Рішення

від 28.09.2021 по справі 910/2963/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2021Справа № 910/2963/21 Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України

до Державного агентства резерву України

про стягнення 498 325,65 грн

Представники:

від позивача: Дресвянніков П.В.

від відповідача: Лук`янов Р.І.

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство Хлібна база № 77 Державного агентства резерву України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 498 325,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати заборгованості, наявність якої підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/10124/19, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 329 091,54 грн, штраф у розмірі 126 573,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 42 660,44 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 позовну заяву Державного підприємства Хлібна база № 77 Державного агентства резерву України залишено без руху.

16.03.2021 електронною поштою до суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків. Аналогічне за змістом клопотання, яке було направлене за допомогою засобів поштового зв`язку, 17.03.2021 надійшло через відділ діловодства суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Статтею 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Статтею 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні суд, зокрема, може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи, з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста, здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті (ст. 182 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 суд ухвалив: здійснювати розгляд справи № 910/2963/21 у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначити на 29.06.21; зобов`язати позивача та відповідача надати суду належним чином засвідчену копію Договору від 06.05.2009 № юр-2зб/362-2009 та докази оплати Державним агентством резерву України заборгованості за Договором від 06.05.2009 № юр-2зб/362-2009, наявність якої було встановлено рішенням суду від 17.01.2020 у справі № 910/10124/19.

23.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 31.05.2021.

У підготовче засідання 29.06.2021 прибув представник відповідача, представники позивача не прибули.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 29.06.2021 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 20.07.2021.

У підготовче засідання 20.07.2021 прибув представник відповідача, який подав відзив на позовну заяву, представники позивача в підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 14.09.2021.

21.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

03.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 14.09.2021 прибув представник відповідача, представники позивача в підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні 14.09.2021 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 28.09.2021.

У судове засідання 28.09.2021 прибули представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 28.09.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

06.05.2009 між Державним підприємством "Хлібна база № 77" (позивач; зберігач) та Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (відповідач; комітет) був укладений Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/362-2009 (далі - Договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей державного резерву, яке здійснюється у зерносховищах зберігача.

Відповідно до п. 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із специфікацією, у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р- 16.

Згідно з п. 3.1 Договору комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Розділом 6 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України Про державний матеріальний резерв , іншими актами законодавства.

Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 статті 1 Закону України Про державний матеріальний резерв передбачено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву (ст. 2 Закону України Про державний матеріальний резерв ).

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 у справі № 910/10124/19 позовні вимоги Державного підприємства "Хлібна база № 77" до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей у період з 01.12.2017 по 31.01.2019 згідно договору № юр-2зб/362-2009 від 06.05.2009 задоволено повністю; стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України заборгованість з відшкодування витрат на зберігання в розмірі 1 808 195, 31 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 27 122, 94 грн.

12.02.2020 на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що сплата заборгованості за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/362-2009 від 06.05.2009 у розмірі 1 808 195, 31 грн, наявність якої підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі № 910/10124/19, відбулася з порушенням передбачених законодавством строків, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 329 091,54 грн, штраф у розмірі 1265 73,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 42 660,44 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що Законом України Про внесення змін до Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 № 553-ІХ було зупинено дію ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, якою передбачено здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, тобто, Казначейською службою на час дії мораторію було зупинено виконавчі дії щодо примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 у справі № 910/10124/19, а відтак, нарахування позивачем інфляційних втрат за період з 14.04.2020 по 28.08.2020 є безпідставним; положеннями Договору та спеціальними нормативними актами не встановлено розміру та порядку нарахування штрафних санкцій, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу та пені, а відтак, позовні вимоги Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом було встановлено, що 06.05.2009 між Державним підприємством "Хлібна база № 77" та Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/362-2009, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей державного резерву, яке здійснюється у зерносховищах зберігача.

Згідно з п. 3.1 Договору комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України визначено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, умовами Договору та нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" не визначено строку виконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Поряд з цим, як встановлено судом у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 у справі № 910/10124/19, позивачем було надано відповідачеві лист № 58 від 06.03.2019, у якому позивач просив відповідача погасити заборгованість за надані послуги по відповідальному зберіганню за період з грудня 2017 року по січень 2019 року в сумі 1 808 195,31 грн. та згідно відмітки про реєстрацію, даний лист був отриманий відповідачем 13.03.2019 (Вх. № 1493/1-19).

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що строк відшкодування відповідачем витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей згідно Договору за період з грудня 2017 року по січень 2019 року в сумі 1 808 195,31 грн настав.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд зазначає, що обов`язок відшкодування відповідачем витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей згідно Договору за період з грудня 2017 року по січень 2019 року в сумі 1 808 195,31 грн, враховуючи приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, мав бути виконаний не пізніше 20.03.2019 (семиденний строк від дня пред`явлення вимоги).

Поряд з цим, як вбачається з наявних у матеріалах справи № 910/2963/21 доказів (копій виписок по особовим рахункам) відповідач перерахував позивачу 29.09.2020 - 273 313,24 грн, 08.10.2020 - 4 856,92 грн, 16.10.2020 - 220 219,22 грн, 21.10.2020 - 1 309 805,93 грн.

Тобто, відшкодування відповідачем витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей згідно Договору у сумі 1 808 195,31 грн відбулося з порушенням встановленого строку.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Судом було встановлено, що відповідно до розділу 6 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України Про державний матеріальний резерв , іншими актами законодавства.

Частинами 1, 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, стороною господарського зобов`язання у даній справі є, зокрема, Державне агентство резерву України - суб`єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, при цьому, спірним Договором розміру штрафних санкцій не встановлено, однак визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України Про державний матеріальний резерв , іншими актами законодавства, а, відтак, обґрунтованим у даному випадку є нарахування штрафних санкцій у розмірі, визначеному ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Зазначеним вище спростовуються доводи відповідача про те, що відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафу та пені, оскільки, положеннями Договору та спеціальними нормативними актами не встановлено розміру та порядку нарахування штрафних санкцій.

Так, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 329 091,54 грн за період з 13.02.2020 по 12.08.2020, тобто з наступного дня після видачі наказу на виконання рішення у суду від 17.01.2020 року у справі № 910/10124/19.

Суд зазначає, що зобов`язання відповідача щодо сплати коштів у розмірі 1 808 195,31 грн виникли на підставі Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/362-2009 від 06.05.2009.

Рішення суду про стягнення заборгованості, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки, зобов`язання з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей у сумі 1 808 195,31 грн мало бути виконаний не пізніше 20.03.2019, періодом протягом якого може бути здійснено нарахування пені, з огляду на положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, є період з 21.03.2019 по 21.09.2019.

Визначений позивачем період нарахування пені (з 13.02.2020 по 12.08.2020) виходить за межі вказаного вище періоду, а відтак, не відповідає імперативним приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 329 091,54 грн.

Поряд з цим, оскільки зобов`язання мало бути виконане не пізніше 20.03.2019, однак, як було встановлено судом, сплата коштів почала здійснюватися з 29.09.2020, тобто, прострочення становить понад тридцять днів, наявні підстави для стягнення штрафу у розмірі семи відсотків від суми заборгованості (1 808 195,31 грн).

Відтак, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 126 573,67 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 42 660,44 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Разом з тим, формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, належними до сплати кредиторові.

При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Оскільки, договором або спеціальними нормами закону, зокрема, Закону України Про державний матеріальний резерв не встановлено інші правила відповідальності за порушення грошових зобов`язань, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявні підстави для застосування загальних правил відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України.

З огляду на встановлений судом період прострочення виконання зобов`язань, враховуючи дати здійснення відповідачем часткових оплат, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 42 660,44 грн за період з лютого 2020 року по вересень 2020 року щодо суми боргу 273313,24 грн, з лютого 2020 року по вересень 2020 року щодо суми боргу 4856,92 грн, з лютого 2020 року по жовтень 2020 року щодо суми боргу 220219,22 грн та з лютого 2020 року по жовтень 2020 щодо суми боргу 1309805,93 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

При цьому, щодо доводів відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачем інфляційних втрат, оскільки, Законом України Про внесення змін до Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 № 553-ІХ було зупинено дію ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, якою передбачено здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Приписи ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення боржника від відповідальності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Розділом 5 Договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання, неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання обумовлене настанням чи дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), а саме стихійного лиха, пожеж та інших надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру, якщо ці обставини безпосередньо вплинути на виконання договірних зобов`язань. Термін виконання договірних зобов`язань продовжується на час дії таких обставин.

Сторона, для якої виконання договірних зобов`язань стало неможливим, повинна сповістити іншу сторону про настання та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше ніж протягом 10 днів.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на них.

При цьому, згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Так, жодних належних доказів на підтвердження наявності обставин, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором, матеріали справи № 910/2963/21 не містять, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість доводів, викладених відповідачем у відзиві.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України (67200, Одеська обл., Іванівський р-н, смт Іванівка; ідентифікаційний код: 20947701) штраф у розмірі 126 573 (сто двадцять шість тисяч п`ятсот сімдесят три) грн 67 коп., інфляційні втрати у розмірі 42 660 (сорок дві тисячі шістсот шістдесят) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 2 538 (дві тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн 51 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.10.2021

Суддя Ю.В. Картавцева