Рішення

від 28.02.2005 по справі 2-37/05

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 2-37/05

провадження № б/н

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2005 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Мальченко А.О.

при секретарях : Ласкавій Л.С.,

Гирбі І.В., Напханюк І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними, визнання права власності на 1/2 частину квартири та встановлення порядку користування жилим приміщенням,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між Кисельовими і ОСОБА_3 та договору дарування недійсними, визнання дійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , вказуючи, що квартира фактично була придбана ОСОБА_2 під час шлюбу за їх спільні кошти, проте оформлена на ОСОБА_3 з метою приховання цієї угоди від сім"ї. Зазначила, що договір дарування спірної квартири між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений через 15 днів після її придбання ОСОБА_3 . Вказала, що цей договір є удаваною угодою, оскільки відповідачі мали на меті приховати дійсний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Зважаючи на те, що на момент придбання нерухомості ОСОБА_2 перебував з нею в шлюбі, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири, встановити порядок користування нею, виділивши їй, як інваліду 1 групи дві ізольовані кімнати.

В ході судового розгляду до участі в справі в якості 3-ьої особи суд притягнув ОСОБА_9 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_10 .

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги уточнила, просила визнати договір купівлі-продажу недійсним частково, в частині покупця, визнавши таким відповідача ОСОБА_2 , також просила визнати недійсним договір дарування спірної квартири та визнати за нею і відповідачем ОСОБА_2 право власності по 1/2частині спірної квартири за кожним.

Позивачка пояснила, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 1974р. по грудень 2001 року, мають двох повнолітніх синів. Ще під час шлюбу в сім"ї була домовленість про придбання старшому сину квартири. Відповідач, працюючи в ТОВ "ГІПЕК-АГРО", отримував доходи, на які придбав спірну квартиру, але документально оформив купівлю такої на знайомого ОСОБА_3 . Через 15 днів ОСОБА_3 подарував цю квартиру ОСОБА_2 . Спочатку відповідач не заперечував того факту, що ним придбана квартира для старшого сина, але потім пояснював їй та синам, що квартиру отримав в дар від знайомого.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, заперечуючи такий пояснив, що в 1997 році у нього з позивачкою погрішилися сімейні відносини, він залишив сім"ю та став окремо проживати. Пояснив, що не мав грошей на придбання квартири. З ОСОБА_3 він в добрих відносинах, останній, враховуючи його матеріальне становище, відсутність житла, подарував йому квартиру. Колишніх її власників він не знає, познайомився з ними в судовому засіданні.

Представник відповідача позов не визнав, пояснив, що при укладені угод були дотримані всі вимоги закону, зміст вказаних угод свідчить про реальні наміри сторін, а тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, пояснив, що раніше працював брокером, спірну квартиру придбав у ОСОБА_4 для себе за власні кошти, приблизно за 16000 доларів США. Хоча ця сума для нього є значною, однак він вирішив подарувати її ОСОБА_2 , оскільки тому ніде було жити, погодивши попередньо це питання зі своєю дружиною. Подружжя ОСОБА_2 він добре знав, знав також про те, що у них напружені сімейні відносини. Пояснив, що борг по комунальним платежам у ОСОБА_4 був, але він не пам"ятає суму. Зазначив, що між ним та ОСОБА_2 існує домовленість про те, що ОСОБА_2 може проживати в ній стільки, скільки буде вважати за потрібне. Питання про найм цієї квартири ними не обговорювалося.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 позов не визнали, пояснили, що спірна квартира належала їм на праві власності, а відчужена була ними на підставі договору купівлі-продажу від 20.06.2001р. покупцеві ОСОБА_3 приблизно за 42000 грн. Пояснили, що боргу за квартиру вони не мали. З відповідачем ОСОБА_2 вони не знайомі, про такого їм стало відомо лише в ході розгляду даної справи.

Відповідач ОСОБА_4 в судові засідання неодноразово за викликами суду не заявився. Як пояснили ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_4 не зміг з`явитися в судове засідання через тяжкий стан свого здоровая.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність останнього, оскільки у справі є достатньо доказів про права та взаємовідносини.

Вислухавши сторони, представника відповідача та 3-х осіб, покази свідків, думку адвоката, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.03.1974р. по 20.12.2001р.

20.12.2001 року Оболонський районний суд м.Києва постановив рішення про розірвання шлюбу між вказаними сторонами.

20.06.2001р. між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , посвідчений Двадцять другою київською нотаріальною конторою та зареєстрований в БТІ того ж дня.

05.07.2001р. за договором дарування ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 в дар вищевказану квартиру.

На даний час в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Як пояснила в судовому засіданні позивачка, повернувшись влітку 2001 року з лікування, вона дізналася від знайомих, що її чоловік придбав квартиру. Цей факт відповідач від неї приховав, прописався в серпні 2001 року в спірну квартиру, провів в ній ремонт. Однак через деякий час про фактичне придбання квартири зізнався сину, показав йому квартиру, при цьому пояснив, що така придбана для останнього.

Через деякий час відповідач змінив свої наміри і почав заперечувати обставину купівлі квартири, пояснюючи, що таку йому подарував ОСОБА_3 . Позивачка вказала, що останній не міг подарувати квартиру її колишньому чоловіку, оскільки вони не є родичами, а квартира має значну матеріальну цінність. Вважає, що спірна квартира куплена ОСОБА_3 за кошти, передані йому ОСОБА_2 . Ці кошти є спільними коштами, які заощаджувалися ними протягом подружнього життя. Кошти, які б належали особисто ОСОБА_2 немає. При цьому пояснила, що тривалий час відповідач ОСОБА_2 разом зі ОСОБА_12 орендували ковбасний цех, виготовляли продукцію і мали прибуток. Частина прибутку, яка припадала на долю відповідача була їх спільними коштами як подружжя, а іншу частину становив заробіток синів, які працювали там же. Вона ж як інвалід, отримувала пенсію і вела домашнє господарство.

Відповідач позов не визнав, пояснив, що квартиру йому подарував ОСОБА_3 , з яким у нього склалися дружні відносини, а передача в дар квартири викликана тим, що йому ніде було проживати.

Однак свідок ОСОБА_13 підтвердив пояснення позивачки, при цьому пояснив, що в сім"ї велася розмова про прибання йому квартири для окремого проживання. В сім"ї була домовленість, що він з братом та батьком працюватимуть в цеху ТОВ "ГІПЕК-АГРО", накопичуючи кошти на придбання житла. Цієї домовленості дотримувалися, ніяких непорозумінь не виникало. В серпні 2001 року батько сказав йому, що придбав для нього квартиру і запросив оглянути її, при цьому пояснив, що терміново придбав таку без нього по причині її низької вартості та наявної заборгованості по комунальним платежам попередніх власників. При цьому пояснив, що квартиру оформив на ОСОБА_3 з метою приховання прибутків від неофіційного бізнесу.

Свідок показав, що лише після непорозумінь з матір"ю, що потягли за собою розірвання шлюбу, відповідач став заперечувати фактичне придбання квартири.

Свідок ОСОБА_14 показав, що батько проживав з сім"єю до грудня 2001 року, потім виписався з квартири. З 2000 року зі своїм старшим братом та батьком вони займалися сімейним бізнесом. Батько орендував ковбасний цех, а він працював експедитором. Заробітної плати батько їм не видавав, лише на кишенькові витрати, оскільки в сім"ї була домовленість про придбання квартири за накопичені сім"єю кошти. Пояснив, що від роботи цеху був добрий прибуток, доходи фіксувалися батьком в "чорному" журналі. Про придбання батьком квартири він дізнався від сусіда ОСОБА_15 , якому батько розповів про її купівлю. Від рідних дізнався, що фактично квартира куплена батьком, але оформлена на ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_16 показала суду, що була свідком розмови між відповідачем ОСОБА_2 та його старшим сином ОСОБА_17 . ОСОБА_2 на запитання сина пояснив, що придбана квартира залишиться сину, а розірвання відносин з матір"ю його не повинно стосуватися.

Свідок ОСОБА_18 показала, що знала сім"ю ОСОБА_2 , часто бувала в них вдома, з розмов з позивачкою чула, що сім"я має намір придбати старшому сину квартиру. Знала про те, що сини ОСОБА_2 працювали з батьком, збирали гроші на придбання житла ОСОБА_17 . Згодом від ОСОБА_17 вона дізналася, що квартира куплена, але не для нього.

З наданих позивачкою накладних ТОВ "ГІПЕК-АГРО", природу походження яких відмовився пояснити відповідач, а також з копії розписки про внесення коштів на розвиток орендованого цеху вбачається, що останній на такому підприємтсві працював, таке підприємство вело виробничу діяльність, а саме виробництво та реалізація ковбасних виробів.

З оглянутих судом журналів прибутків та видатків вбачається, що в ній фіксувалася кількість виготовленої продукції, реалізація її споживачам. Як пояснила позивачка, цей облік власноручно вів відповідач ОСОБА_2 і ці журнали зберігалися вдома.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачкою доведено факт придбання ОСОБА_2 спірної квартири за кошти, які належали на праві спільної сумісної власності їй та відповідачу.

Придбання ним квартири на ім"я ОСОБА_3 було сплановано ОСОБА_2 з метою приховання фактичної купівлі нерухомості ним, яка б у разі розірвання шлюбу підлягала б поділу.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_3 не мав реальних підстав для безоплатного відчуження квартири ОСОБА_2 , який не є взагалі родичем останнього.

Пояснення ОСОБА_3 по суті позову суд находить неправдивими, оскільки відсутні будь-які докази, які б підтверджували що квартира безоплатно відчужена ОСОБА_2 . До того, ж суд звертає увагу, що сам даруватель проживає у двохкімнатній квартирі, 1/2 частина якої належить йому, а інша його дружині.

Твердження ОСОБА_3 щодо надання згоди його дружиною на дарування квартири, на думку суду, викликана правовою процедурою оформлення договору дарування.

Отже, відповідачами не доведено наявність обставин, які б спонукали ОСОБА_3 зробити подарунок ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.58 ч.2 ЦК України в редакції 1963 р., якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Таким чином, є підстави вважати, що покупцем спірної квартири являється ОСОБА_2 , а тому договір купівлі-продажу квартири в частині покупця ОСОБА_3 має бути визнаний недійсним.

Оскільки визнається недійсним договір купівлі-продажу в частині покупця ОСОБА_3 , є підстави для визнання недійсним договору дарування, так як ОСОБА_3 не набув права власності на квартиру, а відсутність права власності позбавляє особу права розпоряджатися нею будь-яким чином.

Відповідно до ст.22 КпШС України, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, і кожен з них має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. В разі поділу цього майна, їх частки визнаються рівними.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Враховуючи, що спірна квартира придбана відповідачем ОСОБА_2 на спільні з позивачкою кошти, під час перебування їх в шлюбі, суд вважає за правильне визнати право власності по 1/2 частині спірної квартири за кожним.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати держмита, витрати по його оплаті мають бути покладені на відповідача. Приймаючи до уваги довідку БТІ про вартість 1кв.м. спірної квартири, з останнього має бути стягнуто держмито в ромірі 250 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15,15-1,30,62,75,202,202-1,203,209 ЦПК України, ст.22 КпШС України, ст.ст.48, 58ч.2 ЦК України в редакції 1963р., суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого 20 червня 2001 року державним нотаріусом Двадцять другої київської нотаріальної контори Тесленко Ю.П., зареєстрованого в реєстрі за № 2-4825, в частині покупця ОСОБА_3 , визнавши покупцем ОСОБА_2 .

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченого 5 липня 2001 року державним нотаріусом Двадцять першої київської нотаріальної контори Соловйовим Г.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 2-2401.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати в доход держави в сумі 250 (Двісті п`ятдесят) гривень.

На рішення суду може бути подана апеляція до Апеляційного суду м.Києва через районний суд протягом 1 місяця.