Постанова

від 07.09.2021 по справі 910/9190/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2021 р. Справа№ 910/9190/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

Секретар судового засідання: Вага В.В.

За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 07.09.2021

Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20 (суддя Джарти В.В., повний текст складено 16.04.2021, м. Київ)

за позовом Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), м. Київ

до: 1) Національної академії наук України, м. Київ,

2) Державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторії Миколаївни, м. Київ,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ", м. Київ,

4)Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроінж-Буд", м. Київ,

про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права державної власності,

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної академії наук України (надалі - відповідач-1), Державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторії Миколаївни (надалі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" (надалі - відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроінж-Буд" (надалі - відповідач-4), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.09.2019 №48874934 на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:123:0005, площею 14, 1788 га, що знаходиться за адресою вул. Академіка Заболотного, 152 у Голосіївському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923336080000 за відповідачем-1;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.10.2019 №48952936 на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:123:0005, площею 14, 1788 га, що знаходиться за адресою вул. Академіка Заболотного, 152 у Голосіївському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923336080000 за відповідачами 3 та 4.

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначає, що саме КМДА у межах своєї території передає земельні ділянки з земель державної власності, а відтак НАН України не мала права звертатися з заявами про державну реєстрацію права на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20 у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог місцевий господарський суд встановив, що позивач не є власником спірної земельної ділянки, тому прийшов до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність його (позивача) порушеного права та охоронюваного законом інтересу оспорюваними в справі рішеннями державного реєстратора про реєстрацію права державної власності на спірну земельну ділянку за НАН України та в подальшому реєстрацію права забудови за суперфіціаріями Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідроінж-Буд".

Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що згідно із положеннями Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" усі повноваження власника (тобто держави) щодо управління та розпорядженням земельними ділянками, які перебувають у постійному користування у НАН України та/або у підпорядкованих їй організації, установ, підприємств надано саме НАН України, то в даному випадку виключна компетенція Київської міської державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності на території міста Києва на спірну земельну ділянку не розповсюджується.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (далі - скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема- ст. 17, 84, 102-1, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст.ст. 215, 216, 228, 413 Цивільного кодексу України, ст. 24, 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухомемайно , а також порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме: ст.ст. 73, 76, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державно власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право розпорядження земельними ділянками державної власності відповідно до статті 15, 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , що прямо кореспондується з пунктом а статті 17 Земельного кодексу України, належить виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що право власності або право користування земельною ділянкою державної форми власності виникає лише за наявності відповідного рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Враховуючи вище наведені норми законодавства, скаржник вважає, що Національною академією наук України порушено норми чинного законодавства та порядок отримання земельної ділянки державної власності у користування.

На переконання заявника апеляційної скарги, укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови (суперфіцій) здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

Скаржник зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Однак, Національна академія наук України враховуючи вищезазначені норми законодавства не є власником вказаної земельної ділянки, у зв`язку з чим не мала права укладати договори про встановлення права користування Земельною ділянкою (кадастровий номер:8000000000:79:122:0005) для забудови (суперфіцію) з Товариством з обмеженою відповідальністю Інтербуд ТМ та Товариством з обмеженою відповідальністю Гідроінж-Буд .

Скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом не було враховано положення пункту 5 розділу II прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності відповідно до якого державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зазначає, що положеннями ст.ст. 122 Земельного кодексу України визначено органи державної влади та місцевого самоврядування, у яких є повноваження щодо розпорядження земельних ділянок державної власності. Зокрема, Київська міська державна адміністрація у межах своєї територій передає земельні ділянки із земель державної власності.

При цьому, як вказує заявник апеляційної скарги Національна академія наук України не входить в перелік органів, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим не мав права звертатися з відповідною заявою щодо реєстрації права на земельну ділянку державної власності, і, відповідно, державний реєстратор, на підставі пунктів 2 та З частини першої статті 24 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно зобов`язаний був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідачами 3,4 не було надано до матеріалів справи не надано рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.07.1958 №1283, яким було виділено у постійне користування Інституту ботаніки АН УРСР, відповідно до якого вказана земельна ділянка виділяється під будівництво і обслуговування багатоквартирного будинку із об`єктами торгово -розважальної та ринкової інфраструктури.

Однак, як зазначає, заявник апеляційної скарги, жодних підтверджуючих документів щодо передання у власність чи користування відповідачу -1 вказаної земельної ділянки не надано.

Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не встановлено той факт, що Інститут ботаніки АН УРСР є також відокремленою юридичною особою.

На переконання скаржника, навіть якщо рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.07.1958 №1283, яким було виділено у постійне користування Інституту ботаніки АН УРСР, то останнє ніяким чином не стосується відповідача -1, який не є його правонаступником.

Також скаржник в апеляційній скарзі просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

10.06.2021 від відповідача-3 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20- без змін.

Відповідач -3 у відзиві на апеляційну скаргу позивача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

10.06.2021 від відповідача - 4 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9194/20- без змін.

Відповідач -4 у відзиві на апеляційну скаргу позивача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

15.06.2021 від відповідача-1 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20- без змін.

Відповідач -1 у відзиві на апеляційну позивача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача-2 до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач - 2 не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що відповідач- 2 у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подав відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем -2 відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у справі № 910/9190/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 задоволено клопотання Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/9190/20; відкрито апеляційне провадження у справі №910/9190/20; розгляд апеляційної скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20 призначено на 15.06.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 розгляд справи відкладено на 13.07.2021.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. яка входить до складу колегії суддів у відпустці розгляд справи 13.07.2021 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 розгляд апеляційної скарги призначено на 07.09.2021.

Явка представників сторін

У судове засідання 07.09.2021 з`явився скаржник, представники відповідачів 1, 3, 4

Відповідач-2 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від відповідача -2 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що відповідач - 2 належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від відповідача - 2 клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача-2.

Позиція представників сторін у справі

Скаржник у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених у ній та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/9190/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача -1 доводи апеляційної скарги заперечував з підстав викладених, у відзивах на неї та просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/9190/20 - без змін.

У судовому засіданні представник відповідача -3 доводи апеляційної скарги заперечував з підстав викладених, у відзиві на неї та просив апеляційну скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20- без змін.

Представник відповідача -4 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував з підстав викладених, у відзиві на неї та просив апеляційну скарги Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20- без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі рішення від 29.07.1958 № 1283 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих Інституту ботаніки АНУРСР (база) видано акт на право користування землею від 03.01.1967, за яким відведено в постійне користування земельну ділянку площею 31,20 га по вул. Заболотного, 148, 152 (за нинішньою назвою) під будівництво інституту та житлового будинку.

19.02.2016 між відповідачем -1 та відповідачем -3 укладено договір №10/1, предметом якого є будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями на земельній ділянці по вул. Академіка Заболотного, 152 у Голосіївському районі м. Київ.

У відповідності до п. 1.2 вищезазначеного договору відповідач -1 зобов`язується надати на час будівництва Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" земельну ділянку, необхідну дозвільну документацію на її забудову, здати разом з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" об`єкт в експлуатацію, передати ТОВ "Інтербуд ТМ" функції замовника будівництва, в тому числі але не виключно: отримання дозвільної, виготовлення проектної та виконавчо-технічної документації, будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію, оформлення усіх необхідних для цього документів.

У п. 1.3. договору визначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" зобов`язується за рахунок власних та залучених коштів, власними та/або залученими силами і засобами забезпечити оформлення документації на земельну ділянку, розробку, погодження та експертизу (у разі необхідності) у встановленому порядку проектної документації на будівництво об`єкта; отримати дозвільну та виконавчо-технічну документацію на будівництво об`єкта, здійснити будівництво об`єкта та здати об`єкт в експлуатацію у визначені Договором порядку і строки

У свою чергу, відповідач зобов`язаний сприяти відповідачу -3 у виконанні робіт по об`єкту, надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" земельну ділянку на період будівництва, передати дозвільну та іншу документацію на право її забудови, передати функції замовника будівництва об`єкта.

17.09.2019 Національна академія наук України зверталася до суб`єктів державної реєстрації з листом № 16/607-М щодо реєстрації відповідно до норм законодавства України в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Київ, Голосіївський р-н, вул. А. Заболотного, 152, кадастровий номер 8000000000:79:122:0005, загальною площею 14,1788 га.

26.09.2019 державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Поліщук В.М. прийнято рішення № 48874934 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 1000000000:79:122:0005 площею 14,1788 га, що знаходиться за адресою: вул. Академіка Заболотного, 152 у Голосіївському районі м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923336080000 за НАН України.

З метою реалізації договору №10/1 від 19.02.2016 між Національною академією наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідроінж-Буд" укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 27.09.2019 (надалі - Договір суперфіцію), відповідно до п.1.1. якого суперфіцію суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, 152 кадастровий номер 8000000000:79:122:0005, цільове призначення: Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово- розважальної та ринкової інфраструктури, площею - 7,7 га., що є частиною від загальної площі 14,1788 га, що належить суперфіціару (далі - Земельна ділянка), для реалізації суперфіціарієм свого права на забудову.

Земельна ділянка не вилучається у суперфіціара, а суперфіціарій отримує лише право на користування нею для будівництва, експлуатації та обслуговування Об`єктів нерухомості. Площа та межі Земельної ділянки залишаються без змін ( п. 1.3. Договору суперфіцію).

У зв`язку з цим, 01.10.2019 державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Поліщук В.М. прийнято рішення №48952936 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 1000000000:79:122:0005 площею 14,1788 га, що знаходиться за адресою: вул. Академіка Заболотного, 152 у Голосіївському районі м. Київ, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1923336080000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідроінж-Буд".

18.11.2019 наказом № 1468 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва - нового будівництва по вул. А. Заболотного, 152, у Голосіївському р-ні, кадастровий номер 8000000000:79:122:0005, землекористувачем якої виступає НАН України.

Звернувшись з даним позовом до суду, Виконавчий орган КМР (КМДА) просив визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 1000000000:79:122:0005 за Національною академією наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідроінж-Буд", оскільки позивач вважає, що саме КМДА у межах своєї території передає земельні ділянки з земель державної власності, а відтак Національна академія наук України не мала права звертатися з заявами про державну реєстрацію права на спірну земельну ділянку.

В свою чергу Національна академія наук України проти задоволення позову заперечував, зазначивши про те, що спірна земельна ділянка передана йому в постійне користування ще в 1967 році, що виключає виключну компетенцію позивача на розпорядження такою земельною ділянкою. Поряд із цим, за положеннями чинного законодавства право на управління та розпорядження наявним у користуванні відповідача-1 нерухомим майном належить саме відповідачу-1.

Заперечуючи проти позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" у відзиві на позовну заяву вказувало, що спірна земельна ділянка належить відповідачу-1 на праві постійного користування, у зв`язку з чим останній має всі права щодо розпорядження нею. У той же час, позивачем не пред`явлено жодних позовних вимог до відповідача-3 та не зазначено, яким чином відповідач-3 порушив права позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач-4 зазначив, що прийняття ним у строкове користування спірної земельної ділянки здійснено на підставі укладеного з відповідачем-1 договору, який наразі є чинним. Одночасно, виходячи з норм чинного законодавства, відповідач-1 має право використовувати належне йому майно - земельну ділянку, для участі в цивільних відносинах, а відтак у позивача відсутні повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками ( ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України).

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.

Наведена норма узгоджується з пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Якщо право постійного користування виникло в суб`єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим Земельним кодексом України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

Згідно з розділом VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що акт від 03.01.1967 на право постійного користування землею, виданий виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих для Інституту НАН України, є належною підставою для реєстрації права постійного користування землею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Місцевим господарським судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:123:0005 у відповідності до чинного на той час законодавства передана у постійне користування Інституту ботаніки Національної академії наук України під будівництво інституту та житлового будинку.

Так, положеннями ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону об`єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до суб`єктів управління об`єктами державної власності відноситься, серед інших, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-11, 14, 15, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" визначено, що Національна академія наук України (надалі - НАН України та/або Національна академія), здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Одночасно суд апеляційної інстанції зауважує, що частиною 2 статті 7 "Прикінцеві положення" Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти, введені в дію до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово - господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

Стаття 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" встановлює, що Національна академія наук України: виступає орендодавцем цілісних , майнових комплексів та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове користування Національній академії наук України; надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій; надає дозвіл на продаж майна організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України; здійснює інші повноваження з управління, передбачені законодавством України, щодо об`єктів державної власності, які належать до майнового комплексу Національної академії наук України.

Абзац 2 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" передбачає, що Національна академія наук України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.

Об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів національних галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання (абз. 1 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу").

Так, відповідно до п. 2.2. Статуту Національної академії наук України, затвердженого постановою Загальних зборів Національної академії наук України від 14.04.2016 № 2 (надалі - Статут), Національна академія наук України відповідно до основних завдань: 2.2.18. Здійснює відповідно до законодавства та цього Статуту повноваження з управління об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України; 2.2.25. Веде будівництво об`єктів наукового, житлового та іншого соціального призначення.

Майновий комплекс Національної академії наук України складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та організацій, віднесених до її відання, і які закріплені державою за Національною академією наук України в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом ( п. 8.9. Статуту).

Пунктом 8.17. Статуту передбачено, що Президія Національної академії наук України, здійснюючи передбачені законом повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядженням у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

У п. 8.10. Статуту визначено, що Національна академія наук України та організації, що перебувають у віданні Національної академії наук України, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, будівництва об`єктів наукового та соціального призначення відповідно до цілей їх утворення та в межах цивільної правоздатності.

Відтак, вищезазначені приписи чинного законодавства та положення Статуту Національної академії наук України передбачають наявність у Національної академії наук України повноважень на здійснення управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, до яких належать, зокрема, земельні ділянки, що перебувають у користуванні Інституту ботаніки Національної академії наук України.

Враховуючи вище наведене та системний аналіз норм Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та положень Статуту Національної академії наук України дає підстави для висновку про те, що Національна академія наук України законодавчо визначена суб`єктом реалізації прав держави, як власника об`єктів державної власності, які передані в її безстрокове безоплатне користування, тобто виконує функції держави, як власника цих об`єктів, пов`язані з ефективним використанням та розпорядженням ними в межах, визначених законодавством, з метою задоволення суспільних потреб.

Згідно пункту 30 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, до Державного реєстру речових прав вносяться відомості про власника об`єкта нерухомості, а у випадку, якщо власником є держава - повне найменування суб`єкта, що здійснює управління (розпорядженням) нерухомим майном.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державу реєстрації речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації прав підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, у тому числі право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачено, що у разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, зміни правонабувача речового права, похідного від права власності, строку дії такого речового права, а також зміни обтяжувана, особи, в інтересах якої встановлено обтяження речових прав, чи зміни умов обтяження проводиться державна реєстрація таких змін, при цьому дата та час державної реєстрації речових прав, обтяжень речових прав залишаються незмінними.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

Враховуючи те, що суб`єктом управління земельними ділянками державної власності, що перебувають у користуванні Національної академії наук України та/або підпорядкованих їй установ, підприємств і організацій, є виключно Національна академія наук України, то внесення 26.09.2019 під час реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:79:123:0005 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про власника цієї земельної ділянки - Держави, та органом управління - Національної академії наук України, здійснено у відповідності до чинного законодавства.

Також, виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державу реєстрації речових прав на нерухоме майно", є законодавчо правомірною державна реєстрація 01.10.2019 прав забудови земельної ділянки (суперфіцій) за відповідачем -3, відповідачем -4, як суперфіціаріями відповідно до укладених з позивачем правочинів.

Більш того, приписи статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачають, що рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із ст. 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням ( ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України).

Таким чином, виходячи із зазначених норм позивач має право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства ( ст. 14 ГПК України ), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Пооженнями ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 2 та ст. 5 ГПК України, спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

З аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбачено законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести наявність у нього певного суб`єктивного права (інтересу), а також, що таке його право (інтерес) дійсно порушується, оспорюється чи не визнається, а тому потребує захисту.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом ( ст. 13 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 73 ГПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи свідчать та встановлено місцевим господарським судом, що позивач не власником спірної земельної ділянки.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність його порушеного права та охоронюваного законом інтересу оспорюваними в справі рішеннями державного реєстратора про реєстрацію права державної власності на спірну земельну ділянку за НАН України та в подальшому реєстрацію права забудови за суперфіціаріями ТОВ "Інтербуд ТМ" і ТОВ "Гідроінж-Буд"

Крім того, беручи до уваги, що за положеннями Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" усі повноваження власника (тобто держави) щодо управління та розпорядженням земельними ділянками, які перебувають у постійному користування у Національної академії наук України та/або у підпорядкованих їй організації, установ, підприємств надано саме Національній академії наук України, то в даному випадку виключна компетенція Київської міської державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності на території міста Києва на спірну земельну ділянку не розповсюджується.

Враховуючи приписи ст. 74 ГПК України, саме на Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) як позивача за даним позовом покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами.

Разом з тим, позивачем не обґрунтовано належними доказами факт порушення відповідачами його прав (інтересів).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволені позову.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі

Стосовно посилання скаржника на положення п. 2 ч. 2 ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" п. 5 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності ".

Пунктами 3 та 4 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " Закону України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності " (який набрав чинності з 01.01.2013 ) встановлено перелік земель, що відносяться до земель комунальної власності відповідних територіальних громад (п.3.), та перелік земель, що відноситься до державної власності (п.4).

Водночас, пунктом 5 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення " вказаного Закону встановлено, що державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Разом з тим, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та Порядком № 1141, які не виключають можливість подання заяв про реєстрацію права власності держави на земельні ділянки уповноваженими від імені держави особами, якою у випадку державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1000000000:79:122:0005 є відповідач - 1.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Національна академія наук України уповноважена здійснювати від імені Держави України управління та розпорядження об`єктами майнового комплексу Національної академії наук України, до яких входять і земельні ділянки, надані у користування Національній академії наук України та підпорядкованим їй установам, підприємствам і організаціям. Виконуючи такі повноваження Національної академії наук України забезпечує реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, пов`язаних з ефективним їх використанням та розпорядження, у тому числі права на реєстрацію права державної власності в особі Національної академії наук України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та права на передачу таких об`єктів у користування третім особам, зокрема передачу земельних ділянок у користування третім особам для здійснення забудови (суперфіцій).

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скаргзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скаргзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/9190/20, та, відповідно, апеляційна скарга Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9190/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/9190/20.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Справу №910/9190/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями - 05.10.2021.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова