Рішення

від 05.10.2021 по справі 640/7475/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року м. Київ № 640/7475/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючий суддя - Пащенко К.С., судді - Чудак О.М., Шейко Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку

письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Велетень доКабінету Міністрів України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача Департамент патрульної поліції про представники сторін: визнання протиправною та нечинною, в окремій частині, постанови позивача - Кугай А.В., відповідача - Шокун О.В. ВСТАНОВИВ:

21.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Велетень (надалі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним, незаконним та нечинним абзац другий пункту 31 постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами в частині слів: Копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 07.02.2020, з метою отримання дозволу, ТОВ Велетень надіслало відповідним організаціям запити щодо проїзду великогабаритного транспорту - сільськогосподарської техніки, з 16.03.2020 (строком на 3 місяці), на які отримано погодження, останнє 11.03.2020; 12.03.2020 ТОВ Велетень через Центр надання адміністративних послуг м. Суми подало документи для отримання дозволу на проїзд великогабаритного транспорту; 19.03.2020 представник ТОВ Велетень отримав відмову у видачі дозволу, оскільки до поданої заяви не додано копії погоджувальних документів з власниками міських доріг.

Позивач підкреслює, що окреслений абзац оскаржуваної постанови є незаконним, оскільки суперечить підставам, повноваженням та способу, юридично визначеним абз. 2 ч. 11 ст. 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності і ч. 1 ст. 49 Закону України Про Кабінет Міністрів України . Крім того, спірна частина постанови є протиправною, так як створює юридичну невизначеність щодо повноважень перевізника великогабаритного транспорту і дозвільного органу. При цьому, обставини відмови видачі дозволу (які застосовуються не тільки до позивача, але і до всіх перевізників) засвідчують, що рішення дозвільним органом приймаються усупереч меті та гарантіям, визначеним ст. 3 Конституції України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

03.04.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/7475/20 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначене на 20.05.2020.

15.05.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до абз. абз. 8, 14 ч. 1 ст. 4 Закону України Про дорожній рух до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належить, зокрема, визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки; визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів, надання інших послуг, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також визначення розміру плати за оформлення і видачу таких погоджень та дозволів, надання відповідних послуг; відповідно до п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ від 18.01.2001 № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів; видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності через центри надання адміністративних послуг; дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів; таким чином Правила № 30 прийняті Урядом на підставі та в межах повноважень і у спосіб встановлений законом; твердження позивача про те, що Правила № 30 або окреме їх положення створюють юридичну невизначеність щодо повноважень перевізника великогабаритного транспорту і дозвільного органу є безпідставними.

Представник КМУ акцентував увагу і на тому, що процедура отримання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є встановленим порядком реалізації права на користування автомобільними шляхами, вулицями та залізничними переїздами в особливих випадках, який розповсюджується як на суб`єктів господарської діяльності, так і на фізичних та юридичних осіб, які не є суб`єктами господарювання; зазначене унеможливлює застосування до Правил вимог Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , оскільки зазначені акти регулюють різні суспільно-правові відносини.

19.05.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

20.05.2020 Окружним адміністративним судом м. Києва відкладено розгляд справи на 17.06.2020.

02.06.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про залучення доказів до справи № 640/7475/20, у якому останній зазначив, що твердження відповідача про те, що видача дозволу на участь у дорожньому русі не регулюється Законом України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності спростовується інформаційною карткою адміністративної послуги.

17.06.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у складі колегії суддів на 09.09.2020.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів справа № 640/7475/20 призначена до розгляду колегією суддів: Пащенко К.С. (головуючий), Чудак О.М., Шейко Т.І.

17.09.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва призначено справу до судового розгляду по суті у режимі відеоконференції у складі колегії суддів на 27.10.2020.

27.10.2020, зважаючи на перебування члена колегії судді Чудак О.М. на лікарняному, розгляд справи відкладено.

09.11.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва призначено справу до розгляду по суті у режимі відеоконференції у складі колегії суддів на 17.11.2020.

17.11.2020, зважаючи на перебування члена колегії судді Шейко Т.І. на лікарняному, розгляд справи відкладено на 26.01.2021.

04.12.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва призначено справу до судового розгляду по суті у режимі відеоконференції у складі колегії суддів на 26.01.2021.

26.01.2021, зважаючи на перебування головуючого судді Пащенка К.С. на лікарняному, розгляд справи відкладено на 09.02.2021.

09.02.2021, зважаючи на перебування головуючого судді Пащенка К.С. на лікарняному, розгляд справи відкладено на 23.02.2021.

23.02.2021 розгляд справи відкладено на 19.03.2021.

19.03.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва призначено справу до розгляду по суті у режимі відеоконференції на 16.04.2021.

16.04.2021 Окружним адміністративним судом м. Києва, у відповідності до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.01.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 30 Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами . Зазначеною постановою затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

14.08.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 582 Про внесення змін до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами , відповідно до п. 2 якої Правила доповнено новим розділом, в т.ч. і пунктом 31.

Відповідно до п. 31 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, далі - Правила № 30, видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через дозвільний центр.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає дозвільному центру: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу.

16.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1173 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо відповідності основним вимогам до дозвільної системи у сфері господарської діяльності , якою було внесено зміни до п. 31 Правил № 30 та викладено його у такій редакції: 31. Видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через центр надання адміністративних послуг.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу. .

Позивач, не погоджуючись із законністю абзацу 2 пункту 31 Правил № 30, звернувся з цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Обґрунтовуючи своє право на оскарження, позивач зазначив, що він здійснював подачу документів для отримання дозволу на проїзд великогабаритного транспорту та до нього було застосовано положення п. 31 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30.

Суд погоджується з тим, що ТОВ Велетень є учасником правовідносин, у яких застосовується п. 31 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, а тому має процесуальне право щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

За приписами ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Аналогічні положення імплементовані в положення Закону України Про Кабінет Міністрів України , зокрема у ст. ст. 1, 2, 49.

Таким чином, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (постанови і розпорядження) відносяться до категорії підзаконних.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про дорожній рух , у редакції, що була чинною на момент введення у постанову Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 пункту 31 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 582, державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про дорожній рух до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належить, зокрема, підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України; визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки; визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів, надання інших послуг, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також визначення розміру плати за оформлення і видачу таких погоджень та дозволів, надання відповідних послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України Про дорожній рух , у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру від 09.04.2014 № 1193-VII, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Як вже зазначалося вище, 14.08.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 582 Про внесення змін до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами , відповідно до якої п. 4 Правил № 30 було викладено у такій редакції: 4. Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Дозвіл оформлюється підрозділами Державтоінспекції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. .

В подальшому Кабінет Міністрів України постановою від 16.12.2015 № 1173 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо відповідності основним вимогам до дозвільної системи у сфері господарської діяльності пункт 4 Правил № 30 доповнив новим абзацом такого змісту: Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності. .

Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 582 від 14.08.2013 було доповнено Правила № 30 пунктом 31 такого змісту:

Відповідно до п. 31 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, далі - Правила № 30, видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через дозвільний центр.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає дозвільному центру: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу.

16.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1173 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо відповідності основним вимогам до дозвільної системи у сфері господарської діяльності , якою було внесено зміни до п. 31 Правил № 30 та викладено його у такій редакції: 31. Видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через центр надання адміністративних послуг.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу. .

При цьому, варто звернути увагу на те, що Конституцією України закріплена юридична сила закону як основного джерела права та його місце в системі нормативно-правових актів.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, як встановлено вище, ч. 2 ст. 29 Закону України Про дорожній рух надано повноваження Кабінету Міністрів України встановити порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання.

Як зазначає позивач, при прийнятті Кабінетом Міністрів України п. 31 Правил № 30 не було враховано положень п. 11 ст. 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності .

З цього приводу суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів регламентуються Законом України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності документ дозвільного характеру - це дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Суб`єкт господарювання - це зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа України або іншої держави незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка здійснює господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - підприємець, у тому числі інвестор, що є стороною угоди про розподіл продукції відповідно до Закону України Про угоди про розподіл продукції , його підрядник, субпідрядник, постачальник та інший контрагент, що виконує роботи, передбачені угодою про розподіл продукції, на підставі договорів з інвестором.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб`єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність.

Отже, з сукупності вищевикладеного вбачається, що Закон України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності поширюється на суб`єктів, які провадять господарську діяльність або мають такий намір, а види діяльності, які вони здійснюють, можуть здійснюватися тільки за умови отримання дозволу.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються, зокрема, перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Відповідно до п. 11 ст. 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності основні вимоги до порядку видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру поширюються на всі документи дозвільного характеру, у тому числі на дозвільні (погоджувальні) процедури, якщо інше не встановлено законом.

Дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, вчиняються дозвільним органом, що оформляє документ дозвільного характеру, без залучення суб`єкта господарювання.

Відтак, положення ст. ст. 4, 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності поширюються, в контексті вищевикладеного, тільки на суб`єктів господарської діяльності, які здійснюють види діяльності, для провадження яких потрібно отримати спеціальний дозвіл.

Натомість, ч. 4 ст. 9 Закону України Про автомобільний транспорт передбачено, що ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Відтак, безпосередньо діяльність суб`єкта господарювання, яка передбачає проїзд великогабаритних або великовагових транспортних засобів не є підставою для отримання певного дозволу чи ліцензії на такий вид діяльності.

В світлі вищезазначеного суд підкреслює, що позивач не здійснює видів діяльності на автомобільному транспорті, які у контексті цього спору підлягають ліцензуванню (отриманню дозволу) саме відповідно до умов Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , а тому зазначений Закон не може поширюватися на ТОВ Велетень , зокрема, і в частині статті 4-1 цього Закону.

У той же час, Закон України Про дорожній рух визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

За приписами ст. 1 Закону України Про дорожній рух цей Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Отже, Закон України Про дорожній рух регулює загалом всі суспільні відносини, які стосуються безпеки дорожнього руху та правил його організації без будь-якої прив`язки до здійснення такого руху звичайними особами чи суб`єктами господарювання.

Відповідно до п. 1 Правил № 30 ці Правила встановлюють єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

За приписами п. 2 Правил № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306.

З сукупного аналізу вказаних норм очевидно, що Правила № 30 встановлюють єдині для всіх учасників руху правила проїзду автомобільними дорогами України, вулицями та залізничними переїздами. У Правилах № 30 відсутні будь-які застереження, з яких можливо прийти до висновку, що тільки для суб`єктів господарювання необхідним є отримання дозволу, у той час як інші великовагові чи великогабаритні транспортні засоби можуть переміщуватися без такого дозволу.

Підсумовуючи все вищевикладене суд принагідно зазначає, що процедура отримання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є встановленим єдиним порядком реалізації права на користування автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, який розповсюджується на всіх без виключення суб`єктів дорожнього руху: як тих, які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності, так і тих, які такого статусу не мають.

Вищевказане унеможливлює накладення норм Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності на Правила № 30, оскільки ці нормативно-правові акти регулюють різні сфери суспільних відносин. До того ж, у спірному випадку, беручи до уваги наявність у ТОВ Велетень статусу суб`єкта підприємництва, у нього виникатиме більш сприятливе становище щодо проходження погоджувальної процедури за приписами ст. 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , ніж у звичайного суб`єкта дорожнього руху, який зобов`язаний буде подати погоджувальні документи самостійно.

В ключі зазначеного, суд не вбачає підстав для визнання нечинним абз. 2 п. 31 Правил № 30.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ Велетень не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Велетень відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя О.М. Чудак

Суддя Т.І. Шейко