Постанова

від 06.10.2021 по справі 191/590/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 191/590/20

провадження № 61-18598 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю АГРО-ФІЛД ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ФІЛД (далі - ТОВ АГРО-ФІЛД ) про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 грудня 2013 року державним нотаріусом Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О. Ж. та зареєстрованим в реєстрі за № 2-2164, вона є власником земельної ділянки, загальною площею 7,040 га, з кадастровим номером 1224855300:01:001:0054, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказувала, що між попереднім власником земельної ділянки - ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ФІЛД був укладений договір оренди земельної ділянки (паю) без дати, зареєстрований 04 серпня 2011 року за номером 122480004000314 у відділі Держкомзему у Синельниківському районі, за умовами якого вказана земельна ділянка була передана в оренду відповідачу строком на 20 років. Умовами договору передбачено, що орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року, але з 2016 року відповідач орендну плату виплачує з порушенням строку її виплати та в не повному обсязі, а за 2019 рік орендна плата не сплачена.

Крім того, відповідачем порушено вимоги частини четвертої статті 22 Земельного кодекс України (далі - ЗК України), згідно з якою земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. Передбачений законодавчими актами обов`язок відповідач не виконав і проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь щодо земельної ділянки, не розроблений до цього часу.

Вважала, що порушення відповідачем встановленого законом обов`язку щодо розроблення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель, є істотним порушенням договору, адже наслідком такої бездіяльності буде різке зниження родючості ґрунтів орендованої земельної ділянки. Враховуючи, що протиправна бездіяльність відповідача загрожує збереженню стану орендованої земельної ділянки, вважала, що договір оренди землі має бути розірваний.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 7,040 га, кадастровий номер 1224855300:01:001:0054, розташованої на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між який був укладено між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ФІЛД , зареєстрований 04 серпня 2011 року у Книзі реєстрації договорів оренди у відділі Держкомзему у Синельниківському районі за номером 122480004000314, номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 31303687 від 19 квітня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2020 року у складі судді Гречка Ю. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, загальною площею 7,040 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224855300:01:002:0054, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ФІЛД , зареєстрований 04 серпня 2011 року у Книзі реєстрації договорів оренди у відділі Держкомзему у Синельниківському районі за № 122480004000314, номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 31303687 від 19 квітня 2019 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач систематично не виконував умови договору оренди, а саме не сплачував орендну плату, використовує земельну ділянку на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок, не проводить, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ АГРО-ФІЛД задоволено.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019 рік не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань і не може бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі. Крім того, частина четверта статті 22 Закону України Про оренду землі , в редакції, на яку посилається позивач, як на підставу позову, зокрема, щодо використання земельної ділянки на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, не вчинення відповідачем ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок, на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність, а отже, розірвання договору саме з цих підстав є необґрунтованим та безпідставним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц та постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 91/590/20 із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідач, починаючи з 2016 року, орендну плату виплачував їй після встановленого пунктом 2.2. договором оренди строку, зі значним запізненням та не в повному обсязі, а за 2019 рік орендна плата не сплачена. Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач систематично не виконує умови договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати визначеної договором орендної плати, надав належну правову оцінку доказам і обставинам справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ДП № 124661, виданого Іларіонівською селищною радою Синельниківського району Дніпропетровської області 19 жовтня 1999 року, ОСОБА_2 належала земельна ділянка, загальною площею 7,040 га, з кадастровим номером 1224855300:01:002:0054, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району, Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04 серпня 2011 року за № 122480004000314 у відділі Держкомзему у Синельниківському районі Дніпропетровської області був зареєстрований договір оренди вказаної земельної ділянки (паю), укладений між ОСОБА_2 та ТОВ АГРО-ФІЛД .

Договір оренди земельної ділянки (паю) укладено строком на 20 років, починаючи з дня його реєстрації (пункт 3.1. договору).

Згідно з пунктами 4.1., 4.3., 4.4. договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 2 932,13 грн. Обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексації. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року.

Пунктом 4.6. договору оренди встановлено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розміру земельного податку, підвищення цін і тарифів; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документально; в інших випадках, передбачених законодавством України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 15 грудня 2013 року державним нотаріусом Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О. Ж. та зареєстрованим в реєстрі за № 2-2164, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 7,040 га, з кадастровим номером 1224855300:01:001:0054, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з повідомленням Управління агропромислового розвитку Синельниківської районної державної адміністрації від 27 січня 2020 року № 7, ТОВ АГРО-ФІЛД порушує вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 164 Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах та значно погіршує родючість спірної земельної ділянки та інших корисних можливостей землі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

Згідно пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України Про оренду землі ).

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що несплата орендної плати охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач мотивувала позовні вимоги тим, що відповідач протягом 2016-2018 років сплачував орендну платуз порушенням строку її виплати, встановленого договором, та в не повному обсязі, а за 2019 рік орендна плата не сплачена.

Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що систематична несплата орендної плати, що є підставою вважати порушення орендарем виконання умов договору оренди землі, передбачає два та більше випадки, проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами неналежне виконання відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати за період 2016-2018 роки, а сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019 рік не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань (два та більше випадки) і не може бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Відповідно до частин першої-другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції було ухвалено за відсутності відповідача та за відсутності його належного повідомлення, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості подати докази в обґрунтування своїх заперечень, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги та визнав належними докази, надані ТОВ АГРО-ФІЛД до суду апеляційної інстанції, а саме відомості за 2018-2019 роки щодо виплати орендної плати ОСОБА_1 та пояснення ТОВ АГРО-ФІЛД від 20 травня 2020 року вих. № 8, з яких вбачається, що орендна плата за 2018 рік виплачена ОСОБА_1 у сумі 10 000 грн, а за 2019 рік нарахована, але не виплачена.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019 рік не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань і не може бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Інших доказів на підтвердження невиконання умов договору щодо сплати позивачу визначеної договором орендної плати суду не надано.

Апеляційний суд також зазначив, що частина четверта статті 22 Закону України Про оренду землі , в редакції, на яку посилається позивач, як на підставу позову, зокрема, щодо використання земельної ділянки на власний розсуд, без дотримання правил державного контролю за користуванням землею, не вчинення відповідачем ніяких дій, направлених на поліпшення і рекультивацію земельних ділянок, на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність, а отже, розірвання договору саме з цих підстав є необґрунтованим та безпідставним.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Отже, суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц та постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта