Рішення

від 12.07.2021 по справі 490/8342/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/1110/2021 Справа № 490/8342/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А.,

при секретарі Дудник Г.С.,

за участі позивача, представника позивача адвоката Третьяк Г.І., представника третьої особи Септі К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, третя особа Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

24 листопада 2020 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом до Миколаївської міської ради, Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, в якому просить суд поновити ОСОБА_1 на посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь позивача заборгованість по заробітній платі за серпень 2020 року з урахуванням часу вимушеного прогулу у розмірі 4503,16 грн.; стягнути з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що позивача було призначено на посаду директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями з 10.08.2020 року із встановленим терміном випробування до 31.10.2020 року.

09.10.2020 року позивачем було подано заяву Миколаївському міському голові про скасування розпорядження про призначення його на посаду директора, у зв`язку з відсутністю фінансування центру, штатного розпису та незатвердження трудових відносин із ним у встановленому законом порядку, що унеможливлює створення центру.

Проте, незважаючи на перебування позивача на листі непрацездатності з 12.10.2020 по 31.10.2020 року, Розпорядженням Миколаївського міського голови від 21.10.2020 № 266рк звільнено позивача з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями 23.10.2020 року за власним бажанням в порядку ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Вважає, що його звільнення із займаної посади безпідставним та таким, що здійснено з порушенням установленого законом порядку та порушенням його прав, оскільки звільнення відбулося з ініціативи роботодавця (Миколаївської міської ради), під час звільнення він перебував на листі непрацездатності та являвся одночасно кандидатом в депутати з виборів депутатів Миколаївської міської ради та з виборів Миколаївської обласної ради від Миколаївської обласної організації партії «Наш край».

Окрім того, позивач зазначає, що ним взагалі не отримано від відповідача заробітної плати. Вважає, що негативні емоції позивача внаслідок його незаконного звільнення з посади директора перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями Миколаївської міської ради, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі.

18 лютого 2021 року від представника відповідача, Миколаївської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивача було звільнено законно, у відповідності до чинного трудового законодавства. Зазначає, що відповідачу не було відомо про набуття позивачем статусу кандидата в депутати міської ради. Окрім того, під час звільнення відповідач керувався положеннями про звільнення з ініціативи працівника, а саме ст. 38 КЗпП України. Посилається на те, що обмеження щодо звільнення працівника в період його непрацездатності стосується тільки звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідач зазначає, що за результатами інспекційного відвідування інспектором праці складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, згідно якого уповноваженою особою будь-яких порушень не виявлено. Вважає, що зазначене свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог до Миколаївської міської ради. Також вказує, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від основної про поновлення позивача на посаді та не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. У зв`язку з викладеним просив у позові відмовити.

09.03.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив. В ньому позивач зазначає, що ним будь-якої заяви до ММР про звільнення з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України не направлялось та бажання звільнитися з посади директора він не виявляв. Вважає, що його звільнення відбулося саме з ініціативи роботодавця під час перебування позивача на листі непрацездатності.

Окрім того, зазначає, що розпорядження про звільнення було підписано першим заступником міського голови, тобто особою, якій нормами чинного законодавства не надано повноважень на звільнення з посади керівника підприємства, що належить до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади. Щодо висновків, викладених в акті інспекційного відвідування, позивач зазначає, що об`єктивність цих висновків підлягає сумніву, та не є достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи. Водночас, зазначає, що 15.01.2021 року позивачем отримано заробітну плату від Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями у розмірі 1832,50 грн. У зв`язку із викладеним просив задовольнити позов у повному обсязі.

10 березня2021 року від відповідача отримано заперечення. Відповідач вважає, що викладені позивачем у відповіді на відзив аргументи не можуть бути взяті до уваги судом. Зазначає, що перший заступник міського голови в день звільнення позивача з посади мав право першого підпису на підставі наказу від 19.10.2020 року №236в у зв`язку з перебуванням міського голови у відпустці. Окрім того, зазначає, що Миколаївська міська рада та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради є різними юридичними особами, самостійними учасниками будь-яких правовідносин, Миколаївська міська рада найману працю не використовує, у зв`язку з чим акт інспекційного відвідування є доказом, складеним компетентним органом.

Ухвалою про забезпечення доказів від 19.03.2021 року витребувано з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями належним чином завірені: довідку про середню заробітну плату, особову справу ОСОБА_1 , посадову інструкцію директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

В квітні 2021 року від представника третьої особи Департаменту праці та соціального захисту населення ММР надійшла письмова заява. Департамент позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що ОСОБА_1 не є штатним працівником, посадовою особою департаменту, тому, документи, зазначені в ухвалі, можуть бути надані лише Міським центром соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

В судовому засіданні позивач заявив клопотання про витребування додаткових доказів.

Ухвалою суду від 23.04.2021 року клопотання позивача задоволено. Витребувано з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями належним чином завірені: довідку про середню заробітну плату директора за серпень-жовтень 2020 року встановленого зразка, особову справу ОСОБА_1 , посадову інструкцію директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; штатний розпис Центру на час звільнення позивача станом на 21 жовтня 2020 року та на теперішній час; відомості, чи повідомляв ОСОБА_1 роботодавця про перебування на лікарняному в жовтні 2020 року та про реєстрацію кандидатом в депутати з виборів органів місцевого самоврядування.

Витребувано у Департаменту праці та соціального захисту населення ММР належним чином завірені: довідку про середню заробітну плату директора за серпень-жовтень 2020 року встановленого зразка, особову справу ОСОБА_1 , посадову інструкцію директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; штатний розпис Центру на час звільнення позивача станом на 21 жовтня 2020 року та на теперішній час; відомості, чи повідомляв ОСОБА_1 роботодавця про перебування на лікарняному в жовтні 2020 року та про реєстрацію кандидатом в депутати з виборів органів місцевого самоврядування.

Витребувано уМиколаївської міської ради належним чином завірені: довідку про середню заробітну плату директора за серпень-жовтень 2020 року встановленого зразка, особову справу ОСОБА_1 , посадову інструкцію директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; штатний розпис Центру на час звільнення позивача станом на 21 жовтня 2020 року та на теперішній час; відомості, чи повідомляв ОСОБА_1 роботодавця про перебування на лікарняному в жовтні 2020 року та про реєстрацію кандидатом в депутати з виборів органів місцевого самоврядування.

Витребувано у Миколаївського міського голови Сєнкевича О.Ф. особову справу ОСОБА_1 , посадову інструкцію директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; штатний розпис Центру на час звільнення позивача станом на 21 жовтня 2020 року та на теперішній час; відомості, чи повідомляв ОСОБА_1 роботодавця про перебування на лікарняному в жовтні 2020 року та про реєстрацію кандидатом в депутати з виборів органів місцевого самоврядування.

Зазначені документи та відомості від Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, Департаменту праці та соціального захисту населення ММР, Миколаївської міської ради, Миколаївського міського голови, які є в їх розпорядженні, були отримані судом разом із поясненнями відповідних суб`єктів.

Як вбачається з пояснень Миколаївського міського голови та представника Миколаївської міської ради, міська рада та міський голова згідно ст. 5 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" є самостійними елементами системи місцевого самоврядування. Згідно інформації департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів ММР через сектор приймання, обліку та організації роботи з документами загального відділу департаменту звернень ОСОБА_1 , про перебування на лікарняному та про реєстрацію кандидатом в депутати з виборів органів місцевого самоврядування до 22.10.2020 року - не надходило. Відповідне звернення ОСОБА_1 надійшло до департаменту лише 06.11.2020 року - тобто вже після звільнення позивача .За такого, відповідачу не було відомо про набутий позивачем статус кандидата в депутати та про перебування на лікарняном ув жовтні 2020 року.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з викладених підстав, просили про його задоволення в повному обсязі. ОСОБА_1 суду пояснив, що заяви про звільнення за власним бажанням не писав, а в заяві, яку він адресував Міському голові 09.10.2020 року, він намагався звернути увагу на неналежне оформлення документів та незабезпечення нормальної роботи Центру.

Представник відповідача ММР - К.В, Валентова надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, просила відмовити у задволенні позову з виклдаених у відзиві та письмових поясненнях підстав.

Представник третьої особи Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради Септі К.І, в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями в судове засідання не з`явивися. повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Вислухавши пояснення сторні, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, доводи відповідача, позицію третьої особи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Рішенням Миколаївської міської ради від 28.09.2017 року №26/20 було створено Міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями (далі Центр), та затверджено його положення.

Відповідно до п. 6.1 Положення, Центр очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади міським головою.

Розпорядженням Миколаївського міського голови від 05.08.2020 року №218рк (за підписом заступника міського голови ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 на підставі його заяви від 17.06.2020 року призначено на посаду директора міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями з 10.08.2020 року та встановлено термін його випробування на відповідній посаді до 31.10.2020 року.

Із матеріалів справи вбачається, що 09.10.2020 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я Миколаївського міського голови, в якій зазначив, що за період з 10.08.2020 по теперішній час (09.10.2020) ним були здійснені заходи щодо реєстрації Центру, пошук вакансій, досягнуті певні домовленості щодо практичної діяльності центру. В той же час, жодних умов для існування Центру керівництвом департаменту соціального захисту не виконані. У зв`язку з неможливістю реалізації запланованих заходів зі створення центру, який позивач очолює, просить скасувати розпорядження про призначення його на посаду директора зазначеного закладу, вважати припиненими його правовідносини із Миколаївським міським головою та з департаментом праці та соціального захисту населення ММР.

Згідно з розпорядженням Миколаївського міського голови від 21.10.2020 №266рк (за підписом Першого заступника міського голови В. Криленко) «Відповідно до ст.ст. 21, 23, 38 Кодексу законів про працю України, керуючись п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: звільнити ОСОБА_1 з посади директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями 23.10.2020 за власним бажанням в порядку ст. 38 Кодексу законів про працю України». Як підставу звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 від 09.10.2020 року.

Копію розпорядження було надіслано ОСОБА_1 . Управлінням комунального майна ММР.

Як вбачається з Листка непрацездатності серія АДЧ № 236830, виданого 12 жовтня 2020 року КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», ОСОБА_1 звільнено від роботи з 12.10.2020 року по 30.10.2020 року. Призначена допомога в розмірі 100% за 19 календарних днів в розмірі 3089,40 грн.

Як вбачається з повідомлення про виплату коштів застрахованим особам від 16.01.2021 року, ОСОБА_1 згідно вказаного листка непрацездатності випалчено суму за рахунок коштів фонду в повному обсязі- про що не заперечував позивач.

За такого, суд вважає встановленим, що позивач отримав належні йому до виплати кошти за весь період своєї непрацездатності - тобто до 30 жовтня 2020 року включно.

Відповідно до Штатного розпису по міському центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями з 01.09.2020 року, затвердженого Директором департаменту праці та соціального захисту населення ММР 25.09.2020 року, затверджено штат у кількості 1,5 штатних одиниці, з яких директор 1 штатна одиниця із посадовим окладом в розмірі 5000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 нараховано зарплату 10.09.2020 року у розмірі 4025,00 грн. та 02.11.2020 року в розмірі 1341,67 грн.

Із посвідчення № 190 від 27.09.2020 року, виданого головою ММТВК, вбачається, що ОСОБА_1 був кандидатом в депутати з виборів депутатів Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, які призначені на 25.10.2020 року.

Із посвідчення № 22, виданого головою Миколаївськоїобласної територіальної виборчою комісією, вбачається, що ОСОБА_1 був кандидатом в депутати з виборів депутатів Миколаївської обласної ради, які призначені на 25.10.2020 року.

Статус ОСОБА_1 як кандидата в депутати до Миколаївської міської ради та Миколаївської обласної ради підтверджується також Постановою Миколаївської міської ТВК Миколаївського району Миколаївської області № 32 від 24.09.2020 та Постановою Миколаївської обласної ТВК № 15 від 26.09.2020 року.

Згідно з Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, Миколаївської міської ради, яка використовує найману працю від 11.12.2020 № МК15372/588/АВ, будь-яких порушень законодавства про працю не виявлено.

Згідно відповіді Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 04.12.2020 року, між Миколаївською міською радою в особі міського голови та ОСОБА_1 не укладався контракт в період виконання ним повноважень директора міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

Відповідно до наказу № 236в від 19.10.2020 року Миколаївський міський голова відбуває у відпустку з 21.10.2020 до 23.10.2020 року. На період відпустки обов`язки міського голови з питань діяльності виконавчих органів ММР покладено на ОСОБА_3 , першого заступника міського голови з правом надання першого підпису.

Миколаївською міською радою подано відомості, згідно з якими Миколаївській міській раді не було відомо про набутий позивачем статус кандидата у депутати відповідних рад. Позивач не повідомляв міську раду про перебування на лікарняному в жовтні 2020 року в період тимчасової непрацездатності, повідомив лише 06.11.2020 року, що також зазначено у службовій записці директора департаменту забезпечення діяльності органів ММР від 01.06.2021 року.

Згідно заяви ОСОБА_1 . Миколаївському міському голові від 03.11.2020, яку зареєстровано в ММР 06.11.2020 року, він просив повністю розрахуватися за заборгованістю, яка виникла унаслідок його звільнення з посади директора міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що «визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації».

Отже, щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частинами першої і другої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність законові.

Згідно положень статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Статтею 36 КЗпП України встановлений перелік підстав припинення трудового договору, якими є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади";

7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;

8) підстави, передбачені контрактом;

9) підстави, передбачені іншими законами.

Відповідно до положень п. 10 ч. 4 ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень міського голови належить призначення на посади та звільнення з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 21 Закону України "Про культуру".

Відповідно до п. 6.1 Положенняпро міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 28.09.2017 року № 26/20, Центр очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади міським головою.

Відповідно до п. 6.2 Положення,Директор центру:

6.2.1.Організовує його роботу, несе персональну відповідальність за виконання покладених на центр завдань, визначає ступінь відповідальності працівників.

6.2.2.Звітує про роботу центру перед міською радою.

6.2.3.Призначає на посаду та звільняє з посади працівників.

6.2.4.Затверджує посадові інструкції працівників.

6.2.5.Затверджує правила внутрішнього розпорядку центру та контролює їх виконання.

6.2.6.Видає в межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання.

6.2.7.Укладає договори, діє від імені центру і представляє його інтереси.

6.2.8.Розпоряджається коштами центру в межах затвердженого кошторису витрат.

6.2.9.Організовує підвищення кваліфікації працівників.

Відповідно до вимог статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Натомість, іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Із матеріалів справи та заяви ОСОБА_1 від 09.10.2020 року, на підставі якої позивачем і було видано розпорядження про звільнення, вбачається, що в заяві позивач не просить звільнити його за власним бажанням, натомість, просить скасувати розпорядження про призначення його на посаду. Хоча законодавством чітко не встановлено, яким має бути зміст заяви про звільнення за власним бажанням, із цієї заяви неможливо зробити достеменний та беззаперечний висновок про те, що зазначена заява є заявою про звільнення за власним бажанням в контексті статті 38 КЗпП України.

Таким чином, в даному випадку мало місце порушення прав працівника, оскільки його було звільнено з підстав, не передбачених чинним законодавством.

В той же час, суд відхиляє доводи позивача стосовно незаконності звільнення у зв`язку із перебуванням його на лікарняному. Зазначена гарантія, встановлена частиною 3 статті 40 КЗпП України, поширюється на випадки звільнення працівника з ініціативи роботодавця. В розпорядженні про звільнення позивача як підстава звільнення зазначена стаття 38 КЗпП України, тобто звільнення за власним бажанням. Обмеження щодо звільнення працівника, який знаходиться на лікарняному, стосується тільки звільнення з ініціативи власника (крім тих випадків, про які зазначалося вище).

Тобто, чинним законодавством не заборонене звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності за власним бажанням (ст. 38 КЗпП). Звільнення працівника за власним бажанням, який захворів у період роботи, не позбавляє його права на оплату листка непрацездатності. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» право на матеріальне забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням непрацездатності в період роботи, включаючи і день звільнення.

Оскільки в даному випадку мало місце саме звільнення з підстав, не передбачених чинним законодавством та з порушенням установленого законом порядку, оскарження такого звільнення з підстав порушення гарантій, встановлених статтею 40 КЗпП України, є взаємовиключними підставами.

Зазначене стосується і посилання позивача на ч. 2 ст. 237 Виборчого кодексу України, згідно з положеннями якої кандидат у депутати під час виборчого процесу не може бути звільнений з роботи з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, командира військової частини (формування). Зазначена гарантія виборчого законодавства також поширюється на випадки звільнення саме з ініціативи роботодавця, тому, не може бути прийнята судом як підстава для задоволення позовних вимог.

Окрім того, суд не погоджується із доводами позивача щодо того, що заступник міського голови не мав повноважень видавати розпорядження про його звільнення, оскільки перший заступник міського голови в день звільнення позивача з посади мав право першого підпису на підставі наказу від 19.10.2020 року №236в у зв`язку з перебуванням міського голови у відпустці.

Щодо Акту інспекційного відвідування юридичної особи, на який посилається відповідач, відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи. Викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом того, що позивача було звільнено у встановленому законом порядку іздотриманням вимог законодавства про працю, і підлягають перевірці судом. Таким чином, судом встановлено, що під час звільнення позивача мало місце порушення законодавства про працю.

Враховуючи вищевикладене, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, та з порушенням установленого законом порядку свідчить про порушення гарантій, застосовуваних під час реалізації процедури звільнення працівника, та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено порушення його прав з боку відповідача та обрано правильний спосіб захисту його права шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення його права, саме шляхом поновлення на роботі. Позовну вимогу про поновлення на роботі суд вважає доведеною та обґрунтованою, а отже, такою що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням часу вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Як встановлено матеріалами справи, позивача було прийнято на роботу з 10.08.2020 року, і звільнено з 23.10.2020 року.

Як вбачається з виписки з карткового рахунку АТ КБ «Приватбанк» позивача та довідки про доходи ОСОБА_1 , за вересень 2020 року він отримав заробітну плату в розмірі 4025,00 грн (5000 грн. за вирахуванням податків),і за жовтень 1341,67 грн. (1666,67 грн. за вирахуванням податків) за 7 фактично відпрацьованих робочих днів. Також, позивачу 15.01.2021 року нараховано та виплачено 1832,50 грн. (2276,40 грн. за вирахуванням податків), що підтверджується самим позивачем та Повідомленням про виплату коштів застрахованим особам від Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями від 16.01.2021 року.

Таким чином, за весь період роботи позивачу нараховано та виплачено 5000 + 1666,67 + 2276,40 = 8943,07 грн. за вересень жовтень 2021 року.

Натомість, відсутні відомості щодо виплати позивачу заробітної плати за серпень 2020 року (відпрацьований час з 10 по 31 серпня).

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із Довідки про доходи ОСОБА_1 від 26 квітня 2021 року вбачається, що за 27 відпрацьованих робочих днів за вересень жовтень 2020 року позивачу було нараховано 6666,67 грн., таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 246,91 грн.

В період з 10 по 31 серпня 2020 року було 15 робочих днів. Позивачем невірно здійснено розрахунок заборгованості по заробітній платі за серпень, оскільки його здійснено з урахуванням календарних днів, а не робочих.Таким чином, заборгованість із заробітної плати за серпень 2020 року складає 15 х 246,91 = 3703,65 грн.- без врахуванняобов`язковихзборів,податків та платежів. Зазначена сума підлягає стягненню з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Таким чином, слід стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь ОСОБА_1 суму середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу, яка вираховується наступним чином.

Із 31.10.2020 року ( день виходу на роботу з лікарняного) по 07.07.2021 року ( день ухвалення рішення суду) пройшло170 робочих днів. Таким чином, підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі (170 х 246,91 грн.) = 41 974,70 грн. - без врахуванняобов`язковихзборів, податків та платежів.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

За положеннями ст. 5. ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні, система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районніта обласніради,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ,міст; органи самоорганізації населення.

За такого, міський голова та міська рада є самостійними суб`єктами місцевого самоврядування.

Згідно п.6.1 Положення про Центр центр очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади міським головою. Позивача було звільнено з посади саме розпорядженням міського голови № 266рк від 21.10.2020 року.

Проте позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, саме з Миколаївської міської ради, яка не є ні суб`єктом звільнення позивача з роботи, ні його роботодавцем або уповноваженим ним органом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ч. 1ст. 48 ЦПК Українисторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

На позивача покладений обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згоден, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Згідност. 51 ЦПК Україниякщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У пункті 8постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномустаттею 33 ЦПК України(2004 р.), норми якої кореспондуються зістаттею 51 ЦПК України(в редакції Закону№ 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Як вбачається із змісту та предмету позовної заяви позивачем пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди до Миколаївської міської ради , яка не є належним відповідачем у справі.

Згідно із змістом усіх заяв по суті справи, які містяться у матеріалах справи, позивач підтримує позовні вимоги, що були заявлені саме до Миколаївської міської ради .

Будь-яких клопотань зі сторони позивача та його представника адвоката Третьяк Г.О. , яка є фахівцем в галузі права, про заміну неналежного відповідача суду не подано.

Враховуючи викладене, суд доходить дол висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме необхідно поновити ОСОБА_1 на посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями; стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 3703,65 грн.; стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 974 грн. 70 коп.

Керуючись ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнямита стягнення середнього заробітку за один місяць суд допускає до негайного виконання.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем сплачувався судовий збір в розмірі 840,80 грн. лише за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, відшкодуванню позиваечеві судовий збір за рахунок відповідачів не підлягає.

З відповідача Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями підлягає стягненню на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог 1680 грн.80 коп. (840,80 грн. за дві задоволені позовні вимоги, від сплати судового збору за які позивач був звільнений за положеннями п1. ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" )

Керуючись ст.ст. 12,81, 141, 259-265, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, третя особа Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

Стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3703 грн. 65 коп. без врахування обов`язкових зборів, податків та платежів.

Стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 974 грн. 70 коп. без врахування обов`язкових зборів, податків та платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями на користь держави судовий збір в розмірі 1680 грн.80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 посаді директора Міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнямита в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

відповідачі: Міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, 54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20 , код ЄДРПОУ 43767548.

Миколаївська міська рада, 54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20 , код ЄДРПОУ 26565573.

Повний текст рішення суду складено 14 липня 2021 року.

Суддя О. А. Гуденко