Рішення

від 06.10.2021 по справі 380/11529/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/11529/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Самбірської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача громадська організація Київська міська єврейська громада про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

І. Стислий виклад позицій учасників справи

1. до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Самбірської міської ради Львівської області код ЄДРПОУ 26269805, місцезнаходження: 81400, Львівська область, м.Самбір, пл.Ринок,1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді заяви позивача від 19.09.2019 про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 та прийняття рішення про надання земельної ділянки в оренду позивачу;

- зобов`язати відповідача у двотижневий строк, з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили, розглянути заяву позивача від 19.09.2019 про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , на пленарному засіданні сесії Самбірської міської ради та прийняти рішення про надання земельної ділянки в оренду позивачу, на пленарному засіданні сесії Самбірської міської ради Львівської області та прийняти відповідне рішення.

2. Позов обґрунтований тим, що позивач звертався до відповідача із заявою від 19.09.2019 про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , проте про результат розгляду заяви його не повідомлено. Наголошує на тому, що на момент звернення до суду із цим позовом жодного рішення відповідачем за його заявою не прийнято.

3. Вважає, що відповідач у спірній ситуації щодо відведення земельної ділянки позивачу не наділений дискреційними повноваженнями, а тому належним способом захисту буде зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання земельної ділянки в оренду позивачу.

4. 26.08.2021 від представника відповідача до суду надійшов відзив, у якому останній проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що заява позивача від 19.09.2019 розглянута постійною комісією органу місцевого самоврядування. При цьому, позивача повідомлено про те, що у подальшому буде здійснено розгляд заяви позивача по суті. Відтак представник відповідача вважає, що дії останнього не можуть кваліфікуватися як протиправна бездіяльність.

5. Посилається на порушення порядку присвоєння земельній ділянці, за відведенням якої звернувся позивач, кадастрового номеру.

6. Також вказує, що проект землеустрою не є погодженим у відповідності до частини 2 статті 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), згідно з якою проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

7. Представник позивача вважає, що прийняття рішення про передачу земельної ділянки, належить до його дискреційних повноважень, а тому у цій частині вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню. Також заперечує проти встановлення судового контролю.

8. 30.08.2021 надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, яка проти задоволення позову заперечує. Вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем порушено порядок погодження проекта землеустрою.

II. Рух справи

1. Ухвалою від 19.07.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

2. Ухвалою від 02.08.2021 суд залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача громадську організацію Київська міська єврейська громада .

3. Ухвалою від 10.08.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання третьої особи про перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін до розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

ІІІ. Фактичні обставини справи

1. Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

2. Позивач є власником житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8776978 від 02.09.2013.

3. 19.09.2019 позивач звернувся із заявою про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 .

4. До заяви позивачем долучено оригінал проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 ; копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-461097341209 від 16.09.2019 щодо присвоєння кадастрового номера 4610900000:13:028:0014 земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 ; копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.09.2019 року.

5. 24.10.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо інформування про результати розгляду його заяви від 19.09.2019 про затвердження проекта землеустрою земельної ділянки, за відведенням якої він звертався.

6. Відповідач скерував позивачу лист від 28.11.2019 за вих. №К-2798/2-17 про те, що заява позивача про затвердження проекта землеустрою розглянута постійною комісією органу місцевого самоврядування та буде в подальшому вирішена на сесії Самбірської міської ради Львівської області.

7. 15.02.2021 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надіслати письмову відповідь із зазначенням відомостей про результати розгляду заяви про затвердження проекта землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 .

8. Про результат розгляду цієї заяви відповідач позивача не повідомив

9. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

IV. Позиція суду

1. Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

2. Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

3. На підставі означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

4. У межах повноважень означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

5. У спосіб означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

6. Відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовано, серед іншого, Законом України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон України №858-IV).

7. Стаття 1 Закону України №858-IV встановлює, що проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

8. Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, зазначеним Законом (стаття 30 Закону України №858-IV).

9. У свою чергу, частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

10. Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 зазначеного Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

11. Крім того, пунктом 6 частини 3 статті 186 ЗК України дефіновано, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 зазначеного Кодексу.

12. За змістом частини 8 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

13. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підстави для відмови у затвердженні проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпними та зводяться до невідповідності документації із землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень частини 8 статті 186 ЗК України. Інакше кажучи, умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою.

14. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

15. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України Про місцеве самоврядування в Україні №280/97-ВР від 21.05.1997 у редакції чинній момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР). Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад регламентується статтею 26 названого Закону України.

16. Так, згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. У відповідності до частини 1 статті 59 Закону України №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

17. Екстраполюючи викладене на спірну правову ситуацію, суд висновує, що за результатами розгляду відповідачем питань регулювання земельних відносин останнім має прийматися відповідне рішення, яке є розпорядчим індивідуальним правовим актом.

18. Між тим, відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання затвердження проекта землеустрою або про відмову у його затвердженні у формі рішення , свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

19. У вимірі спірних правовідносин суд приходить до переконання, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки заява позивача станом на момент вирішення справи, не розглянута.

20. Водночас посилання представника відповідача на повідомлення позивача листом про розгляд заяви позивача від 19.09.2019 постійною комісією суд вважає помилковим, оскільки, таке інформування не звільняє відповідача від прийняття відповідного рішення у детермінований законодавством строк.

21. Окрім цього, неспроможними є доводи про відсутність протиправності з боку відповідача з підстав порушення позивачем процедури погодження землевпорядної документації, зважаючи на те, що імовірні порушення позивачем процедурної форми погодження проекта землеустрою не є законодавчо обумовленою підставою для не прийняття відповідачем жодного рішення по суті заяви.

22. Суд відхиляє аргументи відповідача про неможливість прийняття рішення за заявою позивача до прийняття рішення Верховним Судом у справі №1.380.2019.006676, оскільки такі підстави не звільняють його від прийняття відповідного рішення у встановлені строки.

23. Із урахуванням викладеного суд констатує, що відповідач не прийняв жодного рішення по суті заяви позивача від 19.09.2019.

24. Суд зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд бере до уваги ефективність такого захисту.

25. Відповідно до 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

26. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", пункт 64).

27. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), пункт 95).

28. Оцінюючи ефективність обраного способу захисту необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", пункт 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

29. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

30. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

31. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12 ).

32. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту, зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

33. Тобто застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

34. Натомість, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, то підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення відсутні.

35. За наведених обставин, враховуючи, що відповідач жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача від 19.09.2019 не прийняв, на переконання суду, належним способом захисту є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду. При цьому строк розгляду такої заяви, порядок і форма її розгляду (пленарне засідання сесії ради) визначений нормативно та не може додатково встановлюватись судом.

36. Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

37. Суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

38. В контексті викладеного суду акцентує увагу на тому, що решта доводів учасників справи стосується юридичної оцінки обставин, які є підставою для прийняття рішення про затвердження проекта землеустрою або відмові у його затвердженні, та не є релевантними у справі, що розглядається, оскільки, як встановив суд, відповідач жодного рішення по суті заяви позивача не приймав. Отже, відповідні аргументи учасників справи не потребують детального аналізу та не спростовують правильність викладених вище висновків суду щодо юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

39. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю у справі, що розглядається, суд виходить із наступних міркувань.

40. Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

41. У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

42. Європейський суд з прав людини у справі Горнсбі проти Греції наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

43. Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

44. З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України , Робота та інші проти України , Варава та інші проти України , ПМП Фея та інші проти України ), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

45. Відповідно до статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

46. Аналогічна норма закріплена статтею 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

47. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

48. Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтею 382 КАС України.

49. Згідно з частиною 1 статті 382 КАС України суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

50. Згідно із частиною 2 статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

51. Проаналізувавши наведені положення КАС України, можна дійти висновку, що суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі.

52. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Отже, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів невиконання відповідачем рішення суду у даній справі, тому відсутні підстави для встановлення судового контролю та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

53. З наведених мотивів, суд дійшов висновку, що встановлення судового контролю є передчасним, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим до виконання та у суду відсутні побоювання щодо його невиконання відповідачем.

54. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

55. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

56. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

57. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

58. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

59. Відповідно до статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 908,00грн, сплачений відповідно до квитанції №56977391 від 13.07.2021.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Самбірської міської ради Львівської області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.09.2019 про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 .

3. Зобов`язати Самбірську міську раду Львівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2019 про затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 та за результатами її розгляду у встановленому порядку прийняти відповідне рішення.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

5. Стягнути із Самбірської міської ради Львівської області код ЄДРПОУ 26269805, місцезнаходження: 81400, Львівська область, м.Самбір, пл.Ринок,1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім)грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 6 жовтня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик