Рішення

від 30.09.2021 по справі 640/11563/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Київ № 640/11563/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Громадської ради доброчесності,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Вища кваліфікаційна комісія суддів України,

про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Громадської ради доброчесності, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправною поведінки (дій та бездіяльності) Громадської ради доброчесності щодо позбавлення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 права на участь у процесі складання та затвердження висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики; визнання протиправною бездіяльності Громадської ради доброчесності в частині невчинення дій щодо перевірки отриманої інформації щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 та невчинення дій щодо отримання інформації з інших джерел під час складання висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики; визнання протиправними дій Громадської ради доброчесності щодо включення недостовірної інформації до висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 15.12.2020 року, та поширення його у мережі Інтернет, в тому числі на інформаційному порталі (сайті) Громадської ради доброчесності grd.gov.ua; визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 15.12.2020; зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вилучити з суддівського досьє висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020, шляхом його видалення (знищення); зобов`язання Громадської ради доброчесності та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вилучити з інформаційного порталу (сайту) Громадської ради доброчесності grd.gov.ua висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020, шляхом його видалення (знищення).

Позов мотивовано невідповідністю вимогам чинного законодавства поведінки Громадської ради доброчесності під час складення висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, протиправністю оскаржуваного висновку, з огляду на складення зазначеного висновку за відсутності на те законних підстав, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Також, в обґрунтування протиправності висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики позивачем наголошено на ґрунтуванні вказаного висновку виключно на припущеннях та його прийнятті відповідачем без урахування права судді ОСОБА_1 на участь у процесі прийняття рішення. Крім того позивачем зазначено, що суддя позбавлений можливості оскаржити у судовому порядку втручання у свої права внаслідок ухвалення Громадською радою доброчесності висновку про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності з включенням до такого висновку недостовірної інформації негативного характеру, що впливає на подальше проходження суддівської кар`єри, ні у межах оскарження рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання, ні окремо, що суперечить статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України та є незаконною відмовою в доступі до правосуддя, у зв`язку з чим позивач як суддя має право довести правомірність набуття та володіння майном у судовому порядку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 визначено підсудність адміністративної справи №640/11563/21 за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії за Київським окружним адміністративним судом та передано вказану адміністративну справу за визначеною підсудністю згідно розпорядження Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 №39.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 адміністративну справу №640/11563/21 прийнято до провадження суддею Київського окружного адміністративного суду Колесніковою І.С., відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачам протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вилучити з суддівського досьє висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020, шляхом його видалення (знищення); зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вилучити з інформаційного порталу (сайту) Громадської ради доброчесності grd.gov.ua висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020, шляхом його видалення (знищення), залучено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України до участі в адміністративній справі №640/11563/21 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач та третя особа правом подання відзиву на позов та письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог, відповідно, не скористались, інших заяв по суті справи відповідачем та третьою особою до суду не подано.

Згідно відомостей журналу поштової кореспонденції комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду , ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 про прийняття адміністративної справи №640/11563/21 до провадження направлено за місцезнаходженням Громадської ради доброчесності та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рекомендованими поштовими відправленнями №0113300777227 та 0113300777235, відповідно, які вручено 06.07.2021 та 05.07.2021 адресатам, що підтверджується даними сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному сайті національного оператора поштового зв`язку Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua).

Крім того, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 про прийняття адміністративної справи №640/11563/21 до провадження направлено за офіційною електронною адресою Громадської ради доброчесності та отримано відповідачем 12.07.2021, що підтверджується витягом з електронної пошти Київського окружного адміністративного суду.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Указом Президента України від 03.10.2008 №901/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 05.09.2013 №451-VII ОСОБА_1 обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Громадською радою доброчесності затверджено 15.12.2020 висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, згідно якого: суддя свавільно встановлював обмеження у реалізації права на мирні зібрання, що нівелювало реалізацію свободи мирних зібрань (наприклад, необмеженому колу осіб і (або) на тривалий час і (або) щодо необмеженого місця); суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством; суддя у минулому допускав іншу поведінку, яка вказує на недостатній рівень незалежності та спроможності не піддаватися впливу (підпункти 1.8, 1.10 пункту 1, підпункт 3.6 пункту 3 Індикаторів визначення суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11 січня 2019 року); суддя не повідомив про наявність конфлікту інтересів та (або) не вжив інших заходів для його запобігання; суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім`ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ (підпункт 3.3. пункту 3, підпункт 4.10 пункту 4 Індикаторів визначення суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики); суддя, не перебуваючи на робочому місці (був за кордоном, на навчанні тощо), ухвалював судові рішення (підпункт 6.5 пункту 6 Індикаторів визначення суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики); суддя допускав дії, обумовлені корпоративною солідарністю; суддя вчинив дії, які негативно впливають на авторитет правосуддя та не доклав зусиль для усунення негативних наслідків цих дій; суддя не реагував на відомі йому випадки недоброчесної або неетичної поведінки колег, покривав таку поведінку або відомі йому факти протиправної діяльності суддів, адвокатів, працівників органів правопорядку, нехтуючи відповідальністю не лише за свою поведінку, а за діяльність системи правосуддя загалом (підпункт 1.8 пункту 1, підпункт 3.14 пункту 3, підпункт 4.13 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики); суддя ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення (підпункт 1.8 пункту 1 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики).

Позивач звернувся до Громадської ради доброчесності із листом від 30.03.2021, в якому просив: офіційно підтвердити чи спростувати наявність висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 15.12.2020; повідомити про надіслання Громадською радою доброчесності позивачу примірника такого висновку або повідомлення позивача про його наявність з наданням відповідних доказів; повідомити про надання Громадською радою доброчесності примірника висновку Вищій кваліфікаційній комісії суддів України з наданням відповідних доказів; надіслати на адресу робочого місця, вказану у запиті, належним чином засвідчену копію висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 15.12.2020; надіслати на адресу робочого місця позивача належним чином засвідчену копію протоколу електронного голосування від 15.12.2020.

Станом на час судового розгляду справи у матеріалах справи відсутні докази розгляду відповідачем вказаного запиту позивача та надання позивачу запитуваних відомостей.

Також, позивач звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із листом від 30.05.2021, в якому просив: надати інформацію про надходження до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 15.12.2020; надіслати на адресу робочого місця позивача, вказаного у запиті, належним чином засвідчену копію висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 15.12.2020.

Листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.04.2021 №21-515/21 позивачу повідомлено про надходження 18.12.2020 до Комісії висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 15.12.2020, який містить персональні дані судді та зберігається у його суддівському досьє, а також повідомлено про неможливість надання копії запитуваного висновку в порядку та спосіб, запропонований у зверненні, та про можливість судді ознайомитись із матеріалами його суддівського досьє в приміщенні Комісії.

Вважаючи оскаржуваний висновок таким, що порушує права та інтереси позивача, а поведінку Громадської ради доброчесності під час складення спірного висновку такою, що не відповідає вимогам закону, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною шостою статті 126 Конституції України встановлено вичерпний перелік підстав для звільнення судді.

Втім, до Конституції України, а саме до Розділу ХV Перехідні положення внесено зміни, а саме, пункт 16-1 Розділу ХV доповнено підпунктом 4 наступного змісту: відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом .

Пунктом 1 Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 30.01.2016 (справа №1-22/2016), визнано таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України, доопрацьований законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (реєстраційний №3524) в редакції від 26.01.2016, текст якого викладено у пункті 1 мотивувальної частини Висновку.

Таким чином, на рівні Конституції України закріплено обов`язок підтвердження відповідності займаній посаді за критерієм професійної етики та доброчесності для тих суддів, коло яких визначене наведеним підпунктом. При цьому за приписами вказаної норми, наслідком відмови судді від такого оцінювання чи встановлення за його результатами невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності є звільненні судді з посади.

За змістом статті 87 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII), оцінювання здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями покладається на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка проводить його в межах процедури кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частини першої статті 87 Закону №1402-VIII, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Згідно частини шостої статті 87 Закону №1402-VIII, Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Частиною першою статті 88 Закону №1402-VIII визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Отже, зі змісту наведених положень Закону №1402-VIII убачається, що Громадська рада доброчесності є органом, який бере участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, зокрема професійної етики та доброчесності. З цією метою Громадська рада доброчесності наділена повноваженнями збирати, перевіряти та аналізувати інформацію щодо судді, за наслідками чого може скласти висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до суддівського досьє.

Водночас, наявність у суддівському досьє висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності покладає на колегію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України імперативний обов`язок передати його на розгляд повного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а ухвалення протилежного до висновку рішення про підтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді можливо у випадку, якщо за таке рішення проголосує не менше ніж одинадцять членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Таким чином, Громадська рада доброчесності приймає участь у формуванні суддівського корпусу, має істотний вплив на суддівську кар`єру та наділена з цією метою відповідними повноваженнями, що за своєю суттю є публічно-владними.

З`ясовуючи можливість висновку Громадської ради доброчесності бути предметом судового контролю у контексті вимог Закону №1402-VIII, за яким повноваження ухвалювати рішення про здатність або нездатність судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді належить Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, суд зазначає таке.

Статтею 8 Загальної декларації прав людини, прийнятій на Генеральній Асамблеї ООН 10.12.1948 передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Згідно приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985 схвалено Основні принципи незалежності судових органів , згідно яких: 1. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. 2. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин. 3. Судові органи мають компетенцію стосовно всіх питань судового характеру і виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції. 11. Термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. 12. Судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов`язкового виходу на пенсію чи завершення терміну повноважень там, де це встановлено.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989 року схвалено прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів щодо незалежності судових органів, відповідно до яких всі держави мають прийняти та впровадити Основні принципи незалежності судових органів у відповідності до правил конституційного процесу країни та внутрішньої практики.

Радою Європи прийнято 10.07.1998 Європейську хартію про закон Про статус суддів , якою передбачено, зокрема, що: 1.3. Щодо кожного рішення стосовно відбору та призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень, законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантовано якнайширше представництво суддівського корпусу. 1.4. Закон надає кожному судді, який вважає, що його/її права, передбачені законом, або його власна незалежність чи незалежність судового процесу знаходиться під загрозою або будь-яким чином ігнорується, можливість звернутися з цього приводу до незалежного органу з пропозицією вжити дієвих заходів для виправлення ситуації або запропонувати, яким чином її можливо виправити. (Хартія закріплює за кожним суддею право на оскарження , якщо він/вона вважає, що створюється загроза її/його незалежності, незалежності правового процесу або ця незалежність якимось чином порушується. В такому випадку він/вона може передати розгляд описаному вище незалежному органу. Це означає, що судді не залишаються беззахисними у випадках посягань на їхню незалежність. Право на оскарження є необхідною гарантією, тому що інакше це залишиться лише бажанням встановити засади, спрямовані на захист суддів, якщо вони не будуть послідовно підтримуватися механізмами, які гарантуватимуть їх ефективну реалізацію. Обов`язок отримувати пропозицію або висновок незалежного органу перед тим, як буде прийнято рішення щодо статусу конкретного судді, не обов`язково поширюватиметься на всі можливі ситуації, в яких здійснюватиметься вплив на його/її незалежність. Саме тому надзвичайно важливо забезпечити можливість для суддів звертатися до цього органу з власної ініціативи, - з Пояснювальної записки до Хартії). 7.1. Особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для засвідчення нездатності судді продовжувати роботу на посаді.

Відповідно до пунктів 42, 58 Додатку до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (17.11.2010), з метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати системи оцінювання суддів органами судової влади. Якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, вони мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

У Висновку Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 17 (2014 Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади зазначено, зокрема, що: 1. Верховенство права в демократичній державі вимагає не лише незалежності судової влади, але й створення компетентних судів, які б приймали якомога якісніші судові рішення. 6. …Основне правило будь-якого індивідуального оцінювання суддів повинно полягати в тому, що в процесі його проведення повинна зберігатися повна повага до незалежності судової системи. КРЄС наголосила на необхідності підтримки та підвищення якості й ефективності судових систем в інтересах усіх громадян. Якщо проводиться індивідуальне оцінювання суддів, його метою має бути вдосконалення судової системи та забезпечення її якомога вищої якості. Це слід робити в інтересах громадськості в цілому. 46. Узгодити принцип незалежності судової системи з будь-яким процесом індивідуального оцінювання суддів складно. Проте вирішальне значення має правильний баланс. Зрештою, незалежність судової системи повинна бути завжди першорядною. 47. Таким чином, шляхи досягнення цього балансу включають в себе наступне: (1) Повинні існувати прості й прозорі норми щодо процедур, критеріїв і наслідків оцінювання. (2) Суддя, що проходить оцінювання, повинен мати право бути вислуханим в ході процесу, а також оскаржити незадовільну оцінку, в тому числі мати право на негайний доступ до матеріалів, які стосуються оцінювання. (3) Оцінювання не повинно ґрунтуватися тільки на кількості розглянутих справ, але має передусім зосереджуватися на якості рішень судді, а також його роботи в цілому. (4) Деяких наслідків, таких як звільнення з посади через негативну оцінку, слід уникати для всіх суддів, які постійно перебувають на посаді, крім виняткових обставин.

Відповідно до пункту 81 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VII, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.

За приписами статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України, Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Згідно частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, судом серед іншого відзначено, що Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі положень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист .

Також, у Рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 Конституційним Судом України зазначено, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

Вирішуючи питання про обсяг юрисдикції суду у цій справі, суд виходить із практики Європейського суду з прав людини, за якою тільки орган, що користується загальною юрисдикцією, відповідає визначенню терміна суд відповідно до статті 6 § 1 (Beaumartin v. France (Бомартен проти Франції), § 38). Стаття 6 § 1 вимагає від суду винесення ефективного рішення (Obermeier v. Austria (Обермайєр проти Австрії), § 70). Принцип дотримання судом всіх положень відправлення правосуддя вимагає виконання усіх елементів його судових функцій (Chevrol v. France (Шевроль проти Франції), § 63). Суд повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), § 52).

При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі Ечюс проти Латвії Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.

З огляду на відсутність органу, до повноважень якого належали б функції з повного перегляду фактичних обставин, правових підстав, правильності і обґрунтованості мотивів і висновків Громадської ради доброчесності, адміністративний суд, в даному випадку, є судом повної юрисдикції. Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із повною юрисдикцією , тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.

За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що спірний висновок ухвалено внаслідок здійснення Громадською радою доброчесності публічно-владних функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов`язки для останнього, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді, що може мати наслідком звільнення такого судді з посади. Отже, є таким, що порушує конвенційні права позивача.

З огляду на наведене та враховуючи, що позивач має адміністративну процесуальну дієздатність, є суддею Окружного адміністративного суду міста Києва та, відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 Розділу ХV Конституції України, підлягає кваліфікаційному оцінюванню, оскаржуваним висновком Громадської ради доброчесності його визнано таким, що не відповідає займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, що може мати наслідком його звільнення з посади, він має право звернення до суду з цим позовом і такий спір підлягає розгляду окружним адміністративним судом як судом першої інстанції з повною юрисдикцією .

Обмеження судового контролю у цьому випадку суперечило б самій природі адміністративного суду як органу, покликаному забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист у сфері публічно-правових відносин, якими, зокрема, є відносини публічної служби.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.

Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, в якому систематизовано норми адміністративного процесуального права.

Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, за змістом статей 8, 9 Конституції України, у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, застосовуються останні як норми прямої дії.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Відтак, за наведених обставин суд не застосовує при ухваленні даного рішення правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 30.03.2021 №160/9844/19.

Надаючи оцінку оскаржуваному висновку по суті, суд виходить із такого.

Рішенням Громадської ради доброчесності №1/2016 від 23.11.2016 затверджено Регламент Громадської ради доброчесності.

Відповідно до статті 2 Регламенту, Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.

Частиною першою статті 19 Регламенту передбачено, що за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

Згідно частини другої статті 19 Регламенту, у висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення визначено в Положенні про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 (далі по тексту - Положення №143/зп-16).

Відповідно до пункту 1 глави 1 Положення №143/зп-16, критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

За пунктом 11 глави 2 Положення №143/зп-16, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 11.3. Політична нейтральність. 11.4. Дотримання Кодексу суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5 8, 13 частини першої статті 106 Закону. 11.5. Морально-психологічні якості (інтегративність) за складовими: 11.5.1. Розуміння і дотримання правил та норм. 11.5.2. Здатність відстоювати власні переконання. 11.5.3. Дисциплінованість. 11.5.4. Повага до інших.

Згідно пункту 12 глави 2 Положення №143/зп-16, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9, 12, 15, 19 частини першої статті 106 Закону. 12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань.

Імперативні приписи частини шостої статті 87 Закону №1402-VIII, частини першої статті 19 Регламенту вимагають ухвалення Громадською радою доброчесності саме мотивованого висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. Вмотивованість висновку є його обов`язковою складовою, що покликана забезпечити прозорість його ухвалення й гарантує дотримання прав особи, котрої стосується висновок.

На користь такого висновку свідчить і Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, у пункті 58 якої вказано, що системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях; процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Згідно пункту 39 Висновку Консультативної ради європейських суддів щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади від 24.10.2014 №17 (CCJE(2014)2), джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, повинні бути надійними. Це особливо стосується інформації, на якій повинно базуватися негативне оцінювання. Крім того, дуже важливо, щоб таке оцінювання ґрунтувалося на достатніх доказах. Суддя, який проходить оцінювання, повинен мати безпосередній доступ до будь-яких доказів, призначених для використання в оцінюванні, щоб мати можливість при необхідності оскаржити їх.

У своїх рішеннях Європейським судом з прав людини також неодноразово наголошено, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі Суомінен проти Фінляндії № 3780001/97, п. 36).

Наведені принципи узгоджуються з вимогами статті 21 Регламенту, які встановлюють стандарти перевірки та аналізу інформації про суддю для цілей кваліфікаційного оцінювання. Так, з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Громадської ради доброчесності: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики має ґрунтуватися на достовірній інформації, яка є достатньою для такого висновку, або має існувати обґрунтований сумнів щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватися на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях.

Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.

Оцінивши зміст та мотивацію висновку про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 15.12.2020 Громадською радою доброчесності, суд вважає, що наведеним критеріям і стандартам доказування він не відповідає.

Так, зі змісту оскаржуваного висновку убачається, що на думку Громадської ради доброчесності суддею свавільно встановлено обмеження у реалізації права на мирні зібрання під час Революції Гідності у постанові від 06.12.2013 у справі №826/19401/13-а, оскільки наявні переконливі факти, які свідчать, що вище керівництво держави використовувало свою владу для впливу на суддів з метою встановлення обмежень на мирні зібрання та переслідування учасників мирних протестів. Тому є обґрунтовані підстави вважати, що рішення про заборону мирних зібрань також виносилися під таким впливом. На думку Громадської ради доброчесності, дії позивача при винесенні вказаної постанови свідчать про свавільний характер таких дій, які породжують обґрунтований сумнів у відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2013 у справі №826/19401/13-а (номер в ЄДРСР 35827451) вирішено задовольнити адміністративний позов Київської міської державної адміністрації та встановити обмеження права на мирні зібрання шляхом заборони Депутатській фракції Політичної партії УДАР ( Український Демократичний Альянс за Реформи ) ОСОБА_2 , ряду фізичних осіб та іншим суб`єктам, що реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів з 07.12.2013 по 07.01.2014 у місті Києві на вулицях Інститутській, Лютеранській, Шовковичній, Командарма Каменєва.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суд від 21.01.2014 (номер в ЄДРСР 36903205) вказану постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.05.2016 №К/800/41549/14 (номер в ЄДРСР 56723112) закрито касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014.

Таким чином, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2013 у справі №826/19401/13-а набрала законної сили та в силу приписів статті 129 Конституції України є обов`язковою до виконання.

Питання правомірності поведінки судді Кузьменка В.А. під час прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2013 у справі №826/19401/13-а також досліджувалась Вищою радою юстиції.

Так, рішенням Вищої ради юстиції від 16.09.2016 №2350/0/15-16 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 .

У вказаному рішенні Вищою радою юстиції, зокрема, зазначено, що: У матеріалах перевірки немає прийнятних та допустимих доказів, які б давали підстави стверджувати про свавільність цих судових рішень. Матеріали перевірки також не містять посилань на встановлені факти, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону вказаними суддями під час розгляду справи та прийняття судових рішень .

Крім того, зазначене також було предметом розгляду у Вищій кваліфікаційній комісії суддів, якою своїм рішенням від 16.11.2016 №1905/дп-16 припинено дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Конституційним Судом України в абзаці першому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 01.12.2004 №19-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України Про статус суддів (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зауважено, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов`язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 93 Конституції України (справа про позачерговий розгляд законопроектів) давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.

Згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 Про незалежність судової влади , відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

За приписами пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).

Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 Незалежність, дієвість та роль суддів , ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) Незалежність судді у його власному суді , суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі Олександр Волков проти України зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Відтак, суд констатує відсутність повноважень Громадської ради доброчесності з перегляду судових рішень та можливості ставити під сумнів законність й обґрунтованість судових рішень, в тому числі й у справі №826/19401/13-а, які набрали законної сили за результатами перегляду вказаних рішень в межах звичайної процедури їх оскарження.

Таким чином, спірний висновок Громадської ради доброчесності щодо наявності обґрунтованого сумніву у відповідності судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики під час прийняття ним постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2013 у справі №826/19401/13-а ґрунтується виключно на припущеннях та здійснений відповідачем поза межами наділених його законодавством повноважень.

Також, в оскаржуваному висновку Громадською радою доброчесності вказано, що позивачем не повідомлено про наявність конфлікту інтересів та (або) не вжито інших заходів для його запобігання, не пояснено переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім`ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ.

Так, Громадською радою доброчесності зазначено у висновку, що: З досьє судді та реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що його мати, ОСОБА_3 , є власницею коштовного нерухомого майна в житловому комплексі ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві: два машиномісця площею 16,5 кв. м і 16,8 кв. м, набуті на підставі договору резервування нерухомості №93 від 22.05.2012; квартира площею 181 кв. м, набута нею 27.12.2017 шляхом об`єднання двох квартир: 1) площею 124,5 кв. м, придбаної ОСОБА_3 на підставі договору міни цінних паперів від 16.10.2013 вартістю 1069092 грн.; 2) площею 60,5 кв. м, придбаної ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу від 26.11.2014 за 1228639 грн. квартир у площею 124,5 кв. м придбано мамою судді на підставі договору міни цінних паперів з підприємством ТОВ А.Б.С. (код 32348227).

Розрахунок за другу квартиру також відбувся через операції з цінними паперами, пов`язаними з будівництвом цього будинку, які вона придбала на підставі договору купівлі продажу цінних паперів №БВ-41 від 04.03.2013.

Водночас ухвалою від 16.06.2014 у справі №826/8279/14 суддя відкрив провадження за позовом ТОВ А.Б.С. (код 32348227) до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, який стосувався емісії цільових облігацій і можливості їх обміну на квартири в житлово-офісному комплексі, де мати судді придбала вказану нерухомість (секція №8).

Рішенням від 04.07.2014, тобто у строк, нехарактерно швидкий для звичайного розгляду справ в Окружному адміністративному суді м. Києва, суддя повністю задовольнив позов. Завдяки цьому рішенню інвестори, які придбали цінні папери ТОВ А.Б.С. , отримували можливість провести відповідні операції з ними для отримання у власність нерухомості в житловому комплексі ІНФОРМАЦІЯ_1 . Саме після вступу в силу цього рішення мати судді отримала можливість придбати у власність другу квартиру в цьому комплексі. Суддя не міг не усвідомлювати, що в цьому рішенні була зацікавлена його мати як одна з інвесторок комплексу.

Також рішенням від 28.09.2015 у справі №826/15766/15 суддя задовольнив позовні вимоги ТОВ А.Б.С. (код 32348227) щодо згаданого житлово-офісного комплексу. Цю справу суддя також розглянув у доволі стислі строки протягом 1,5 місяця.

Мати судді зареєстрована в м. Бахмач Чернігівської області, там здійснює підприємницьку діяльність як підприємниця та засновниця і керівниця ПП Полісся (14255465). Суддя з 2019 року зареєстрований і декларує користування цією квартирою разом з його дружиною. Тому цілком ймовірно, що ця квартира з самого початку придбавалася для судді. З погляду стороннього спостерігача це підтверджує, що суддя розглядав справу в умовах реального конфлікту інтересів.

Також викликає сумніви задекларована вартість купівлі вказаної нерухомості та спроможність матері її придбати. З сайту продажів нерухомості dom.ria випливає, що вартість одного кв. м у цьому житловому комплексі становить від 40 тис. грн. Таким чином, квартира матері могла коштувати від 7240000 грн. Навіть якщо врахувати, що придбання відбувалося у 2013- 2014 роках, різниця між зазначеною у договорах ціною та актуальною ринковою є сумнівно істотною. Привертає увагу і той факт, що вартість квартири площею 124 кв. м (1069092 грн.) менша за вартість сусідньої квартири з удвічі меншою площею - 60,5 кв. м (1228639 грн.). Однак, навіть якщо припустити, що вартість двох квартир становить 2297731 грн., то сумнівно, що в матері судді була фінансова можливість сплатити таку суму. Зокрема, як свідчить суддівське досьє, значні доходи вона почала отримувати вже після придбання квартир, а підприємницьку діяльність розпочала 29.05.2015. У 2013 та 2014 роках, коли і відбулася купівля квартир, її сукупний дохід становив 20296 грн.

Вирішуючи обґрунтованість висновків відповідача про те, що позивач не повідомив про наявність конфлікту інтересів та (або) не вжив інших заходів для його запобігання, а також про те, що позивач розглядав справу в умовах реального конфлікту інтересів, суд зазначає таке.

За визначенням абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України Про засади запобігання і протидії корупції (у редакції Закону України від 14.05.2013 №224-VII) конфлікт інтересів - це суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Тобто, конфлікт інтересів виникає при наявності таких обов`язкових умов: 1) наявність суперечності між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями; 2) вплив цієї суперечності на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих службових повноважень.

На думку Громадської ради доброчесності, позивачем не повідомлено про наявність конфлікту інтересів та (або) не вжито інших заходів для його запобігання та розглядав справу в умовах реального конфлікту інтересів.

Втім, відповідачем у оскаржуваному висновку та під час судового розгляду не обґрунтовано, у чому полягає конфлікт інтересів, а саме: яка існує суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами судді ОСОБА_1 чи інтересами членів його сім`ї та його службовими повноваженнями.

Відповідачем не обґрунтовано, яким чином ймовірна суперечність вливає/вплинула на об`єктивність або неупередженість прийняття позивачем рішень під час виконання службових повноважень, зокрема при розгляді справ №826/8279/14 та №826/15766/15.

Суд зауважує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження скасування вказаних у висновку Громадської ради доброчесності судових рішень, або наявності у діях позивача фактів необ`єктивності або упередженості під час розгляду вказаних справ.

Судом встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Кузьменко В.А.) від 16.06.2014 відкрито провадження в адміністративній справі №826/8279/14 (номер в ЄДРСР 39211463) за позовом ТОВ А.В.С. до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 04.07.2014 у справі №826/8279/14 (номер в ЄДРСР 39690685), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 (номер в ЄДРСР 40312203), адміністративний позов задоволено, зобов`язано відповідача провести реєстрацію змін до Проспекту емісії іменних цільових облігацій ТОВ А.В.С. , зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 11.04.2008 щодо: - відновлення обігу облігацій ТОВ А.В.С. серії I (свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій від 30.07.2013 №128/2/2013) та відновлення обігу облігацій ТОВ А.В.С. серії L (свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій від 30.07.2013 №131/2/2013) по 22.08.2014 року; - продовження строків обігу та погашення облігацій ТОВ А.В.С. серії J та серії M, подовження термінів обігу облігацій ТОВ А.В.С. серії J та серії M по 31.12.2015, визначення датою початку погашення облігацій ТОВ А.В.С. серії J та серії M з 01.01.2016, визначення датою закінчення погашення облігацій 01.09.2016; - відновлення обігу облігацій ТОВ А.В.С. серії J (свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій від 30.07.2013 №129/2/2013) та відновлення обігу облігацій ТОВ А.Б.С. серії M (свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій від 30.07.2013 №132/2/2013); - поділу облігацій серії D на дві серії: серія із кількістю 165 облігацій серії D та серія із кількістю 485 облігацій серії D, з відповідною конвертацією, відновлення обігу облігацій ТОВ А.В.С. у кількості 165 штук облігацій по 22.08.2014, продовження строків обігу та погашення облігацій ТОВ А.В.С. у кількості 485 облігацій по 31.12.2015, подовження термінів обігу облігацій ТОВ А.В.С. у кількості 485 облігацій по 31.12.2015, визначити дату початку погашення облігацій у кількості 485 облігацій з 01.01.2016, визначити дату закінчення погашення облігацій у кількості 485 облігацій 01.09.2016, відновлення обігу облігацій ТОВ А.В.С. у кількості 485 облігацій.

Проте, наявні у справі докази свідчать, що у відносинах придбання першої квартири матір`ю судді ОСОБА_1 на час розгляду справи №826/8279/14 ОСОБА_3 втратила право на облігації, оскільки переказала їх ТОВ А.В.С. . за договором від 16.10.2013.

Водночас, облігації, які вказано у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2014 у справі №826/8279/14, на момент розгляду та вирішення справи не належали матері позивача на праві власності, володіння або користування, а тому рішення суду у складі судді Кузьменка В.А. ніяким чином не могло вплинути на права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки на той час перша квартира вже була придбана.

Відповідач вважає, що завдяки цьому рішенню суду інвестори, які придбали цінні папери ТОВ А.Б.С. , отримували можливість провести відповідні операції з ними для отримання у власність нерухомості в житловому комплексі ІНФОРМАЦІЯ_1 , і саме після вступу в силу цього рішення мати судді отримала можливість придбати у власність другу квартиру в цьому комплексі.

Відповідачем зазначено у висновку, що першу квартиру за 1228639 грн. площею 124,5 кв. придбано матір`ю судді на підставі договору міни цінних паперів з підприємством ТОВ А.Б.С. . Розрахунок за другу квартиру також відбувся через операції з цінними паперами, пов`язаними з будівництвом цього будинку, які вона придбала на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ-41 від 04.03.2013.

Втім, суд звертає увагу, що зазначена відповідачем інформація не підтверджується будь-якими доказами.

Водночас, позивач наполягає на відсутності відносин ОСОБА_3 із ТОВ А.В.С. при купівлі другої квартири.

Наявні у справі докази свідчать, що купівля квартири АДРЕСА_1 , здійснена на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.11.2014, укладеного із продавцем ТОВ Компанія з управлінням активами Фінансовий капітал (ідентифікаційний код 33718756).

Суд звертає увагу, що відповідачем помилково ототожнено механізм придбання першої квартири шляхом міни облігацій із процедурою придбання другої квартири за договором купівлі-продажу.

За таких підстав, твердження відповідача про те, що після вступу в силу рішення суду мати судді отримала можливість придбати у власність другу квартиру в комплексі, і що в цьому рішенні була зацікавлена його мати як одна з інвесторок комплексу, є безпідставним та спростовується наявними у справі доказами.

При цьому суд звертає увагу, що правовідносини ОСОБА_3 із ТОВ А.В.С. у минулому не є автоматичним свідченням наявності конфлікту інтересів позивача при розгляді ним справ за позовом цього товариства у майбутньому.

Посилання відповідача у висновку на нехарактерно швидкий розгляд справи суд також вважає безпідставними, оскільки такі твердження відповідача є лише припущеннями та не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.

Водночас, адміністративну справу №826/8279/14 розглянуто судом протягом розумного строку, встановленого частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент прийняття рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2015 у справі №826/15766/15 (номер в ЄДРСР 51755933) задоволено позов ТОВ А.В.С. до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії: визнано протиправними дії Печерської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відкликання листа Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.06.2012 №3628/1/12, відповідно до якого усі секції об`єкта Житлово-офісного комплексу з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_2 після закінчення будівництва мають поштову адресу: АДРЕСА_2 , яка була присвоєна розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.04.2012 №164.

Провадження у вказаній справі відкрито ухвалою від 07.08.2015 (номер в ЄДРСР 48158147). На думку відповідача, справу розглянуто у доволі стислі строки протягом 1,5 місяця.

Втім, як зазначено вище, такі висновки відповідача є безпідставними, не підтверджуються належними та допустимими доказами. У свою чергу розумний строк розгляду справ визначається виключно Кодексом адміністративного судочинства України.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано, у чому полягає конфлікт інтересів при розгляді позивачем справи №826/15766/15 та не конкретизовано суперечності, яка на його думку, існувала між особистими майновими, немайновими інтересами позивача чи інтересами його матері та його службовими повноваженнями, а також того, як така ймовірна суперечність вплинула на об`єктивність постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2015 у справі №826/15766/15.

Відповідачем у висновку також зазначено, що: цілком ймовірно, що ця квартира з самого початку придбавалася для судді. З погляду стороннього спостерігача це підтверджує, що суддя розглядав справу в умовах реального конфлікту інтересів .

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що наведене є лише припущенням та не підтверджується жодними належними й допустимими доказами.

Суд також звертає увагу, що відповідно до наявних у матеріалах справи нотаріально посвідчених пояснень ОСОБА_3 суддя Кузьменко В.А. не був обізнаний про деталі операцій купівлі нерухомості. Доказів на спростування зазначеного відповідачем до суду не надано.

Відтак, суд дійшов висновку про непідтвердження наведених у спірному висновку доводів відповідача про наявність станом на час розгляду суддею Кузьменком В.А. справ №826/8279/14 та №826/15766/15 конфлікту інтересів, пов`язаного із придбанням його матір`ю ОСОБА_3 нерухомості.

В частині висновків відповідача про відсутність переконливих пояснень позивача щодо джерел походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім`ї чи близьких осіб) і/або легальних доходів, які на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ, суд зазначає про відсутність у спірному висновку та у матеріалах справи відомостей на підтвердження запиту відповідачем у позивача будь-якої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ та доказів на підтвердження ненадання позивачем такої інформації відповідачу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 11.04.2018 у справі №814/886/17 (номер в ЄДРСР 73355978), здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Втім, судом встановлено відсутність будь-яких рішень Національного агентства з питань запобігання корупції у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей, зокрема щодо сумнівів з приводу законності джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ та легальних доходів щодо достатності для набуття майна, здійснення витрат та отримання благ.

При цьому згідно наявних у матеріалах справи нотаріально посвідчених поясненнь ОСОБА_3 , вона з 12.03.1985 по 11.08.2015 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , 1966 року народження, що підтверджується також відповідною відміткою у паспорті ОСОБА_3 та свідоцтвом про розірвання шлюбу від 11.08.2015 серії НОМЕР_1 .

Також, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що з 13.01.1994 ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність, з 13.01.1994 ОСОБА_3 є засновником та керівником приватного підприємства Полісся (ідентифікаційний код 14255465), основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля алкогольними та іншими напоями. Зазначене підприємство з моменту заснування по теперішній час займається в тому числі роздрібною торгівлею продовольчими та непродовольчими товарами.

На підтвердження доходів сім`ї ОСОБА_3 позивачем надано копію довідки Прилуцької ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області про доходи ФОП ОСОБА_4 від 19.09.2016 №234/г/2502-128-011, згідно якої чоловіком матері судді - ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період 2001-2015 роки отримано такі доходи: 2001 рік - 1000,00 грн.; 2002 рік - 151473,00 грн.; 2003 рік - 319156,00 грн.; 2004 рік - 277450,00 грн.; 2005 рік - 299772,00 грн.; 2006 рік - 370000,00 грн.; 2007 рік - 449009,00 грн.; 2008 рік - 384295,00 грн.; 2009 рік - 448164,00 грн.; 2010 рік - 226458,00 грн.; 2011 рік - 293585,00 грн.; 2012 рік - 409085,00 грн.; 2013 рік - 999987,00 грн.; 2014 рік - 999999,00 грн.; 2015 рік - 995355,00 грн.

Згідно пояснень ОСОБА_3 , вона та ОСОБА_4 зберігали накопичені грошові кошти переважно у готівковій формі в іноземній валюті, зокрема у доларі США.

Якщо конвертувати дохід, отриманий ФОП ОСОБА_4 за 2001-2015 роки, у долари США, за середнім річним курсом Національно банку України, то він складає орієнтовно 862671 доларів США, а саме: 2001 рік - 1000,00 грн. = 186 доларів США (по курсу 5,37 грн. за 1 долар); 2002 рік - 151473,00 грн. = 28472 доларів США (по курсу 5,32 грн. за 1 долар); 2003 рік - 319156,00 грн. = 59879 доларів США (по курсу 5,33 грн. за 1 долар); 2004 рік - 277450,00 грн. = 52250 доларів США (по курсу 5,31 грн. за 1 долар); 2005 рік - 299772,00 грн. = 58549 доларів США (по курсу 5,12 грн. за 1 долар); 2006 рік - 370000,00 грн. = 73267 доларів США (по курсу 5,05 грн. за 1 долар); 2007 рік - 449009,00 грн. = 88912 доларів США (по курсу 5,05 грн. за 1 долар); 2008 рік - 384295,00 грн. = 71830 доларів США (по курсу 5,35 грн. за 1 долар); 2009 рік - 448164,00 грн. = 57530 доларів США (по курсу 7,79 грн. за 1 долар); 2010 рік - 226458,00 грн. = 28557 доларів США (по курсу 7,93 грн. за 1 долар); 2011 рік - 293585,00 грн. = 36882 доларів США (по курсу 7,96 грн. за 1 долар); 2012 рік - 409085,00 грн. = 51199 доларів США (по курсу 7,99 грн. за 1 долар); 2013 рік - 999987,00 грн. = 125154 доларів США (по курсу 7,99 грн. за 1 долар); 2014 рік - 999999,00 грн. = 84388 доларів США (по курсу 11,85 грн. за 1 долар); 2015 рік - 995355,00 грн. = 45616 доларів США (по курсу 21,82 грн. за 1 долар).

При цьому орієнтовна вартість придбаних ОСОБА_3 двох квартир по середньому курсу долара США на момент їх придбання складає 237487 доларів США, а саме: перша квартира =133804 доларів США (1069092 грн./7,99 (середній курс долара за 2013 рік); друга квартира = 103683 доларів США (1228639 грн./11,85 (середній курс долара за 2014 рік).

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що лише доходів ОСОБА_4 , отриманих та накопичених протягом 2001-2015 років, достатньо для придбання ОСОБА_3 нерухомого майна вартістю 2297731 грн. (орієнтовно 237487 доларів США), оскільки отримані одним із подружжя кошти є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до частини другої статті 62 Сімейного кодексу України.

Враховуючи викладене, висновки відповідача про відсутність у матері позивача - ОСОБА_3 фінансової можливості з придбання нерухомого майна та оплати суми у розмірі 2297731 грн. (орієнтовною 237487 доларів США) є необґрунтованими.

Суд також зауважує, що інформація про членів сім`ї позивача та про їх доходи знаходиться у суддівському досьє, а тому має бути відома Громадській раді доброчесності. Втім, як свідчать обставини справи, Громадською радою доброчесності фактично не виконано покладених законом функцій по збору та перевірці інформації щодо судді ОСОБА_1 , оскільки не досліджено інформацію суддівського досьє.

Суд вважає безпідставними наведені в оскаржуваному висновку твердження про те, що ОСОБА_3 почала отримувати значні доходи вже після придбання квартир, а підприємницьку діяльність розпочала 29.05.2015, оскільки зазначене спростовується наведеними вище обставинами та наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому посилання відповідача на сайт нерухомості dom.ria як на джерело визначення вартості придбаної ОСОБА_3 нерухомості суд вважає безпідставним, оскільки є довільним трактуванням відповідача.

При цьому позивачем звернуто увагу на помилковість розрахунку відповідачем вартості придбаного ОСОБА_3 нерухомого майна, оскільки курс долара США до гривні станом на момент придбання суттєво відрізнявся від курсу долара США станом на момент складання оскаржуваного висновку.

Відповідачем не надано будь-яких розрахунків, з яких він виходив при визначенні вартості наведеного у висновку нерухомого майна, та не доведено належними засобами доказування сумнівності ціни купівлі такого майна або невідповідності ціни придбання ОСОБА_3 ринковій вартості аналогічної нерухомості. Відповідачем не обґрунтовано, яким чином та станом на яку дату ним визначено вартість одного квадратного метра у житловому комплексі ІНФОРМАЦІЯ_1 на рівні від 40 тисяч гривень , та не надано з цього приводу будь-яких доказів.

Суд також звертає увагу, що оцінювання та встановлення вартості об`єктів нерухомості не належить до повноважень Громадської ради доброчесності, оскільки остання не є суб`єктом оціночної діяльності відповідно до статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні .

Таким чином, твердження Громадської ради доброчесності про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики у цій частині є помилковими та непідтвердженими належними і допустимими доказами.

Також, оскаржуваний висновок містить відомості про те, що суддя ОСОБА_1 , не перебуваючи на робочому місці (був за кордоном, на навчанні тощо), ухвалював судові рішення.

Судом встановлено, що у період з 18 по 29 березня 2013 року позивач проходив підготовку у Національній школі суддів України, яких призначено на посаду судді вперше, за програмою для суддів окружних адміністративних судів, що підтверджується наявним у матеріалах справи сертифікатом від 29.03.2014 №029509.

Втім, відповідачем не наведено у висновку конкретних рішень, прийнятих позивачем у цей період.

При цьому як зазначено позивачем у висновку, ним самостійно здійснено перевірку вказаної інформації та встановлено, що в базі Діловодство спеціалізованого суду містяться такі судові рішення за період з 18 по 29 березня 2013 року: ухвала від 18.03.2013 у справі №826/2047/13-а; постанова від 20.03.2013 у справі №826/1938/13-а; ухвала від 21.03.2013 у справі №826/3224/13-а; ухвала від 21.03.2013 у справі №826/2877/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/2171/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/692/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/1211/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/1382/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/1383/13-а; ухвала від 22.03.2013 у справі №2а-17195/12/2670; постанова від 22.03.2013 у справі №826/1385/13-а; ухвала від 25.03.2013 у справі №826/3200/13-а; постанова від 25.03.2013 у справі №826/1421/13-а; ухвала від 26.03.2013 у справі №826/3073/13-а; ухвала від 26.03.2013 у справі №2а-14637/10/2670; постанова від 26.03.2013 у справі №826/1288/13-а; постанова від 26.03.2013 у справі №826/1650/13-а; ухвала від 26.03.2013 у справі №826/2047/13-а; постанова від 26.03.2013 у справі №826/2098/13-а; постанова від 27.03.2013 у справі №826/1890/13-а; постанова від 27.03.2013 у справі №826/2896/13-а; ухвала від 27.03.2013 у справі №826/2837/13-а; ухвала від 28.03.2013 у справі №826/2749/13-а; ухвала від 28.03.2013 у справі №826/2776/13-а; постанова від 28.03.2013 у справі №2а-10700/12/2670; постанова від 29.03.2013 у справі №826/481/13-а; постанова від 29.03.2013 у справі №2а-7238/12/2670; постанова від 29.03.2013 у справі №826/1813/13-а.

Водночас, позивачем наголошено, що при виготовленні проектів деяких із вказаних рішень допущено описки в частині дати та/або часу їх складання, що виправлено відразу після виявлення їх в базі Діловодство спеціалізованого суду у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку. При цьому частину цих рішень прийнято позивачем під час його перебування на робочому місці, суміщаючи роботу із проходженням навчання, а саме: ухвала від 18.03.2013 у справі №826/2047/13-а; постанова від 20.03.2013 у справі №826/1938/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/2171/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/1211/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/1382/13-а; постанова від 21.03.2013 у справі №826/1383/13-а; постанова від 25.03.2013 у справі №826/1421/13-а; постанова від 26.03.2013 у справі №826/1650/13-а; постанова від 26.03.2013 у справі №826/2098/13-а; постанова від 28.03.2013 у справі №2а-10700/12/2670; постанова від 29.03.2013 у справі №826/481/13-а; постанова від 29.03.2013 у справі №2а-7238/12/2670; постанова від 29.03.2013 у справі №826/1813/13-а.

Як зазначено позивачем, навчання суддів проходило у приміщенні Вищого адміністративного суду України (м. Київ, вул. Московська, 8) поряд із місцем його роботи. Оскільки на період навчання позивач не знаходився у відрядженні, він мав можливість суміщати навчання із виконанням своїх посадових обов`язків.

У період з 03.03.2014 по 07.03.2014 позивач проходив підготовку суддів, яких призначено на адміністративні посади в судах, за програмою для голів та заступників окружних адміністративних судів, що підтверджується сертифікатом від 07.03.2014 №044960.

Також, позивачем зазначено, що за наслідками перевірки ним інформації, вказаної у висновку Громадської ради доброчесності щодо зазначеного вище періоду, ним з`ясовано, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться такі судові рішення: постанова від 03.03.2014 у справі №826/20968/13-а; постанова від 03.03.2014 у справі №826/20955/13-а; постанова від 06.03.2014 у справі №826/20451/13-а; ухвала про залишення позовної заяви без руху від 04.03.2014 у справі №826/2733/14 та ухвала про залишення позовної заяви без руху від 04.03.2014 у справі №826/2766/14. При виготовленні вказаних рішень допущено описки в частині дати та/або часу їх складання, що виправлено відразу після виявлення їх в базі Діловодство спеціалізованого суду .

На переконання суду, зазначення помилкової дати та/або часу судового рішення не є свідченням недоброчесності судді чи іншого порушення закону, а є лише технічною помилкою при виготовленні проектів судових рішень та підлягає виправленню у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Так, відповідно до частини першої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Відтак, виправлення позивачем описок у судових рішеннях не може бути свідченням невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Щодо прийняття позивачем рішень 16.01.2015 судом встановлено, що у вказаний день позивач проходив періодичне навчання у Національній школі суддів України в режимі відеоконференцзв`язку, свідченням чого є сертифікат Національної школи суддів України від 16.01.2015 №054264, копія якого міститься у матеріалах справи. Оскільки навчання судді проходило без відриву від роботи, на думку суду, це не є законною перешкодою для прийняття рішень у в цей день.

В частині посилань відповідача у оскаржуваному висновку на прийняття позивачем рішень у період, коли він перебував за кордоном з 08.08.2014, вказані описки у датах судового рішення виправлено позивачем, про що безпосередньо зазначено у спірному висновку.

Крім того, вказані обставини досліджувались у межах кримінального провадження №42015100000000098, яке закрито відповідною постановою про закриття кримінального провадження від 11.11.2015.

Таким чином, допущення описок в судових рішеннях не є беззаперечним доказом невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Що стосується посилання відповідача на те, що позивач оскаржував неправомірні, на його думку, дії та рішення слідчих групи слідчих слідчого відділу прокуратури міста Києва в кримінальному провадженні №42015100000000098 щодо повернення вилученого під час обшуку майна, то вказана обставина не стосується критеріїв доброчесності та професійної етики судді, а є реалізацією права позивача на судовий захист.

Також, у висновку Громадська рада доброчесності вказує про допущення позивачем дій, обумовлених корпоративною солідарністю, вчинення дій, які негативно впливають на авторитет правосуддя та недокладення ним зусиль для усунення негативних наслідків цих дій, нереагування на відомі випадки недоброчесної або неетичної поведінки колег, покриття такої поведінки або відомих йому фактів протиправної діяльності суддів, адвокатів, працівників органів правопорядку, нехтуючи відповідальністю не лише за свою поведінку, а за діяльність системи правосуддя загалом.

Такі висновки мотивовано тим, що Національним антикорупційним бюро України проводилось розслідування справи за фактами незаконних дій голови та низки суддів Окружного адміністративного суду м. Києва, які мають ознаки тяжких злочинів, та оприлюднення записів розмов суддів зазначеного суду.

Втім, суд зазначає, що такі висновки Громадської ради доброчесності суперечать положенням статті 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд звертає увагу на відсутність доказів наявності обвинувального вироку у відповідній кримінальній справі, яким визнано винними у вчиненні злочинів голову чи суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, в тому числі позивача, та інших доказів на підтвердження вчинення позивачем дій, які негативно впливають на авторитет правосуддя або недокладення позивачем зусиль для усунення негативних наслідків цих дій.

В частині висновку відповідача про те, що 30 суддів Окружного адміністративного суду міста Києва 17.04.2019 не з`явилися на іспит до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вказавши підставою неявки тимчасову непрацездатність, та що 21.05.2019 на іспит повторно не з`явилося 27 суддів цього суду, то як убачається з наявного у матеріалах справи листка непрацездатності серії АДХ №042925, позивач у період з 08 по 19 квітня 2019 року перебував на лікарняному.

Будь-яких доказів на підтвердження неправомірності видання позивачу листка непрацездатності серії АДХ №042925 відповідачем суду не надано.

Крім того, у період 08 по 26 травня 2019 року позивач знаходився у щорічній відпустці, про що свідчить наявна у справі копія наказу голови суду від 03.04.2019 №217/в Про надання щорічної відпустки судді Кузьменко В.А. .

При цьому на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України зазначено, що рішенням Комісії від 08.05.2019 причини неявки суддів Окружного адміністративного суду міста Києва на іспит визнано поважними та призначено складення іспиту на 21.05.2019.

Втім, судом встановлено, що у період з 08.05.2019 по 24.05.2019 включно суддя Кузьменко В.А. знаходився у відпустці поза межами України, що підтверджується відповідними відмітками у закордонному паспорті позивача НОМЕР_3 .

Таким чином, висновок відповідача про те, що поведінка позивача виглядає як активна підтримка незаконних дій ОСОБА_5 та інших суддів є лише припущенням та не підтверджується належними та допустимими доказами.

Громадська рада доброчесності також вважає, що суддя ОСОБА_1 ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення.

Втім, на думку суду, такі твердження відповідача не підтверджується жодними доказами.

Так, Громадська рада доброчесності вказує, що 07.04.2016 позивач, як головуючий у складі колегії суддів, поновив на посаді Григорія Мамку, який у 2015 році не пройшов атестацію та був звільнений з посади заступника начальника Головного слідчого управління МВС України.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2016 у справі №826/2010/16 (номер в ЄДРСР 57033695) за позовом ОСОБА_6 до Національної поліції України та Голови Національної поліції України Хатії Деканоідзе про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень і наказу, поновлення на посаді адміністративний позов задоволено та, зокрема, вирішено поновити ОСОБА_7 на службі в поліції на посаді.

Вказану постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2017, а тому не може бути предметом оцінки Громадської ради доброчесності.

Суд нагадує, що Громадська рада доброчесності не наділена законними повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення.

Крім того, відповідачем не вказано, у чому саме полягала невідповідність поведінки позивача Бангалорським принципам поведінки суддів та не надано будь-яких доказів, які б свідчили про порушення позивачем вимог закону при прийнятті вказаного судового рішення.

Позивач звертає увагу на те, що висновки згаданого судового рішення відповідають постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №11 про судову практику оскарження рішень атестаційних комісій органів (закладів, установ) Національної поліції України про звільнення працівників поліції внаслідок непроходження ними атестації.

У висновку Громадською радою доброчесності також вказано про додаткову інформацію, яка може вплинути на оцінювання судді за показниками доброчесності та професійної етики і потребує пояснення судді.

Так, відповідачем зазначено про судову справу, у межах якої позивач оскаржував розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.02.2015 №54д Про скасування допуску до державної таємниці , яким скасовано доступ до державної таємниці.

Втім, суд зауважує, що оскарження рішення суб`єкта владних повноважень є реалізацією права позивача на судовий захист та жодним чином не впливає на його доброчесність і не є порушенням професійної етики. При цьому Закон України Про судоустрій і статус суддів не встановлює обмежень для суддів у праві судового оскарження рішення та поведінки будь-яких осіб відносно себе як судді.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд дійшов висновку, що Громадською радою доброчесності при складенні та затвердженні оскаржуваного висновку порушено право суді ОСОБА_1 на участь у процесі прийняття рішення щодо нього.

Так, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Втім, при складанні та затвердженні оскаржуваного висновку Громадською радою доброчесності не забезпечено права судді ОСОБА_1 на участь у цьому процесі та позбавлено його права бути вислуханим, надати відповідні пояснення та документи з приводу обставин, вказаних у висновку.

У висновку Громадською радою доброчесності зазначено, що Рада не змогла забезпечити судді право на відповідь до затвердження цього рішення, оскільки суддя не надав контактної інформації, однак, суд вважає таке твердження необґрунтованим, оскільки інформація про місцезнаходження Окружного адміністративного суду міста Києва є публічною і відкритою, а тому Громадська рада доброчесності мала можливість звернутись до позивача, як до судді, на адресу суду, в якому він працює.

Крім того, відповідно до пункту 5 статті 23 Регламенту Громадської ради доброчесності, члену Ради до ухвалення рішення або висновку щодо судді рекомендовано уникати індивідуального спілкування з суддею; член Ради не повинен ініціювати спілкування з суддею, щодо якого почалася процедура кваліфікаційного оцінювання.

Отже, відсутні підстави для контактів через особисті засоби зв`язку судді, відповідність якого займаній посаді була предметом оцінки.

При цьому чинне законодавство не покладає обов`язку на суддю давати особисту контактну інформацію для цілей діяльності Громадської ради доброчесності, водночас, у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до судді з проханням надати таку інформацію.

У свою чергу позбавлення позивача можливості надати пояснення щодо питань, які зазначені у спірному висновку, свідчить про неповне отримання відповідачем інформації та використання її без належної перевірки.

Відтак, суд констатує, що така поведінка Громадської ради доброчесності щодо позбавлення позивача права на участь у процесі складання та затвердження оскаржуваного висновку не відповідає вимогам закону та є протиправною.

Статтею 20 Регламенту Громадської ради доброчесності передбачено, що член Ради, отримавши завдання щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддю або з власної ініціативи проводить збір такої інформації.

З метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті; 2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради; 3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах; 4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними (частина друга статті 20 Регламенту Громадської ради доброчесності).

Таким чином, перелік дій членів Громадської ради доброчесності під час збирання інформації відносно судді не є вичерпним.

Суд звертає увагу, що отримана інформація про суддю повинна бути перевірена з метою її оцінки та достовірності, як це випливає з частини першої статті 21 Регламенту Громадської ради доброчесності.

Відповідно до частини другої статті 21 Регламенту Громадської ради доброчесності з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Отже, перелік дій, які може вчиняти член Громадської ради доброчесності для перевірки інформації, також не є вичерпним.

Аналіз інформації про суддю проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (частина третя статті 21 Регламенту Громадської ради доброчесності).

Громадською радою доброчесності, як суб`єктом владних повноважень, не доведено факту належного з`ясування обставини, які на її думку, свідчать про недоброчесну поведінку судді ОСОБА_1 , зокрема, не надано будь-яких доказів направлення запитів до відповідних компетентних органів для підтвердження інформації, у тому числі про джерела походження вказаного у висновку майна і/або про легальні доходи, достатні для набуття такого майна.

Суд вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, прийнято рішення про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел, тобто без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, яке базується на припущеннях та є необґрунтованим.

Таким чином, суд констатує, що невчинення Громадською радою доброчесності дій щодо перевірки отриманої інформації щодо судді ОСОБА_1 та невчинення дій щодо отримання інформації з інших джерел під час складання оскаржуваного висновку є протиправною бездіяльністю.

У свою чергу висновки Громадської ради доброчесності про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики є безпідставними та не підтверджуються належними і допустимими доказами.

При вирішенні цього спору суд враховує, що згідно вимог пункту 30 Консультативної ради європейських суддів №18 (2015) оцінюванням не варто зловживати, наприклад, для вчинення політичного тиску на суддів чи піддавання сумніву окремих рішень.

Враховуючи викладене, поведінка Громадської ради доброчесності та висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020, суперечать наданим законом повноваженням та меті, з якою надані ці повноваження, є необґрунтованими та порушують права особи на участь у процесі прийняття рішення, тому така поведінка відповідача є протиправною, а висновок - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Громадської ради доброчесності вилучити негативний висновок щодо судді ОСОБА_1 із сайту Громадської ради доброчесності суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини шостої статті 87 Закону України Про судоустрій і статус суддів , Громадська рада доброчесності має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Частина перша та друга статті 30 Регламенту ГРД передбачають, що Рада має інформаційний портал, який використовується для інформування про діяльність Ради, її рішення та висновки, а також для збору та систематизації інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Відповідно до частини третьої статті 30 Регламенту Громадської ради доброчесності, рішення (висновки) Ради публікуються на інформаційному порталі Ради не пізніше ніж через 10 днів з моменту їх ухвалення.

Як встановлено судом, оскаржуваний висновок стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 розміщено на інформаційному порталі (сайті) ГРД за посиланням https://grd.gov.ua/conclusions/?f_post_title=%D0%9A%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D

0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9%20%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.

Оскільки висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020 визнано судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню, такий висновок не є джерелом інформації щодо позивача, як судді, не може бути опублікованим на інформаційному порталі (сайті) Громадської ради доброчесності.

Відповідно до положень статей 2 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Зазначений засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а та від 23.06.2020 у справі №826/11438/16.

Конституційним Судом України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача вилучити оскаржуваний висновок з інформаційного порталу (сайту) Громадської ради доброчесності шляхом його видалення (знищення).

Водночас, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо включення недостовірної інформації до оскаржуваного висновку та поширення його у мережі Інтернет, в тому числі на інформаційному порталі (сайті) Громадської ради доброчесності grd.gov.ua, оскільки визнання протиправним та скасування оскаржуваного висновку і зобов`язання відповідача вилучити оскаржуваний висновок з інформаційного порталу (сайту) Громадської ради доброчесності є достатнім та належним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Як зазначено позивачем, про наявність оскаржуваного висновку він дізнався лише 26.03.2021 із повідомлення колишнього члена Громадської ради доброчесності ОСОБА_8 на сторінці соціальної мережі Facebook. Доказів направлення відповідачем позивачу оскаржуваного висновку або повідомлення позивача про його прийняття відповідачем суду не надано.

Згідно відмітки на позовній заяві, до суду позивач звернувся 23.04.2021, тобто у межах місячного строку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4540,00 грн. (квитанція від 23.04.2021 №0.0.2102129848.1). Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, беручи до уваги, що відповідач - Громадська рада доброчесності не має призначених бюджетних асигнувань, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог (4/5) в розмірі 3632,00 за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Громадської ради доброчесності щодо позбавлення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 права на участь у процесі складання та затвердження висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Визнати протиправною бездіяльність Громадської ради доброчесності в частині невчинення дій щодо перевірки отриманої інформації щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 та невчинення дій щодо отримання інформації з інших джерел під час складання висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020.

Зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити з інформаційного порталу (сайту) Громадської ради доброчесності grd.gov.ua висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 15.12.2020, шляхом його видалення (знищення).

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3632,00 грн. (три тисячі шістсот тридцять дві грн. 00 коп.) за рахунок коштів Державного бюджету України.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач - Громадська рада доброчесності (місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ідентифікаційний код 37316378, місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 30 вересня 2021 року.