Постанова

від 04.10.2021 по справі 640/3288/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3288/20 Головуючий у І інстанції - Скочок Т.О.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРЕОН ПЛЮС до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю АРЕОН ПЛЮС звернулося до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2019 №02432615050103, №02412615050103, №02422615050103.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що фінансово-господарські операції позивача з ТОВ Хеллен Маркет , ТОВ Продукт Групп та ТОВ Вєгас Буд носили реальний характер, що підтверджується відповідною первинною документацією, отже висновки контролюючого органу про протилежне є невірними.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що діяльність позивача з контрагентами за перевіряємий період є фіктивною, та носить виключно формальний характер, що підтверджені лише на папері, в той час, як рух активів, які в даному випадку слугують підтвердженням реальності господарської діяльності позивача, не відбувався.

Крім того, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про виклик свідків, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Колегія суддів, проаналізувавши подане клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції ці свідки викликались у судове засідання для надання відповідних пояснень, проте до суду вони не прибули, оскільки контролюючий орган не забезпечив їх явку до суду.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримав висновки, викладені у висновку суду першої інстанції.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Ареон Плюс , за результатами якої складено акт від 25.10.2019 №81/26-15-05-01-03/39432094.

У висновках акту перевірки вказано про наступні порушення ТОВ Ареон Плюс вимог податкового законодавства:

- п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами та доповненнями), п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, п.п. 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №2908, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 86247,00 грн., у тому числі за 2017 рік на суму 51315, 00 грн, за 2018 рік на суму 34932, 00 грн;

- п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами та доповненнями), п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 32219, 00 грн, у тому числі за серпень 2017 року на суму 10107, 00 грн, за листопад 2017 року на суму 25112, 00 грн, та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту га загальну суму 44640, 00 грн, у тому числі за листопад 2017 року на суму 12295, 00 грн, за березень 2018 року на суму 32345,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.11.2019, а саме:

№02432615050103, яким ТОВ Ареон Плюс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 107 809, 00 грн, з яких за податковим зобов`язанням нараховано 86 247,00 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 21562, 00 грн;

№02412615050103, яким ТОВ Ареон Плюс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 44024,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням нараховано 35219, 00 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8805, 00 грн;

№02422615050103, яким ТОВ Ареон Плюс зменшено суму від`ємного значення, що враховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у загальному розмірі 44640,00 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, ТОВ Ареон Плюс подано відповідну скаргу до Державної податкової служби України, рішенням якої від 23.01.2020 №2953/6/99-00-08-05-02 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи дані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що контролюючим органом не спростовано доводів позивача та не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ Хеллен Маркет , ТОВ Продукт Групп та ТОВ Вєгас Буд , - як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням п.п. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п. 140.2-140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом а пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

У силу вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ Хеллен Маркет , ТОВ Продукт Групп та ТОВ Вєгас Буд , - враховуючи наступне:

- вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2019 у справі №202/790/19 ОСОБА_1 (директор ТОВ Продукт Групп ) визнано винною у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України;

- допитано директорів, засновників, головних бухгалтерів ТОВ Хеллен Маркет та ТОВ Вєгас Буд , які повідомили про свою непричетність до створення та фінансово-господарської діяльності вищенаведених суб`єктів господарювання;

- непідтвердження поставки послуг по ланцюгу постачання, згідно з даними єдиного реєстру податкових накладних;

- відсутність достатньої кількості трудових ресурсів та основних засобів, що економічно необхідні для виконання господарської діяльності, свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності;

- відсутність документів (договора, ТТН, довіреності тощо), які підтверджують транспортування, зберігання товару, його відповідність стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, що не дає змоги підтвердити зміст, обсяг, реальні обставини господарських операцій;

- наявність інформації щодо кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України), ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків), в яких фігурують постачальники.

У той же час, у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що TOB Хеллен Маркет , відповідно до видаткової накладної від 08.08.2017 №РП-0000506 та рахунку-фактури від 08.08.2017 №СФ-0000516 поставлено позивачу товар на загальну суму 60 642, 79 грн, з огляду на що, виписано податкову накладу від 08.08.2017 №18. На підтвердження оплати товару у матеріалах справи міститься копія виписки з банківського рахунку позивача.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ Продукт Групп (постачальник) укладено договір поставки від 22.11.2017 №22110117, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Найменування, кількість, візуалізація товару, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці, відповідно до умов цього договору, визначається сторонами у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору як додаток №1.

Так, додатком №1 від 22.11.2017 до вказаного договору сторони погодили найменування товару, кількість та ціну (загальна сума 224 443,36 грн.).

Відповідно до видаткової накладної від 24.11.2017 РП-0000039 та рахунку-фактури від 24.11.2017 №СФ-2411/01 поставлено позивачу товар на загальну суму 224 443,36 грн., з огляду на що, вписано податкову накладу від 24.11.2017 №39. На підтвердження оплати товару у матеріалах справи міститься копія виписки з банківського рахунку позивача.

Згідно з договором поставки від 16.03.2018 №1603, укладеним між ТОВ Вєгас Буд (постачальник) та ТОВ Ареон Плюс (покупець), умовами якого визначено, що постачальник зобов`язується у порядку та терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві товари у певній кількості, відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до видаткової накладної від 19.03.2018 РП-0000035 та рахунку-фактури від 19.03.2018 №СФ-0000035 поставлено позивачу товар на загальну суму 194069,20 грн., з огляду на що, вписано податкову накладу від 19.03.2018 №35. На підтвердження оплати товару у матеріалах справи міститься копія виписки з банківського рахунку позивача, з урахуванням договору відступлення права вимоги від 12.04.2018 №120401.

Щодо вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2019 у справі №202/790/19 ОСОБА_1 (директор ТОВ Продукт Групп ), яку визнано винною у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України та обставин допиту директорів, засновників, головних бухгалтерів ТОВ Хеллен Маркет та ТОВ Вєгас Буд , які повідомили про свою непричетність до створення та фінансово- господарської діяльності вищенаведених суб`єктів господарювання, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2019 вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2019 щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України, закрито на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з тим, що набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Також, відповідачем не було надано жодних належних та достатніх доказів наявності вироків суду відносно посадових осіб позивача та одночасно посадових осіб контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України, при цьому договори, укладені позивачем з вказаними контрагентами у судовому порядку недійсними визнані не були.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили, про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

При цьому, сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування витрат та податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача. При цьому, для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов`язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Правова позиція із аналогічним застосуванням норм законодавства викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 826/18952/14 та від 16.06.2020 у справа № 806/1545/16.

Щодо тверджень апелянта в частині не підтвердження поставки послуг по ланцюгу постачання, згідно з даними єдиного реєстру податкових накладних, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати, у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах стосовно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі й складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом у розумінні процесуального закону.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 826/6806/17, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо відсутності достатньої кількості трудових ресурсів та основних засобів, що економічно необхідні для виконання господарської діяльності, що, на думку апелянта, свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, колегія суддів зазначає, що 07.08.2018 р. у справі № 808/760/16 Верховний Суд зазначив, що відсутність у контрагента достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Цю ж думку Верховний Суд підтримав у рішеннях від 22.10.2019 по справі № 822/5413/15, від 15.04.2020 по справі № 826/13929/17 та від 16.04.2020 по справі № 520/7467/19 і вказав, що нереальність господарських операцій не може підтверджуватися шляхом відсутності працівників у контрагента.

Окрім того, в постановах від 22.10.2019 №822/5413/15, від 19.11.2019 №826/16304/17, від 12.12.2019 №826/10751/18, від 18.09.2019 року №826/5910/17 Верховний Суд зазначив, що відсутність працівників і залучення персоналу на умовах аутстафінгу є законодавчою можливістю для суб`єкта господарювання.

Щодо тверджень апелянта в частині відсутності документів, які підтверджують транспортування, зберігання товару, його відповідність стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, що не дає змоги підтвердити зміст, обсяг, реальні обставини господарських операцій, колегія суддів зазначає, що відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Більш того, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 803/1684/17, від 21.01.2021 у справі №813/2204/17, від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16 передбачають, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 в рамках справи № 810/3713/16, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані обставини унеможливлюють задоволення клопотання представника відповідача про виключення з числа доказів первинних документів, підписаних неуповноваженими на це особами з боку ТОВ Хеллен Маркет , ТОВ Продукт Групп та ТОВ Вєгас Буд , з урахуванням того, що у межах спірних правовідносин суду слід встановити або спростувати саме товарність (реальність) відповідних фінансово-господарських операцій.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова