Постанова

від 30.09.2021 по справі 906/482/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року Справа № 906/482/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Ярмоленко В.В.

відповідача: адвокат Патрелюк Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нормагро" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 06.07.2021, повне рішення складено 09.07.2021, у справі № 906/482/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нормагро"

про повернення майна в натурі

В травні 2021 року ТОВ Агромонтажбуд звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою, в якій просить зобов`язати ТОВ Нормагро повернути в натурі ТОВ Агромонтажбуд жатку б/у Джон Дір 630, 2004 року виготовлення, заводський номер Н00630F710895, вартістю 241 600,00 грн та жатку зернову, заводський номер Н00930F677196, вартістю 164 300,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за пунктом 5.2 Договору перехід права власності відбувається в момент оплати товару. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі № 906/1034/20 встановлено факт невиконання ТОВ Нормагро зобов`язання з оплати товару за Договором купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017, тому продавець (позивач) на підставі ст. 697 ЦК України має право вимагати від покупця (відповідача) повернення товару. Також позивач посилається на положенням ст. 1212 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка без достатньої правової підстави володіє чужим майном, в тому числі й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Перебіг термінів позовної давності до 20.02.2020 щодо оплати придбаного у позивача товару надало можливість відповідачу вимагати повернення безпідставно набутого майна в натурі відповідно до приписів ст. 1213 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.07.2021 у справі № 906/482/21, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агромонтажбуд до Товариства з обмеженою відповідальністю Нормагро про повернення майна в натурі задоволено.

Ухвалено Товариству з обмеженою відповідальністю Нормагро повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Агромонтажбуд - жатку б/у Джон Дір 630, 2004 року виготовлення, заводський номер Н00630F710895, вартістю 241 600,00 грн; - жатку зернову, заводський номер Н00930F677196, вартістю 164 300,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Нормагро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агромонтажбуд 6 088,50 грн судового збору.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що факт прострочення оплати за товар є очевидним, а право та охоронюваний законом інтерес ТОВ Агромонтажбуд , як продавця є порушеним, за наведеного суд першої інстанції дійшов висновків, що заявлені вимоги позивача до ТОВ Нормагро на підставі ч. 2 ст. 697 ЦК України є обґрунтованими. При цьому, враховуючи основоположні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність, судовий захист цивільного права та інтересу, місцевий господарський суд визнав поважною причину пропуску строку позовної давності позивачем, як власника товару із вимогою про повернення спірного майна відповідачем.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Нормагро , не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 06.07.2021 у справі № 906/482/21 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує:

- всупереч преюдиційно встановленому рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі № 906/1034/20, яке набрало законної сили 08.04.2021, факту пропуску ТОВ Агромонтажбуд строку позовної давності для звернення з позовними вимогами до ТОВ Нормагро за Договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017 Господарським судом Житомирської області позовну заяву ТОВ Агромонтажбуд про повернення майна в натурі було задоволено в повному обсязі;

- позивачем не було здійснено або викладено жодних пояснень стосовно поважності пропуску строків позовної давності, а також не було заявлено жодних клопотань про поновлення пропущених строків позовної давності для звернення до суду із позовною заявою до ТОВ Нормагро за Договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017;

- кінцевий строк проведення ТОВ НОРМАГРО остаточних розрахунків з урахуванням приписів ст. 692 Цивільного кодексу України сплив ще 22.02.2020, в той час як позивач звернувся до суду з первісним позовом в рамках справи № 906/1034/20 тільки 28.08.2020, а з позовною заявою в рамках даної справи № 906/482/21 - лише 05.05.2021;

- позивач мав у відповідних заявах по суті справи № 906/482/21 особисто довести перед судом поважність причин пропуску позовної давності зі зверненням із позовом, що у жодному вигляді не було здійснено з боку ТОВ Агромонтажбуд ;

- здійснивши замість позивача односторонній пошук та обґрунтування причин поважності пропуску ТОВ Агромонтажбуд строків позовної давності для звернення з позовною заявою до суду з вимогами до TОB Нормагро за Договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017 та подальше визнання даних причин поважними, Господарський суд Житомирської області порушив принцип правової визначеності та фактично вийшов за межі позовних вимог та змісту позовної заяви і порушив засади безсторонності та об`єктивності розгляду справи;

- фактично судом допущено порушення норм статті 74 ГПК України, відповідно до положень якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень;

- всупереч наведених в апеляційні скарзі висновків Верховного Суду, положень чинного законодавства України та правових позицій Європейського суду з прав людини, рішенням у справі № 906/482/21 від 06.07.2021 Господарським судом Житомирської області було порушено принципи верховенства права, законності та правової визначеності, а також неупередженості та об`єктивності розгляду справи, у зв`язку з чим судом було безпідставно та поза межами своїх повноважень обрано підстави для визнання пропуску строків позовної давності з боку ТОВ Агромонтажбуд поважними, без зазначення відповідних причин та подання відповідного клопотання про визнання даних причин з боку позивача поважними.

Таким чином, скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду від 06.07.2021 у справі № 906/482/21 ухвалено із неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до приписів ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Нормагро на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.07.2021 у справі № 906/482/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 30 09.2021 об 10:00 год.

26.08.2021 ТОВ Агромонтажбуд подано до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 6518/21), в якому позивач заперечує проти апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В судовому засіданні 30.09.2021 представник ТОВ Нормагро підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду скасувати, а в позові ТОВ Агромонтажбуд відмовити.

Представник ТОВ Агромонтажбуд заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 06.07.2021 у справі № 906/482/21 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

21.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Агромонтажбуд (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нормагро (покупець) укладено Договір купівлі-продажу 2102/2, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах цього Договору.

В розділі 2 Договору визначено найменування товару: жатка б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський №Н00630F710895; жатка зернова Н00930F677196. Одиниця виміру кількості товару - 2 шт.

Розділом 3 Договору передбачено ціну за одиницю товару:

- жатка б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський №Н00630F710895 - 241600,00 грн (двісті сорок одна тисяча шістсот грн 00 коп), в т.ч. ПДВ - 40266,67 грн (сорок тисяч двісті шістдесят шість грн 67 коп);

- жатка зернова Н00930F677196 - 164300,00грн (сто шістдесят чотири тисячі триста грн 00коп), в т.ч. ПДВ - 27383,33грн (двадцять сім тисяч триста вісімдесят три грн 33 коп).

Загальна ціна товару, що продається за цим Договором - 405900,00 грн (чотириста п`ять тисяч дев`ятсот грн 00 коп), в т.ч. ПДВ - 67650,00 грн (шістдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят грн 00 коп).

У розділі 4 Договору сторони погодили порядок розрахунків і оплати. Зокрема, пунктами 4.1, 4.2 покупець зобов`язується перерахувати 100% коштів за товар на поточний рахунок продавця в національній валюті України (гривні). Фактом оплати товару є надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 5.2 Договору, перехід права власності відбувається в момент оплати товару.

Згідно з п. 8.1 Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами умов договору.

Даний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств /а.с. 7-9/.

На виконання умов Договору № 2102/2 від 21.02.2017 позивач поставив відповідачу товар (жатку б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський №Н00630F710895; жатку зернову Н00930F677196) на загальну суму 405 900,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 7 від 21.02.2017, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств /а.с. 11/.

21.02.2017 представники сторін підписали акт приймання-передачі, за яким продавець належним чином передав, а покупець прийняв:

- жатку б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський №Н00630F710895;

- жатку зернову Н00930F677196 /а.с. 10/.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі №906/1034/20 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агромонтажбуд до Товариства з обмеженою відповідальністю Нормагро про стягнення 405900,00 грн відмовлено.

Так у справі № 906/1034/20 ТОВ Агромонтажбуд звернулося з позовними вимогами до ТОВ Нормагро про стягнення 405900,00 грн вартості переданого товару, а саме: жатки б/у Джон Дір 630, 2004р.в., заводський №Н00630F710895 та жатки зернової Н00930F677196 на підставі договору купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017.

Розглядаючи справу № 906/1034/20, суд констатував: обов`язок відповідача (ТОВ Нормагро ) по оплаті за отриманий товар згідно з актом прийому-передачі від 21.02.2017 та видатковою накладною № 7 від 21.02.2017 на суму 405900,00 грн виник в момент отримання товару, а саме 21.02.2017, однак такий обов`язок відповідачем не виконано. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт сплати відповідачем отриманого товару.

Оскільки, у даному випадку, недійсність договору купівлі-продажу від 21.02.2017 прямо не встановлена законом; позовні вимоги позивача або зустрічні позовні вимоги відповідача про визнання недійсними такого договору в межах даної справи не заявлялися, доказів визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017 матеріали справи не містять, тому, враховуючи наявність в матеріалах справи чинного станом на час розгляду справи договору купівлі-продажу, який є підставою виникнення у сторін прав та обов`язків, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агромонтажбуд заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю Нормагро про стягнення 405900,00 грн є обґрунтованими.

