Рішення

від 06.07.2021 по справі 906/482/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/482/21

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.,

секретаря судового засідання Зоренка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Баляба О.В. - уповноважений представник, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

від відповідача: Телющенко П.П. - ордер №1058020 від 27.09.2020;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нормагро"

про повернення майна в натурі

ТОВ "Агромонтажбуд" звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просить зобов`язати ТОВ "Нормагро" повернути в натурі ТОВ "Агромонтажбуд" жатку б/у Джон Дір 630, 2004 року виготовлення, заводський номер НОМЕР_1 вартістю 241600,00 грн та жатку зернову, заводський номер НОМЕР_2 вартістю 164300,00 грн.

Ухвалою від 07.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07.06.2021.

Ухвалою від 07.06.2021 суд відклав підготовче засідання через неявку представника позивача на 24.06.2021.

В судовому засіданні 24.06.2021 представники сторін надали письмову згоду про початок розгляду справи по суті. Водночас ухвалою від 24.06.2021 в засіданні суду оголошено перерву до 06.07.2021 о 15:00.

05.07.2021 ТОВ "Агромонтажбуд" надіслав електронною поштою пояснення з додатками, в яких викладено обставини щодо спростування інформації представника ТОВ "Нормагро" про фіктивність договору купівлі-продажу. В обґрунтування пропуску неподання доказів зазначено, що в судовому засіданні 24.06.2021 представник відповідача зазначив, що за договором 2102/2 від 21.02.2017 товариство не здійснювало поставку жаток, оскільки жатки, які є предметом розглялу справи, не були у власності позивача. Зазначена позиція не відображена у відзиві на позовну заяву, тому позивач не надавав суду доказів реальності договору купівлі-продажу 2102/02 від 21.02.2017. З метою усунення сумнів, ТОВ "Агромонтажбуд" долучило до пояснень копії договору купівлі-продажу 17/08-1 від 17.08.2016 на придбання жатки б/у Джон Дір 630, 2004 року виготовлення, серійний номер НОМЕР_1 , акта приймання-передачі товару від 17.08.2016, видаткової накладної №4 від 17.08.2016, податкової накладної від 17.06.2016, платіжного доручення №975 від 19.09.2016, а також докази купівлі жатки зернової, артикул Н00930F677196 за видатковою накладною №56 від 24.06.2016, що підтверджується копіями платіжного дорученням №712 від 17.06.2016 та податкової накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГПК України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Представник відповідача вказав, що представник позивача надав до суду письмові пояснення з порушенням строків та належно не обґрунтував причини пропуску подання відповідних доказів протягом підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 177 ГПК України, одним і з завдань підготовчого провадження є з`ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Як передбачено ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. 2 ст. 114 ГПК України).

В судовому засіданні 24.06.2021 представники сторін вказали про надання всіх доказів необхідних для розгляду справи, не заперечували стосовно закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті, про що подали до суду письмову згоду про початок розгляду справи по суті (а.с. 57).

Відповідно до ст. 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.

Згідно з ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 164 ГПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Як передбачено ч. 2 ст. 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Беручи до уваги викладене, суд залишає пояснення ТОВ "Агромонтажбуд" з додатками без розгляду.

Водночас представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав, зазначивши, що ТОВ "Нормагро" не здійснило оплату за договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017, тому продавець скористався правом вимагати від покупця повернути товар.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, зазначивши, що у ТОВ "Нормагро" немає в наявності жатки б/у Джон Дір 630, 2004 року виготовлення, заводський номер НОМЕР_1 та жатки зернової, заводський номер НОМЕР_2 , оскільки підприємство від ТОВ "Агромонтажбуд" за договором купівлі-продажу 2102/02 від 21.02.2017 їх не отримало.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

21.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" (продавець / позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нормагро" (покупець / відповідач) укладено договір купівлі-продажу 2102/2 (а.с. 7-9), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

В розділі 2 договору визначено найменування товару: жатка б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський № НОМЕР_1 ; жатка зернова Н00930F677196. Одиниця виміру кількості товару - 2 шт.

Розділом 3 договору передбачено ціну за одиницю товару:

- жатка б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський № НОМЕР_1 - 241600,00 грн (двісті сорок одна тисяча шістсот грн 00 коп), в т.ч. ПДВ - 40266,67 грн (сорок тисяч двісті шістдесят шість грн 67 коп);

- жатка зернова Н00930F677196 - 164300,00грн (сто шістдесят чотири тисячі триста грн 00коп), в т.ч. ПДВ - 27383,33грн (двадцять сім тисяч триста вісімдесят три грн 33 коп).

Загальна ціна товару, що продається за цим договором - 405900,00 грн (чотириста п`ять тисяч дев`ятсот грн 00 коп), в т.ч. ПДВ - 67650,00 грн (шістдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят грн 00 коп).

У розділі 4 договору сторони погодили порядок розрахунків і оплати. Зокрема, пунктами 4.1., 4.2. покупець зобов`язується перерахувати 100% коштів за товар на поточний рахунок продавця в національній валюті України (гривні). Фактом оплати товару є надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно з п. 8.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами умов договору.

21.02.2017 представники сторін підписали акт приймання-передачі (а.с. 10), за яким продавець належним чином передав, а покупець прийняв:

- жатку б/у ОСОБА_1 , 2004 р.в., заводський № НОМЕР_1 ;

- жатку зернову Н00930F677196.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі №906/1034/20 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нормагро" про стягнення 405900,00 грн відмовлено (а. с.13-21).

У справі №906/1034/20 ТОВ "Агромонтажбуд" звернулося з позовними вимогами до ТОВ "Нормагро" про стягнення 405900,00 грн за передачу товару, а саме: жатки б/у Джон Дір 630, 2004р.в., заводський № НОМЕР_1 та жатки зернової НОМЕР_2 на підставі договору купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017.

Розглядаючи справу №906/1034/20, суд констатував: "…. обов`язок відповідача (ТОВ "Нормагро") по оплаті за отриманий товар згідно з актом прийому-передачі від 21.02.2017 та видаткової накладної №7 від 21.02.2017 на суму 405900,00 грн виник в момент отримання товару, а саме 21.02.2017, однак такий обов`язок відповідачем не виконано. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт сплати відповідачем отриманого товару. "…

"…. Оскільки, у даному випадку, недійсність договору купівлі-продажу від 21.02.2017 прямо не встановлена законом; позовні вимоги позивача або зустрічні позовні вимоги відповідача про визнання недійсними такого договору в межах даної справи не заявлялися, доказів визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017 матеріали справи не містять, тому, враховуючи наявність в матеріалах справи чинного станом на час розгляду справи договору купівлі-продажу, який є підставою виникнення у сторін прав та обов`язків, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нормагро" про стягнення 405900,00 грн є обґрунтованими.

Водночас відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування строків позовної давності в порядку ст. 258 ЦК України." ….

Суд у справі №906/1034/20 встановив, що кінцевий строк проведення остаточного розрахунку за актом прийому-передачі від 21.02.2017 та видаткової накладної №7 від 21.02.2017 з урахуванням приписів ст. 692 ЦК України сплинув 22.02.2020.

"… Позивач звернувся з позовом до суду 28.08.2020, тобто з пропуском строку позовної давності за вимогою про стягнення 405900,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017.

Таким чином, виходячи з того, що Цивільним кодексом України встановлено строк позовної давності тривалістю в три року, а відповідачем заявлено про сплив позовної давності, суд приходить до висновку, що у даному випадку позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог." ....

Згідно з 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі №906/482/21 в обґрунтування позовних вимог зазначено, що за пунктом 5.2. договору перехід права власності відбувається в момент оплати товару. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі №906/1034/20 встановлено факт невиконання ТОВ "Нормагро" зобов`язання з оплати товару за договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017, тому продавець на підставі ст. 697 ЦК України має право вимагати від покупця повернення товару. Положеннями ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка без достатньої правової підстави володіє чужим майном, в тому числі й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Перебіг термінів позовної давності до 20.02.2020 щодо оплати придбаного у позивача товару спричинило для відповідача безпідставно набутого майна в натурі, відповідно до приписів ст. 1213 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України, якою позивач, зокрема, нормативно обґрунтовує заявлені позовні вимоги, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як визначено ч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частини 1, 2 ст. 509 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання майна).

Договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення майна, виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Проаналізувавши матеріали справи, суд з`ясував, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань, відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). При цьому недійсність договору від 21.02.2017 законом не встановлена, матеріали справи не містять судових рішень про визнання вказаного договору недійсним, а також інформації про його розірвання.

З огляду на викладене, посилання ТОВ "Агромонтажбуд" на положення ст. ст. 1212, 1213 ЦК України є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 697 ЦК України, договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Аналіз приписів ст. 655 та ч. 1 ст. 697 ЦК України дозволяє зробити висновок, що обов`язком продавця є передача товару у власність покупцеві, який, у свою чергу, зобов`язується оплатити товар. Правовідносини купівлі-продажу передбачають перехід права власності на товар від продавця до покупця у момент передачі товару покупцеві.

Законодавець надає право зберігати товар за продавцем до оплати його покупцем або до настання інших обставин, про які сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу.

Зі змісту пункту 5.2. договору купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017 випливає, що право власності на товар відбувається в момент оплати товару.

Отже, сторони спору узгодили перехід права власності на придбану продукцію до ТОВ "Нормагро", який пов`язаний з моментом оплати товару (100% коштів на поточний рахунок ТОВ "Агромонтажбуд" - п. 4.1. договору). Оплата вартості продукції за договором купівлі-продажу є підставою для переходу права власності на товар від продавця до покупця.

Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару (ч. 2 ст. 697 ЦК України).

Тобто, зберігаючи право власності на проданий товар, продавець має право витребувати це майно від покупця, але тільки за умови прострочення оплати за продукцію.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі №906/1034/20 констатовано, що обов`язок ТОВ "Нормагро" з оплати товару, отриманого на підставі акта прийому-передачі від 21.02.2017 та видаткової накладної №7 від 21.02.2017 на суму 405900,00 грн виник в момент отримання продукції, однак такий обов`язок відповідач станом на прийняття рішення у вказаній справі не виконав.

Водночас матеріали справи №906/482/21 не містять доказів оплати товару за договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017, тому ТОВ "Агромонтажбуд" скористалося правом вимоги повернення продукції, згідно з ч. 2 ст. 697 ЦК України.

Суд не приймає доводи представника ТОВ "Нормагро", що підприємство не отримало товар від ТОВ "Агромонтажбуд" на підставі договору купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017, оскільки у рішенні Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 у справі №906/1034/20 зазначено, що ".... при розгляді справи відповідачем не заперечувався факт відображення операцій щодо купівлі-продажу товару за актом прийому-передачі від 21.02.2017 та видатковою накладною №7 від 21.02.2017 на суму 405900,00 грн у податковій звітності. У зв`язку з чим, самостійне занесення особою, як покупцем товару, суми податку за видатковою накладною до податкового кредиту в порядку статті 198 Податкового кодексу України, здійснюється за наслідками завершення такою особою операції з придбання товарів, та є за своєю суттю підтвердженням його прийняття, що спростовує доводи відповідача про відсутність обставин щодо реальності господарської операції. Виходячи з наведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за укладеним договором стосовно передачі товару згідно вищевказаної накладної та акта.".

З огляду на те, що факт прострочення оплати за товар є очевидним, а право та охоронюваний законом інтерес ТОВ "Агромонтажбуд" як продавця - порушеним, вимоги позивача заявлені до ТОВ "Нормагро" на підставі ч. 2 ст. 697 ЦК України є обґрунтованими.

Водночас у відзиві на позовну заяву ТОВ "Нормагро" вказувало, що з 21.02.2017 позивачу було відомо про невиконання покупцем свого обов`язку в частині оплати товару, тому, починаючи з зазначеної дати, розпочався відлік строку позовної давності, в тому числі і до вимоги про повернення товару, який переданий за договором купівлі-продажу. Позовну заяву ТОВ "Агромонтажбуд" підписало 30.04.2021, тобто більше, ніж через 3 (три) роки після того як продавцю стало відомо про порушення його прав, тому відповідач заявив про застосування строків позовної давності в межах спору про повернення майна.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 ст. 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 ЦК України - "Припинення зобов`язання" - не передбачають.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (ст. 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (ч. 2 ст.598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

ЦК України не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Висновок про поважність причин пропуску строку позовної давності можна зробити лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З моменту набрання рішення Господарського суду Житомирської області від 16.03.2021 законної сили у справі №906/1034/20 ТОВ "Агромонтажбуд" втратило можливість на задоволення в судовому порядку вимоги про стягнення з ТОВ "Нормагро" заборгованості за договором купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017 у сумі вартості продукції з підстав пропуску строку позовної давності. Водночас вказане рішення не є підтвердженням того, що ТОВ "Нормагро" набуло право власності на отриманий товар за договором, не сплативши його вартість. Зазначене суперечить меті договору купівлі-продажу, яка спрямована на передачу майна у власність, а також природі оплатності договору, тому що при набутті майна у власність покупець сплачує продавцеві ціну обумовлену в договорі.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ст.3 ЦК України) і дії учасників правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії ТОВ "Нормагро", підписавши договір купівлі-продажу 2102/2 від 21.02.2017, акт приймання-передачі та видаткову накладну №7 від 21.02.2017, взяло на себе зобов`язання виконати умови договору в частині належної оплати за товар. Посилання на пропуск позовної давності суперечить його попередній поведінці. ТОВ "Агромонтажбуд" мав правомірні очікування від контрагента на отримання оплати за товар, покладаючись на його розсудливість щодо добровільного виконання зобов`язання. При цьому в судових засіданнях представники сторін погодились розглянути питання стосовно укладення мирової угоди, яке залишилося невирішеним.

Перебування справи у провадженні судових органах, вчинення в ній передбачених законом дій, надає право стороні сподіватися на результат розгляду справи, який відновить порушене право.

Водночас суд не може констатувати факт, що ТОВ "Нормагро" користується майном за набувальною давністю, відповідно до ст. 344 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи основоположні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність і розумність, судовий захист цивільного права та інтересу, суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності та задовольняє вимогу ТОВ "Агромонтажбуд" як власника товару про повернення покупцем - ТОВ "Нормагро" жатки б/у Джон Дір 630, 2004 р.в., заводський номер НОМЕР_1 та жатки зернової, заводський номер НОМЕР_2 .

Згідно з ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 6088,50 грн (405900,00 грн (ціна позову) х 1,5%) покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Товариству з обмеженою відповідальністю "Нормагро" (13336, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Половецьке, вул. Центральна, 41, ідентифікаційний код 33009712) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85-А, ідентифікаційний код 39106787)

- жатку б/у Джон Дір 630, 2004 року виготовлення, заводський номер НОМЕР_1 вартістю 241600,00 грн;

- жатку зернову, заводський номер НОМЕР_2 вартістю 164300,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нормагро" (13336, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Половецьке, вул. Центральна, 41, ідентифікаційний код 33009712)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85-А, ідентифікаційний код 39106787)

- 6088,50 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 09.07.21

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2,3- сторонам (рек. з пов)