Ухвала

від 01.10.2021 по справі 120/1103/21-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 120/1103/21-а

адміністративне провадження № К/9901/35339/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Енерго" до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Енерго" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Вінницькій області від 10 листопада 2020 року № 2121927/39337253 про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; визнання протиправними та скасування рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області про відповідність платника податку на додану вартість ТОВ "Поділля Енерго" пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку на додану вартість; зобов`язати

ДПС зареєструвати податкову накладну ТОВ "Поділля Енерго" №1 від 30 жовтня 2020 року в Єдиному реєстрі податкових накладних днем та виключити ТОВ "Поділля Енерго" з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку на додану вартість.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2021 року позов задоволено.

23 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та відмовити в задоволенні позову.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та встановлено, що ця справа є справою незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 5 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Відповідно до п. 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54) (п. 86).

9 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Згідно частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно із пунктом 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов`язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності.

Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257, 261 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників свідчать про те, що ця справа дійсно є незначної складності, а ознаки необхідності розгляду цієї справи виключно за правилами загального позовного провадження, визначені частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Щодо тверджень відповідача про те, що справа помилково розглянута в спрощеному позовному провадженні, суд звертає увагу на те, частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України вказує, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Таким чином, скаржник у касаційній скарзі не вказав обставин, які свідчили б про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а також ґрунтовних доводів та об`єктивних доказів на підтвердження, того у чому саме полягала помилка суду при визначенні позовного провадження.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межу касаційного перегляду, відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2021 року не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 248, частиною п`ятою статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Енерго" до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх