Рішення

від 07.10.2021 по справі 420/13341/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/13341/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у порушенні пункту 7 статті 118 та пункту 3 статті 123 Земельного кодексу України при розгляді клопотання позивача від 19.04.21;

- зобов`язати відповідача задовольнити клопотання позивача від 19.04.21;

- стягнути з відповідача на користь позивача 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.04.21 засобами електронної пошти позивач направив клопотання до відповідача щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га на південь від ділянки із кадастровим № 5125082700:02:002:0462 та додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Проте, 28.05.21 позивач отримав лист № З-291/356 від 05.05.21 із додатком - витягом з рішення № 222-VIII від 22.04.21 про відмову у задоволенні клопотання. Невмотивовано відмовляючи у задоволенні клопотання від 19.04.21, відповідач знехтував вищенаведеними нормами вищезазначених законів, чим порушив право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, яке гарантоване статтею 118 Земельного кодексу України, та обмежив право позивача на володіння землею, що гарантоване статтею 14 Конституції України - а отже, відповідач, на переконання позивача, порушив його право власності.

02.08.2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.09.2021 року відповідачем надано відзив, в якому представник зазначає, що у села Лиман Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області відсутній генеральний план населеного пункту. Зазначений документ містобудівної документації наразі знаходиться на розробці. Крім того, у Відповідача відсутні детальні плани території, як складові частини генерального плану, тої місцевості, на якій знаходиться орієнтовно земельна ділянка, на яку позивач просить видати дозвіл на розробку землеустрою. Відповідно до графічних матеріалів позивача, земельна ділянка, на яку просив позивач надати дозвіл, орієнтовно знаходиться на землі комунальної власності, яку нікому не було передано. Однак зазначена місцевість є землями рекреаційного призначення і відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної документації та п. 6.1.44 і п. 6.1.4.5. ДБН Б.2.2.-12:2019 Планування та забудова територій , зазначені земельні ділянки без наявності містобудівної документації виділяти органу місцевого самоврядування - заборонено. На переконання відповідача в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб по справі необхідно відмовити в повному обсязі.

14.09.2021 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій останній заперечує наведені у відзиві підстави відмови та наполягає на задоволенні позову з наведених у позові підстав.

Справа розглянута у межах строків, встановлених КАС України, з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у щорічній відпустці у період із 13.09.2021 по 06.10.2021 включно.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

19.04.2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га на південь від ділянки із кадастр. № 5125082700:02:002:0462. До вказаного клопотання позивач додав копію паспорта громадянина України; копію РНОКПП та графічний матеріал із місцем розташування ділянки (а.с.5).

22.04.2021 року Рішенням Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 222-VIII позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га, яка знаходиться на південь від ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0462 (згідно наданих графічних матеріалів), відповідно до вимог пункту 6.1.44 та 6.1.45 ДБН 5.2.2-12:2019 Планування і забудова території Державних будівельних норм України (а.с.7).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту б ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами 10 та 11 ст. 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється.

Суд звертає увагу, що позивач звернувся до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га на південь від ділянки із кадастр. № 5125082700:02:002:0462. До вказаного клопотання позивач додав копію паспорта громадянина України; копію РНОКПП та графічний матеріал із місцем розташування ділянки (а.с.5).

Проте, 22.04.2021 року Рішенням Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 222-VIII позивачу відмовлено в наданні такого дозволу відповідно до вимог пункту 6.1.44 та 6.1.45 ДБН 5.2.2-12:2019 Планування і забудова території Державних будівельних норм України (а.с.7).

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 року №104 затверджено державні будівельні норми Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій (надалі - ДБН Б.2.2-12:2019).

Відповідно до вимог пункту 6.1.43-6.1.45 ДБН 5.2.2-12:2019 Дачна та садова забудова території дачної та садової забудови призначаються для організації відпочинку громадян, ведення садівництва та городництва з будівництвом дачних, садових будинків для тимчасового або постійного проживання.

Розміщення нової дачної та садової забудови в межах населених пунктів, а також на територіях, де діють планувальні обмеження, у т.ч. на територіях лісів та лісопарків, об`єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон, у санітарно-охоронних зонах курортів, водо охоронних зонах, на резервних позаміських територіях, які передбачені містобудівною докумен тацією для подальшого розвитку населених пунктів, на територіях інженерно-транспортної та природоохоронної інфраструктури не допускається.

Нову дачну або садову забудову рекомендується розміщувати за межами населених пунктів на земельних ділянках з цільовим призначенням для дачного будівництва чи індиві дуального садівництва.

Водночас, положеннями ч. 2-3 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель"; детальний план території.

Обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам, визначені цією частиною, не поширюються на випадки: розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених абзацами сьомим - дванадцятим цієї частини, за відсутності принаймні одного виду містобудівної документації, визначеного абзацами другим - п`ятим цієї частини, не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земельних ділянок для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації (стаття 51 ЗК України).

Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина перша статті 52 ЗК України).

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель від 23.07.2010 №548, землі рекреаційного призначення за цільовим призначенням поділяються, зокрема, для індивідуального дачного будівництва.

У свою чергу, рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. На території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням. Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства України (стаття 63 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища ).

Аналіз законодавства України свідчить про те, що поняття рекреаційної зони ширше поняття земель рекреаційного призначення: рекреаційні зони можуть утворюватися не тільки на землях рекреаційного призначення, а й на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землях водного і лісового фонду.

У відзиві представником позивача зазначено, що бажана земельна ділянка знаходиться на місцевості земель рекреаційного призначення.

На думку суду, за наведених вище положень законодавства, відповідач безпідставно посилається на знаходження бажаної земельної ділянки у рекреаційній зоні, в якій індивідуальне дачне будівництво не передбачене, як на підставу відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га.

Також суд вважає безпідставними твердження представника відповідача у відзиві на позовну заяву, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить частині третій статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки відповідно до вказаної статті у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

Однак, суд зазначає, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі №545/808/17.

Суд зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування, оскільки отримання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою свідчить про можливі наміри заявника щодо розробки проекту землеустрою, із відповідним визначенням цільового призначення земельної ділянки в процесі розробки землевпорядної документації і за наслідком такої розробки затвердження такого проекту відповідним органом і в подальшому, можливо, отримання відповідної земельної ділянки у власність чи користування.

З огляду на наведене вище та з урахуванням встановлених обставин справи і наведених норм права, які регулюють спірні правовідносин, суд дійшов до висновку, що, відмовляючи позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач діяв всупереч вимог Конституції України та Земельного кодексу України, не на підставі та не у межах повноважень передбачених законом, а також без урахування всіх обставин по справі.

Суд враховує, що згідно із загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Оскільки заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 19.04.2020 року була розглянута відповідачем та за результатами її розгляду прийняте рішення, то це не свідчить про бездіяльність відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного та з метою належного захисту порушених прав позивача вимога в даній частині позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування Рішення Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 222-VIII від 22.04.2021 року та зобов`язання Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га, яка знаходиться на південь від ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0462.

Щодо вимоги про стягнути з відповідача на користь позивача 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу спричинення йому моральної шкоди саме прийняттям рішення про відмову у наданні дозволу. Також, позивачем не доведено причинного зв`язку між прийняттям оскаржуваного рішення та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача у вигляді моральної шкоди.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач в силу закону звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (адреса: 68141, с.Лиман, вул. Героїв України, буд. 47а, код ЄДРПОУ 04379404) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування Рішення Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 222-VIII від 22.04.2021 року Про відмову в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва.

Зобов`язати Лиманську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га, яка знаходиться на південь від ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0462.

у задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Головуючий суддя Токмілова Л.М.