Постанова

від 29.09.2021 по справі 383/593/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 383/593/16-ц

провадження № 61-17989св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (яка є правонаступником ОСОБА_2 ),

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Бобринецька міська рада Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02 березня 2020 року у складі судді Бондаренко В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Бобринецької міської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . У листопаді 2016 року позивач подав до суду заяву про уточнення своїх вимог і остаточно просив суд:

1) визнати дії Бобринецької міської ради щодо прийняття рішення від 18 червня 2013 року № 1368 та рішення від 16 липня 2013 року № 1392 протиправними;

2) скасувати рішення Бобринецької міської ради від 18 червня 2013 року № 1368 Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_4 ;

3) скасувати рішення Бобринецької міської ради від 16 липня 2013 року № 1392 Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого фермерського господарства та передачі земельних ділянок безоплатно у власність гр. ОСОБА_3 ;

4) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 05 серпня 2013 року ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 0,0866 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;

5) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 , видане 10 вересня 2013 року ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 ;

6) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 , видане 10 вересня 2013 року ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,0401 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_3 , а власником квартири АДРЕСА_4 у цьому ж будинку є ОСОБА_4 . Його і ОСОБА_4 частки у праві власності на будинок з надвірним будівлями і спорудами складають 13/25 і 12/25 часток відповідно, їх виділення в натурі не проводилося. Іншим його сусідом є власник будинку по АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 . У 2014 році позивач дізнався, що відповідачі здійснили приватизацію земельних ділянок, які перебували у їх користуванні. Так, рішенням Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 18 червня 2013 року № 1368 Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянці ОСОБА_4 та рішенням від 16 липня 2013 року № 1392 Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства і передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 передано відповідачам у власність земельні ділянки, до складу яких входять частини земельних ділянок, якими він користується, у тому числі частина земельної ділянки під його квартирою. Вказує, що при виготовленні технічної документації із землеустрою відповідачі межі земельних ділянок з ним не погоджували. Він стверджує, що зазначені рішення Бобринецької міської ради порушують його право на користування земельною ділянкою.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 грудня 2016 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 квітня 2020 року про виправлення описки), позов задоволено, а саме:

1) визнано дії Бобринецької міської ради Кіровоградської області щодо прийняття рішення від 18 червня 2013 року № 1368 та рішення від 16 липня 2013 року № 1392 протиправними;

2) скасовано рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 18 червня 2013 року № 1368 Про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд громадянці ОСОБА_4 ;

3) скасовано рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 16 липня 2013 року № 1392 Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства і передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 ;

4) визнано недійсними та скасовано:

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_4 , видане ОСОБА_4 05 серпня 2013 року, на земельну ділянку площею 0,0866 га (866 кв. м) для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) по АДРЕСА_1 ;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 , видане ОСОБА_3 10 вересня 2013 року, на земельну ділянку площею 0,1 га (1 000,0 кв. м) для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) по АДРЕСА_2 ;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 , видане ОСОБА_3 10 вересня 2013 року, на земельну ділянку площею 0,0401 га (401,0 кв. м) для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 .

Стягнуто з Бобринецької міської ради Кіровоградської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у загальній сумі 2 756,02 грн - по 918,67 грн з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що отримана ОСОБА_4 у власність земельна ділянка не відповідає її частці у праві власності на будинок та є більшою, що призвело до зменшення земельної ділянки, право на користування якою має позивач. Також суд дійшов висновку про неможливість надання відповідачам у власність земельних ділянок за відсутності погодження їх меж ОСОБА_2 , з яким у них з цього питання наявний тривалий спір. Окремою підставою для скасування рішення від 16 липня 2013 року № 1392 і виданого на його виконання свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 9158581 суд вважав передачу ОСОБА_3 у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови без зміни цільового призначення.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відхилено, рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 грудня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про скасування рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 16 липня 2013 року № 1392, визнання недійсними і скасування виданих ОСОБА_3 свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 10 вересня 2013 року з індексними номерами 9165125 та 9158581, а також в частині стягнення судового збору скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 02 жовтня 2019 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , не дослідили зібрані у справі докази, а саме висновки судових експертиз, не встановили, чи могло відбутися збільшення земельної ділянки ОСОБА_3 за рахунок зменшення земельної ділянки ОСОБА_2 та чи має місце накладення їх меж, а також не з`ясували, чи призвело прийняття Бобринецькою міською радою Кіровоградської області рішення від 16 липня 2013 року № 1392 до порушення прав позивача і у чому таке порушення полягає, тобто не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин ухвалені судами першої і апеляційної інстанцій у цій частині судові рішення підлягали скасуванню з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи судам належало урахувати викладене, дослідити наявні у справі висновки судових експертиз в частині висновків щодо площ та меж земельних ділянок АДРЕСА_2 і АДРЕСА_5 , встановити, чи має місце збільшення земельної ділянки ОСОБА_3 за рахунок земельної ділянки позивача та чи накладаються їх межі, перевірити, чи призвела передача ОСОБА_3 у власність земельної ділянки до порушення прав ОСОБА_2 , і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин, вимог закону та у межах доводів і вимог позовної заяви. У частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_4 , судові рішення, як визначено судом касаційної інстанції, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому були залишені у відповідній частині без змін.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2019 року до участі у справі залучено правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Бобринецької міської ради Кіровоградської області про визнання протиправними дій Бобринецької міської ради Кіровоградської області щодо прийняття від 16 липня 2013 року рішення № 1392, скасування цього рішення, визнання недійсними і скасування виданих ОСОБА_3 свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 10 вересня 2013 року з індексними номерами 9165125 і 9158581, відмовлено повністю.

Оцінивши надані суду докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що оскаржуване рішення Бобринецької міської ради від 16 липня 2013 року № 1392 Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства і передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 . та видані на його підставі свідоцтва про право власності на земельні ділянки, порушують права чи законні інтереси позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними й задоволенню не підлягають.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивач не надала до суду належних, допустимих, достатніх і достатніх доказів того, що її право землекористування було реально порушено Бобринецькою міською радою прийнятим рішенням про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , суд першої інстанції в цій частині дав правильну оцінку доводам позивача і обґрунтовано вважав, що вони ґрунтуються на припущеннях, а не на доказах. Не встановивши фактів порушення прав позивача, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, обґрунтовано відхилив її аргументи.

Апеляційним судом зазначено, що посилання позивача на порушення земельного законодавства з боку Бобринецької міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення, які фактично не привели до порушення її прав, не можуть бути підставою для задоволення позову так, як це суперечить завданням цивільного судочинства, у свою чергу, обґрунтовано відмовивши у визнанні незаконними дій Бобринецької міської ради та у скасуванні її рішення, суд першої інстанції логічно відмовив позивачу у визнанні недійсними виданих ОСОБА_3 на підставі оскаржуваного рішення ради свідоцтв про право власності на нерухоме майно (земельні ділянки).

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга (у січні 2021 року - касаційна скарга в новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 10 грудня 2020 року) на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявником також подано у грудні 2020 року до суду касаційної інстанції пояснення (докази, доводи) до касаційної скарги у справі.

Як підставу касаційного оскарження у новій редакції касаційної скарги заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами необґрунтовано відхилені клопотання щодо встановлення обставин у справі, зокрема про виклик і допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Заявник у своїй уточненій касаційній скарзі також посилається на обставини справи та зазначає, що відмова у задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_3 унеможливлює обслуговування гаража та сараю зі сторони існуючої межі із сусідом ОСОБА_3 ; розміри земельної ділянки ОСОБА_2 змінились не на його користь, зокрема зменшились у зв`язку із забудовою присадибної земельної ділянки ОСОБА_3 , що можливо виявити при порівнянні технічної документації; якщо брати по фасаду, то ширина заїзду (відстань від будинку ОСОБА_2 до межі із ОСОБА_3 згідно з первинними документами) повинна становити 4,89 або 4,80 м, але не 4,10 м, що залишились ОСОБА_2 після зміни меж ОСОБА_3 ; відповідач Бобринецька міська рада визнала в повному обсязі позовні вимоги, не заперечувала проти їх задоволення, що проігноровано судами; відновлення порушених прав позивача можливе лише при скасуванні спірних рішень Бобринецької міської ради та скасування права власності на присадибну земельну ділянку відповідача ОСОБА_3 ; суд першої інстанції безпідставно відмовив заявнику у виклику до суду та допиту у якості свідка громадянина ОСОБА_5 , а суд апеляційної інстанції не дав належну оцінку його показанням, підпис під якими був нотаріально посвідчений; суди відмовили заявнику у виклику та допиті у якості свідків представників проектних організацій ПП І-Експерт-Сервіс , яка займалась приватизацією земельних ділянок, та ПП Гео-Марк , яка займалась встановленням меж в натурі земельних ділянок за АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 .

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу щодо позовних вимог до ОСОБА_3 , не дослідили зібрані у справі докази, а саме: висновки судових експертиз, не встановили, чи могло відбутись збільшення земельної ділянки ОСОБА_3 за рахунок зменшення земельної ділянки ОСОБА_2 та чи має місце накладення їх меж, а також не з`ясували, чи призвело прийняття Бобринецькою міською радою Кіровоградської області рішення від 16 липня 2013 року № 1392 до порушення прав позивача і у чому таке порушення полягає, тобто не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 10 грудня 2020 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 383/593/16-ц із Бобринецького районного суду Кіровоградської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року матеріали справи № 383/593/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

З огляду на те, що постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 залишено без змін, а також ураховуючи межі розгляду справи судами попередніх інстанцій, перегляд справи Верховним Судом в порядку касаційного провадження здійснюється лише в частині вирішення позовних вимог до відповідачів ОСОБА_3 та Бобринецької міської ради Кіровоградської області.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Із зазначених підстав не підлягають розгляду та дослідженню додані до касаційної скарги заявника документи як підтвердження її доводів, що не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, та здійснює розгляд касаційної скарги на підставі наявних у справі матеріалів.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належало 13/25 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності № НОМЕР_5 , виданого 30 червня 2004 року Бобринецькою міською радою Кіровоградської області.

Співвласником цього домоволодіння є ОСОБА_4 , якій згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 липня 2004 року належить 12/25 частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель.

Вказана садиба розташована на земельній ділянці, яка станом на 1986 рік мала загальну площу 1 686,1 кв. м та розміри: по фасаду 21,59 м; з лівого боку 83,13 м; задня межа 19,0 м; з правового боку 83,13 м.

Частки у праві власності на домоволодіння в натурі не виділялися.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 вересня 1986 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_5 . Площа земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, становила 1 480,2 кв. м та мала такі розміри: по фасаду 17,5 м; з лівого боку 81,6 м; задня межа 19.0 м; з правого боку 81,9 м.

Домоволодіння АДРЕСА_5 і АДРЕСА_2 межують між собою.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2012 року у справі № 2-515/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою межі будинку АДРЕСА_2 , власник ОСОБА_3 , згідно з якими: фасад - 17,50 м; права бокова межа - 82,30 м; ліва бокова межа - 84,42 м; (згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 26 червня 2012 року № 5486, 5487/23 ліва межа по фасаду зменшена на 0,60 метрів, а по задній межі на 0,80 метрів) залишено без змін.

Рішенням Бобринецької міської ради від 16 липня 2013 року № 1392 Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства та передачі земельних ділянок безоплатно у власність гр. ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,0401 га, а також передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,0401 га для особистого селянського господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .

При виготовленні ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 акт погодження меж земельних ділянок не підписував.

10 вересня 2013 року на підставі рішення Бобринецької міської ради від 16 липня 2013 року № 1392 реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 0,1 га із кадастровим номером 3520810100:50:078:0013, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,0401 га із кадастровим номером 3520810100:50:078:0014, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .

У справі є три висновки судової експертизи, а саме:

висновок судової будівельно-технічної експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26 червня 2012 року № 5486, 5487/23;

висновок судової будівельно-технічної експертизи судового експерта від 26 серпня 2013 року № 7/13;

висновок судової земельно-технічної експертизи Кропивницького відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 червня 2017 року № 17-425, 426.

Для проведення експертних досліджень на вирішення експертів ставилися питання, зокрема, щодо відповідності меж земельних ділянок АДРЕСА_2 і АДРЕСА_5 технічній документації та щодо можливого збільшення земельної ділянки № НОМЕР_6 за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_7 .

У суді першої інстанції були заслухані пояснення всіх експертів, які проводили експертизи.

Згідно з висновком від 26 червня 2012 року № 5486, 5487/23 експерт встановив зміну меж земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 , але при цьому експерту не вдалось встановити причини такої зміни, не встановлено накладення меж земельних ділянок.

У висновку експерта від 26 серпня 2013 року № 7/13 також не було встановлено факту накладення земельних ділянок, якими користуються ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції не прийняв до уваги як належні докази висновки судових експертиз від 26 серпня 2013 року № 7/13 та від 26 червня 2012 року № 5486, 5487/23 в частині фактичних розмірів земельних ділянок по АДРЕСА_6 , оскільки заміри при їх виконанні проводились з використанням рулетки та різняться із даними висновку експерта № 17-425, 426 судової земельно-технічної експертизи від 19 червня 2017 року, проведеної у даній справі, яка здійснювалась з використанням геодезичного вимірювання.

Згідно з висновком експерта судової земельно-технічної експертизи від 19 червня 2017 року № 17-425, 426, складеного Кропивницьким відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_5 , у спільному користуванні дорівнює 1 663,47 кв. м, що на 22,63 кв. м менше відповідно до первинних документів, та земельна ділянка на час проведення експертизи має загальні розміри: по фасаду 21,23 м, з лівого боку 80,3 м, задня межа 18,51 м, з правого боку 82,02 м.

Щодо земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 , то межі та розміри земельних ділянок, зазначені у виданих останньому свідоцтвах про право власності на нерухоме майно з індексними номерами від 10 вересня 2013 року № 9165125 і № 9158581, не відповідають первинній технічній документації, а саме фактичним розмірам земельної ділянки. На час проведення експертизи загальні розміри земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 були змінені та складали: по фасаду 17,19 м, з лівого боку 82,02 м, задня межа 18,1 м, з правого боку 82,18 м. Фактична площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 , дорівнювала 1 408,94 кв. м, що на 71,26 кв. м менше відповідно до первинних документів. Згідно з інвентаризаційною справою № 3098 (1986 рік) відстань від житлового будинку по АДРЕСА_5 , до межі домоволодіння по АДРЕСА_7 , що дорівнює відстані, яка існує на час проведення експертизи, а відстань від житлового будинку по АДРЕСА_2 , до огорожі домоволодіння по АДРЕСА_8 , дорівнює 2,0 м, що дорівнює відстані в натурі.

Апеляційним судом здійснено висновок, що експертним шляхом у цій справі не встановлено причини зміни загальних площ земельних ділянок суміжних землекористувачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , у порівнянні з первинними їх розмірами, але при цьому і не встановлено накладення меж цих земельних ділянок одна на одну, навіть частково.

Про призначення повторної або додаткової експертизи позивач ОСОБА_1 суд не просила.

Нормативно-правове обґрунтування

Погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є необхідним для уникнення технічних помилок та порушення прав землекористувачів. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною і сама по собі відсутність такого акта не свідчить про незаконність рішення щодо затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Вирішуючи справу щодо оспорення рішення про передачу земельної ділянки у власність з підстав непогодження меж земельної ділянки суміжним землекористувачем, суди повинні вставити, чи призвело прийняття цього рішення до порушення прав суміжного землекористувача, зокрема, до зменшення його земельної ділянки, накладення меж тощо.

За змістом статті 152 ЗК України права громадян та юридичних осіб на землю підлягають судовому захисту при умові, що вони порушені, в тому числі, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

У справах про оспорення рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки на підставі поданих учасниками справи доказів суд має перевірити та вставити, чи призвело прийняття цього рішення до реального порушення прав суміжного землекористувача, зокрема, до зменшення його земельної ділянки, накладення повністю або частково меж суміжних земельних ділянок тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами першою та другою статті 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Відповідно до пункту 6.1. Глави 5 Розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, урахувавши зміст позовних вимог ОСОБА_1 , те, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що оскаржуване рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 16 липня 2013 року № 1392 Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства і передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 . та видані на його підставі свідоцтва про право власності на земельні ділянки, порушують права чи законні інтереси ОСОБА_1 щодо землекористування, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки експертним шляхом не встановлено причини зміни загальних площ земельних ділянок суміжних землекористувачів ОСОБА_3 і померлого ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , у порівнянні з первинними їх розмірами, але при цьому і не встановлено накладення меж цих земельних ділянок одна на одну, то доводи касаційної скарги заявника про те, що відмова у задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_3 унеможливлює обслуговування гаража та сараю зі сторони існуючої межі із сусідом ОСОБА_3 , розміри земельної ділянки ОСОБА_2 змінились не на його користь, зокрема зменшились у зв`язку із забудовою присадибної земельної ділянки ОСОБА_3 , що можливо виявити при порівнянні технічної документації, відхиляються.

Матеріали справи містять три висновки судової експертизи: додані до позовної заяви висновок судової будівельно-технічної експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26 червня 2012 року № 5486, 5487/23 та висновок судової будівельно-технічної експертизи судового експерта від 26 серпня 2013 року № 7/13, здійснені ще до прийняття Бобринецькою міською радою оскаржуваного рішення від 06 липня 2013 року № 1392 Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого фермерського господарства та передачі земельних ділянок безоплатно у власність гр. ОСОБА_3 , а також висновок судової земельно-технічної експертизи Кропивницького відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 червня 2017 року № 17-425, 426, проведеної на виконання ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 березня 2017 року на підставі задоволеного клопотання позивача ОСОБА_2 про призначення судової земельно-технічної експертизи. Правонаступник позивача ОСОБА_1 про призначення повторної або додаткової експертизи у справі не заявляла, отже, як судами з`ясовано обставини, що мають значення для справи, так і стороною позивача було в повній мірі реалізовано надане цивільно-процесуальним законом право учасника справи ініціювати призначення експертизи з метою підтвердження факту перетину меж земельних ділянок.

Суперечність висновків судових експертиз, про які зазначає заявник, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суд першої інстанції дослідив усі три висновки експертиз, заслухав у засіданні пояснення всіх експертів, які проводили експертизи, а також свідка ОСОБА_6 (який у 1986 році обіймав посаду старшого інженера відділу архітектури Бобринецького райвиконкому та підпорядкована йому працівник проводила заміри земельної ділянки ОСОБА_3 та спільну межу із земельною ділянкою ОСОБА_2 , за результатами проведення яких складено проект на забудову житлового будинку, який в подальшому виданий забудовнику ОСОБА_3 ), на чому наполягала сама ОСОБА_1 , надав їм оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності з іншими доказами. При цьому судом першої інстанції надано прийнятне обґрунтування відхилення як належних доказів висновків судових експертиз 2012 року та 2013 року в частині фактичних розмірів земельних ділянок по АДРЕСА_5 , і АДРЕСА_5 (з підстав проведення замірів при їх виконанні з використанням рулетки), на противагу висновку експерта 2017 року, що здійснювався з використанням геодезичного вимірювання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У свою чергу суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.

Таким чином, аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу щодо позовних вимог до ОСОБА_3 , не дослідили зібрані у справі докази, а саме: висновки судових експертиз, не встановили, чи могло відбутись збільшення земельної ділянки ОСОБА_3 за рахунок зменшення земельної ділянки ОСОБА_2 та чи має місце накладення їх меж, а також не з`ясували, чи призвело прийняття Бобринецькою міською радою Кіровоградської області рішення від 16 липня 2013 року № 1392 до порушення прав позивача і у чому таке порушення полягає, тобто не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не знайшли своє підтвердження, спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваних рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач Бобринецька міська рада визнала в повному обсязі позовні вимоги, не заперечувала проти їх задоволення, що проігноровано судами, не приймаються колегією суддів, оскільки наявні в матеріалах справи заява про визнання позову від 16 серпня 2016 року (а. с. 177 т. 1) та письмові пояснення від 22 листопада 2016 року (а. с. 70 т. 2), в яких Бобринецька міська рада визнає позовні вимоги ОСОБА_2 та просить їх задовольнити, надані суду ще до винесення рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року, які в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області від 16 липня 2013 року № 1392, визнання недійсними і скасування виданих ОСОБА_3 свідоцтв про право власності на нерухоме майно з індексними номерами 9165125 і 9158581 від 10 вересня 2013 року були скасовані постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року та направлені у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача від 20 січня 2020 року від імені представника Бобринецької міської ради Кіровоградської області (а. с. 230 т. 3), в якій зазначено, що рада не має заперечень проти задоволення позову ОСОБА_1 , не відповідає критерію визнання позову згідно зі статтею 206 ЦПК України, який, окрім цього, має бути зазначений в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Заявлені ОСОБА_1 клопотання про виклик у якості свідків представників проектних організацій ПП І-Експерт-Сервіс та ПП Гео-Марк , а також свідка ОСОБА_5 були розглянуті судами попередніх інстанцій належним чином, про що свідчать зокрема протоколи судового засідання Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2020 року (а. с. 232-242 т. 3), від 29 січня 2020 року (а. с. 20-23 т. 4), від 25 лютого 2020 року (а. с. 74-83 т. 4), протокол судового засідання Кропивницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року (а. с. 198 т. 4) (в останньому представник позивача взагалі зазначив про відсутність клопотань). Апеляційним судом щодо виклику свідка ОСОБА_5 , який за твердженням позивача міг дати суду показання щодо межі між її домоволодінням та домоволодінням співвідповідача, правильно відзначено, що межі земельних ділянок визначаються технічною документацією та межовими знаками й не можуть підтверджуватися безпосередньо лише показаннями свідків за відсутності достовірних даних про тверді (натуральні) межі земельних ділянок. Апеляційний суд також слушно звернув увагу, що у справі наявний комплект технічної документації, виготовлений ПП І-Експерт-Сервіс (розробника технічної документації із землеустрою щодо встановлення земельних ділянок в натурі), що давало сторонам, експертам і суду можливість його дослідити, проте, які саме питання позивач хотіла поставити позивач розробнику, вона не вказала, а тому її доводи в цій частині обґрунтовано визнані апеляційним судом не суттєвими та відхилені.

Таким чином, не є спроможним твердження заявника про те, що судами необґрунтовано відхилені клопотання щодо встановлення обставин у справі, зокрема про виклик і допит свідків.

Доводи касаційної скарги про те, що відновлення порушених прав позивача можливе лише при скасуванні спірних рішень Бобринецької міської ради Кіровоградської області та скасування права власності на присадибну земельну ділянку відповідача ОСОБА_3 , чи зменшення розмірів земельної ділянки ОСОБА_2 у зв`язку із забудовою присадибної земельної ділянки ОСОБА_3 , були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, які надали їм правильну правову оцінку, зводяться до незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Інші доводи касаційної скарги щодо суті спору ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, а тому колегія суддів, ураховуючи те, що позов ОСОБА_2 був поданий ще у липні 2016 року, перегляд справи в порядку касаційного провадження вже мав місце у жовтні 2019 року, при новому розгляді справи у відповідній частині сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій, не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як того просить заявник.

Отже, оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик