ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа №620/2654/19
адміністративне провадження № К/9901/11025/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.
за участю:
секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,
представника відповідача - Труби А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді - Губська Л.В., Епель О.В.) у справі №620/2654/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення і вимоги,
установив:
У вересні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13 червня 2019 року №00008141305, №00008151305, №00008181305, №00008191305, №00008201305, рішення від 13 червня 2019 року №00008171305 про застосування штрафних санкцій та вимогу від 13 червня 2019 року №Ф-00008161305 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області №00008141305 від 13 червня 2019 року в частині віднесення до складу витрат за 2018 рік - витрат в розмірі 56576,39 грн; в задоволенні решти позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року №00008201305 повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року №00008181305 в частині збільшення суми податкового зобов`язання на 592,50 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 148,13 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року №00008191305 в частині застосування штрафних санкцій на суму 296,25 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову та задовольнити позов в цій частині повністю.
Підставою до відкриття касаційного провадження у цій справі було оскарження судового рішення, зазначеного у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з посиланням у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування касаційної скарги її заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема не враховано правові позиції Верховного Суду у рішеннях від 22 січня 2020 року (справи №300/91/19, №808/8089/13-а), згідно з якими платник податку не зобов`язаний формувати у складі витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, витрати лише того періоду, в якому визнані доходи від реалізації товарів, робіт, послуг (в частині віднесення позивачем до складу витрат на 2018 рік витрат в сумі 56576,39 грн).
Також стверджує про неврахування апеляційним судом правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 4 вересня 2018 року (справа №808/1628/17) та від 12 листопада 2019 року (справа №807/250/18), щодо застосування положень підпунктів 177.4.5 та 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України (в частині віднесення позивачем до складу витрат на 2018 рік витрат на ремонт орендованого транспортного засобу).
Окрім того вважає безпідставним висновок апеляційного суду про неправомірність віднесення позивачем до складу витрат вартості придбаного газу/бензину для орендованого транспортного засобу у 2018 році в сумі 67990,91 грн з огляду на непов`язаність таких витрат із господарською діяльністю позивача, оскільки таке твердження суперечить положенням пункту 174.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України.
Також скаржник наголошує на порушенні апеляційним судом норм процесуального права в частині дослідження доказів, зібраних у справі, які підтверджують використання у господарській діяльності понесених витрат.
У відзиві на касаційну скаргу податковий орган просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін як законне й обґрунтоване. Окрім того звертає увагу на те, що у касаційній скарзі позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2020 року №0003001305 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 15826,87 грн та податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2020 року №0003101305 про застосування штрафу в розмірі 6330,75 грн, які не були предметом судового розгляду судами першої та апеляційної інстанцій в межах розгляду цієї справи.
Позивач та його представник в судовому засіданні, яке відбулось 22 вересня 2021 року, підтримали вимоги касаційної скарги, просили її задовольнити, повністю підтримуючи доводи, викладені в скарзі.
Представник відповідача в судових засіданнях 22 та 29 вересня 2021 року проти задоволення касаційної скарги заперечував, наполягав на її необґрунтованості. Наголошував на тому, що під час проведення податкової перевірки позивачем не надано документів, які б підтверджували понесені ним витрати, зазначені у Книзі обліку доходів і витрат як такі, що пов`язані з придбанням товарів та одержанням доходу.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що посадовими особами ГУ ДФС у Чернігівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 20 травня 2019 року.
У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення позивачем:
- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України в частині завищення задекларованих витрат у зв`язку з віднесенням до їх складу вартості придбаного товару, але не реалізованого та не використаного у господарській діяльності, віднесенням суми утримання основних засобів подвійного призначення, товарів, від яких не отримано дохід та документально не підтверджено витрати на загальну суму 1834003,42 грн, у тому числі за 2017 рік на 1598114,91 грн та за 2018 рік на 235888,51 грн, а також занижено суму чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1628011,46 грн, у тому числі за 2017 рік - 1598114,91 грн та за 2018 рік на 29896,55 грн, у результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 293042,07 грн, у тому числі за 2017 рік - 287660,69 грн, за 2018 рік - 5381,38 грн;
- підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 ПК України в частині заниження суми військового збору, що підлягає сплаті до бюджету, в результаті чого донараховано військовий збір на загальну суму 24420,18 грн, у тому числі за 2017 рік - 23971,73 грн, за 2018 рік - 448,45 грн;
- підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування в частині заниження суми єдиного внеску, в результаті чого донараховано єдиного внеску на суму 95785,44 грн, у тому числі за 2017 рік на 95785,44 грн;
- пункту 198.5 статті 198 ПК України в частині ненарахування податкових зобов`язань на суму 13693,00 грн, у результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму 13254,00 грн, у тому числі за червень 2017 року - 2267,00 грн, за січень 2018 року - 306,00 грн, за березень 2018 року - 1407,00 грн, за квітень 2018 року - 233,00 грн, за травень 2018 року - 534,00 грн, за червень 2018 року - 512,00 грн, за липень 2018 року - 1064,00 грн, за серпень 2018 року - 1309,00 грн, за вересень 2018 року - 1111,11 грн, за жовтень 2018 року - 2086,00 грн, за листопад 2018 року - 1178,00 грн, за грудень 2018 року - 1247,00 грн;
- пункту 120-1.2 статті 120-1 та пункту 201.10 статті 201 ПК України в частині нереєстрації податкових накладних на загальну суму податкових зобов`язань в розмірі 13254,00 грн;
- пункту 176.2 статті 176 ПК України в частині подання до ГУ ДФС у Чернігівській області податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за формою 1ДФ за 1-3 квартал 2017 року та за 1-3 квартал 2018 року з недостовірними відомостями.
За результатами проведеної перевірки 13 червня 2019 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №00008141305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 439563,11 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 293042,07 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 146521,04 грн; №00008151305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 36639,27 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 24420,18 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 12210,09 грн; №00008181305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 16567,50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 13254,00 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 3313,50 грн; №00008191305 про застосування штрафу за платежем податок на додану вартість у розмірі 6627,00 грн; №00008201305 про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн.
Також відповідачем прийнято рішення №00008171305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 19157,00 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-00008161305 у розмірі 95785,44 грн.
Задовольняючи позов частково та скасовуючи податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області №00008141305 від 13 червня 2019 року (в частині) суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем до складу витрат за 2018 рік витрат в розмірі 56576,39 грн, оскільки вважав, що відображення у Книзі обліку доходів і витрат здійснених у 2018 році витрат на придбання матеріалів для виготовлення меблів у ТОВ АГТ плюс , ТОВ Містер браун , ФОП ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_3 , ТОВ Чернігівторг , ТК Вена на загальну суму 56576,39 грн відповідають вимогам чинного законодавства. Решту оскаржуваних позивачем рішень ГУ ДФС у Чернігівській області суд першої інстанції визнав законними та не знайшов підстав до їх скасування.
Апеляційний суд за наслідками розгляду справи дійшов висновку про відсутність правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень: №00008201305 - повністю, №00008181305 та №00008191305 - в частині, у зв`язку з недоведенням контролюючим органом порушень позивачем вимог податкового законодавства. Що стосується решти рішень контролюючого органу, прийнятих щодо позивача, апеляційний суд визнав їх законними й правомірними.
Рішення апеляційного суду переглядається в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Щодо податкового повідомлення-рішення №00008141305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 439563,11 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 293042,07 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 146521,04 грн, Суд виходить з наступного.
За приписами пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Так, за приписами підпунктів 177.4.1 та 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно з пунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Відповідно до підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів (…). Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Перевіркою з`ясовано, що відповідно до декларації про майновий стан та доходи за 2017 рік ФОП ОСОБА_1 віднесено до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, суму коштів в розмірі 2579286,47 грн. Відповідно до декларації про майновий стан та доходи за 2018 рік, позивачем віднесено до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, суму коштів в розмірі 552601,00 грн. Своєю чергою, як встановлено судом, - підприємцем не надано податковому органу жодних документів для підтвердження задекларованих ним витрат, які відображені у Книзі обліку доходів і витрат у період, який перевірявся, та у відповідних деклараціях на загальну суму 1668549,89 грн, в тому числі за 2017 рік - 1598114,91 грн, за 2018 рік - 70434,98 грн. 10 травня 2019 року позивачу вручено лист з переліком сум витрат, які зазначено в Книзі обліку доходів і витрат, та які не підтверджено документально. Станом на дату закінчення перевірки будь-які пояснення чи документи, які підтверджують понесення зазначених витрат, підприємцем до перевірки не надані.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вважав обґрунтованим висновок податкового органу про те, що на порушення пункту 177.2 статті 177 ПК України ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат за 2017 рік віднесено витрати в розмірі 1598114,91 грн та за 2018 рік 70434,98 грн, що не підтверджені документально.
Апеляційний суд додатково врахував відсутність доказів використання позивачем у власній господарській діяльності вказаних товарно-матеріальних цінностей, що, на переконання суду, свідчить про неможливість включення таких витрат до складу витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Проаналізувавши надану позивачем копію договору від 12 квітня 2016 року №140/8/16, укладеного з Будівельним управлінням Державного управління справами (разом з додатком до нього), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такий документ не підтверджує використання придбаних у 2017-2018 роках товарів у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 , з огляду на ненадання останнім будь-яких документів первинного бухгалтерського обліку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо безпідставності віднесення позивачем до складу валових витрат за 2017 рік витрат на суму 1598114,91 грн та за 2018 рік витрат на суму 70434,98 грн.
З таких же підстав колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат для визначення об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2018 рік витрати на придбання матеріалів для меблів на суму 56576,39 грн, оскільки будь-яких документальних доказів їх понесення позивач ані до перевірки, ані до суду не надав.
Аналізуючи правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, витрат на ремонт та обслуговування орендованого автомобіля в сумі 40886,23 грн (без ПДВ), а також витрат на придбання газу автомобільного у розмірі 67990,91 грн (без ПДВ), апеляційний суд виходив з такого:
Між ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_1 1 листопада 2016 року та 1 листопада 2017 року були укладені договори оренди автомобіля марки ГАЗ 330202-01. Строки оренди транспортного засобу - з 1 січня по 31 жовтня 2017 року та з 1 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року. За твердженням позивача, вказаний транспортний засіб використовувався ним для доставки виготовлених меблів покупцям, а тому придбання газу автомобільного, а також ремонт і обслуговування даного транспортного засобу належить до витрат, пов`язаних з його господарською діяльністю.
Поряд із тим, проаналізувавши зміст наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних та відомостей використання паливно-мастильних матеріалів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що транспортний засіб ГАЗ 330202-01 використовувався позивачем з метою перевезення вантажів на замовлення (зокрема ФОП ОСОБА_3 та ТОВ Спецмеблепостач ). За таких обставин, з огляду на твердження позивача про те, що останнім у періоді, який перевірявся, ним як фізичною особою-підприємцем не надавалися послуги перевезення, апеляційний суд констатував, що витрати на придбання газу автомобільного в сумі 67990,91 грн не можуть бути включені до валових витрат за 2018 рік. З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача щодо можливості включення до складу валових витрат - витрат на ремонт та обслуговування означеного автомобіля на суму 40886,23 грн (без ПДВ), оскільки належних і допустимих доказів використання вказаного транспортного засобу саме у господарській діяльності позивача як фізичної особи-підприємця матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року №00008141305, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб.
Підставою для донарахування військового збору у розмірі 36639,27 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням від 13 червня 2019 року №00008151305, та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-00008161305 у розмірі 95785,44 грн та рішення №00008171305 про застосування штрафних санкцій за єдиним внеском у розмірі 19157,00 грн, слугували встановлені податковою перевіркою факти заниження ФОП ОСОБА_1 оподатковуваного доходу за 2017-2018 роки. Враховуючи, що обґрунтованість такого висновку контролюючого органу встановлена й підтверджена апеляційним судом, про що зазначено вище, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком цього суду про наявність у відповідача правових підстав для збільшення позивачу грошового зобов`язання зі сплати військового збору та донарахування платнику податків належної до сплати суми єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 13 червня 2019 року №00008181305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 16567,50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 13254,00 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 3313,50 грн, та №00008191305 про застосування штрафу за платежем податок на додану вартість у розмірі 6627,00 грн, Суд зазначає наступне.
За приписами пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Статтею 120-1 ПК України регламентовано відповідальність за порушення строків реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та допущення помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної.
Проаналізувавши наведені вище норми суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що використання платником податків певних активів поза межами його господарської діяльності зумовлює виникнення в нього зобов`язання скласти та зареєструвати відповідну податкову накладну й обчислити за нею податкові зобов`язання. У свою чергу використання активів безпосередньо у господарській діяльності платника виникнення таких зобов`язань не тягне.
Оскільки, як встановив апеляційний суд, позивачем не доведено факту використання у власній господарській діяльності придбаного газу автомобільного, контролюючий орган дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок цього у позивача виникли податкові зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 10833,50 грн та, відповідно, обов`язку з реєстрації податкових накладних на вказану суму.
Аналізуючи правомірність донарахування позивачу податкових зобов`язань з ПДВ за січень 2017 року на суму 2266,67 грн за наслідками придбання 2 ноутбуків Acer Extensa EX2519-C9SF (NX.EFAEU.034), апеляційний суд виходив з наступного.
Так, суд врахував, що позивачем не підтверджено факту передачі ноутбуків Будівельному управлінню Державного управління справами, оскільки надана копія товарно-транспортної накладної від 16 січня 2017 року №1 підтверджує лише факт транспортування вказаних товарів і не належить до переліку первинних документів, складання яких передбачено договором від 12 квітня 2016 року №140/8/16. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що ГУ ДФС у Чернігівській області обґрунтовано збільшено позивачу суму податкового зобов`язання з ПДВ на суму 2266,67 грн за січень 2017 року та вказано на необхідність реєстрації податкової накладної на вказану суму.
Аналізуючи посилання позивача у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №808/8089/13, від 4 вересня 2018 року у справі №808/1628/17 та від 12 листопада 2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, регламентуються одними й тими ж нормами Податкового кодексу України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації є відмінними. Наведені позивачем цитати із вказаних судових рішень не доводять, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та не компенсують відсутність доказів.
Також, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у справі №300/91/19 (постанова від 22 січня 2020). Водночас, цим рішенням Верховний Суд направив справу на новий розгляд, спір по суті не вирішував та судової практики не формував.
Окрім того, позивач у касаційній скарзі просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2020 року №0003001305 та від 21 лютого 2020 року №0003101305. Разом з тим, вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем після закінчення апеляційного провадження у справі. Згідно з частиною четвертою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України в суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції також не допускається.
Відтак, в силу прямої заборони процесуального закону, за обставин, що склалися, правомірність податкових повідомлень - рішень податкового органу від 20 лютого 2020 року №0003001305 та від 21 лютого 2020 року №0003101305 не може бути предметом касаційного перегляду.
Переглянувши рішення апеляційного суду в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення цим судом фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційний суд повно встановив обставини справи, проаналізував й перевірив усі доводи позивача.
Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені позивачем в суді апеляційної інстанції, і з урахуванням яких цей суд вже надавав правову оцінку встановленим у справі обставинам.
Доводи заявника касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, натомість, такі зводяться виключно до переоцінки встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв`язку з цим, касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська
Повний текст судового рішення виготовлено 4 жовтня 2021 року.
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 29.09.2021 |
Оприлюднено | 06.10.2021 |
Номер документу | 100124157 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Желтобрюх І.Л.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Желтобрюх І.Л.
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Степанюк Анатолій Германович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Степанюк Анатолій Германович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні