Постанова

від 04.10.2021 по справі 199/8163/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7340/21 Справа № 199/8163/20 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що позивач 02 квітня 2007 року згідно наказу №45-к була переведена на посаду лікаря з ультразвукової діагностики кабінету ультразвукової діагностики Міської дитячої клінічної лікарні №1 . На підставі наказу Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської міської ради від 16 січня 2009 року № 9 назва закладу перейменована у комунальний заклад Міська дитяча клінічна лікарня №1 (наказ №42/2 від 19 січня 2009 року). На підставі рішення Дніпропетровської обласної ради назва закладу була змінена на комунальний заклад Дніпропетровська міська дитяча клінічна лікарня №1 Дніпропетровської обласної ради (рішення ДОР №196-10/VI від 27 грудня 2011 року). На підставі Рішення Дніпровської міської ради назва закладу була змінена на Комунальний заклад Дніпровська міська дитяча клінічна лікарня №1 Дніпровської міської ради (рішення ДМР №420 від 22 травня 2018 року). На підставі рішення Дніпровської міської ради назва закладу була змінена на Комунальний заклад Дніпровська міська клінічна лікарня №1 Дніпровської міської ради (рішення ДМР №481 від 19 червня 2018 року). Рішенням Дніпровської міської ради №44/40 від 23 січня 2019 року Комунальний заклад Дніпровська міська клінічна лікарня №1 Дніпровської міської ради реорганізовано шляхом перетворення у комунальне некомерційне підприємство Міська клінічна лікарня №1 Дніпровської міської ради. На підставі наказу №76 від 17 січня 2020 року Комунальне некомерційне підприємство Міська клінічна лікарня №1 Дніпровської міської ради реорганізовано шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради.

Наказом № 116 від 25 лютого 2020 року позивача звільнено з займаної посади згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вважає, що її звільнення з посади лікаря з ультразвукової діагностики кабінету ультразвукової діагностики є незаконним та безпідставним, оскільки, по-перше, відповідачем було порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення. Так, з наказом про звільнення з роботи її ознайомлено не було, копію наказу було отримано лише 02 листопада 2020 року, про що свідчить відповідна відмітка на ньому, що є порушенням ст. 47 КЗпП України. Також, відповідно до ст. 149 КЗпП України стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку. Крім того, неправомірним є звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України. Так, 30 січня 2020 року, 07 лютого 2020 року та 14 лютого 2020 року позивач була відсутня на роботі з поважних причин, а саме знаходилась у безоплатній відпустці по догляду за дитиною-інвалідом, що підтверджується довідкою №3/7 про потребу дитини-інваліда у домашньому догляді від 29 січня 2020 року, виписними епікризами, а тому оскільки причини неявки на роботу є поважними, то в силу вимог КЗпП України, це не є прогулом.

Також, у зв`язку із неправомірним звільненням позивач перебувала у вимушеному прогулі і має право на стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу.

За таких обставин позивач ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд - скасувати наказ №116 від 25 лютого 2020 року про звільнення її з займаної посади, поновити позивача на посаді лікаря з ультразвукової діагностики кабінету ультразвукової діагностики Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради , стягнути з Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 лютого 2020 року у сумі 14986,69 грн., стягнути з Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. (а.с.1-3,33-36).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року позов задоволено частково та ухвалено скасувати наказ №116 від 25 лютого 2020 року про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря з ультразвукової діагностики кабінету ультразвукової діагностики КНП Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради з 25 лютого 2020 року; стягнути з КНП Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн.; вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 фактично звільнено в період наявності довідки про потребу її дитини у домашньому догляді №3/7 від 29 січня 2020 року, що суперечить нормами трудового законодавства в частині соціальних гарантій матерів дітей віком до 6 років, тим більше, що дитина позивача має статус дитина-інвалід. Позивач після звільнення з Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради працевлаштувалася лікарем з ультразвукової діагностики до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що надані відповідні довідки із зазначенням отриманої заробітної плати. Водночас, надані докази не є належними, оскільки не оформлені в порядку встановлено чинним законодавством. Так, на наданих довідках відсутній підпис головного бухгалтера та печатка. Крім того, позивач не заперечувала, що є приватним підприємцем. Оскільки належних доказів розміру заробітної плати, яку отримувала позивач, суду не надано, суд позбавлений можливості визначити який розмір середнього заробітку підлягає стягненню, тому суд вважав, що позивачкою ці вимоги не доведено. Виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 2000,00 гривень.

В апеляційній скарзі КНП Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем і 02 квітня 2007 року згідно наказу №45-к була переведена на посаду лікаря з ультразвукової діагностики кабінету ультразвукової діагностики Міської дитячої клінічної лікарні №1 , після реорганізації відповідно наказу №76 від 17 січня 2020 року, Комунальне некомерційне підприємство Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради , що також підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача, копія якої додана до матеріалів справи (а.с.6-11).

ОСОБА_1 має малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

До закінчення відпустки, наданої позивачу у зв`язку із доглядом за дитиною, ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила курс лікування, що підтверджується виписними епікризами (а.с.12,13), про що повідомила відділ кадрів роботодавця в телефонному режимі.

На підставі наказу №76 від 17 січня 2020 Комунальне некомерційне підприємство Міська клінічна лікарня №1 Дніпровської міської ради реорганізовано шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради.

Так, відповідач зазначає, що 30 січня 2020 року, 07 лютого 2020 року та 14 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 була відсутня на робочому місті без поважних причин, що підтверджується Актами перевірки трудової дисципліни та рапортами на ім`я генерального директора Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради (а.с.45,46,47,48,49,50).

18 лютого 2020 року генеральний директор Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради звернувся до голови первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради з поданням про надання згоди на звільнення лікаря з ультразвукової діагностики відділення ультразвукової та функціональної діагностики ОСОБА_1 в порядку передбаченому п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.51).

21 лютого 2020 року відбулося засідання первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради з розгляду подання про надання згоди на звільнення лікаря з ультразвукової діагностики відділення ультразвукової та функціональної діагностики ОСОБА_1 в порядку передбаченому п.4 ст.40 КЗпП України, на якому також була присутня ОСОБА_1 .

Наказом генерального директора Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради №116 від 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 , лікаря з ультразвукової діагностики відділення ультразвукової та функціональної діагностики, було звільнено з 29 січня 2020 року через відсутність на робочому місті без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.53).

На засіданні 21 лютого 2020 року первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради ОСОБА_1 була присутньою, пояснення у неї щодо прогулів відібрано не було. Крім того, на цьому засіданні позивачем було надано заяву про продовження терміну перебування у відпустці по догляду за дитиною та відповідна медична довідка №3/7 від 29 січня 2020 року щодо потреби дитини-інваліда у домашньому догляді до 28 січня 2021 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 фактично звільнено в період наявності довідки про потребу її дитини у домашньому догляді №3/7 від 29 січня 2020 року, що суперечить нормами трудового законодавства в частині соціальних гарантій матерів дітей віком до 6 років, тим більше, що дитина позивача має статус дитина-інвалід. Позивач після звільнення з Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради працевлаштувалася лікарем з ультразвукової діагностики до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що надані відповідні довідки із зазначенням отриманої заробітної плати. Водночас, надані докази не є належними, оскільки не оформлені в порядку встановлено чинним законодавством. Так, на наданих довідках відсутній підпис головного бухгалтера та печатка. Крім того, позивач не заперечувала, що є приватним підприємцем. Оскільки належних доказів розміру заробітної плати, яку отримувала позивач, суду не надано, суд позбавлений можливості визначити який розмір середнього заробітку підлягає стягненню, тому суд вважав, що позивачкою ці вимоги не доведено. Виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 2000,00 гривень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положеннями статті 179 КЗпП України та ст.25 Закону України Про відпустки передбачено, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому суду необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за відповідною нормою (роз`яснення надані у п. 22 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни ).

Крім того, звільнення працівника за статтею 40 КЗпП України є одним з видів дисциплінарного стягнення.

При накладені дисциплінарних стягнень відповідачем повинні бути дотримані процедура та порядок, передбачені статями 147-149 КЗпП України, а саме: проведені відповідні перевірки фактів порушення дисципліни, відібрані пояснення від позивача як порушника дисципліни, та застосовані види стягнень з урахуванням його попередньої роботи та інших обставин.

Так, за змістом ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

За приписами ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява та уточнена позовна заява не відповідають вимогам ст. 175 ЦПК України, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не врахованого того, що позивачка була відсутня на робочому місці без поважних причин, а тому її звільнення з посади на підставі п. 4 ст. 40 КзпП України є законним, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки відповідно до довідки №3/7 від 29 січня 2020 року син позивачки потребує у домашньому догляді.

Встановивши, що позивачка була звільнена в період наявності довідки про потребу її дитини у домашньому догляді №3/7 від 29 січня 2020 року, що суперечить нормами трудового законодавства в частині соціальних гарантій матерів дітей віком до 6 років, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява та матеріали справи не містять доказів понесених душевних страждань, а тому суд безпідставно стягнув моральну шкоду на користь позивачки, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки суд першої інстанції з врахуванням вищевказаних вимог закону, ступеню моральних страждань, вірно визначив її розмір у сумі 2000 грн., з яким погоджується й колегія суддів.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та обгрунтовано вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня №9 Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко