Постанова

від 29.09.2021 по справі 200/5731/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 200/5731/14-ц

провадження № 61-2525св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Автоленд-Дніпро , товариство з обмеженою відповідальністю Лендіс ЛТД ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Єлісєєвої Т. Ю., від 29 квітня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., від 19 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство УніКредит Банк , правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк ), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Автоленд-Дніпро (далі - ТОВ Автоленд-Дніпро ), товариство з обмеженою відповідальністю Лендіс ЛТД (далі - ТОВ Лендіс ЛТД ), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 травня 2008 року між банком та ТОВ Автоленд-Дніпро було укладено кредитний договір № 121-СВ, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику револьверну кредитну лінію у розмірі 6 000 000 доларів США з можливістю їх отримати в доларах США, Євро та українській гривні, строком

до 30 травня 2009 року.

На виконання умов кредитного договору банк перерахував на поточний рахунок позичальника загальну суму у розмірі 53 000 000 грн та

2 218 848 доларів США.

04 квітня 2008 року для забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань між банком та ТОВ Лендіс ЛТД укладено іпотечний договір, за умовами якого предметом іпотеки є: будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складаються з: літ. Б-1, б-1, б1-1, Б1-1 побутові приміщення, прибудова, склад, площею 582,5 кв. м, літ. В гараж, літ. З майстерня, літ. У вбиральня, літ. С, Ф, Х, Ц,

Ч, Ш навіси, літ. О, о автосалон, прибудова (тимчасова), літ. Н станція технічного обслуговування, площею 117,4 кв. м, літ. Р трансформаторна підстанція, літ. П склад паливно-мастильних матеріалів, літ. Т АЗС, літ. Г-1, г, г 1 , г 2 гараж, ганки, площею 476,8 кв. м, літ. Д-1, д-1, д1, д-2 склад, прибудова, ганки, площею 234,0 кв. м, літ. Л сторожка, 1-18, І, І огорожа, споруди, мостіння, літ. М туалет.

Посилаючись на неналежне виконання ТОВ Автоленд-Дніпро своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, банк просив в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ Автоленд-Дніпро звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки за іпотечним договором від 04 липня 2008 року, який на час розгляду справи належить ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та інформація про рух справи

Рішенням Бабушкінського районного суду від 29 квітня 2015 року в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ Автоленд-Дніпро перед

ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором № 121-СВ від 30 травня

2008 року в сумі 1 585 000,00 грн, загальний розмір якої становить 885 428,19 доларів США та 14 365 232,99 грн, з яких: заборгованість по сумі кредиту - 727 287,34 доларів США та 12 500 000 грн, неустойка за прострочення кредиту - 157 841,16 доларів США та 1 359 774,08 грн, прострочені відсотки за користування кредиту - 505 458,91 грн, прострочена комісія - 299,69 доларів США, звернуто стягнення на належний ОСОБА_1 предмет іпотеки за іпотечним договором від 04 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулініч А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 726, а саме: будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складаються з: навіси літ. С, Ш, станція технічного обслуговування літ. Н-1, площею 117,4 кв. м, автосалон літ. О, прибудова (тимчасова) літ. о', трансформаторна станція

літ. Р, склад паливно-мастильних матеріалів літ. П, АЗС літ. Т, склад літ. Д-1, прибудова літ. д-1, ганок літ. д', загальною площею 249 кв. м, сторожка

літ. Л, прибудова літ. л', туалет літ. М, огорожі, споруди №1-2, 4-9, 11-18, мостіння - ІІ, шляхом визнання права власності за ПАТ Укрсоцбанк .

В рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ Автоленд-Дніпро перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором № 121-СВ від 30 травня 2008 року в сумі 2 081 000,00 грн, загальний розмір якої становить 885 428,19 доларів США та 14 365 232,99 грн, з яких: заборгованість по сумі кредиту - 727 287,34 доларів США та 12 500 000 грн, неустойка за прострочення кредиту - 157 841,16 доларів США та 1 359 774,08 грн, прострочені відсотки за користування кредиту - 505 458,91 грн, прострочена комісія - 299,69 доларів США, звернуто стягнення на належний ОСОБА_2 предмет іпотеки за іпотечним договором від 04 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулініч А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 726, а саме будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складаються з: гараж літ. Г-1, загальною площею 481 кв. м, ганки літ. г. г 1 , г 2 , навіси літ. Х, Ц, Ч, ворота

№ 7, у спільній власності споруди № 3, 10, 14, І, шляхом визнання права власності за ПАТ Укрсоцбанк .

В рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ Автоленд-Дніпро перед ПАТ Укрсоцбанк за кредитним договором № 121-СВ від 30 травня 2008 року в сумі 2 520 000 грн, загальний розмір якої становить

885 428,19 доларів США та 14 365 232,99 грн, з яких: заборгованість по сумі кредиту - 727 287,34 доларів США та 12 500 000,00 грн, неустойка за прострочення кредиту - 157 841,16 доларів США та 1 359 774,08 грн, прострочені відсотки за користування кредиту - 505 458,91 грн, прострочена комісія - 299,69 доларів США, звернуто стягнення на належний ОСОБА_3 предмет іпотеки за іпотечним договором від 04 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулініч А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 726, а саме будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складаються з: побутові приміщення літ. Б-1, прибудова б-1, прибудова б'-1, ганки літ б, б', склад

літ Б'1, загальною площею 582,5 кв. м, гараж літ. В, майстерня літ. З, вбиральня літ. У, навіс літ. Ф, шляхом визнання права власності за

ПАТ Укрсоцбанк .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня

2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного сулу

м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_6 , залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у задоволенні заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 23 грудня 2015 року відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ Укрсоцбанк , суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний суд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховний Суд України, виходив із того, що ухвалення судом рішення про визнання права власності на предмет договору іпотеки за іншою особою, яке згодом було скасоване, не зумовлює правових наслідків, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Виходячи з наявності у іпотечному договорі застережень про право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності, суд дійшов висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду та про поширення на відповідачів відповідно до статті 23 Закону України Про іпотеку статусу іпотекодавця за іпотечним договором, оскільки до них перейшло право власності на нерухоме майно - предмет іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У липні 2020 року до апеляційного суду з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_4 , яка не брала участі у справі та просила рішення суду

від 29 квітня 2015 року скасувати в частині звернення стягнення на неналежне ОСОБА_3 нерухоме майно, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд встановив, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_4 відсутні .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 лютого 2021 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 29 квітня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 19 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 201/3581/17,

від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14, від 08 квітня 2020 року у справі № 759/10689/14-ц, від 04 серпня 2020 року у справі № 303/7768/13-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 520/13399/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 29 квітня 2015 року в частині звернення стягнення на належне ОСОБА_3 нерухоме майно безпосередньо стосується її майнових прав та інтересів як співвласника цього майна, оскільки було придбано в період шлюбу і згоди на передачу цього майна в іпотеку вона не надавала.

Вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до

статей 36, 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України Про іпотеку суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Доводи особи, яка подала письмові пояснення на касаційну скаргу

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в яких останній просить касаційну скаргу задовольнити, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до

статей 36, 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 травня 2008 року між ПАТ УніКредит Банк та ТОВ Автоленд-Дніпро укладено кредитний договір № 121-СВ, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику револьверну кредитну лінію у розмірі 6 000 000 доларів США, з можливістю їх отримати в доларах США, Євро та українській гривні, строком до 30 травня 2009 року.

На виконання вищенаведених умов кредитного договору банк перерахував на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у

ПАТ УніКредит Банк , грошові кошти у сумі 53 000 000 грн та

2 218 848 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами.

04 липня 2008 року на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань між банком та ТОВ Лендіс ЛТД укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А. С. та зареєстрованим в реєстрі за № 726. Договірна вартість предмету іпотеки на день підписання іпотечного договору погоджена у розмірі 1 893 480,14 доларів США.

04 липня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А. С., у зв`язку з посвідченням договору іпотеки була накладена заборона відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна, яке належало ТОВ Лендіс ЛТД до припинення дії договору іпотеки.

Також судами установлено, що ТОВ Лендіс ЛТД набуло у власність предмет іпотеки на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна

від 03 березня 2008 року, укладеного з ТОВ Науково-виробниче підприємство ІНВЕЛЬТА , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенком В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2305.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 17 вересня 2010 року у справі № 2-6269/2010 за позовом

ОСОБА_7 до ТОВ Лендіс ЛТД , третя особа ПАТ УніКредит Банк , про визнання права власності, припинення права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності, визнано за ОСОБА_7 право власності на предмет іпотеки, припинено право власності ТОВ Лендіс ЛТД на це майно, виселено ТОВ Лендіс ЛТД з нерухомого майна, скасовано та виключено записи щодо обтяження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 : у Державному реєстрі іпотек - запис № 7511862, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - запис № 7511691.

Отже, зазначеним вище рішенням суду було скасовано та виключено записи щодо обтяжень іпотекою у Державному реєстрі іпотек та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

21 грудня 2010 року ОСОБА_7 відчужено частину предмету іпотеки на користь ТОВ Профіконт на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., зареєстрованого в реєстрі за № 3319.

10 червня 2011 року ТОВ Профіконт відчужило частину предмету іпотеки на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального Рябих В. М., зареєстрованих в реєстрі за №№ 2872, 2873.

05 грудня 2012 року ОСОБА_1 відчужено частину предмету іпотеки на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального Пікаловою В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1107.

Таким чином, станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції предмет іпотеки належав відповідачам у наступних частинах:

- ОСОБА_1 : будівлі та споруди - навіси літ С, Ш, станція технічного обслуговування літ. Н-1, площею 117,4 кв. м, автосалон літ. О, прибудова (тимчасова) літ. о', трансформаторна станція літ. Р, склад паливно-мастильних матеріалів літ. П, АЗС літ. Т, склад літ. Д-1, прибудова літ. д-1, ганок літ. д', загальною площею 249 кв. м, сторожка літ. Л, прибудова

літ. л', туалет літ. М, огорожі, споруди № 1-2, 4-9, 11-18, мостіння - ІІ;

- ОСОБА_3 : будівлі та споруди - побутові приміщення літ. Б-1, прибудова б-1, прибудова б'-1, ганки літ б, б', склад літ Б'1, загальною площею 582,5 кв. м, гараж літ. В, майстерня літ. З, вбиральня літ. У, навіс

літ. Ф;

- ОСОБА_2 : будівлі та споруди - гараж літ. Г-1, загальною площею 481 кв. м, ганки літ. г, г 1 , г 2 , навіси літ. Х, Ц, Ч, ворота № 7, у спільній власності споруди № 3, 10, 14, І.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня

2011 року апеляційну скаргу ВАТ УніКредит Банк задоволено. Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2010 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ТОВ Лендіс ЛТД , третя особа: ПАТ УніКредит Банк , про визнання права власності, припинення права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності відмовлено.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2011 року заяву ПАТ УніКредит Банк задоволено. В порядку повороту виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 17 вересня 2010 року у справі № 2-6269/2010 вселено ТОВ Лендіс ЛТД до нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію вилучення запису та вилучено з Державного реєстру іпотек запис про вилучення запису № 7511862 щодо обтяження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано реєстрацію вилучення запису та вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про вилучення запису № 7511691 щодо обтяження цього нерухомого майна.

Отже, судами попередніх інстанцій установлено, що обтяження у вигляді іпотеки діяло починаючи з дати посвідчення договору іпотеки, а саме з

04 липня 2008 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на те, що у зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість в розмірі 885 428,19 доларів США та 14 365 232,99 грн.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 12 Закону визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Установивши, що позичальник порушив кредитні зобов`язання, допустив заборгованість, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених Законом України Про іпотеку , а умовами договору іпотеки, для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Звертаючись у липні 2020 року до суду з апеляційною скаргою,

ОСОБА_4 посилалась на те, що частина спірного нерухомого майна, на яке звернуто стягнення рішенням суду, належить їй та ОСОБА_3 на праві спільної власності, оскільки придбане в період шлюбу, тому суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки. Вказувала, що вона не надавала згоди на передачу в іпотеку належного їм із ОСОБА_3 майна.

Статтею 23 Закону України Про іпотеку визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформації про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Тобто, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2026цс16.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц.

Судами попередніх інстанцій установлено, що договір іпотеки був укладений між банком та ТОВ Лендіс ЛТД 04 липня 2008 року, тоді як ОСОБА_3 набув право власності на частину предмету іпотеки 10 червня 2011 року.

Також судами попередніх інстанцій враховано, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року скасовано заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2010 року, яким було скасовано та виключено записи щодо обтяжень іпотекою у Державному реєстрі іпотек та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Отже, обтяження у вигляді іпотеки діяло з дати посвідчення договору іпотеки, а саме з 04 липня 2008 року.

Права ОСОБА_4 передачею спірного майна в іпотеку не порушені, оскільки ані їй, ані її чоловіку станом на момент укладення договору іпотеки у липні 2008 року не належало будь-яких цивільних прав на предмет іпотеки.

Відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо відсутності її згоди на передання спірного нежитлового приміщення в іпотеку є необґрунтованими та на законність і обґрунтованість оскаржених судових рішень не впливають.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїх у постановах від 21 березня 2018 року у справі

№ 520/6819/14-ц (провадження № 343цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 760/14438/15 (провадження № 14-384цс18) зазначала, що у

статті 12 Закону України Про іпотеку вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, в тому числі передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

Великою Палатою Верховного Суду вказано, що стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду, а для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Разом із тим, справа № 200/5731/14-ц у період 2014-2016 років була розглянута судами першої, апеляційної інстанції, а також Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України. Відповідачі, у тому числі ОСОБА_3 , використали своє право на апеляційний та касаційний перегляд справи.

Звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції встановив, що позичальник порушив умови кредитного договору, а тому у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Доводів щодо належного виконання позичальником умов кредитного договору касаційна скарга не містить.

Фактично касаційна скарга ОСОБА_4 про перегляд рішення суду, яке набрало законної сили у 2015 році та було предметом перегляду Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України, ґрунтується виключно на зміні в подальшому Великою Палатою Верховного Суду судової практики при застосування положень Закону України Про іпотеку .

При цьому, на момент подання апеляційної скарги, рішення суду, яке просить скасувати ОСОБА_4 більш як 5 років, набрало законної сили та було виконано шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за позивачем.

Верховний Суд вважає, що за обставин встановлених у розглядуваній справі відсутні підстави для скасування рішення суду, яке переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанцій, набрало законної сили у 2015 році, було виконане та потягло за собою юридичні наслідки.

Таке скасування призведе до непропорційного втручання у право позивача на мирне володіння майном, безпідставного звільнення позичальника від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та порушення принципу res judicata(правової визначеності), згідно з яким не може бути скасоване остаточне та обов`язкове до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З огляду на вказане, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 201/3581/17,

від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14, від 08 квітня 2020 року у справі № 759/10689/14-ц, від 04 серпня 2020 року у справі № 303/7768/13-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 520/13399/14-ц.

У разі, якщо ОСОБА_4 вважала спірне майно своїм, вона, діючи добросовісно, із 2014 року мала достатньо часу та можливостей юридичного контролю за ним, у тому числі за допомогою відповідних державних реєстрів.

ОСОБА_4 не уповноважена представляти інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а крім того за змістом апеляційної скарги оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення саме на майно

ОСОБА_3 . Тому рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року в частині звернення стягнення на майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у межах розглядуваної касаційної скарги Верховним Судом не переглядається.

Інші доводи заявника були предметом розгляду апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржених судових рішень не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_4 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд встановив відсутність підстав для скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 січня

2021 року і вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович