Постанова

від 05.10.2021 по справі 490/8342/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

05.10.21

22-ц/812/1739/21

Провадження № 22-ц/812/1739/21 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 жовтня 2021 року м. Миколаїв Справа № 490/8342/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника Миколаївської міської ради - Валентової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складений 14 липня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями (далі - Центр), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

24 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, де просив поновити його на посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на його користь заборгованість по заробітній платі за серпень 2020 року з урахуванням часу вимушеного прогулу у розмірі 4 503,16 грн; стягнути з Миколаївської міської ради на його користь моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що його було призначено на посаду директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями з 10 серпня 2020 року із встановленим терміном випробування до 31 жовтня 2020 року.

09 жовтня 2020 року ним було подано заяву Миколаївському міському голові про скасування розпорядження про призначення його на посаду директора, у зв`язку з відсутністю фінансування центру, штатного розпису та не затвердження трудових відносин із ним у встановленому законом порядку, що унеможливлює створення центру.

Розпорядженням Миколаївського міського голови від 21 жовтня 2020 року № 266рк його було звільнено з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями 23 жовтня 2020 року за власним бажанням в порядку статті 38 КЗпП України.

Вважає, що його звільнення із займаної посади є безпідставним та таким, що здійснено з порушенням установленого трудовим законодавством порядку та порушенням його прав, оскільки звільнення відбулося фактично з ініціативи роботодавця (Миколаївської міської ради), під час звільнення він перебував на листі непрацездатності, на час звільнення був кандидатом в депутати Миколаївської міської ради та Миколаївської обласної ради, заяви про звільнення на адресу Миколаївської міської ради він не писав.

Окрім того, йому не виплачена заробітна плата за серпень 2020 року.

Такими протиправними діями Миколаївської міської ради йому завдано моральну шкоду, що найшла свій вираз в отриманих ним негативних емоціях та хворобливому стані здоров`я, розмір якої складає 5 000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями. Стягнуто з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за серпень 2020 року у розмірі 3 703,65 грн без врахування обов`язкових зборів, податків та платежів. Стягнуто з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 974, 70 грн без врахування обов`язкових зборів, податків та платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями в дохід держави судовий збір в розмірі 1 680,80 грн.

Допущене негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Миколаївська міська рада оскаржила його в апеляційному порядку в частині задоволених позовних вимог шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на порушення вимог чинного законодавства, не повне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позивачем заявою від 09 жовтня 2020 року, тобто за його ініціативою, висловлено намір припинити трудові правовідносини між сторонами у справі.

За такого, шляхом написання відповідної заяви від 09 жовтня 2020 року позивач по суті здійснив своє волевиявлення на звільнення з займаної посади, що підтвердив відповідною дією, подавши її міському голові через канцелярію міськвиконкому. Цю заяву не відкликав.

Скаржник також не погоджується з твердженнями суду першої інстанції стосовно того, що викладені в Акті інспекційного відвідування юридичної особи (Миколаївської міської ради) відомості не є беззаперечним доказом того, що позивача було звільнено у встановленому законом порядку і з дотриманням вимог законодавства про працю.

Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В ході здійснення інспекційного відвідування Миколаївської міської ради інспектором праці досліджувалося, зокрема, питання призначення та звільнення з займаної посади ОСОБА_1 , за результатами якого інспектором праці складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 11 грудня 2020 року № МК 15372/588/АВ, згідно якого уповноваженою особою будь-яких порушень не виявлено.

Зазначений Акт є доказом, складеним компетентним органом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи, що відповідає критеріям належності та достовірності доказів в розумінні статей 77, 79 ЦПК України. До того ж сам по собі Акт не є предметом судового розгляду по даній справі.

Що стосується стягнення заборгованості по заробітній платі за серпень 2020 року, то така зарплата не могла бути виплачена, оскільки позивач, як директор, не надав штатного розпису для її нарахування та виплати. Щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то оскільки позивача звільнено з дотриманням чинного законодавства, то дані вимоги (як похідні) також не підлягають задоволенню судом в силу відсутності протиправності дій відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

При цьому наголошував на тому, що ним будь-які заяви до Миколаївської міської ради про звільнення з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України не направлялись, бажання звільнитися з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями він не виявляв.

В той же час його заява від 09 жовтня 2020 року, посилання на яку міститься у розпорядженні Миколаївського міського голови від 21 жовтня 2020 року за № 266рк містить інший зміст, який не відповідає змісту статті 38 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, вважає що його звільнення з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями відбулося поза його бажанням, тобто з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Об`єктивність висновків, складених за результатами проведеної інспекторської перевірки підлягає сумніву та спростовується встановленими судом обставинами.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, правом надати відзив не скористалась.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 28 вересня 2017 року № 26/20 було створено Міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, та затверджено його положення.

Відповідно до пункту 6.1 Положення, Центр очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади міським головою.

Розпорядженням Миколаївського міського голови від 05 серпня 2020 року № 218рк (за підписом заступника міського голови Ю. Андрієнко) ОСОБА_1 на підставі його заяви від 17 червня 2020 року призначено на посаду директора міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями з 10 серпня 2020 року та встановлено термін його випробування на відповідній посаді до 31 жовтня 2020 року.

09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я Миколаївського міського голови, в якій зазначив, що за період з 10 серпня 2020 по теперішній час (09 жовтня 2020 року) ним були здійснені заходи щодо реєстрації Центру, пошук вакансій, досягнуті певні домовленості щодо практичної діяльності центру. В той же час, жодних умов для існування Центру керівництвом департаменту соціального захисту не виконано. У зв`язку з неможливістю реалізації запланованих заходів зі створення Центру, який позивач очолює, просить скасувати розпорядження про призначення його на посаду директора зазначеного закладу, вважати припиненими його правовідносини із Миколаївським міським головою та з департаментом праці та соціального захисту населення ММР.

Згідно з розпорядженням Миколаївського міського голови від 21 жовтня 2020 року № 266рк (за підписом Першого заступника міського голови В. Криленко) Відповідно до ст.ст. 21, 23, 38 Кодексу законів про працю України, керуючись п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні : звільнити ОСОБА_1 з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями 23.10.2020 за власним бажанням в порядку ст. 38 Кодексу законів про працю України . Як підставу звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 від 09 жовтня 2020 року.

З інформації листка непрацездатності серія АДЧ № 236830, виданого 12 жовтня 2020 року КП Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 , вбачається, що ОСОБА_1 звільнено від роботи з 12 жовтня 2020 року по 30 жовтня 2020 року. Призначена допомога в розмірі 100% за 19 календарних днів в розмірі 3 089,40 грн.

Як вбачається з повідомлення про виплату коштів застрахованим особам від 16 січня 2021 року, ОСОБА_1 згідно вказаного листка непрацездатності виплачено суму за рахунок коштів фонду в повному обсязі, про що позивач не заперечував.

Відповідно до штатного розпису по Міському центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями з 01 вересня 2020 року, затвердженого Директором департаменту праці та соціального захисту населення ММР 25 вересня 2020 року, затверджено штат у кількості 1,5 штатних одиниці, з яких директор - 1 штатна одиниця із посадовим окладом в розмірі 5 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 нараховано зарплату 10 вересня 2020 року у розмірі 4 025,00 грн. та 02 листопада 2020 року в розмірі 1 341,67 грн.

Із посвідчення № 190 від 27 вересня 2020 року, виданого головою ММТВК, вбачається, що ОСОБА_1 був кандидатом в депутати з виборів депутатів Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, які призначені на 25 жовтня 2020 року.

Із посвідчення № 22, виданого головою Миколаївської обласної територіальної виборчої комісії, вбачається, що ОСОБА_1 був кандидатом в депутати з виборів депутатів Миколаївської обласної ради, які призначені на 25 жовтня 2020 року. Ці обставини також підтверджуються постановою Миколаївської міської ТВК Миколаївського району Миколаївської області № 32 від 24 вересня 2020 року та постановою Миколаївської обласної ТВК № 15 від 26 вересня 2020 року.

Згідно з Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, Миколаївської міської ради, яка використовує найману працю від 11 грудня 2020 року № МК15372/588/АВ, будь-яких порушень законодавства про працю не виявлено.

Миколаївською міською радою подано відомості, згідно з якими Миколаївській міській раді не було відомо про набутий позивачем статус кандидата у депутати відповідних рад. Позивач не повідомляв міську раду про перебування на лікарняному в жовтні 2020 року в період тимчасової непрацездатності, повідомив лише 06 листопада 2020 року, що також зазначено у службовій записці директора департаменту забезпечення діяльності органів ММР від 01 червня 2021 року.

Згідно заяви ОСОБА_1 . Миколаївському міському голові від 03 листопада 2020, яку зареєстровано в ММР 06 листопада 2020 року, він просив повністю розрахуватися за заборгованістю, яка виникла унаслідок його звільнення з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, таким вимогам відповідає.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Так, звільнення за власним бажання може бути двох видів: звільнення з поважних причин та звільнення без поважних причин. Відрізняються вони тим, що у першому випадку працівник не зобов`язаний повідомляти роботодавця про звільнення за два тижні. Він має право звільнитися хоча б і в день подання відповідної заяви.

Перелік поважних причин для звільнення за власним бажанням у законодавстві міститься у статті 38 КЗпП.

Припинення трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору передбачає обов`язкову виплату вихідної допомоги.

З огляду на зазначене заява працівника про звільнення є єдиною умовою припинення трудових відносин, а тому саме зі змісту поданої працівником роботодавцю заяви про звільнення можливо зробити висновок про те, що просить роботодавця працівник та які причини спонукали його до звільнення.

При звільненні працівника за статтею 38 КЗпП України текст заяви про звільнення повинен свідчити про вільне волевиявлення працівника на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк. При цьому працівник може зазначити в заяві причини, що спонукали його до такого припинення трудових відносин.

Згідно статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позовні вимоги позивача про поновлення його на роботі суд першої інстанції дійшов до висновку, що із заяви позивача від 09 жовтня 2020 року не вбачається, що ОСОБА_1 просить роботодавця звільнити його за власним бажанням, тобто розірвати трудовий договір на підставі статті 38 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки зі змісту зазначеної заяви не можливо дійти однозначного висновку, що працівник звернувся до роботодавця з заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням. З тексту цієї заяви встановлено, що ОСОБА_1 просив скасувати розпорядження про своє призначення, при цьому звітує про виконану ним роботу, зазначає про те, що керівництвом Департаменту праці та соціального захисту населення не виконані умови для існування Центру та повідомляє про те, що трудові відносини з ним у встановленому порядку не оформлені, а тому просить вважати припиненими правовідносини з міським головою та з Департаментом праці та соціального захисту населення. Сам ОСОБА_1 заперечує той факт, що зазначення заява є заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням, пояснюючи, що написаною 09 жовтня 2020 року заявою намагався звернути увагу міського голови на те, що Центр, куди його було призначено директором, не був зареєстрований в державному реєстрі як юридична особа, тобто не був суб`єктом господарювання.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, а тому в такій ситуації, що виникла у справі, роботодавець, на думку колегії суддів, повинен був впевнитись, що ОСОБА_1 дійсно має намір розірвати трудовий договір за власним бажанням. Проте відповідач, звільняючи ОСОБА_1 з займаної посади з 23 жовтня 2020 року з підстав визначених статтею 38 КЗпП України на підставі вказаної заяви від 09 жовтня 2020 року керувався припущенням щодо волевиявлення працівника на звільнення з роботи за власним бажанням.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що Акт інспекційного відвідування юридичної особи (Миколаївської міської ради) є беззаперечним доказом того, що позивача було звільнено у встановленому законом порядку і з дотриманням вимог законодавства про працю не приймаються до уваги, з огляду на те, що в ході здійснення інспекційного відвідування Миколаївської міської ради інспектором праці правова оцінка заяві ОСОБА_1 у сукупності з іншими обставинами справи не надавалася, таку оцінку за вимогами цивільно-процесуального законодавства при розгляді справи надає суд.

Щодо аргументів апеляційної скарги в частині незгоди з виплатою ОСОБА_1 заробітної плати за серпень 2020 року.

З огляду на наведені норми трудового права за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 статті 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Отже, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи з ОСОБА_1 було укладено трудовий договір з 05 серпня 2020 року, за яким він перебував на посаді директора Центру та виконував свої трудові обов`язки, що не заперечується відповідачами. Між тим заробітну плату за серпень 2020 року не отримував.

Посилання відповідача на те, що заробітна плата не була виплачена, оскільки не було своєчасно сформовано штатного розпису Центру є безпідставними, оскільки ці обставини не звільняють роботодавця від обов`язку виплати заробітної плати.

Задоволені судом першої інстанції вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 41 974 грн 70 коп. є похідною вимогою від задоволених вимог про поновлення позивача на роботі. Розмір такої виплати відповідачем не оспорюється.

Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обставин справи та з підстав вищевказаних норм матеріального права, суд першої інстанції, правильно задовольнив позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, з якою погодився апеляційний суд. Отже судове рішення в оскарженій частині ухвалено з додержання норм матеріального і процесуального права.

В іншій частині вирішення позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а відтак апеляційним судом не перевірялось.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2021 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021 року.