Постанова

від 06.10.2021 по справі 540/2414/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/2414/21 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Білозерської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування пунктів рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білозерської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив: визнати протиправними та скасувати п.п.1, 1.1, 3, 3.1 рішення 14 сесії восьмого скликання Білозерської селищної ради від 29.04.2021 р. №161; визнати протиправними дії відповідача щодо припинення договору оренди землі від 29.07.2016 р. та зобов`язати його утриматися від таких дій.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у відкритті провадження було відмовлено.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив її скасувати та прийняти постанову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Так, приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції вважав, що виникнення спірних правовідносин у справі, яка розглядається, обумовлено незгодою позивача з передачею третім особам земельних ділянок у власність, тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення відповідача як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Суд зазначив, що з огляду на викладене, наявний спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства. Тобто спірні правовідносини стосуються набуття третіми права власності на об`єкти нерухомого майна , а тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками та зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

З аналізу матеріалів справи вбачається наявність суб`єкта владних повноважень у даних спірних правовідносинах, а саме - Білозерської селищної ради, що свідчить про формальну присутність ознаки публічно-правового спору в цій справі.

Водночас, колегія суддів зазначає, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є визначальною обставино, з огляду на яку можна ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Поряд з цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно положень ч.1 та 5 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

В позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору по даній справі є п.п.1, 1.1, 3, 3.1 рішення 14 сесії восьмого скликання Білозерської селищної ради від 29.04.2021 р. № 161, а також дії відповідача щодо припинення договору оренди землі від 29.07.2016 р..

Оскаржувані пункти вказаного рішення стосуються надання згоди:

- громадянці ОСОБА_2 на виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю) із земель колективної власності колишнього КСП Червоний прапор за межами населених пунктів на території Білозерської селищної ради (Надеждівський територіальний округ) площею 6,8417 га, кадастровий номер 6520380700:02:001:0099;

- громадянці ОСОБА_3 на виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю) із земель колективної власності колишнього КСП Червоний прапор за межами населених пунктів на території Білозерської селищної ради (Надеждівський територіальний округ) площею 7,035 га, кадастровий номер 6520380700:02:001:0098) .

При цьому, в обґрунтування позову позивачем було акцентовано увагу на ту обставину, що 29 липня 2016 року між ним та Білозерською районною державною адміністрацією в особі голови Романова В.М. було укладено договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6520380700:02:001:0099 та 6520380700:02:001:0098, згідно умов якого перехід права власності на орендовану земельну ділянку не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Отже, в даній справі, звертаючись з позовом до суду, позивач самостійно визначив саме такий предмет позову та відповідне обґрунтування, яке містить доводи щодо оскарження саме майнового права.

Таким чином, з урахуванням того, що судовому захисту підлягають лише заявлені вимоги (з відповідним обґрунтуванням), спірні правовідносини підлягають дослідженню в межах цивільної юрисдикції.

Враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір виник стосовно майнового права по відношенню до відповідних земельних ділянок, що свідчить про відсутність ознак публічно-правового спору по даній справі (навіть незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права) та належність даних спірних правовідносин до цивільної юрисдикції.

Окрім іншого, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом . У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Отже, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та від 20 вересня 2018 року № 813/1076/17.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.