Постанова

від 29.09.2021 по справі 682/3004/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 682/3004/15-к

провадження № 51-1350км21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014240210000004, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Селичів Славутського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , який судимостей не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 165 Кримінального кодексу України (далі КК) (у редакції 1960 року), ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, частинами 3, 4 ст. 27 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК,

за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 січня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання за:

ч. 2 ст. 165 КК (1960 року в редакції станом на 28 квітня 1998 року) у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією належного йому майна, крім житла, з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. На підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання за закінченням строків давності;

ч.1 ст.364 КК (в редакції станом на 18 січня 2005 року) у виді арешту строком на 6 місяців з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2роки. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання за закінченням строків давності;

ч.1 ст. 366 КК (в редакції станом на 18 січня 2005 року) у виді штрафу в розмірі 850грн з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік. На підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання за закінченням строків давності;

ч.2 ст.364 КК (в редакції станом на 04 квітня 2002 року) у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. На підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності;

ч. 3, 4 ст. 27 ч.2 ст.364 КК (в редакції станом на 09 лютого 2010 року) у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. На підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності.

Крім того, цим же вироком ОСОБА_8 визнано винуватим та призначено покарання за:

ч.1 ст. 364 КК (в редакції станом на 21 березня 2009 року) у виді арешту на строк 6місяців з позбавленням права займати посади, пов`язані з проходженням державної служби на строк 2 роки. На підставі ч.1 ст.49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності;

ч. 1 ст. 366 КК (в редакції станом на 21 березня 2009 року) у виді штрафу в розмірі 850грн з позбавленням права займати посади, пов`язані з проходженням державної служби строком на 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності;

ч. 2 ст. 364 КК (в редакції станом на 09 лютого 2010 року) у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права займати посади, пов`язані з проходженням державної служби на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності;

ч. 2 ст. 366 КК (в редакції станом на 09 лютого 2010 року) у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади, пов`язані з проходженням державної служби на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності.

Також указаним вироком вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим ы засуджено за те, що він 14 травня 1998року, зловживаючи службовим становищем, без погодження з власником майна, яким є Держава Україна в особі Державного департаменту ветеринарної медицини України, правонаступником якого є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, він склав та підписав наказ ДП«Ветмедицина» №45 «Про передачу житла у приватну власність», яким незаконно безоплатно передав собі у приватну власність приміщення площею 176,2 кв. м, оформивши його як квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня видав свідоцтво про право власності на житло від 14 серпня 1998 року, яким посвідчив, що згадана квартира належить на праві спільної сумісної власності йому та його дружині ОСОБА_9 . Вказаними діями ОСОБА_7 завдав охоронюваним законом державним інтересам тяжкі наслідки, а саме збитки на загальну суму 15 572,55 грн, та вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 165 КК (1960 року в редакції станом на 28 квітня 1998 року).

Крім цього, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 21 червня 2002 року, будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інших особистих інтересах та інтересах третіх осіб дочки ОСОБА_10 , без погодження з власником майна, яким є Держава Україна в особі Державного департаменту ветеринарної медицини України, правонаступником якого є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, у своєму службовому кабінеті склав за допомогою комп`ютерної техніки наказ №36 «Про передачу майна у приватну власність», яким задовольнив прохання ОСОБА_10 та передав їй у приватну власність як квартиру частину приміщення площею 60,2 кв. м, що належить ДП «Ветеринарна медицина» за адресою: АДРЕСА_3 . Цього ж дня ОСОБА_7 видав свідоцтво про право власності на житло від 21 червня 2002 року, яким посвідчив, що вказана квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також зробив напис про те, що за цією квартирою закріплено хлів №1 площею 200,6 кв. м.

Вказаними діями ОСОБА_7 завдав охоронюваним законом державним інтересам тяжкі наслідки, а саме збитки на загальну суму 40 783,90 грн, та вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК (в редакції станом на 04 квітня 2002 року).

Крім того, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК. Відповідно до вироку ОСОБА_7 здійснив ряд об`єднаних єдиним злочинним умислом дій, що полягають у зловживанні своїм службовим становищем шляхом службового підроблення заяви від 25 січня 2005 року № 1(7) зпроханням припинити право Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 1 га та перевести її в землі Улашанівської сільської ради, заяви з проханням припинити право районної державної лікарні ветеринарної медицини на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 0,4368 га, розташованою на території Улашанівської сільської ради, та клопотання від 17 серпня 2005 року №102 про припинення права постійного користування Славутською районною державною лікарнею ветеринарної медицини земельною ділянкою, на якій розміщена господарська будівля загальною площею 309 кв. м (0,0309 га), у зв`язку з її відчуженням та переведення цієї площі до земель запасу Улашанівської сільської ради, які підписав від імені ОСОБА_8 , та незаконного відчуження впродовж 2005 року земельних ділянок загальною площею 1,4677 га, які перебували в постійному користуванні Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини, з яких на земельну ділянку площею 1га набув право власності, а стосовно інших загальною площею 0,4677 га сприяв оформленню права власності ОСОБА_10 , чим завдав державним інтересам істотну шкоду на загальну суму 17323 грн та вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 364 КК

(в редакції станом на 18 січня, 31 березня, 30 червня та 02 серпня 2005 року).

Також ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.366 КК, а саме у службовому підробленні трьох документів. Так ОСОБА_7 , будучи службовою особою, вніс до заяви від 25 січня 2005 року №1(7) з проханням припинити право Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 1 га, заяви з проханням припинити право районної державної лікарні ветеринарної медицини на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 0,4368 га та клопотання

від 17 серпня 2005 року №102 про припинення права постійного користування Славутською районною державною лікарнею ветеринарної медицини земельною ділянкою, на якій розміщена господарська будівля загальною площею 309 кв. м

(0,0309 га) неправдиві відомості. Вказані документи були виготовлені ОСОБА_7 за допомогою комп`ютерної техніки від імені начальника Славутської районної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_8 .

Крім того, відповідно до оскаржених судових рішень ОСОБА_7 , зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інтересах своєї дружини ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що він є безпосереднім керівником начальника Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_8 , у його службовому кабінеті шляхом примусу, переконань, умовлянь і усного незаконного наказу змусив останнього підписати офіційний документ лист (відношення) від 09 лютого 2010 року №12 про згоду Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини на вилучення земельної ділянки загальною площею 2,0 га за адресою: АДРЕСА_1 , з метою надання її працівникам управління ветмедицини для ведення особистого селянського господарства. Вказаними діями ОСОБА_7 державним інтересам спричинено шкоду на загальну суму 246 240 грн, що є тяжкими наслідками, чим вчинено злочин, передбачений частинами 3, 4 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК (в редакції станом на 09 лютого 2010 року).

Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно, з корисливих мотивів, діючи в інших особистих інтересах та інтересах третіх осіб, здійснив дії щодо незаконного відчуження земельної ділянки загальною площею 2 га, яка перебувала упостійному користуванні Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини, тим самим завдав збитки державним інтересам у вигляді тяжких наслідків на загальну суму 246 240 грн, чим учинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК (в редакції станом на 09 лютого 2010 року).

Крім того, ОСОБА_8 , використовуючи своє службове становище, здійснив незаконне відчуження частини приміщення Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини по АДРЕСА_4 , заподіявши істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам держави на загальну суму 30 571,80 грн, чим учинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 364 КК (в редакції станом на 16 лютого 2010 року). Так, діючи в інтересах головного бухгалтера Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_12 , він особисто склав за допомогою комп`ютерної техніки офіційний документ Славутської районної лікарні ветеринарної медицини, а саме: наказ від 30 березня 2009 року №23-в «Про передачу житла уприватну власність в м. Славута» та Свідоцтво про право власності на житло від 30березня 2009 року, яким посвідчив, що квартира АДРЕСА_5 дійсно належить ОСОБА_12 на праві приватної власності.

Крім того ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні службового підроблення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК (в редакції станом на 09 лютого 2009 року), а саме у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складанні та видачі завідомо неправдивих документів, що спричинили тяжкі наслідки. Так, ОСОБА_8 09 лютого 2010 року в службовому кабінеті, діючи в інтересах третіх осіб та виконуючи незаконний наказ свого безпосереднього керівника ОСОБА_7 , без узгодження з власником майна склав за допомогою комп`ютерної техніки лист від 09 лютого 2010 року № 12, в який вніс завідомо неправдиві відомості про те, що Славутська районна державна лікарня ветеринарної медицини не заперечує проти вилучення з постійного користування земельної ділянки загальною площею 2 га за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений лист передав ОСОБА_7 для подачі до Славутської районної державної адміністрації та отримання дозволу на приватизацію цієї земельної ділянки ОСОБА_9 . Вказаними діями ОСОБА_8 завдав державним інтересам тяжкі наслідки, а саме шкоду на загальну суму 246 240 грн.

Також ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він, будучи службовою особою (працюючи на посаді начальника Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицинидержавного інспектора ветеринарної медицини Славутського району), умисно, з корисливих мотивів, діючи в інтересах третіх осіб, а саме бухгалтера Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_12 всупереч інтересам служби вчинив службове підроблення та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що призвело до незаконного відчуження частини приміщення Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини, завдав таким чином шкоду державним інтересам, чим учинив злочин, передбачений ч.1

ст.366 КК (вредакції станом на 21 березня 2009 року).

Так, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, ОСОБА_8 за допомогою комп`ютерної техніки склав офіційний документ Славутської державної районної лікарні ветеринарної медицининаказ від 30 березня 2009 року №23-в «Про передачу житла у приватну власність в м. Славута», до змісту якого вніс завідомо неправдиві відомості про задоволення прохання ОСОБА_12 на приватизацію квартири АДРЕСА_5 , підписав його та завірив відтиском круглої гербової печатки районної державної лікарні ветеринарної медицини, надавши вказаному наказу статусу офіційного документа, передав його в бухгалтерію Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини для виконання по суті.

Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено без змін, а апеляційні скарги засуджених та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Не погоджуючись із постановленими щодо них судовими рішеннями засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з касаційними скаргами.

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок Славутського міськрайонного суду від 11 вересня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 січня 2021 року і закрити кримінальне провадження щодо нього. На думку засудженого, суди допустилися істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження.

Вказує, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 364. На його думку, підстав для кваліфікації його дій за ст. 364 КК не існує, оскільки в його діях наявне не зловживання владою або службовим становищем, а перевищення службових повноважень. При цьому звертає увагу Суду, що у зв`язку з внесенням змін до КК на підставі Закону України від 13 травня 2014 року № 1261-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв`язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» на цей час склад злочину в його діях відсутній, оскільки суб`єктом злочину, передбаченого ст. 365 КК, є працівники правоохоронного органу, а ст. 364 КК не охоплює своїм змістом перевищення службових повноважень. Отже, вважає, що відбулася декриміналізація перевищення влади або службових повноважень, вчиненого іншими особами, які не є працівниками правоохоронного органу, а тому провадження має бути закрите.

Також вказує про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 364 КК через невідповідність висновків суду про вчинення ним ряду об`єднаних єдиним злочинним умислом дій, що полягають у зловживанні своїм службовим становищем, фактичним обставинам справи, вважає, що за реальної сукупності, де епізодам відчуження земельних ділянок у 2005 році слід надавати окрему кримінально-правову оцінку, відсутня істотна шкода в аспекті застосування ч. 1 ст. 364 КК.

Заперечує правильність встановлення форми власності протиправно відчуженого майна, стверджуючи, що воно перебувало не в державній, а у комунальній власності. Не погоджується з висновками судів про визнання Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів потерпілими в кримінальному провадженні.

Також вважає безпідставним і таким, що ґрунтується на припущеннях, висновок суду щодо підбурення ОСОБА_8 до підроблення документів.

Заперечує свою причетність до службового підроблення та вважає, що висновки суду зцього питання не підтверджені доказами, а отже, неправильно застосована ст. 366 закону України про кримінальну відповідальність.

Засуджений ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі ставить вимогу про скасування вироку Славутського міськрайонного суду від 11 вересня 2020 року й ухвали Хмельницького апеляційного суду від 13 січня 2021 року та закриття кримінального провадження щодо нього з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Не погоджується з кваліфікацією його дій за ст. 364 КК та вважає, що у зв`язку з декриміналізацією перевищення влади або службових повноважень іншими особами, крім працівників правоохоронного органу, в його діях відсутній склад злочину, передбаченого і ст. 365 КК, і ст. 364 цього Кодексу, наводить доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі ОСОБА_7 .

Крім того, стверджує, що його дії не підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 366 КК, оскільки складені ним документи лист щодо незаперечення проти вилучення земельної ділянки площею 2 га для надання працівникам управління Ветмедицини для ведення особистого селянського господарства та наказ про передачу житла у приватну власність ОСОБА_12 , на його думку, не відповідають ознакам офіційних документів.

Крім того, завважує, що кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 366 КК суперечить правозастосовній практиці Верховного Суду, де йдеться про те, що у разі коли службове підроблення вчиняється службовою особою, яка потім сама використовує ці документи для скоєння іншого злочину, коли суспільно небезпечні наслідки настають після вчинення діяння, у якому службове підроблення було засобом скоєння іншого (наступного) злочину, інкримінування таких наслідків водночас як і результат службового підроблення є неправильним.

Позиції учасників судового провадження

У засіданні суду касаційної інстанції захисник підтримав касаційні скарги і просив їх задовольнити.

Прокурор заперечив проти їх задоволення, вважав доводи необґрунтованими, а вимоги безпідставними.

Від представника потерпілого начальника Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини, а також від засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , надійшли клопотання про розгляд провадження за їх відсутності. Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини своєї неявки не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду від учасників провадження не надходило.

Мотиви Суду

Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 2 вказаної статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо кваліфікації дій засуджених за ст. 364 КК

У касаційній скарзі засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вказують про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та про відсутність у їх діях складів кримінальних правопорушень, інкримінованих за частинами 1, 2 ст. 364 КК.

За змістом доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 йдеться про те, що він не погоджується із кваліфікацією його дій за ст. 364 КК як зловживання службовим становищем. Вказує, що з вироку вбачається, що ОСОБА_7 здійснив відчуження майна без узгодження з власником майна, тобто перевищив службові повноваження, про що свідчить і посилання суду на законодавчі та нормативні акти, всупереч яким ним було здійснено відчуження майна. Далі наводить аналіз ознак складів злочинів, передбачених статтями 364, 365 КК, який підсумовує твердженням, що його дії, на час їх вчинення у 1998, 2002, 2005, 2010 роках, повинні були бути кваліфіковані за ст. 365 КК (Перевищення влади або службових повноважень), але у зв`язку з декриміналізацією вважає, що на даний час у його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364, 365 КК.

Засуджений ОСОБА_8 так само стверджує в касаційній скарзі, що він здійснив відчуження майна без узгодження з вищими інстанціями в порядку підпорядкування, тобто перевищив службові повноваження, про що свідчить і посилання у вироку на законодавчі та нормативні акти, всупереч яким було здійснено відчуження майна. Як і засуджений ОСОБА_7 також вважає, що його дії повинні були бути кваліфіковані за ст. 365 КК, але у зв`язку із їх декриміналізацією, на його думку, на даний час у його діях відсутній склад такого злочину.

Отже, засуджені не ставлять під сумнів висновки суду щодо правильності встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, інкримінованих їм за відповідними частинами ст. 364 КК, а також не стверджують про порушення правил оцінки доказів за приписами ст. 94 КПК, проте заперечують стосовно правильності кваліфікації їх дій.

Стосовно правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів зазначає наступне.

Кримінально-правові норми, передбачені ст. 364 КК, регулюють родову групу явищ, які охоплюють собою прояви кримінально-протиправного вчинення зловживання владою або службовим становищем з боку службових осіб, ознаки яких визначені в примітках 1, 2 ст. 364 КК (публічної сфери права). Дії винуватої особи кваліфікуються за відповідною частиною ст. 364 КК тоді, коли вчинене зловживання владою або службовим становищем не передбачене спеціальною нормою, визначеною іншою статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

У кримінальному праві зловживанням владою або службовим становищем є використання влади або службового становища (а отже, тих повноважень і можливостей впливу, які обумовлені компетенцією службової особи) всупереч інтересам служби, тобто всупереч тим цілям і завданням, для досягнення і реалізації яких вони надані службовій особі.

Використанням влади чи службового становища є вчинення дій, зумовлених покладеними на неї обов`язками з виконання відповідних функцій. Діяння, змістом яких є використання службовою особою влади або службового становища, може: перебувати в межах її компетенції; перебувати в межах не її, а компетенції інших органів або службових осіб; перебувати поза межами компетенції будь-яких органів або службових осіб.

Вчинення дій всупереч інтересам служби формально завжди є виходом поза межі наданих повноважень, оскільки ті надаються виключно на законних підставах для використання в спосіб і в порядку, визначеними приписами нормативних актів. Наскільки б явно винувата особа не виходила за межі своїх повноважень, внутрішнім змістом її дій є використання влади або службового становища, якщо вони безпосереднього пов`язані з службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень.

Обов`язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення того, що дії винної особи перебували у безпосередньому зв`язку з її службовими повноваженнями, були зумовлені тими фактичними можливостями, що вони походять від службового становища особи, виконуваних функцій і наданих повноважень, що існує неподільний зв`язок між службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень та їх використанням для вчинення злочину.

Змістом ст. 364 КК у сфері кримінально-правового регулювання охоплюються всі ті види зловживання владою або службовим становищем, які не передбачені спеціальними нормами закону України про кримінальну відповідальність.

Об`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 365 КК, частково відтворює зміст об`єктивної сторони злочину, ознаки якого визначені в ст. 364 КК. За аналогічні за формою зовнішнього виявлення діяння (враховуючи ознаки суб`єкта і суб`єктивної сторони) службова особа публічної сфери права у разі явного виходу за межі наданих повноважень має відповідати за ст. 364 КК як за зловживання владою або службовим становищем, а працівник правоохоронного органу за ст. 365 цього Кодексу як за перевищення влади або службових повноважень.

Кримінально-правові норми, передбачені ст. 364 КК, де визначено законодавче поняття суспільнонебезпечної поведінки службових осіб, виступають як подільне поняття, адиспозиції норм, передбачених ст. 365 КК, як члени поділу. Їх відмінність полягає в тому, що вони з різним ступенем узагальнення і з різною повнотою передбачають ознаки зовнішнього виявлення службового зловживання.

Статтею 365 КК передбачено відповідальність за злочин, що відрізняється вагомою специфікою змісту і характеру суспільнонебезпечного діяння з огляду на надані працівнику правоохоронного органу повноваження, ознаками суб`єкту та суб`єктивної сторони складу злочину, які у своїй сукупності і взаємозв`язку свідчать про більшу суспільну небезпеку діяння. Законодавче врегулювання зазначених особливостей дозволило ефективно диференціювати відповідальність за перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК) як за більш небезпечний злочин, порівняно з передбаченим ст. 364 КК.

Отже, у разі вчинення явного виходу за межі наданих повноважень та компетенції службовою особою, тобто вчинення дій, що знаходяться в компетенції інших органів або службових осіб; перебувають поза межами компетенції будь-яких органів або службових осіб службовою особою, яка зазначена в примітках 1, 2 ст. 364 КК, але не є працівником правоохоронного органу, її діяння слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 364 КК як зловживання владою або службовим становищем. Злочинні діяння працівників правоохоронних органів, які не є перевищенням влади або службових повноважень, проте містять ознаки зловживання владою або службовим становищем, мають так само кваліфікуватись за ст. 364 цього Кодексу.

Зміни, внесені у ст. 365 КК Законом України від 21 лютого 2014 року № 746-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції» (далі Закон № 746-VII), не були спрямовані законодавцем на декриміналізацію перевищення влади або службових повноважень, які вчиняються особами, відмінними від працівників правоохоронних органів, і не призвели до декриміналізації таких дій.

В аспекті застосування змін, унесених до КК Законом №746-VII, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) співвідноситься з перевищенням влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365) як загальна і спеціальна норми, де вчинення працівником правоохоронного органу дій, що явно перебувають поза межами його компетенції, є різновидом зловживання владою чи службовим становищем за наявності відповідних мети та мотивів.

Вчинення службовими особами публічної сфери права (не працівниками правоохоронного органу) дій, що явно перебувають за межами їх компетенції (є компетенцією вищестоящої службової особи чи службової особи іншого відомства; вчинені одноосібно, якщо вони могли бути вчинені лише колегіально; вчинення яких дозволяється тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком здійснення, за відсутності цих умов; вчиняти які або дозволяти які ніхто не має права тощо), за відсутності ознак складів злочину, передбачених спеціальними нормами, мають отримувати кримінально-правову оцінку за ст. 364 КК.

У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції» вказано, що його метою є поширення дії статті 365 КК лише на правоохоронців. У свою чергу, ст.364 КК має бути стримуючим фактором для тих, хто прагне отримати неправомірну вигоду внаслідок зловживання своїм службовим становищем. В пояснювальній записці прямо йдеться про те, що логіка побудови законопроекту базується на таких засадничих принципах, як (серед інших) поширення ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) як спеціальної відносно ст. 364 цього Кодексу лише на працівників правоохоронних органів.

Водночас в редакції Закону № 746-VII більш вузько, порівняно зі ст. 365 КК, викладені ознаки суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК, де йдеться про вчинення правопорушення з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

В аспекті застосування приписів ст. 5 КК висновок про те, чи скасовує закон про кримінальну відповідальність злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, чи навпаки - встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, можна робити лише в контексті конкретних обставин справи, щодо конкретного діяння та конкретної особи.

Зміна диспозицій ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст. 365 КК у зв`язку з набранням чинності №746-VII не свідчить про декриміналізацію чи навпаки - криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону про кримінальну відповідальність має місце правова наступність.

Засуджені не порушують в касаційних скаргах питання про невідповідність змісту мети та мотивів, встановлених судом у вчинених ними діяннях, ознакам кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 364 КК, як в редакції закону України про кримінальну відповідальність, чинній на момент скоєння ними злочинів, так і в редакції Закону № 746-VII.

Водночас матеріали справи не дають касаційному суду обґрунтованих підстав ставити під сумнів правильність висновків судів попередніх інстанцій стосовно застосування закону України про кримінальну відповідальність в цій частині.

Отже, доводи засуджених, які зводяться до того, що їх дії є явним виходом за межі наданих повноважень і не відносяться до їх компетенції, не містять обґрунтованих підстав до висновку про неправильну кваліфікацію їх дій за відповідними частинами ст. 364 КК, оскільки ними охоплюються інкриміновані їм суспільнонебезпечні діяння. З огляду на викладене вище, дії засуджених за відповідними частинами ст. 364 КК в редакції Закону № 746-VII кваліфіковані правильно.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги ОСОБА_7 , де він фактично стверджує про безпідставну кваліфікацію його дій як продовжуваного злочину за ч. 1 ст. 364 КК стосовно відчуження земельних ділянок площею 1 га, 0,4677 га,

0,0309 га, які, на його думку, є окремими епізодами за відсутності у нього єдиного умислу на їх вчинення, а при кваліфікації кожного епізоду окремо, відсутній склад злочину за відсутності завданої істотної шкоди (100 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Продовжуваний злочин характеризується такими ознаками: він складається із двох чи більше самостійних діянь; дані діяння (дії чи бездіяльність) містять у собі ознаки одного й того самого складу злочину, тобто є юридично тотожними; ці діяння віддалені одне від одного проміжком часу (як правило, але не обов`язково, незначним); усі діяння спрямовані на один і той самий об`єкт кримінально-правової охорони; спричиняють єдиний (спільний) суспільнонебезпечний наслідок (якщо склад продовжуваного злочину за конструкцією є матеріальним); об`єднані єдиним злочинним наміром, тобто мають єдиний умисел і спільну мету, а отже, з огляду на це є частинами одного цілого. Суб`єктивні ознаки продовжуваного злочину полягають у тому, що всі тотожні діяння

у його складі об`єднані єдиним злочинним наміром, який реалізується поетапно, а це

у свою чергу означає, що продовжуваний злочин характеризується виною виключно

у виді прямого умислу.

У ч. 2 ст. 32 КК у визначенні продовжуваного злочину йдеться, що останній складається із двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним злочинним наміром. При цьому слід зауважити, що злочинний намір є більш широким поняттям, ніж єдиний умисел. До нього входять не тільки останній, а й заздалегідь поставлена мета, що об`єднує всі вчинені особою тотожні діяння. Навіть при неконкретизованому умислі обов`язковою суб`єктивною ознакою продовжуваного злочину є заздалегідь поставлена мета вчиняти кримінальне правопорушення доки це можливо, яка і об`єднує в єдине ціле вчинені особою умисні тотожні діяння.

За встановленими судом фактичними обставинами у 2005 році ОСОБА_7 із єдиним умислом та метою здійснив службове підроблення: 25 січня 2005 року заяви №1(7) про припинення Славутською районною державною лікарнею ветеринарної медицини права на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 1 га; у період часу з 27 травня 2005 року по 10 червня 2005 року заяви про припинення права районної державної лікарні ветеринарної медицини на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 0,4368 га; у період часу з 23 червня 2005 року по 17серпня 2005 року клопотання від 17 серпня 2005 року №102 про припинення права постійного користування Славутською районною державною лікарнею ветеринарної медицини земельною ділянкою загальною площею 0,0309 га, які підписав від імені ОСОБА_8 та подав до Славутської районної державної адміністрації. Відповідними розпорядженнями останньої було припинено права постійного користування вказаними вище земельними ділянками Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини загальною площею 1,4677 га, з яких земельну ділянку площею 1 га ОСОБА_7 набув у подальшому у приватну власність, а стосовно інших загальною площею 0,4677 га сприяв набуттю у власність своє дочки ОСОБА_10 , чим завдав державним інтересам істотної шкоди на загальну суму 17 323 грн, що у понад 132 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 364 КК. З огляду на встановлені судом фактичні обставини висновок про наявність єдиного умислу та відповідної мети на вчинення указаних вище дій, що притаманні продовжуваному злочину, з огляду на їх юридичну тотожність, віддаленість одне від одного незначним проміжком часу, спрямованості на один об`єкт кримінально-правової охорони, спричинення єдиного спільного наслідку, не викликають обґрунтованого сумніву щодо правової природи вчиненого злочину та правильності його кваліфікації в аспекті приписів ч. 2 ст. 32 КК.

Щодо кваліфікації дій засуджених за ст. 366 КК

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_8 не погоджується з визнанням його винуватим увчиненні злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст. 366 КК.

Стверджує, що лист від 09 лютого 2010 року №12 де зазначено про те, що Славутська районна державна лікарня ветеринарної медицини не заперечує проти вилучення зпостійного користування земельної ділянки загальною площею 2 га за адресою: АДРЕСА_1 та наказ від 30 березня 2009 року №23-в «Про передачу

житла уприватну власність в м. Славута» не підпадають під критерії службового підроблення.

Надаючи оцінку наведеним доводам касаційної скарги колегія суддів виходить знаступного.

Обов`язковою ознакою службового підроблення є його предмет офіційні документи. При встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Об`єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Такий злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи іможе бути вчинений однією з декількох альтернативних передбачених дій: внесення до документів неправдивих відомостей; інше підроблення документів; складання неправдивих документів; видача неправдивих документів.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, до офіційного документа. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.

Складання неправдивих документів це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.

Видача неправдивих документів означає надання фізичним або юридичним особам такого документа, зміст якого повністю або частково не відповідає дійсності та який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа матиме місце й у тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був засвідчений службовою особою і виданий нею іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова особа, що видала цей документ.

З матеріалів провадження вбачається, що лист від 09 лютого 2010 року №12, дезазначено про те, що Славутська районна державна лікарня ветеринарної медицини не заперечує проти вилучення з постійного користування земельної ділянки загальною площею 2 га за адресою: АДРЕСА_1 у службовому підробленні якого обвинувачується ОСОБА_8 як службова особа, яка обіймала посаду начальника Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини, відповідає ознакам офіційного документа. Вказаний лист містить усі необхідні реквізити, а саме: документ було підписано начальником Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини та завірено відтиском круглої гербової печатки установи.

Інформація, викладена в складеному ОСОБА_8 листі №12 від 9 лютого 2010 року мала істотне юридичне значення для прийняття управлінського рішення у сфері землекористування органом, якому лист було подано (Славутською районною державною адміністрацією), що обумовило похідні наслідки правового характеру, а саме: припинення права постійного користування Славутською районною державною лікарнею ветеринарної медицини земельною ділянкою площею 2 га за адресою АДРЕСА_1 . Для Славутської районної державної адміністрації вказаний документ був доказом волевиявлення Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини на вилучення з постійного користування земельної ділянки та підставою для видачі розпорядження голови Славутської районної державної адміністрації № 151-р «Про припинення права Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини користування земельною ділянкою, яка знаходиться на території Улашанівської сільської ради за межами населеного пункту».

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженим органом управління стосовно всього майна, яке перебуває на балансі або у користуванні державних установ ветеринарної медицини, зокрема і Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини, відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності», є Державна ветеринарна та фітосанітарна служба

(до 2008 року Міністерство аграрної політики, з 2008 по 2011 роки Державний комітет ветеринарної медицини) як центральний орган виконавчої влади. Вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування державним установам ветеринарної медицини, може здійснюватися виключно за відповідною заявою Державної ветеринарної та фітосанітарної служби як уповноваженого органу управління. Керівник державної установи, зокрема районної лікарні ветеринарної медицини, не має повноважень стосовно прийняття рішень та направлення звернень до місцевих органів самоврядування щодо вилучення земельних ділянок без відповідного дозволу уповноваженого органу управління.

При цьому відповідно до листа в.о. начальника Головного управління ветеринарної медицини в Хмельницькій області від 16 вересня 2014 року № 22/3-2/2.21011 в журналах реєстрації вхідної кореспонденції головного управління ветеринарної медицини в Хмельницькій області відсутні записи щодо звернення посадових осіб Славутської районної державної лікарні та управління ветеринарної медицини вСлавутському районі про надання їм погодження на відчуження земельних ділянок площею 1 га, 0,4368 га, 0,0309 га в 2005 році, а також 2 га в 2010 році, а в журналах вихідної кореспонденції відсутні записи про надання згоди на відчуження земельних ділянок.

На підставі наведеного колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_8 про безпідставність його засудження за ч. 2 ст. 366 КК, оскільки складання та видача листа від 9 лютого 2010 року №12, до якого було внесено завідомо неправдиві відомості, підпадає під ознаки службового підроблення.

Нерелевантним є посилання на практику Верховного Суду України, відображену впостанові від 21 березня 2013 року (справа №5-2кс13), оскільки за викладеною судом правовою позицією із застосування закону України про кримінальну відповідальність предметом дослідження є інші правовідносини. Зокрема, йдеться про те, що використання підроблених офіційних документів не є конструктивною ознакою службового підроблення, тому визначення (встановлення) причинного зв`язку між службовим підробленням та тяжкими наслідками залежить від того, ким саме іншою особою чи самим підробником, в якому значенні, з якою метою використовуються ці документи. Якщо підроблені офіційні документи використовує особа, що їх підробила, як засіб (спосіб, умови) скоєння іншого злочину, у часі підробила їх раніше, усвідомлює, як правило, що підроблення документів є етапом (частиною) злочинної поведінки чи необхідною дією для скоєння іншого посягання, внаслідок чого буде досягнуто кінцевої мети всієї злочинної поведінки, то таке службове підроблення не може (не повинно) кваліфікуватись як таке, що спричинило тяжкі наслідки. В тій справі судом встановлено, що засуджена під впливом корисливого мотиву з метою отримання неправомірної вигоди вчинила службове підроблення, а потім, зловживаючи службовими повноваженнями директора товариства, використала їх за призначенням і таким чином реалізувала злочинний намір, наслідком якого стало спричинення державі майнової шкоди на означену в судових рішеннях суму.

У цьому провадженні судом встановлено, що ОСОБА_8 вчинив службове підроблення, після чого сам не використовував предмет підроблення, а передав лист від 09 лютого 2010 року№12 іншій особі для використання шляхом подачі до Славутської районної державної адміністрації і подальшої приватизації ОСОБА_9 земельної ділянки загальною площею 2 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Що ж стосується наказу від 30 березня 2009 року №23-в «Про передачу житла уприватну власність в м. Славута», то зазначений письмовий носій інформації також відповідає ознакам офіційного документа. Вбачається, що він був виготовлений службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, а саме начальником Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_8 , який підписав і завірив вказаний наказ відтиском круглої гербової печатки районної державної лікарні ветеринарної медицини та передав для виконання по суті. У вказаний вище наказ засудженим було внесено завідомо неправдиві відомості.

Суд встановив, що за змістом вказаного документа начальник Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_8 задовольнив заяву ОСОБА_12 на приватизацію квартири АДРЕСА_5 , та наказав головному бухгалтеру Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини зняти з балансу вказане житло. Складений та виданий ОСОБА_8 наказ

від 30 березня 2009 року №23-в став підставою до незаконного відчуження частини приміщення Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини на АДРЕСА_4 , а отже, мав істотне юридичне значення для прийняття управлінського рішення, що спричинило наслідки правового характеру.

Водночас з матеріалів провадження вбачається, що приміщення у АДРЕСА_4 в житловий фонд приміщень ветеринарної медицини не переводилося. При цьому відповідно до листа Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 27 жовтня 2014 року № 15-7-6/23877, будь-яких звернень з боку посадових осіб Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини до уповноважених органів управління стосовно надання дозволу на вилучення земельних ділянок, приватизацію відомчого житла та частини адміністративного приміщення до служби не надходило.

На підставі наведеного вище колегія суддів відхиляє як необґрунтовані також доводи засудженого ОСОБА_8 про те, що виданий ним наказ №23-в від 30 березня 2009року не підпадає під ознаки предмета службового підроблення.

Щодо доводів ОСОБА_7 про його непричетність до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З вироку вбачається, що ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що той вчинив об`єднані єдиним злочинним умислом, спрямованим на заволодіння землями, які перебувають у постійному користуванні Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини, службове підроблення: заяви від 25 січня 2005 року №1(7) зпроханням припинити право Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 1 га та перевести її в землі Улашанівської сільської ради; заяви з проханням припинити право районної державної лікарні ветеринарної медицини на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 0,4368 га, розташованої на території Улашанівської сільської ради; клопотання від 17 серпня 2005 року №102 про припинення права постійного користування Славутською районною державною лікарнею ветеринарної медицини земельною ділянкою, на якій розміщена господарська будівля загальною площею 309 кв. м (0,0309 га), у зв`язку з її відчуженням та переведення цієї площі до земель запасу Улашанівської сільської ради, які підписав від імені ОСОБА_8 .

Доводи ОСОБА_7 у цій частині зводяться до незгоди з висновками судів щодо фактичних обставин кримінального провадження та надання доказам, що були досліджені судом першої інстанції, оцінки відмінної від тієї, що була надана в суді першої інстанції, що відповідно до вимог ст. 433 КПК перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи касаційну скаргу, суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не може бути предметом перегляду в касаційному суді за відсутності доводів про недопустимість доказів, покладених в обґрунтування висновку про винуватість засудженого в інкримінованому зва ч. 1 ст. 366 КК кримінальному правопорушенні.

За приписами ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Як убачається з вироку, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.366КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі всіх з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст.94 вказаного Кодексу. Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_7 та з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, яку оцінив критично з посиланням на зібрані у справі докази.

Таке рішення колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильним, а будь-якого іншого розумного пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього кримінального правопорушення, сторона захисту не зазначила.

Необґрунтованими є доводи про те, що судами безпідставно не було взято до уваги Постанову Вищого Господарського Суду України від 08 листопада 2016 року у справі за позовом Славутського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Славутської районної державної адміністрації та третіх осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання розпоряджень незаконними та їх скасування.

За положеннями ст. 90 КПК рішення національного суду має преюдиціальне значення лише, якщо воно набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Як наслідок, судове рішення має преюдиціальне значення для суду, який розглядає кримінальне провадження, лише у визначених цією статтею випадках.

Чинний КПК не містить інших положень, на підставі яких рішення судів інших юрисдикцій могли би бути визнані преюдиціальними в кримінальному процесі, тобто такими, які звільняють суд від необхідності встановлення обставин, які підлягають доказуванню, шляхом дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у кримінальному провадженні.

Здійснюючи кримінальне судочинство, суди не вирішують спір, а розглядають пред`явлене особі обвинувачення і за допомогою доказів встановлюють, чи винна конкретна особа у його вчиненні.

Завдання кримінального судочинства є відмінними від тих завдань, які вирішують національні суди в цивільній, господарській чи адміністративній юрисдикціях, мають різний предмет розгляду, засоби доказування і обсяг доказів.

За приписами п. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладені у постановах Верховного Суду висновки щодо застосування норм права враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а отже, доводи про врахування практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 06 червня 2013 року, справа №5-2357км13) не засновані на законі.

Колегія судів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги ОСОБА_7 про те, щоСлавутська районна державна лікарня ветеринарної медицини та Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, не є та не можуть бути потерпілими у цьому кримінальному провадженні.

Зазначені доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги, спростовані судом апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Славутська районна державна лікарня ветеринарної медицини та Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів набули процесуального статусу потерпілого відповідно до положень ст. 55 КПК. Постановлення окремого процесуального рішення про визнання особи потерпілою від органу досудового розслідування кримінальний процесуальний закон не передбачає, проте пов`язує набуття такого статусу з певними обставинами, зокрема зазначеними в ч. 2 ст. 55 цього Кодексу. Особа, яка набула статусу потерпілого в кримінальному провадженні, відповідно до приписів кримінального процесуального закону утримує такий процесуальний статус протягом всього кримінального провадження, і кримінальний процесуальний закон не містить у своєму змісті підстав та порядку позбавлення процесуального статусу потерпілогоСлавутської районної державної лікарні ветеринарної медицини та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачівні судом першої інстанції, ні апеляційним судом за наслідками судового розгляду чи апеляційного перегляду оскарженого рішення.

При цьому колегія суддів враховує, що закон України про кримінальну відповідальність не пов`язує кваліфікацію інкримінованих кримінальних правопорушень за відповідними частинами ст. 364 КК та інші кримінально-правові наслідки їх вчинення з перебуванням земельних ділянок чи приміщень у певній формі власності, як не конкретизує і правових підстав правомірного володіння ними.

За приписами ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а отже, колегія суддів не розглядає твердження в касаційній скарзі ОСОБА_7 про те, що посадові особи Славутського районного відділу земельних ресурсів неналежно виконували свої службові обов`язки, передбачені ст. 60 Закону України «Про землеустрій» та ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, додержання вимог земельного законодавства у процесі передачі у власність земельних ділянок та інше, через що Славутською районною державною адміністрацією було задоволено листи начальника Славутської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_8 про припинення права постійного користування земельними ділянками.

Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду приписам статей 370, 419 цього Кодексу. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг засуджених відсутні.

Висновок щодо застосування норм права, передбачених частинами ст. 364 КК:

За змінами, внесеними до КК Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції» № 746-VII від 21 лютого 2014 року, зловживання владою або службовим становищем, передбачене відповідними частинами ст. 364 КК, охоплює своїм змістом як діяння, вчинені із використанням службового становища всупереч інтересам служби, що формально знаходяться в межах компетенції службової особи, так і явно виходять за межі її компетенції.

Зміна диспозицій ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст. 365 КК у зв`язку з набранням чинності Законом №746-VII від 21 лютого 2014 року не свідчить про декриміналізацію чи навпаки - криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону України про кримінальну відповідальність має місце правова наступність.

Перевищення влади або службових повноважень службовою особою, яка не є працівником правоохоронного органу, є різновидом зловживання владою чи службовим становищем, передбаченого відповідними частинами статті 364 КК.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним касаційні скарги засуджених залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 вересня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 13 січня 2021 року залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3