ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2654/19 Суддя першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Чернігівській області на проголошене о 12 годині 46 хвилин рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, повний текст якого складено 05 грудня 2019 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення і вимоги, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування:
- податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.06.2019 року № 00008141305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 439563,11 грн;
- податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.06.2019 року № 00008151305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 36639,27 грн;
- податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.06.2019 року № 00008181305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 16567,50 грн;
- податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.06.2019 року № 00008191305 про застосування штрафу за платежем податок на додану вартість у розмірі 6627,00 грн;
- податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.06.2019 року № 00008201305 про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 510,00 грн;
- рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.06.2019 року № 00008171305 від 13.06.2019 про застосування штрафних санкцій за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 19157,00 грн;
- вимоги ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.06.2019 року № Ф-00008161305 про сплату боргу з єдиного внеску у розмірі 95785,44 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року позов задоволено частково - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.06.2019 року №00008141305 в частині віднесення до складу витрат за 2018 рік витрати у розмірі 56 576,39 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки понесені у розмірі 56 576,39 грн. неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, то вони правомірно були включені до складу витрат періоду, в якому вони були здійснені.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що витрати на придбання запчастин та ремонтні роботи вантажного автомобіля, який перебуває у розпорядженні Позивача на праві оренди, не можуть бути включені до складу валових витрат за 2018 рік з огляду на те, що належать до витрат на придбання та утримання засобів подвійного призначення. Крім того, суд вказав на неможливість включення до складу витрат за 2018 рік витрат на придбання газу автомобільного, оскільки його використання у господарській діяльності Позивача матеріалами справи не підтверджено. Також, суд підкреслив, що будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження задекларованих у 2017 та 2018 роках та зафіксованих у книзі обліку витрат на суму 1 598 114,91 грн. та на суму 70 434,98 грн. відповідно Позивачем не було надано, а відтак вони не підтверджені документально. Поряд з викладеним, суд зауважив, що відсутність доказів використання у власній господарській діяльності придбаних Позивачем ноутбуків та газу автомобільного вказує на безпідставність включення відповідних сум до складу податкового кредиту. Крім іншого, суд вказав, що надана до матеріалів справи товарно-транспортна накладна від 16.01.2017 року №1 могла підтверджувати зв`язок з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 з Будівельним управлінням Державного управління справами, однак доказів понесених витрат на придбання палива за даним документом Позивачем не надано.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що включення до складу витрат вартості орендованого майна узгоджується з положеннями ст. 177 ПК України. До того ж підкреслює, що аналогічні витрати 2017 року не були виключені контролюючим органом з витрат за 2017 рік. Підкреслює на неврахування судом, що ФОП ОСОБА_1 не надає послуги перевезення, а лише здійснює доставку виготовлених меблів покупцям, а відтак віднесення витрат на придбання у 2018 році газу автомобільного відповідає ст. 177 ПК України. Щодо помилковості позиції суду першої інстанції про відсутність документально підтверджених витрат у 2017-2018 роках на загальну суму 1 668 549,89 грн. зазначає, що відповідні документи надавалися ГУ ДПС у Чернігівській області до заперечень на акт перевірки, однак безпідставно не були враховані контролюючим органом та судом першої інстанції. Крім того, звертає увагу на безпідставне твердження суду про те, що ТОВ Спецмебліпостач є пов`язаною особою з ФОП ОСОБА_1 .
Крім того, вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду у відповідній частині та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що станом на кінець періоду, що перевірявся, доказів продажу придбаних на суму 56 576,39 грн. товарів для виготовлення меблів, Позивачем не надано, що унеможливлює віднесення такої суми до витрат за 2018 рік.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2020 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду в частині відмови у задоволенні позову - без змін. Свою вимоги обґрунтовує доводами, які збігаються з мотивами суду першої інстанції у відповідній частині.
У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу Відповідача від Позивача не надійшло.
У судовому засіданні представник Позивача та ФОП ОСОБА_1 наполягали на задоволенні вимог апеляційної скарги, заперечуючи проти задоволенні апеляційної скарги Відповідача.
Представник ГУ ДПС у Чернігівській області просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 та задовольнити вимоги власної апеляційної скарги у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у період з 25.04.2019 року по 13.05.2019 року працівниками ГУ ДФС у Чернігівській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77, п. 78.2 ст. 78, ст. 82 ПК України, наказу від 12.04.2019 року №861, направлень на проведення перевірки від 25.04.2019 року №1091 та №1092, а також повідомлення про початок перевірки від 12.04.2019 року №187/25-01-13-04-08 було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.
У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем:
- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України - завищено задекларовані витрати через віднесення до їх складу вартості придбаного товару, але не реалізованого, та не використаного у господарській діяльності, віднесено суми утримання основних засобів подвійного призначення, товарів, від яких не отримано дохід та документально не підтверджені витрат на загальну суму 1 834 003,42 грн., у тому числі за 2017 рік на 1 598 114,91 грн. та за 2018 рік на 235 888,51 грн., а також занижено суму чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1 628 011,46 грн., у тому числі за 2017 рік - 1 598 114,91 грн. та за 2018 рік на 29 896,55 грн., у результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 293 042,07 грн., у тому числі за 2017 рік - 287 660,69 грн., за 2018 рік - 5 381,38 грн.;
- пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України - занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету, в результаті чого донараховано військовий збір на загальну суму 24 420,18 грн., у тому числі за 2017 рік - 23 971,73 грн., за 2018 рік - 448,45 грн.;
- пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування - занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на розмір мінімального страхового внеску, на суму 95 785,44 грн., у тому числі за 2017 рік на 95 785,44 грн.;
- п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України - не нараховані податкові зобов`язання на суму 13 693,00 грн., у результаті чого донараховано податок на додану вартість на загальну суму 13 254,00 грн., у тому числі за червень 2017 року - 2 267,00 грн., за січень 2018 року - 306,00 грн., за березень 2018 року - 1 407,00 грн., за квітень 2018 року - 233,00 грн., за травень 2018 року - 534,00 грн., за червень 2018 року - 512,00 грн., за липень 2018 року - 1 064,00 грн., за серпень 2018 року - 1 309,00 грн., за вересень 2018 року - 1 111,11 грн., за жовтень 2018 року - 2 086,00 грн., за листопад 2018 року - 1 178,00 грн., за грудень 2018 року - 1 247,00 грн.;
- п. 120-1.2 ст. 120-1 та п. 201.10 ст. 201 ПК України - не зареєстровані податкові накладні на загальну суму податкових зобов`язань на суму 13 254,00 грн.;
- п. 176.2 ст. 176 ПК України - подано до ГУ ДФС у Чернігівській області податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за формою 1ДФ за 1-3 квартал 2017 року та за 1-3 квартал 2018 року з недостовірними відомостями.
Результати перевірки зафіксовані в акті від 20.05.2019 року №414/13/НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 27-68), висновки якого за наслідками розгляду заперечень від 30.05.2019 року (т. 1 а.с. 75-77) були залишені без змін, про що ГУ ДФС у Чернігівській області повідомило ФОП ОСОБА_1 . листом від 10.06.2019 року №4724/ФОП/25-01-13-05-12 (т. 1 а.с. 78-83).
На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 13.06.2019 року прийняті:
- податкове повідомлення-рішення форми Р № 00008141305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 439 563,11 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 293 042,07 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 146 521,04 грн. (т. 1 а.с. 20);
- податкове повідомлення-рішення форми Р № 00008151305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 36 639,27 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 24 420,18 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 12 210,09 грн. (т. 1 а.с. 21);
- податкове повідомлення-рішення форми Р № 00008181305 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 16 567,50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 13 254,00 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями 3 313,50 грн. (т. 1 а.с. 22);
- податкове повідомлення-рішення форми Н № 00008191305 про застосування штрафу за платежем податок на додану вартість у розмірі 6 627,00 грн. (т. 1 а.с. 23);
- податкове повідомлення-рішення форми ПС № 00008201305 про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 510,00 грн. (т. 1 а.с. 24);
- рішення № 00008171305 про застосування штрафних санкцій за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 19 157,00 грн.(т. 1 а.с. 25);
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-00008161305 у розмірі 95 785,44 грн. (т. 1 а.с. 26).
За наслідками адміністративного оскарження згаданих актів індивідуальної дії ДФС України рішенням від 22.08.2019 року №40474/6/99-99-11-05-01-25 (т. 1 а.с. 89-97) скаргу ФОП ОСОБА_1 від 24.06.2019 року (т. 1 а.с. 84-88) залишено без змін.
Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №00008141305 стало завищення та документальне непідтвердження Позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних із одержанням доходу, на загальну суму 1 598 114,91 грн. (за 2017 рік) та 235 881,51 грн. (за 2018 рік).
При цьому, судом зазначено, що придбання запчастин та ремонт орендованого вантажного автомобіля на загальну суму 40 886,23 грн. без ПДВ (т. 1 а.с. 144-160) не може відноситися до витрат за 2018 рік, оскільки до включаються до складу валових витрат витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення.
Також, за наслідками аналізу товарно-транспортних накладних; звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт; фіскальних чеків; актів списання; відомостей використання паливно-мастильних матеріалів (т. 1 а.с. 126-143) суд прийшов до висновку про те, що ними не підтверджується використання газу автомобільного на суму 67 990,91 грн. у господарській діяльності фізичної особи-підприємця.
Крім того, судом підкреслено, що матеріали справи не містять документального підтвердження включення до валових витрат за 2017 рік та за 2018 рік витрат на суму 1 598 114,91 грн. та на суму 70 434,98 грн. відповідно. При цьому суд підкреслив, що надані до матеріалів справи платіжні доручення про сплату основним контрагентом Позивача - Будівельним управлінням Державного управління справами коштів (т. 1 а.с. 196-199), не можуть свідчити про отримання ФОП ОСОБА_2 доходу саме у зв`язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, оскільки відсутні будь-які докази їх використання у господарській діяльності.
Водночас, суд зазначив, що відображення у книзі обліку доходів і витрат здійснених у 2018 році витрат з придбання матеріалів для виготовлення меблів у ТОВ Агт плюс , ТОВ Містер браун , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ Чернігівторг , ТК Вена у загальній сумі 56 576,39 грн. відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вказані витрати неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду.
Також, судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №00008141305 стало ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за січень 2017 року в сумі 2 266,67 грн. та за 2018 рік в сумі 11 426,00 грн. з підстав ненадання доказів використання придбаних товарів - холодильнику та газу скрапленого у власній господарській діяльності.
З урахуванням наведених висновків суду першої інстанції, судова колегія, переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції у розрізі доводів та вимог апеляційних скарг, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно пп. пп. 177.4.1, 177.4.4, п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.
Аналіз викладених правових норм дає підстави стверджувати, що положення статті 177 Податкового кодексу України вказують на те, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є безпосередній зв`язок з отриманням доходу.
Отже, фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, відображає у складі доходу виручку у грошовій та негрошовій формі. При цьому, до складу витрат має право включати документально підтверджені витрати господарської діяльності, пов`язані з отриманням такого доходу.
Відповідно до п. 44.2 ст. 42 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
За правилами пункту 6 П(С)БО Витрати 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Згідно п. 7 П(С)БО Витрати 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, право платника податку на витрати виникає в періоді отримання доходу від реалізації таких товарів, робіт, послуг за наявності підтвердження понесених витрат первинними документами, що складаються відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та внаслідок зменшення власного капіталу, тобто зменшення активів або збільшенням зобов`язань. А витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Аналогічна позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 05.06.2018 року у справі №816/1601/17 та від 27.11.2018 року у справі №813/1910/16.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що матеріалами справи підтверджується придбання ФОП ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей у 2017 році на суму 1 466 810,56 грн. без ПДВ (т. 1 а.с. 161-176, 178-182, т. 2 а.с. 62-64) та у 2018 році на суму 63 520,00 грн. без ПДВ (т. 1 а.с. 177). Разом з тим, жодних належних і допустимих доказів використання у власній господарській діяльності вказаних товарно-матеріальних цінностей протягом 2017-2018 років матеріали справи не містять, що, з огляду на вищевикладене, унеможливлює включення їх до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, адже безпосередній зв`язок з отриманням доходу відсутній. Надана Позивачем до матеріалів справи копія договору від 12.04.2016 року №140/8/16, укладеного з Будівельним управлінням Державного управління справами (т. 1 а.с. 183-186), а також додатку до нього (т. 1 а.с. 187-192), не підтверджує використання придбаних у 2017-2018 роках товарів у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 з огляду на неподання останнім будь-яких документів первинного бухгалтерського обліку.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість віднесення Позивачем до валових витрат - за 2017 рік витрат на суму 1 598 114,91 грн. та за 2018 рік витрат на суму 70 434,98 грн., оскільки, поряд з викладеним, сума витрат у розмірі 131 304,35 грн. (за 2017 рік) та 6 914,98 грн. (за 2018 рік).
Крім іншого, у розрізі вже неодноразово згаданого вище правового регулювання не можуть бути віднесені до складу валових витрат для визначення об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2018 рік витрати на придбання матеріалів для меблів на суму 56 576,39 грн., оскільки будь-яких належних і допустимих доказів їх понесення ФОП ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано, що не було враховано судом першої інстанції.
Що стосується можливості віднесення до складу валових витрат, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, витрат на ремонт та обслуговування орендованого автомобіля в сумі 40 886,23 грн. без ПДВ, а також витрат на придбання газу автомобільного у розмірі 67 990,91 грн. без ПДВ, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Матеріали справи свідчать, що між ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_1 01.11.2016 року та 01.11.2017 року були укладені договори оренди автомобіля №1 (т. 1 а.с. 123-124) та №2 (т. 2 а.с. 53-54), а саме - автомобіля марки ГАЗ 330202-01. Строки оренди вказаного транспортного засобу - з 01.01.2017 року по 31.10.2017 року та з 01.11.2017 року по 31.10.2018 року. При цьому, за твердженням Позивача, даний транспортний засіб використовувався ним для доставки виготовлених меблів покупцям, а тому придбання газу автомобільного, а також ремонт і обслуговування даного транспортного засобу належить до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 .
Як було зазначено вище, в силу пп. пп. 177.4.1, 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, витрати, до складу яких включається вартість палива й енергії, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться, зокрема, витрати на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Разом з тим, аналіз змісту наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних та відомостей використання паливно-мастильних матеріалів (т. 1 а.с. 129-130, 133-134, 141-143) свідчить, що транспортний засіб ГАЗ 330202-01 використовувався ФОП ОСОБА_6 з метою перевезення вантажів на замовлення, зокрема, ФОП ОСОБА_4 і ТОВ Спецмеблепостач . Викладене, з огляду на твердження Позивача про те, що останнім у періоді, що перевірявся, не надавалися послуги перевезення, свідчить, що витрати на придбання газу автомобільного на суму 67 990,91 грн. не можуть бути включені до валових витрат за 2018 рік. З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції відхиляє доводи ФОП ОСОБА_1 про можливість включення до складу валових витрат витрат на ремонт та обслуговування згаданого автомобіля на суму 40 886,23 грн. без ПДВ, оскільки належних і допустимих доказів використання даного транспортного засобу у господарській діяльності фізичної особи-підприємця матеріали справи не містять.
Таким чином, донарахування грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18% згідно п. 167.1 ст. 167 ПК України на суму 287 660,69 грн. за 2017 рік та на суму 5 381,38 грн. за 2017 рік здійснено контролюючим органом у межах правового поля, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2019 року №00008141305.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що предметом оскарження є також податкове повідомлення рішення №00008201305, яким за порушення ФОП ОСОБА_7 п. 176.2 ст. 176 ПК України, що виявилося у поданні податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за формою 1ДФ за 1-3 квартал 2017 року та за 1-3 квартал 2018 року з недостовірними відомостями, застосовано до Позивача штраф у розмірі 510,00 грн. згідно п. 119.2 ст. 119 ПК України.
Обґрунтовуючи дане порушення, контролюючим органом в акті перевірки зазначено, що сума виплаченого ОСОБА_5 доходу у звітності форми 1 ДФ повинна була бути відображена із ознакою доходу 106 , а не 102 , що вказує на недостовірність поданих ФОП ОСОБА_1 відомостей.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що відповідно до п. 3.2 розд. ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року № 4, у графі 3а Сума нарахованого доходу відображається (за звітний квартал) дохід, який нарахований фізичній особі відповідно до ознаки доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього Порядку.
Згідно додатку до вказаного порядку Довідник ознаки доходів до доходу з ознакою 102 належать суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору, крім доходів, зазначених в абзаці третьому пункту 4 підрозділу 1 розділу ХХ Кодексу (підпункт 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Кодексу). Натомість, під ознакою доходу 106 розуміється дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 розділу IV Кодексу (підпункт 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Кодексу).
Положення п. 170.1 ст. 170 ПК України регулюють питання оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). При цьому порядку оподаткування доходу від здавання в оренду транспортних засобів наведена норма не містить.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що визначення ФОП ОСОБА_1 у звітностях форми 1ДФ ознаки доходу ОСОБА_5 102 відповідало вимогам Порядку №4, адже ознака доходу 106 до доходу від здавання в оренду транспортного засобу застосована бути не може.
Викладене, у свою чергу, свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00008201305 з огляду на відсутність у діях Позивача складу правопорушення, передбаченого п. 119.2 ст. 119 ПК України в частині подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку.
Також, судом першої інстанції було залишено поза увагою факт оскарження ФОП ОСОБА_7 податкового повідомлення-рішення №00008151305 щодо збільшення грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 23 971,73 грн. за 2017 рік та 448,45 грн. за 2018 рік, у зв`язку з чим судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Згідно пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Приписи п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
За правилами п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
У пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу закріплено, що загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Отже, як вже було зазначено вище, згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Тобто, розмір військового збору обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого від господарської діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.
Зважаючи, що, як вбачається зі змісту акту перевірки 20.05.2019 року №414/13/НОМЕР_1, підставою для донарахування зобов`язань зі сплати військового збору було заниження ФОП ОСОБА_1 чистого доходу за 2017-2018 роки, а обґрунтованість такого висновку ГУ ДПС у Чернігівській області була встановлена раніше, судова колегія погоджується з висновками контролюючого про наявність у Відповідача правових підстав для збільшення Позивачу грошового зобов`язання зі сплати військового збору на загальну суму 24 420,18 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12 210,09 грн. З огляду на викладене податкове повідомлення-рішення від 13.06.2019 року №00008151305 скасуванню не підлягає.
Надаючи оцінку висновкам контролюючого органу про донарахування платнику податків належної до сплати суми єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік на суму 95 785,44 грн. та застосування до останнього штрафних санкцій на суму 19 157,09 грн., що не оцінювалося судом першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За правилами ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Абзацом 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
З наведеного випливає, що розмір єдиного внеску обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого від господарської діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.
За донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску (п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону).
Згідно п. 14 ст. 25 Закону про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Враховуючи, що Позивачем порушено вимоги п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 8 Закону, що виразилось у не донарахуванні та не сплаті єдиного внеску за 2017 рік на загальну суму 95 785,44 грн. у зв`язку із заниженням оподаткованого доходу, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що Відповідачем на підставі п. 3 ч. 11 та ч. 14 ст. 25 Закону правомірно винесено рішення від 13.06.2019 року №00008171305.
Частиною 4 статті 25 Закону передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до ч. 4 розд. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера Ю (вимога до юридичної особи) або Ф (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера У (узгоджена вимога).
В третій частині літера У (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження; вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Отже, Відповідач, встановивши за результатами перевірки факт заниження Позивачем сплати єдиного внеску за 2017 рік на загальну суму 95 785,44 грн., правомірно виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2019 року №Ф-00008161305, яка, відповідно, не підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку висновкам Чернігівського окружного адміністративного суду щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 13.06.2019 року №00008181305, 00008191305, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
У пунктах 198.1, 198.2, 198.5, 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Згідно абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Положеннями абз. 2 п. 120-1.2 ст. 120-1 ПК України передбачено, що відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні - рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.
Системний аналіз неведених правових норм дає підстави для висновку, що використання платником податків певних активів поза межами його господарської діяльності зумовлює виникнення в нього зобов`язання скласти та зареєструвати відповідну податкову накладну і обчислити за нею його податкові зобов`язання. У свою чергу, використання активів безпосередньо у господарській діяльності платника виникнення таких зобов`язань не тягне.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 620/3739/18.
Як було встановлено раніше, доказів використання у власній господарській діяльності придбаного протягом 2018 року газу автомобільного матеріали справи не містять, у зв`язку з чим контролюючий орган прийшов до правильного висновку про виникнення у ФОП ОСОБА_1 податкового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 10 833,50 грн. та, відповідно, обов`язку з реєстрації податкових накладних на вказану суму.
Щодо донарахування податкових зобов`язань з ПДВ за січень 2017 року на суму 2 266,67 грн. щодо придбання 2 ноутбуків Acer Extensa EX2519-C9SF (NX.EFAEU.034) та за жовтень 2018 року на суму 592,50 грн. щодо придбання холодильника ELENBERG MR 83-O, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Матеріалами справи не підтверджується факт передачі 2 ноутбуків Acer Extensa EX2519-C9SF (NX.EFAEU.034) Будівельному управлінню Державного управління справами, оскільки надана ФОП ОСОБА_1 копія товарно-транспортної накладної від 16.01.2017 року №1 (т. 1 а.с. 193) підтверджує лише факт транспортування вказаних товарів і не належить до переліку первинних документів, складання яких передбачено договором від 12.04.2016 року №140/8/16. Відтак, ГУ ДФС у Чернігівській області обґрунтовано збільшено ФОП ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 2 266,67 грн. за січень 2017 року та вказано на необхідність реєстрації податкової накладної на вказану суму.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що холодильник ELENBERG MR 83-O, вартістю 2 962,50 грн., був введений в експлуатацію ФОП ОСОБА_1 в якості малоцінного необорного матеріального активу на підставі наказу від 05.10.2018 року №5 (т. 1 а.с. 200), що також підтверджується актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 05.10.2018 року (т. 1 а.с. 201), що, у свою чергу, свідчить про безпідставність збільшення грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2018 року на суму 592,50 грн.
Судовою колегією враховується, що відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Зі змісту податкового повідомлення-рішення від 13.06.2019 року №00008181305 (т. 1 а.с. 22) вбачається, що контролюючим органом до платника податків застосовано такий розмір штрафної (фінансової) санкції - 25%.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині визначеної суми податкового зобов`язання у розмірі 592,50 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 148,13 грн. (592,50 х 25%)
Крім того, з урахуванням положень п. 120-1.2 ст. 120-1 ПК України підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 13.06.2019 року №00008191305 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 296,25 грн. (592,50 х 50%).
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00008201305 повністю, №00008181305 та №00008191305 в частині, у зв`язку з недоведенням контролюючим органом порушень Позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність прийняття інших оскаржуваних індивідуальних актів, частина з яких не була предметом оцінки суду першої інстанції, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Чернігівського окружного адміністративного суду про часткову обґрунтованість позовних вимог в частині необхідності скасування податкового повідомлення-рішення №00008141305, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, а рішення суду - скасувати.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДПС у Чернігівській області на користь ФОП ОСОБА_7 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, в сумі 38,43 грн., сплачених згідно платіжного доручення від 04.09.2019 року №113 та платіжного доручення від 18.12.2019 року №193 пропорційно до задоволених позовних вимог (0,25%).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.
Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що обов`язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що представником ФОП ОСОБА_1 року до початку судових дебатів було подано клопотання щодо вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення (т. 2 а.с. 1).
У доданій до клопотання податковій угоді №1 від 27.08.2019 року до договору про надання правничої допомоги №1 від 19.06.2019 року (т. 2 а.с. 23) містяться детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), який відображений й в акті від 08.10.2018 року №1 (т. 2 а.с. 4-5), підписаному сторонами договору. При цьому, згідно наявних у матеріалах справи квитанцій від 27.08.2019 року №733103 та від 08.10.2019 року №733104 вбачається, що оплату за договором про надання правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн. було проведено ФОП ОСОБА_7 у повному обсязі (т. 2 а.с. 7).
Судова колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір понесених ФОП ОСОБА_7 витрат в сумі 10 000,00 грн. підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом і помічником адвоката робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги положення вже згаданої вище ч. 4 ст. 139 КАС України, судова колегія приходить до висновку, що стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернігівській області на користь ФОП ОСОБА_7 підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 25,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 134, 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Чернігівській області - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Чернігівській області податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року №00008201305.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Чернігівській області податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року №00008181305 в частині збільшення суми податкового зобов`язання на 592 гривні 50 копійок та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 148 гривень 13 копійок.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДФС у Чернігівській області податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2019 року №00008191305 в частині застосування штрафних санкцій на суму 296 гривень 25 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11, код ЄДРПОУ 43143966) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 38 (тридцять вісім) гривень 43 копійки, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 (двадцять п`ять) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено 05 лютого 2020 року.
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.02.2020 |
Оприлюднено | 06.02.2020 |
Номер документу | 87387183 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Желтобрюх І.Л.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Желтобрюх І.Л.
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Степанюк Анатолій Германович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Степанюк Анатолій Германович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні