишилися важливі обставини, які мають значення під час вибору заходу примусу, його строку та порядку відбування. Сукупність цих обставин підтверджує неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло порушення принципу співмірності й невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, що згідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для зміни судового рішення та пом`якшення призначеного обвинуваченим покарання.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Надаючи оцінкунаведеним обставинам,апеляційний судвважає,що вонив силувимог ст.66КК Україниможуть бутивизнані тимифакторами,які знижуютьсуспільну небезпекуосіб обвинуваченихта вказуютьна можливістьїх виправленнябез відбуванняпокарання,з оглядуна проаналізованів своїйсукупності матеріаликримінального провадження,що вцілому характеризуютьособи ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 .

На думку апеляційного суду, можливе відбування обвинуваченими покарання у громаді за умови здійснення нагляду та застосування соціально виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, а саме: відвідування профілактичних заходів, які проводяться уповноваженим органом пробації.

З огляду на наведені вимоги закону, враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини, передбачені ст. 66 КК України, а також дані про особи обвинувачених, апеляційний суд вважає за можливе призначити обвинуваченим покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 роки та поклавши на них обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

На думку суду апеляційної інстанції, таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів.

Перевіривши доводиапеляційної скаргипершого заступникакерівника Дніпропетровськоїобласної прокуратурипро допущеннясудом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в частині розподілу процесуальних витрат, слід зазначити наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати, пов`язані із залученням експертів, які згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку стягуються з обвинуваченого на користь держави.

Відповідно до ст. 126 КПК України питання щодо процесуальних витрат вирішується судом у вироку, який підлягає обов`язковому виконанню, зокрема, в частині їх стягнення.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, рішення про відшкодування процесуальних витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі, та в разі, якщо обвинувачуються декілька осіб, вирішує питання про стягнення процесуальних витрат щодо кожного обвинуваченого.

З нормативного розуміння наведених норм кримінального процесуального закону вбачається, що процесуальні витрати підлягають чіткому розподілу та не можуть бути стягнені судом солідарно.

Між тим, всупереч цим вимогам закону, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції фактично судові витрати між обвинуваченими не розподілив та помилково визначив, що вони підлягають солідарному стягненню, внаслідок чого допустив порушення вимог кримінального процесуального закону.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку щодо необхідності зміни вироку в частині розподілу процесуальних витрат.

Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності застосування спеціальної конфіскації майна, засобів та знарядь вчинення злочину, питання про які було вирішене в оскаржуваному вироку в загальному порядку.

Так, відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються.

Як слідує із матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за попередньою змовою вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 246 КК України, 06 серпня 2020 року, тобто після набрання чинності Закону України № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, відповідно до якого текст статті 96-1 Кримінального кодексу України викладено в такій редакції: «Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян...».

Згідно п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно, одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Однак судом першої інстанції при ухваленні вироку не взято до уваги вищезазначені норми закону та призначено покарання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 без застосування положень ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Разом з тим, не можна погодитись із доводами апеляційної скарги прокурора щодо необхідності виправлення вказаної помилки, допущеної судом першої інстанції, шляхом скасування вироку у відповідній частині з ухваленням нового вироку.

Так, перелік підстав для скасування вироку суду першої інстанції з ухваленням нового вироку визначений ч. 1 ст. 420 КПК України, відповідно до якої такими підставами є: необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідність застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Наявності вказаних підстав не вбачається, прокурор в апеляційній скарзі на них не посилається.

За правиламич.1ст.408КПК Українисуд апеляційноїінстанції змінюєвирок увипадках,що прямозазначені увказаній нормізакону,а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

На думку апеляційного суду, зміна правової підстави вилучення у обвинувачених майна, а саме засобів та знарядь незаконної порубки дерев, на спеціальну конфіскацію становище обвинувачених не погіршує.

При цьому суд апеляційної інстанції зважає на те, що рішення про спеціальну конфіскацію згідно ч. 4 ст. 374 КПК приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів. Таким чином, її належить вважати спеціальною формою розпорядження грошима, цінностями та іншим майном, що відповідають ознакам ч. 1 ст. 96-2 КК, а отже застосування спеціальної конфіскації не може розцінюватись як призначення обвинуваченим більш суворого покарання.

Крім того, з положень п. 3 ч. 1 ст. 408 КК України випливає, що виправлення помилки, допущеної судом першої інстанції, яка стосується лише майнових інтересів обвинуваченого та не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення, здійснюється шляхом зміни вироку навіть у тому випадку, якщо при цьому майнові інтереси обвинуваченого зазнають додаткових обмежень.

Також приймається до уваги, що при застосуванні спеціальної конфіскації майнові інтереси обвинувачених не зазнають істотних змін порівняно із оскаржуваним вироком, оскільки відбувається не більше, ніж уточнення правової підстави, з якої відповідне майно у будь-якому випадку вибуває з їх володіння.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги прокурора в частині необхідності скасування вироку суду першої інстанції з постановленням нового вироку, не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора в цій частині, та вважає за необхідне виправити допущене судом першої інстанції неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність шляхом зміни оскаржуваного вироку.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнити частково, апеляційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити, вирок суду першої інстанції змінити.

Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно та всебічно розглянути провадження і постановити законне та обгрунтоване рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та прокурора,який бравучасть урозгляді кримінальногопровадження судомпершої інстанції, задовольнити частково.

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2021 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_9 наступні обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання, періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання, періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання, періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта для проведення судово-економічної та судово-трасологічної експертиз по 3 268,90 грн. з кожного.

На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави майно, засоби та знаряддя вчинення злочину 3 бензопили помаранчевого кольору марки STIHL MS 361, 1 бензопилу марки «DOLMAR PRO 260» та 3 сокири, що знаходяться на зберіганні в Павлоградському ВП ГУНП в Дніпропетровській області.

В іншійчастині вироксуду залишитибез зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4