Постанова

від 15.06.2022 по справі 910/2963/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2022 р. Справа№ 910/2963/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 16.06.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.09.2021 у справі №910/2963/21 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України

до Державного агентства резерву України

про стягнення 498325,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 498 325,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/362-2009 від 06.05.2009 у розмірі 1.808.195,31 грн, наявність якої підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 у справі №910/10124/19, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 329091,54 грн, штраф у розмірі 126573,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 42 660,44 грн.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, посилаючись на те, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України" на 2020 рік від 13.04.2020 №553-ІХ було зупинено дію ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, якою передбачено здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, тобто, Казначейською службою на час дії мораторію було зупинено виконавчі дії щодо примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 у справі №910/10124/19, а відтак, нарахування позивачем інфляційних втрат за період з 14.04.2020 по 28.08.2020 є безпідставним; положеннями Договору та спеціальними нормативними актами не встановлено розміру та порядку нарахування штрафних санкцій, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу та пені, а відтак, позовні вимоги Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/2963/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України штраф у розмірі 126573,67 грн, інфляційні втрати у розмірі 42660,44 грн та судовий збір у розмірі 2538,51 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що відшкодування відповідачем витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей згідно Договору у сумі 1 808 195,31 грн відбулося з порушенням встановленого строку; стороною господарського зобов`язання у даній справі є, зокрема, Державне агентство резерву України - суб`єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, при цьому, спірним Договором розміру штрафних санкцій не встановлено, однак визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України Про державний матеріальний резерв, іншими актами законодавства, а, відтак, обґрунтованим у даному випадку є нарахування штрафних санкцій у розмірі, визначеному ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. Судом встановлено, що визначений позивачем період нарахування пені (з 13.02.2020 по 12.08.2020) виходить за межі періоду, протягом якого може бути здійснено нарахування пені, з огляду на положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (а саме: період з 21.03.2019 по 21.09.2019), а відтак, не відповідає імперативним приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з огляду на що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 329091,54 грн. Поряд з цим, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення штрафу у розмірі семи відсотків від суми заборгованості, з огляду на те, що зобов`язання мало бути виконане не пізніше 20.03.2019, однак, як було встановлено судом, сплата коштів почала здійснюватися з 29.09.2020, тобто, прострочення становить понад тридцять днів. З огляду на встановлений судом період прострочення виконання зобов`язань, враховуючи дати здійснення відповідачем часткових оплат, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 42 660,44 грн за період з лютого 2020 року по вересень 2020 року щодо суми боргу 273313,24 грн, з лютого 2020 року по вересень 2020 року щодо суми боргу 4856,92 грн, з лютого 2020 року по жовтень 2020 року щодо суми боргу 220219,22 грн та з лютого 2020 року по жовтень 2020 щодо суми боргу 1309805,93 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/2963/21 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права, зокрема, статей 230, 231 ГК України, статті 530 ЦК України, та процесуального права, зокрема, статей 2, 7, 13, 75 ГПК України. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються заперечення на позов, аналогічні тим, які викладено у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/2963/21; призначено розгляд апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 16.06.2022 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у справі №910/10597/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання апеляційної інстанції представник позивача не з`явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги у даній справі повідомлений.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, виходячи з наступного.

06.05.2009 між Державним підприємством "Хлібна база № 77" (зберігач) та Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (комітет) був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/362-2009 (далі - Договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей державного резерву, яке здійснюється у зерносховищах зберігача.

Відповідно до п. 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із специфікацією, у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р- 16.

Згідно з п. 3.1 Договору комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Розділом 6 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.

Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву (ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 у справі №910/10124/19 позовні вимоги Державного підприємства "Хлібна база № 77" до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей у період з 01.12.2017 по 31.01.2019 згідно договору № юр-2зб/362-2009 від 06.05.2009 задоволено повністю; стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України заборгованість з відшкодування витрат на зберігання в розмірі 1.808.195,31 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 27122,94 грн.

12.02.2020 на виконання вказаного рішення суду Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України визначено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, умовами Договору та нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" не визначено строку виконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Поряд з цим, як встановлено судом у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.01.2021 у справі № 910/10124/19, позивачем було надано відповідачеві лист № 58 від 06.03.2019, у якому позивач просив відповідача погасити заборгованість за надані послуги по відповідальному зберіганню за період з грудня 2017 року по січень 2019 року в сумі 1808195,31 грн. та згідно відмітки про реєстрацію, даний лист був отриманий відповідачем 13.03.2019 (вх. № 1493/1-19).

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що строк відшкодування відповідачем витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей згідно Договору за період з грудня 2017 року по січень 2019 року в сумі 1808195,31 грн настав.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обов`язок відшкодування відповідачем витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей згідно Договору за період з грудня 2017 року по січень 2019 року в сумі 1808195,31 грн, враховуючи приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, мав бути виконаний не пізніше 20.03.2019 (семиденний строк від дня пред`явлення вимоги).

Рішення суду про стягнення заборгованості, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи №910/2963/21 копій виписок по особовим рахункам відповідач перерахував позивачу 29.09.2020 - 273313,24 грн, 08.10.2020 - 4856,92 грн, 16.10.2020 - 220219,22 грн, 21.10.2020 - 1309805,93 грн.

Тобто, відшкодування відповідачем витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей згідно Договору у сумі 1808195,31 грн відбулося з порушенням встановленого строку.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Тобто, оскільки у даному випадку має місце порушення грошового зобов`язання з відшкодування витрат на зберігання зерна, підстави для застосування відповідальності за порушення негрошового зобов`язання згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України відсутні.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації". за змістом яких розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

Проте, нормами чинного законодавства не визначено обов`язку відповідача у разі порушення строків відшкодування витрат на зберігання цінностей державного матеріального резерву сплатити пеню та штрафу, а тому позовні вимоги в частині стягнення пеню у розмірі 329091,54 грн, штраф у розмірі 126573,67 грн, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, договором або спеціальними нормами закону, зокрема, Закону України Про державний матеріальний резерв не встановлено інші правила відповідальності за порушення грошових зобов`язань, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявні підстави для застосування загальних правил відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України.

З огляду на встановлений судом період прострочення виконання зобов`язань, враховуючи дати здійснення відповідачем часткових оплат, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 42660,44 грн за період з лютого 2020 року по вересень 2020 року щодо суми боргу 273313,24 грн, з лютого 2020 року по вересень 2020 року щодо суми боргу 4856,92 грн, з лютого 2020 року по жовтень 2020 року щодо суми боргу 220219,22 грн та з лютого 2020 року по жовтень 2020 року щодо суми боргу 1309805,93 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Належних доказів на підтвердження наявності обставин, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором матеріали справи № 910/2963/21 не містять, що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачем інфляційних втрат.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державного агентства резерву України підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/2963/21 - скасуванню в частині стягнення з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України штрафу у розмірі 126573,67 грн, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 267 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/2963/21 в частині стягнення з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України штрафу у розмірі 126573,67 грн скасувати.

В позові в цій частині відмовити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України (67200, Одеська обл., Іванівський р-н, смт Іванівка; ідентифікаційний код: 20947701) інфляційні втрати у розмірі 42660 (сорок дві тисячі шістсот шістдесят) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 579,13 грн.

В іншій частині позову відмовити.»

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №77" Державного агентства резерву України на користь Державного агентства резерву України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 959,86 грн.

Доручити суду першої інстанції видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.

Матеріали справи №910/2963/21 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, встановлені ст.. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 11.07.2022 після виходу з відпустки колегії суддів

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир