Постанова

від 06.07.2022 по справі 755/12099/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 755/12099/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1192/2022Головуючий у суді першої інстанції - Галаган В.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2022 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Вербова І.М., Поліщук Н.В.,

секретар Ольшевська Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання договору дарування квартири недійсним та повернення сторін договору до первісного стану,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому просила визнати договір дарування квартири від 01.10.2019, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений 01.10.2019 ПН КМНО Ковальчуком С.П., за реєстровим № 1234, недійсним та скасувати реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , номер запису про право власності/довірчої власності: 33475788, проведену на підставі договору дарування, серія та номер: 1234, виданий 01.10.2019 ПН КМНО Ковальчуком С.П .

Подану заяву обґрунтовано тим, що 01.10.2019 між нею та ОСОБА_3 укладений договір дарування, за умовами якого позивач подарувала відповідачу квартиру АДРЕСА_1 . Проте, на момент укладання договору дарування квартири позивач помилилась щодо наслідків такого договору. Позивач продовжує користуватись квартирою АДРЕСА_1 , а відповідачеві дана квартира не потрібна. Передача квартири фактично не відбулася. Ця помилка має істотне значення для договору дарування. Таким чином, позивач вважає договір дарування квартири від 01.10.2019 недійсним, оскільки позивач помилилася щодо обставин цього договору, які мають істотне значення (а.с. 1-8)

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01.10.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ПН КМНО Ковальчук С.П., про визнання договору дарування квартири недійсним та повернення сторін договору до первісного стану відмовлено (а.с. 141-148).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на наявність помилки під час укладання договору дарування, а саме відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно відніс розгляд даної справи до малозначних справ, та вирішив спір за наявними матеріалами справи без повідомлення сторін (а.с. 151-163).

Відзиву від учасників справи не надходило.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

При вирішенні питання про визначення порядку розгляду справи, судом першої інстанції було ураховано предмет її розгляду, та зроблено висновок, що справа не належить до переліку справ, що підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України), і, як наслідок, віднесено до категорії справ незначної складності, яку за правилами статей 19, 274, 279 ЦПК України доцільно розглянути у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін, роз`яснивши учасникам судового розгляду їх процесуальні права, відповідно до статті 274 ЦПК України.

Але погодитись із такими висновками в повній мірі не можливо з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила договір дарування квартири від 01.10.2019, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений 01.10.2019 ПН КМНО Ковальчуком С.П., за реєстровим № 1234, недійсним та скасувати реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , номер запису про право власності/довірчої власності: 33475788, проведену на підставі договору дарування, серія та номер: 1234, виданий 01.10.2019 ПН КМНО Ковальчуком С.П.

Подаючи даний позов, позивачем зазначено ціну позову у розмірі 1 162 779,68 грн.

Однак, в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 26.07.2021 було зроблено помилковий висновок, що цивільна справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 4 та п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ що виникають з трудових відносин, справ незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У частині 9 статті 19 ЦПК України закріплено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2 270,00 грн.

Отже, двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 270,00 * 250 = 567 500,00 грн

Тобто, у разі, якщо ціна позову становить менше за 567 500,00 грн, то така справа може розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а якщо більше - то справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (абз. 2 ст. 19 ЦПК України).

З огляду на те, що позивачем, у своїй заяві зазначено ціну позову у розмірі 1 162 779,68 грн., яка більше ніж в двічі перевищує передбачений процесуальним законом ліміт, тому дану справу не можливо віднести до малозначних справ та слід розглядати за правилами загального позовного провадження.

На зазначені обставини суд першої інстанції не звернув уваги та розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, чим порушив норми процесуального права, що за п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

При вирішенні справи по суті, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу майнових прав від 30.11.2016, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придбано у ТОВ «Дісбуд» майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10-19)

30.11.2016 між АТ «ЗНВКІФ «Антілія» та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу деривативу № 32075-А щодо вищевказаної квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 20-24)

До матеріалів справи долучено копії договорів, укладених протягом 2018 року ОСОБА_1 на надання житлово-комунальних послуг щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с. 30-55)

01.10.2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передала у власність квартиру АДРЕСА_1 у дар ОСОБА_3 , про що укладено Договір дарування квартири, посвідчений ПН КМНО Ковальчуком С.П., зареєстровано в реєстрі за № 1234, та нотаріусом 01.10.2019 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 (а.с. 81, 123).

Відповідно до пункту 7 Договору, дарувальник та обдарований у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки для кожної із сторін; Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін за Договором є вільним і відповідає внутрішній волі; Договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини; правочин вчиняється у формі, встановленій законом, він не суперечить правам та інтересам третіх осіб; вони не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього Договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно розуміти зміст цього Договору; проект цього Договору складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними та умов, які є обов`язковими, ними прочитаний, кожному зрозумілий і кожним схвалений.

Відповідно до пункту 8 Договору, право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття та підлягає державній реєстрації. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям цього дарунку вважається одержання оригінального примірника цього Договору після його нотаріального посвідчення.

ОСОБА_3 (обдарований) зареєстрував право власності на належну йому квартиру, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна.

Як на підставу для звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що укладаючи договір, вона мала намір та була впевнена, що укладає шлюбний контракт з відповідачем, а в дійсності уклала договір дарування.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Верховний Суд України у постанові від 16.03.2016 у справі № 6-93цс16 дійшов висновку, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які підтверджують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин, правила частини 1 статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

З такими висновками погодився і Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 707/1541/16-ц (провадження № 61-7118св18).

З огляду на зазначені норми права та висновки Верховного Суду, апеляційний суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваного договору дарування вона помилялась стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладення.

Позивач не довела факту неправильного сприйняття нею фактичних обставин щодо умов укладення спірного договору, тобто помилки щодо умов договору, оскільки позивач ОСОБА_1 , 1975 р.н., не являється особою похилого віку, в матеріалах справи відсутні докази її стану здоров`я та потреби у зв`язку з цим у догляді та сторонній допомозі щодо сприйняття природи укладеного договору.

Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту його укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

Установивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваного договору дарування була наявна помилка, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання цього договору недійсним за ст. 229 ЦК України.

Крім того, у справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження існування під час укладення оспорюваних договорів дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Позивач передала обдаровуваному спірну квартиру, ОСОБА_3 як новий власник зареєстрував право власності на належну йому квартиру, а отже, позивачем не спростовано, що обдарований вступив у права власника майна.

Згідно п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Понесені заявником судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 19 липня 2022 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді І.М. Вербова

Н.В. Поліщук