Рішення

від 01.10.2021 по справі 755/12099/21

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2021 р.

м. Київ

справа № 755/12099/21

провадження № 2/755/6106/21

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, про визнання договору дарування квартири недійсним та повернення сторін договору до первісного стану,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати недійсним Договір дарування квартири від 01 жовтня 2019 року, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований за номером № 1234, а також позивач просить скасувати реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , мотивуючи свої вимоги тим, що 01.10.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір дарування, за умовами якого позивач подарувала відповідачу квартиру АДРЕСА_1 . Проте, на момент укладання договору дарування квартири позивач помилилась щодо наслідків такого договору. Позивач продовжує користуватись квартирою АДРЕСА_1 , а відповідачеві дана квартира не потрібна. Передача квартири фактично не відбулася. Ця помилка має істотне значення для договору дарування. Таким чином, позивач вважає договір дарування квартири від 01.10.2019 року недійсним, оскільки позивач помилилася щодо обставин цього договору, які мають істотне значення, тому позивач вимушена звернутись з даним позовом до суду.

26.07.2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, про визнання договору дарування квартири недійсним та повернення сторін договору до первісного стану, та постановлено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін; витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 119, оф. 12) належним чином засвідчену копію Договору дарування квартири від 01 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 01.10.2019 року, приватним нотаріусом Ковальчуком С.П., за реєстровим № 1234. (а.с. 66-69)

30.09.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. надіслано до суду належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору дарування квартири від 01 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с. 80-123)

01.10.2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва письмове клопотання представника позивача ОСОБА_3 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_2 не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, у встановлений ухвалою суду від 26 липня 2021 строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України. (а.с. 78)

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов`язки виникають також з актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав від 30.11.2016 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придбано у ТОВ Дісбуд майнові права на квартиру в об`єкті будівництва по АДРЕСА_1 . (а.с. 10-19)

30.11.2016 року між АТ ЗНВКІФ Антілія та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу деривативу № 32075-А щодо вищевказаної квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 20-24)

Крім того, до матеріалів справи долучено копії договорів, укладених протягом 2018 року ОСОБА_1 на надання житлово-комунальних послуг щодо квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 30-55)

01.10.2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передала у власність квартиру АДРЕСА_1 у дар ОСОБА_2 , про що укладено Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстровано в реєстрі за № 1234, та нотаріусом 01.10.2019 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 . (а.с. 81, 123)

Відповідно до пункту 7 Договору, дарувальник та обдарований у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки для кожної із сторін; Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін за Договором є вільним і відповідає внутрішній волі; Договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини; правочин вчиняється у формі, встановленій законом, він не суперечить правам та інтересам третіх осіб; вони не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього Договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно розуміти зміст цього Договору; проект цього Договору складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними та умов, які є обов`язковими, ними прочитаний, кожному зрозумілий і кожним схвалений.

Відповідно до пункту 8 Договору, право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття та підлягає державній реєстрації. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям цього дарунку вважається одержання оригінального примірника цього Договору після його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких волевиявлення учасника правочину,яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а також вчинення правочину у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодав ства ( ст. З Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які право мірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Згідно частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

19 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/15344/18 досліджував питання щодо визнання договору дарування недійсним з підстав допущення помилки під час його укладання. Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, що вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, за вимогою вказаної вище норми статті 229 ЦК України, необхідно встановити, чи дійсно мала помилка щодо природи правочину та прав і обов`язків сторін цього договору. (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 354/914/13-ц)

В постанові Великої Палати ВС від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню .

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 Цивільного кодексу України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Згідно з частиною другої статті 719 Цивільного кодексу України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 Цивільного кодексу України ).

Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права власності від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін та письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було й має істотне значення .

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті цього договору, а й за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку з цим у догляді та сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України в сукупності вважаються правильно застосованими .

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16 та Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 1 серпня 2018 року по справі № 445/1011/17.

Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом обману, є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів в її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними нормами цивільного законодавства, суд не убачає підстав для визнання спірного Договору дарування квартири від 01 жовтня 2019 року недійсним, та, відповідно, відсутні підстави у скасуванні реєстрації права власності квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , - оскільки спірний Договір вчинено з підстав повного виконання умов договору з дотриманням основних засад вчинення правочинів та у відповідності до вимог діючого законодавства України, про що свідчать наявні у справі докази, оцінка яким надана під час ухвалення даного рішення суду. Обставини обґрунтування наявного між сторонами спору щодо укладення, умов та наслідків виконання Договору, що складають зміст позову, не знайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами; позивачем ОСОБА_1 не доведено факту неправильного сприйняття нею фактичних обставин щодо умов укладення спірного Договору, тобто помилки щодо умов Договору, оскільки позивач ОСОБА_1 , 1975 року народження, не являється особою похилого віку, в матеріалах справи відсутні докази її стану здоров`я та потреби у зв`язку з цим у догляді та сторонній допомозі щодо сприйняття природи укладеного договору.

У договорі дарування дарувальник та обдарований підтвердили, що однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки для кожної із сторін; Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін за Договором є вільним і відповідає внутрішній волі; Договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини; правочин вчинено у формі, встановленій законом, він не суперечить правам та інтересам третіх осіб; сторони в момент укладення Договору не перебували під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждали в момент укладення Договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вільне володіння українською мовою дозволило кожному зі сторін правильно розуміти зміст цього Договору; Договір складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених сторонами та умов, які є обов`язковими, ними прочитаний, кожному зрозумілий і кожним схвалений.

Крім того,відповідно до пункту 8 спірного Договору, відповідач-обдарований засвідчив, що він дарунок приймає. Прийняттям цього дарунку вважається одержання оригінального примірника цього Договору після його нотаріального посвідчення.

При цьому відповідач ОСОБА_2 /обдарований зареєстрував право власності на належну йому квартиру, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна.

Ураховуючи зазначене, посилання позивача у позовній заяві на те, що спірний договір дарування укладений дарувальницею в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими. (постанова КЦС ВС від 13 лютого 2020 року № 756/6516/16-ц)

При цьому, та обставина, що позивач після укладення спірного договору продовжувала проживати у вказаній квартирі, не свідчить про недійсність відповідного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов`язана з відсутністю волі дарувальника, чи помилки щодо спірного правочину.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, про визнання договору дарування квартири недійсним та повернення сторін договору до первісного стану, є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 202, 203, 215, 321, 328, 334, 638, 655, 657, 717, 719, 722 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 10, 15, 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст.ст. 41-46 Закону України Про нотаріат , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, про визнання договору дарування квартири недійсним та повернення сторін договору до первісного стану - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 01 жовтня 2021 року.

Суддя: В.І. Галаган