Постанова

від 30.09.2021 по справі 708/85/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1422/21Головуючий по 1 інстанції Справа №708/85/21 Категорія: 307010000 Попельнюх А. О. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б., за участю секретаряЧуйко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в :

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . За життя батько склав заповіт від 16 червня 2000 року, відповідно до якого житловий будинок з господарськими будівлями та інше належне йому майно в рівних долях заповів ОСОБА_1 та сестрі позивача ОСОБА_2 .

Належне померлому майно оформлено на обох спадкоємців в рівних частках та 19 серпня 2011 року спадкоємцям видані відповідні свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зокрема по Ѕ частині земельної ділянки (кадастровий номер 7125483000:01:000:0276) площею 1,95 га, що розташована на території Матвіївської сільської ради, зареєстровано право власності.

У липні 2020 року позивачеві стало відомо, що покійний батько залишив ще один заповіт від 20 червня 2000 року, відповідно до якого заповів позивачеві одноособово належну йому земельну частку (пай), згідно сертифікату серії ЧР № 0116655, виданого Чигиринською райдержадміністрацією 18 жовтня 1996 року в розмірі 3,09 га кадастрових гектарів. Натомість, замість сертифікату про право власності на земельну частку (пай) ОСОБА_3 отримав державний акт про право власності на землю серії ЯБ № 177593 на земельну ділянку площею 1,95 га.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 грудня 2020 року встановлено факт належності померлому ОСОБА_3 правовстановлюючого документа - державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ № 177593 та заповіту, посвідченого 20 червня 2000 року виконавчим комітетом Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

Проте, оскільки право власності на іншу Ѕ частину належної померлому земельної ділянки, загальною площею 1,95 га, оформлено на відповідача ОСОБА_2 , що суперечить заповіту від 20 червня 2000 року, звернувся до суду із вказаним позовом.

На підставі вищевикладеного, після уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 серпня 2011 року в частині успадкування ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 7125483000:01:000:0276, площею 1,95 га, що розташована на території Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області;

- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом від 20 червня 2000 року після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 7125483000:01:000:0276, площею 1,95 га, що розташована на території Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що складаючи заповіт від 16 червня 2000 року ОСОБА_3 визначив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спадкоємцями належного заповідачу будинку з усіма надвірними спорудами і всього належного йому майна в рівних частках. 20 червня 2000 року ОСОБА_3 змінив свій попередній заповіт в частині належного йому майнового права - права на земельну частку (пай) розміром 3,09 умовних кадастрових гектар, яке заповів синові ОСОБА_1 .

Суд зазначив, що після набуття спадкодавцем у 2004 році права власності на земельну ділянку площею 1,95 га (кадастровий номер 7125483000:01:000:0276) фактично заповіт від 20 червня 2000 року втратив свою актуальність, оскільки виражав волю ОСОБА_3 щодо майнового права, яке йому вже не належало. Натомість заповіт, складений ним 16 червня 2000 року, передбачав порядок спадкування щодо всього належного ОСОБА_3 на день смерті майна. Отже оформлення нотаріусом спадкових прав на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідало вимогам чинного законодавства та волі померлого.

Місцевий суд виходив із того, що заповіт від 20 червня 2000 року стосувався порядку спадкування майнових прав померлого ОСОБА_3 , які станом на день відкриття спадщини йому не належали, відповідно такі майнові права (право на земельну частку (пай)), не ввійшли до спадкової маси. Визнання відповідачкою позову суд оцінив критично, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону, тому з урахуванням наявних доказів та фактичних обставин справи не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку саме на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0116655. Спадкодавець зазначив у заповіті від 20 червня 2000 року, що заповідає земельну частку (пай), оскільки вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, на яку він в подальшому отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Тому, висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Скаржник зазначає, що зі змісту заповітів від 16 червня 2000 року та від 20 червня 2000 року вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення. Батько у заповіті від 20 червня 2000 року визначив, що земельна ділянка, отримана ним в результаті розпаювання, якій він дав найменування земельна частка/пай/ , переходить позивачу (його сину).

Отже, шляхом складення заповіту 20 червня 2000 року спадкодавець ОСОБА_3 реалізував свій намір заповісти земельну ділянку, площею 1,95 га саме ОСОБА_4 . Воля заповідача була спрямована на передання за заповітом позивачу земельної ділянки (паю) у вигляді відповідної земельної ділянки.

Крім того, ОСОБА_1 серед інших доводів апеляційної скаги вказує на порушення місцевим судом норм процесуального права через незастосування районним судом до спірних правовідносин висновків ВС, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 із подібними правовідносинами.

Апелянт також вважає, що визнання відповідачем позову не суперечило закону та не порушувало прав, свобод чи інтересів будь-яких осіб, тому суд неправомірно відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, що спричинило ухвалення неправильного по суті рішення.

На підставі цих доводів ОСОБА_1 наполягає на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права, порушенні норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам спраи, що потягло за собою ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення. Просить рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

19 липня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідачки ОСОБА_2 , в якому остання погоджується з доводами апеляційної скарги, заперечень проти апеляції немає та вважає, що є всі законні підстави для задоволення позову її брата, позивача у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну длянку серія ЯБ № 177593 від 28 грудня 2004 року ОСОБА_3 був власником земельної дялнки площею 1,95 га, розташованої на території Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області кадастровий номер 7125483000-01-000-0276 (а.с. 68)

Крім того, згідно зі Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена КСП серії ЧЕ-ІІ № 030964 від 17 грудня 2002 року ОСОБА_3 мав право на пайовий фонд майна КСП СТОВ Матвіївське с. Матвіївка, Чигиринського району, Черкаської області (а.с. 72, зв.).

Відповідно до заповіту, складеного 16 червня 2000 року ОСОБА_3 та посвідченим секретарем виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, зареєстровано в реєстрі за № 75, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив заповідальне розпорядження наступного змісту: належний йому житловий будинок з усіма надвірними спорудами і все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповідав ОСОБА_5 і ОСОБА_1 в рівних долях. (а.с. 67)

Згідно із заповітом, який було посвідчено 20 червня 2000 року секретарем виконавчого комітетом Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, зареєстровано в реєстрі за № 79, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив заповідальне розпорядження, відповідно до якого належну йому земельну ділянку (пай), згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0116655, виданого Чигиринською райдержадміністрацією від 18 жовтня 1996 року № 268, розміром 3,09 га на суму десть тисяч сімдесят дві гривні завідав своєму синові ОСОБА_1 , який проживає в м. Кременчук. (а.с. 66)

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 грудня 2020 року встановлено факт належності померлому ОСОБА_3 правовстановлюючого документа - державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ № 177593 та заповіту, посвідченого 20 червня 2000 року виконавчим комітетом Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області ( а.с. 25).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 60 зв.).

Із заявами про прийняття спадщини після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся позивач ОСОБА_1 (а.с. 54 зв.), та 03 липня 2009 року ОСОБА_5 (а.с. 56 зв.)

Будь-які інші спадкоємці померлого до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини або відмову від її прийняття станом на час оформлення свідоцтв не зверталися.

19 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на Ѕ частини земельної ділянки, кадастровий номер 7125483000:01:000:0276, площею 1,95 га, що розташована на території Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області. (а.с. 78)

19 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на Ѕ частини права на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства СТОВ Матвіївське с. Матвіївка Чигиринського району Черкаськолї області. (а.с. 80)

Того ж дня свідоцтва про право на свою частку спадкового майна отримала ОСОБА_5 .

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 грудня 2020 року встановлено факт належності померлому ОСОБА_3 правовстановлюючого документа - державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ № 177593 та заповіту, посвідченого 20 червня 2000 року виконавчим комітетом Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області. (а.с. 25)

Положеннями ст. 534 ЦК Українсткої РСР 1963 року визначено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до змісту ст. 544 ЦК вказаного Кодексу заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

Відповідно до ч. 4 Перехідних положеннь ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частині другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх конкуренція , оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було укладено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Зі змісту заповіту від 16 червня 2000 року вбачається, що ОСОБА_3 зробив особисте розпорядження стосовно всього свого майна у рівних частках на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Далі, складаючи новий заповіт 20 червня 2020 року спадкодавець виокремив зі всієї маси спадкового майна земельну частку (пай), що належала йому згідно сертифікату ЧР № 0116655, виданого Чигиринською райдержадміністьрацією від 18 жовтня 1996 року № 268, розміром 3,09 га та заповів її своєму сину ОСОБА_1 .

Слід зауважити, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК України в редакції від 31 березня 2006 року).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину (стаття 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (стаття 3 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (стаття 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

За вимогами пункту 9 розділу Х Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 07 липня 2011року № 3613-VI Про Державний земельний кадастр до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

За матеріалами справи встановлено, що 28 грудня 2004 року на ім`я ОСОБА_3 виданий державний акт ЯБ № 177593 на право власності на земельну ділянку площею 1,95 га, розташованої на території Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області кадастровий номер 7125483000-01-000-0276.

Таким чином, на дату відкриття спадщини, право ОСОБА_3 на частку (пай), підтверджене сертифікатом, що було предметом спадкування у заповіті від 20 червня 2020 року, було припинене.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах: від 02 жовтня 2019 року у справі № 539/1594/17, від 21 січня 2020 року у справі № 326/1573/18, від 24 липня 2020 року у справі № 175/5011/16.

Зі змісту заповіту ОСОБА_3 від 20 червня 2020 року чітко вбачається, що об`єктом спадкування є земельна частка (пай) згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай), що в розумінні положень земельного законодавства, чинного на момент укладення заповіту, є правовстановлюючим документом на реалізацію його володільцем права вимоги на відведення земельної частки в натурі.

На дату набуття спадкодавцем у власність земельної ділянки площею 1,95 га, розташованої на території Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області кадастровий номер 7125483000-01-000-0276, право ОСОБА_3 на земельну частку (пай) за сертифікатом ЧР № 0116655 було припинено, тому не могло бути об`єктом спадкування за заповітом, оскільки спадкодавець набув статус власника іншого майна (конкретної земельної ділянки) та його воля щодо такої земельної ділянки у заповітах не висловлена, до заповітів не були внесені зміни щодо такого спадкового майна та не складено нового заповіту на користь позивача щодо спірної земельної ділянки.

Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що земельна ділянка площею 1,95 га, розташована на території Матвіївської сільської ради Чигиринського району Черкаської області кадастровий номер 7125483000-01-000-0276 є об`єктом спадкування саме за заповітом від 16 червня 2000 року. Тому відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого нотаріусом на підставі заповіту ОСОБА_3 на ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Вказівка апелянта на помилкове посилання районного суду на висновки ВС, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 369/3186/17 колегією суддів відхилляються, оскільки позиція Верховного Суду щодо застосування ст. 1254 ЦК України в частині складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси порівняно з попереднім та визначено спадкоємця тільки щодо частини спадщини, вірно врахована судом в ході ухвалення рішення.

Доводи апелянта в частині порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства через неприйняття визнання позову відповідачкою є необгрунтованими з огляду на наступне.

Так, згідно із заявою ОСОБА_5 від 23 березня 2021 року, відповідачка просила розглядати справу без її участі та вказала на визнання нею позову ОСОБА_4 в повному обсязі. (а.с. 51).

Аналогічну за змістом заяву відповідачка скерувала до суду 27 квітня 2021 року після уточнення позивачем позовних вимог. (а.с. 100)

Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, що в даному випадку відсутнє.

В даному випадку, районним судом вірно вказано про відмову у прийнятті визнання позову відповідачкою ОСОБА_5 , оскільки таке визнання суперечить встановленим вище обставина справи та не відповідає змісту заповіту ОСОБА_3 від 16 червня 2000 року та ст. 1236 ЦК України.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2021 року.

Судді