Постанова

від 21.02.2022 по справі 640/7475/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7475/20 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Михайлової Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велетень" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велетень" до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача: Департамент патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велетень» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просило суд визнати протиправним, незаконним та нечинним абзац другий пункту 31 постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» в частині слів: «Копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.02.2020 року, з метою отримання дозволу, ТОВ «Велетень» надіслало відповідним організаціям запити щодо проїзду великогабаритного транспорту - сільськогосподарської техніки, з 16.03.2020 (строком на 3 місяці), на які отримано погодження, останнє 11.03.2020; 12.03.2020 ТОВ «Велетень» через Центр надання адміністративних послуг м. Суми подало документи для отримання дозволу на проїзд великогабаритного транспорту; 19.03.2020 представник ТОВ «Велетень» отримав відмову у видачі дозволу, оскільки до поданої заяви не додано копії погоджувальних документів з власниками міських доріг.

Також, позивач зазначає, що окреслений абзац оскаржуваної постанови є незаконним, оскільки суперечить підставам, повноваженням та способу, юридично визначеним абз. 2 ч. 11 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Крім того, спірна частина постанови є протиправною, так як створює юридичну невизначеність щодо повноважень перевізника великогабаритного транспорту і дозвільного органу. При цьому, обставини відмови видачі дозволу (які застосовуються не тільки до позивача, але і до всіх перевізників) засвідчують, що рішення дозвільним органом приймаються усупереч меті та гарантіям, визначеним ст. 3 Конституції України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 18.01.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами». Зазначеною постановою затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

14.08.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 582 «Про внесення змін до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», відповідно до п. 2 якої Правила доповнено новим розділом, в т.ч. і пунктом 31.

Відповідно до п. 31 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, далі - Правила № 30, видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через дозвільний центр.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає дозвільному центру: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу.

16.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1173 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо відповідності основним вимогам до дозвільної системи у сфері господарської діяльності», якою було внесено зміни до п. 31 Правил № 30 та викладено його у такій редакції: « 31. Видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через центр надання адміністративних послуг.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу.».

Позивач, не погоджуючись із законністю абзацу 2 пункту 31 Правил № 30, звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки, Правила № 30 прийняті Урядом на підставі та в межах повноважень і у спосіб встановлений законом.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що процедура отримання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є встановленим порядком реалізації права на користування автомобільними шляхами, вулицями та залізничними переїздами в особливих випадках, який розповсюджується як на суб`єктів господарської діяльності, так і на фізичних та юридичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зазначене унеможливлює застосування до Правил вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», оскільки зазначені акти регулюють різні суспільно-правові відносини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України.

Відповідно до вимог ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Аналогічні положення містяться в Законі України «Про Кабінет Міністрів України», зокрема у ст. ст. 1, 2, 49.

Таким чином, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (постанови і розпорядження) відносяться до категорії підзаконних.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про дорожній рух», у редакції чинній на момент введення у постанову Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 пункту 31 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 582, державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 4 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належить, зокрема, підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України; визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки; визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів, надання інших послуг, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також визначення розміру плати за оформлення і видачу таких погоджень та дозволів, надання відповідних послуг.

Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух», у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 № 1193-VII, передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

14.08.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 582 «Про внесення змін до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», відповідно до якої п. 4 Правил № 30 було викладено у такій редакції: « 4. Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Дозвіл оформлюється підрозділами Державтоінспекції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.».

В подальшому Кабінет Міністрів України постановою від 16.12.2015 № 1173 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо відповідності основним вимогам до дозвільної системи у сфері господарської діяльності» пункт 4 Правил № 30 доповнив новим абзацом такого змісту: «Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності.».

Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 582 від 14.08.2013 було доповнено Правила № 30 пунктом 31 такого змісту:

Відповідно до п. 31 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, далі - Правила № 30, видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через дозвільний центр.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає дозвільному центру: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу.

16.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1173 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо відповідності основним вимогам до дозвільної системи у сфері господарської діяльності», якою було внесено зміни до п. 31 Правил № 30 та викладено його у такій редакції: « 31. Видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через центр надання адміністративних послуг.

Для отримання дозволу перевізник або уповноважена ним особа подає: заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи; копії погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку щодо проїзду автотранспорту; документ, що підтверджує внесення плати за оформлення дозволу.».

Колегія суддів звертає увагу, що Конституцією України закріплена юридична сила закону, як основного джерела права та його місце в системі нормативно-правових актів.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України передбачено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Також слід зазначити, що ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» надано повноваження Кабінету Міністрів України встановити порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання.

Щодо тверджень позивача, що при прийнятті Кабінетом Міністрів України п. 31 Правил № 30 не було враховано положень п. 11 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», слід заначити наступне.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів регламентуються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Статтею 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачено, що документ дозвільного характеру - це дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Суб`єкт господарювання - це зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа України або іншої держави незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка здійснює господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - підприємець, у тому числі інвестор, що є стороною угоди про розподіл продукції відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції», його підрядник, субпідрядник, постачальник та інший контрагент, що виконує роботи, передбачені угодою про розподіл продукції, на підставі договорів з інвестором.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб`єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність.

Таким чином, Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» поширюється на суб`єктів, які провадять господарську діяльність або мають такий намір, а види діяльності, які вони здійснюють, можуть здійснюватися тільки за умови отримання дозволу.

Згідно ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються, зокрема, перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Відповідно до п. 11 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» основні вимоги до порядку видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру поширюються на всі документи дозвільного характеру, у тому числі на дозвільні (погоджувальні) процедури, якщо інше не встановлено законом.

Дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, вчиняються дозвільним органом, що оформляє документ дозвільного характеру, без залучення суб`єкта господарювання.

Отже, з огляду на вищевикладене, положення ст. ст. 4, 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» поширюються тільки на суб`єктів господарської діяльності, які здійснюють види діяльності, для провадження яких потрібно отримати спеціальний дозвіл.

Частиною 4 ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Таким чином, безпосередньо діяльність суб`єкта господарювання, яка передбачає проїзд великогабаритних або великовагових транспортних засобів не є підставою для отримання певного дозволу чи ліцензії на такий вид діяльності.

В свою чергу слід зазначити, що позивач не здійснює видів діяльності на автомобільному транспорті, які у контексті цього спору підлягають ліцензуванню (отриманню дозволу) саме відповідно до умов Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а тому зазначений Закон не може поширюватися на ТОВ «Велетень», зокрема, і в частині статті 4-1 цього Закону.

Водночас, Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно ст. 1 Закону України «Про дорожній рух» цей Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що Закон України «Про дорожній рух» регулює загалом всі суспільні відносини, які стосуються безпеки дорожнього руху та правил його організації без будь-якої прив`язки до здійснення такого руху звичайними особами чи суб`єктами господарювання.

Відповідно до п. 1 Правил № 30 ці Правила встановлюють єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

Згідно п. 2 Правил № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306.

Колегія суддів звертає увагу, що Правила № 30 встановлюють єдині для всіх учасників руху правила проїзду автомобільними дорогами України, вулицями та залізничними переїздами. У Правилах № 30 відсутні будь-які застереження, з яких можливо прийти до висновку, що тільки для суб`єктів господарювання необхідним є отримання дозволу, у той час як інші великовагові чи великогабаритні транспортні засоби можуть переміщуватися без такого дозволу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що процедура отримання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є встановленим єдиним порядком реалізації права на користування автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, який розповсюджується на всіх без виключення суб`єктів дорожнього руху: як тих, які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності, так і тих, які такого статусу не мають.

Вищевказане унеможливлює накладення норм Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» на Правила № 30, оскільки ці нормативно-правові акти регулюють різні сфери суспільних відносин.

Крім того, слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи наявність у ТОВ «Велетень» статусу суб`єкта підприємництва, у нього виникатиме більш сприятливе становище щодо проходження погоджувальної процедури згідно вимог ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ніж у звичайного суб`єкта дорожнього руху, який зобов`язаний буде подати погоджувальні документи самостійно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велетень" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма

Повний текст постанови складено «20» квітня 2022 року.