Водночас відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування строків позовної давності в порядку ст. 258 ЦК України.

Суд у справі № 906/1034/20 встановив, що кінцевий строк проведення остаточного розрахунку за актом прийому-передачі від 21.02.2017 та видаткової накладної №7 від 21.02.2017 з урахуванням приписів ст. 692 ЦК України сплинув 22.02.2020.

Тоді як, позивач звернувся з позовом до суду 28.08.2020, тобто з пропуском строку позовної давності за вимогою про стягнення 405900,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017.

Таким чином, виходячи з того, що Цивільним кодексом України встановлено строк позовної давності тривалістю в три року, а відповідачем заявлено про сплив позовної давності, суд приходить до висновку, що у даному випадку позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог /а.с. 13-21/.

За вказаних обставин, позивач вважаючи, що спірне майно, а саме: жатка б/у Джон Дір 630, 2004р.в., заводський № Н00630F710895 та жатка зернової № Н00930F677196 не вибувало із його власності через відсутніть проведеної оплати відповідачем за Договором № 2102/2 від 21.02.2017, тому він має право на повернення (витребування) цього майна від відповідача згідно з нормами ст. 697 ЦК України та ст. 1212, 1213 ЦК України звернувся до Господарського суду Житомирської області із відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи , апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, якою позивач, зокрема, нормативно обґрунтовує заявлені позовні вимоги, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як визначено ч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З наведеного, апеляційний суд враховує, що загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання майна).

Договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення майна, виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань, відповідно до ст.173, 174 ГК України (ст. 11, 202, 509 ЦК України). Натомість недійсність Договору № 2102/2 від 21.02.2017 законом не встановлена, матеріали справи не містять судових рішень про визнання вказаного договору недійсним, а також інформації про його розірвання.

За таких обставин, судова колегія у повній мірі погоджується із висновком суду першої інстанції, що посилання ТОВ Агромонтажбуд на положення ст. 1212, 1213 ЦК України є безпідставними та такими, які не підлягають застуванню при заявлених позовних вимогах.

Разом з тим суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Аналіз приписів ст. 655 та ч. 1 ст. 697 ЦК України дозволяє зробити висновок, що обов`язком продавця є передача товару у власність покупцеві, який, у свою чергу, зобов`язується оплатити товар. Правовідносини купівлі-продажу передбачають перехід права власності на товар від продавця до покупця у момент передачі товару покупцеві.

Законодавець надає право зберігати товар за продавцем до оплати його покупцем або до настання інших обставин, про які сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу.

Зі змісту пункту 5.2 Договору купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017 випливає, що право власності на товар відбувається в момент оплати товару.

Отже сторони спору узгодили перехід права власності на придбану продукцію до ТОВ Нормагро , який пов`язаний з моментом оплати товару (100% коштів на поточний рахунок ТОВ Агромонтажбуд - п. 4.1 Договору). Оплата вартості продукції за договором купівлі-продажу є підставою для переходу права власності на товар від продавця до покупця.

Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару (ч. 2 ст. 697 ЦК України).

Тобто зберігаючи право власності на проданий товар, продавець має право витребувати це майно від покупця, але тільки за умови прострочення оплати за продукцію.

При цьому суд враховує, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі № 906/1034/20 констатовано, що обов`язок ТОВ Нормагро з оплати товару, отриманого на підставі акта прийому-передачі від 21.02.2017 та видаткової накладної №7 від 21.02.2017 на суму 405 900,00 грн виник в момент отримання продукції, однак такий обов`язок відповідач станом на прийняття рішення у вказаній справі не виконав.

Натомість матеріали справи № 906/482/21 не містять доказів оплати товару за Договором купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017, тому ТОВ Агромонтажбуд скористалося правом вимоги повернення продукції, згідно з ч. 2 ст. 697 ЦК України.

Щодо заперечень відповідача на те, що ТОВ Нормагро не отримало товар від ТОВ Агромонтажбуд на підставі договору купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017.

Судом звертається увага на ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді справи, які беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Натомість, в рішенні Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі № 906/1034/20 зазначено: при розгляді справи відповідачем не заперечувався факт відображення операцій щодо купівлі-продажу товару за актом прийому-передачі від 21.02.2017 та видатковою накладною №7 від 21.02.2017 на суму 405 900,00 грн у податковій звітності. У зв`язку з чим, самостійне занесення особою, як покупцем товару, суми податку за видатковою накладною до податкового кредиту в порядку ст. 198 Податкового кодексу України, здійснюється за наслідками завершення такою особою операції з придбання товарів, та є за своєю суттю підтвердженням його прийняття, що спростовує доводи відповідача про відсутність обставин щодо реальності господарської операції. Виходячи з наведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за укладеним договором стосовно передачі товару згідно вищевказаної накладної та акта .

Поскільки несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідачем по оплаті отриманого товару має місце, а право та охоронюваний законом інтерес ТОВ Агромонтажбуд як продавця - порушеним, то вимоги позивача про повернення спірного майна в натурі на підставі ч. 2 ст. 697 ЦК України є підставними і підлягають задоволенню.

Водночас у відзиві на позовну заяву ТОВ Нормагро вказувало, що з 21.02.2017 позивачу було відомо про невиконання покупцем свого обов`язку в частині оплати товару, тому, починаючи з зазначеної дати, розпочався відлік строку позовної давності, в тому числі і до вимоги про повернення товару, який переданий за договором купівлі-продажу. Позовну заяву ТОВ Агромонтажбуд підписало 30.04.2021, тобто більше, ніж через 3 (три) роки після того як продавцю стало відомо про порушення його прав, тому відповідач заявив про застосування строків позовної давності в межах спору про повернення майна.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 ЦК України - Припинення зобов`язання - не передбачають.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (ст. 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (ч.3 ст. 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Крім того навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (ч. 2 ст.598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

ЦК України не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Висновок про поважність причин пропуску строку позовної давності можна зробити лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З моменту набрання рішення Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 законної сили у справі №906/1034/20 ТОВ Агромонтажбуд втратило можливість на задоволення в судовому порядку вимоги про стягнення з ТОВ Нормагро заборгованості за договором купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017 у сумі вартості продукції з підстав пропуску строку позовної давності.

Натомість у рішенні у справі № 906/1034/20 не встановлено преюдиційних обставин щодо того, що ТОВ Нормагро набуло право власності на отриманий товар за договором, не сплативши його вартість. Зазначене суперечить меті договору купівлі-продажу, яка спрямована на передачу майна у власність, а також природі оплатності договору, тому що при набутті майна у власність покупець сплачує продавцеві ціну обумовлену в договорі.

Разом з тим суд враховує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що ТОВ Нормагро , підписавши договір купівлі-продажу № 2102/2 від 21.02.2017, акт приймання-передачі та видаткову накладну №7 від 21.02.2017, взяло на себе зобов`язання виконати умови договору в частині належної оплати за товар. Натомість невиконання ТОВ Нормагро своїх зобов`язань по оплаті отриманого товару було підставою для звернення ТОВ Агромонтажбуд з позовом до суду про стягнення вартості товару, у задоволенні якого було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Тобто очікування продавця отримати вартість переданого товару залишено без задоволення, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 697 ЦК України останній скористався своїм правом вимоги повернення товару покупцем.

За наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що посилання ТОВ Нормагро на пропуск позовної давності суперечить його попередній поведінці. ТОВ Агромонтажбуд мав правомірні очікування від контрагента на отримання оплати за товар, покладаючись на його розсудливість щодо добровільного виконання зобов`язання.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи основоположні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність і розумність, судовий захист цивільного права та інтересу, місцевий господарський суд у відповідності до наведених вище положень законодавства та обставин справи дійшов вірного висновку визнання поважною причину пропуску строку позовної давності та задоволення вимоги ТОВ Агромонтажбуд як власника товару про повернення покупцем - ТОВ Нормагро жатки б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський номер Н00630F710895 та жатки зернової, заводський номер Н00930F677196.

Відповідно до ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що доводи та заперечення апелянта, які викладені в апеляційній скарзі були також відображені останнім у відзиві на позовну заяву та належним чином дослідженні місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, а тому не можуть бути підставою для його скасування та відхиляються як необґрунтовані.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення Господарського суду Житомирської області від 06.07.2021 у справі № 906/482/21 ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нормагро" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.07.2021 у справі № 906/482/21 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 06.07.2021 у справі № 906/482/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/482/21 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "04" жовтня 2021 р.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.