Рішення

від 30.09.2021 по справі 708/929/20

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 708/929/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Яровенко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінфорс , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віра Леонідівна, приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд,

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінфорс , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віра Леонідівна, приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилався на ті обставини, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог Закону України Про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за відсутності доказів безспірності заборгованості оскільки надані нотаріусу документи не підтверджували безспірність боргу. Крім того, банком не було повідомлено боржника про усунення порушень по кредитному договору, а також, позивач зазначає, що між ним та ТОВ Фінфорс не укладалися будь-які договори.

Ухвалою Чигиринського районного суду Луганської області від 25 серпня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінфорс , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віра Леонідівна, приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню направлено за територіальною підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного без повідомлення сторін та витребувано у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. оспорюваний виконавчий напис № 2407 виданий 20 червня 2020 року та належним чином завірені копії документів на підставі яких було вчинено оспорюваний виконавчий напис.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення на підставі виконавчого документу - на підставі виконавчого напису № 2407, вчиненого 20 червня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем.

Відповідач та треті особи ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримали. Відзив та пояснення по суті позовних вимог надано не було.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що приватним нотаріусом Житомисрького міського нотаріального округу Горай О.С. було вчинено виконавчий напис, у зв`язку із боргом за кредитним договором укладеним між позивачем та ТОВ Фінфорс .

26 червня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. на підставі виконавчого напису було відкрито виконавче провадження № 62428076.

15 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. на підставі виконавчого напису було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в рамках виконавчого провадження № 62428076.

Будь-яких інших доказів на підтведження своїх доводів, позивачем надано не було.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України Про нотаріат нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України Про нотаріат (далі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону Про нотаріат у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 статті 12 ЦПК України суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦП України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Так, позивачем було пред`явлено вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовуються такі вимоги, зазначив докази, що стверджують позов.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Проте позивачем порушено третій ступінь, а саме подання доказів, оскільки останнім не було подано суду належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог. Так, позивачем не надано документів, які підтверджують факт вчинення виконавчого напису та відкриття виконавчого провадження.

Більше того, судом було витребувано у приватного нотаріуса Горай О.С. документи, що стали підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису, однак ухвала в частині витребування залишилась без виконання.

Судом повторно було скеровано ухвалу суду від 25листопада 2020 року на адресу приватного нотаріуса, однак останній відмовився від отримання листа.

Більше того, з відкритих інтернет-джерел стало відомо, що свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Горай О.С. було анульоване.

Таким чином, судом було вжито всіх заходів для витребування вказаних документів та в розмірі процесуального законодавства суд позбавлений можливості збирати докази щодо доведення чи спростування позовних вимог.

При дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було.

Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК процесуальним порядком і способом їх дослідження.

Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов`язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов`язку по доказуванню для сторін й інших суб`єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.

Суд звертає увагу на те, що позивач, звертаючись до суду з даною позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню в тому числі і з підстав його вчинення у відсутності обов`язкових документів, передбачених законом, не надав суду ані копію спірного виконавчого напису, ані відповідних доказів на підтвердження викладених в позові обставин.

Крім того, будь-яких процесуальних дій щодо сприяння витребуванню чи самостійному наданні доказів, стороною позивача ані при пред`явленні позову, ані після відкриття провадження у справі, - заявлено не було.

За викладених обставин справи та норм законодавства суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався, оскільки доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, тобто невиконання обов`язку по доказуванню для позивача має процесуально-правові наслідки.

За положеннями ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях; суд приймає до уваги належні та допустимі докази. В даному випадку до суду не подані належні докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. За таких умов заявлений позов не підлягає задоволення, як недоведений.

Керуючись ст. 256, 257, 261, 265 ЦК України, Законом України Про нотаріат , та ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінфорс (код ЄДРПОУ 41717584, адреса: м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, корп. 2, оф. 9), треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віра Леонідівна (адреса: 02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, 4-А, оф. 71-А), приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (адреса: 10002, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 35), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 вересня 2021 року.

Суддя Н.О. Яровенко