Постанова

від 28.09.2021 по справі 450/2348/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2348/18 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/811/1596/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Мікуш Ю.Р.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника Львівської міської ради - Бірюкова Ю.І., Гришко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця АТ Українська залізниця на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця АТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

позивач звернувся до суду з позовом, в якому, уточнивши свої позовні вимоги заявою про збільшення розміру позовних вимог від 03.01.2019, просив суд визнати незаконним та скасувати попереднє рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області в частині надання дарувальнику земельної ділянки; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на ім`я дарувальника; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №583454 від 02.10.2009; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 28.02.2008 ВКЕ №754431.

Вимоги мотивував тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, на замовлення ДТГО Львівська залізниця (правонаступником якого відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування та постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 Питання публічного акціонерного товариства Українська залізниця є публічне акціонерне товариство Українська залізниця ) у 2015 року була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га. Державному територіально-галузевому об`єднанню Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів - Красне від 1464 км + 227 м. до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1464 км. + 227 м до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства в Пустомитівському районі Львівської області виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до договору дарування від 28.02.2008 та державного акту передано земельну ділянку площею 0.1167 га в межах АДРЕСА_1 . Частина зазначеної земельної ділянки площею 0.0159 га. перетинається з земельної ділянкою смуги відведення Залізниці. Позивач вважає, що вищевказаний договір дарування від 28.02.2008 та державний акт серії ЯЖ №583454 від 02.10.2009, первинний державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я дарувальника є такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою, а відтак такими, що підлягають визнанню недійсними.

Позивач зазначав, що земельна ділянка, яка була передана у власність дарувальника, матері відповідачки ОСОБА_1 , належала до земель залізниці, відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, яким встановлена ширина смуги відведення у місці перетину земельних ділянок 80 м. від осі колії, тобто з врахуванням земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності відповідачки. В подальшому, при зміні законодавства та введення інституту державних актів в Земельних Кодексах УРСР та України, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі та наявні у користуванні землі. Так, Постановою Верховної ради РСР від 18 грудня 1990 року N 562-ХІІ Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР передбачалось, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановлено порядку прав землеволодіння або землекористування, які видавалися на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування.

Позивач зазначає, що аналізуючи норми чинного законодавства питання щодо користування земельними ділянками залізниць України регулюється нормами спеціального права, таким чином, оспорюваний державний акт серії ЯЖ № 583454 від 02.10.200 та первинний державний акт на ім`я дарувальника є правовстановлюючими документами, які видалися на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування цих державних актів на право приватної власності на земельну ділянку є похідними й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт. Тобто не може бути визнано державні акти судом недійсними без вирішення у встановленому законом порядку питання про незаконність рішень органу місцевого самоврядування, на підставі яких вони видані.

Таким чином, як зазначав позивач, залізниця будучи землекористувачем спірної земельної ділянки, та сплачуючи земельний податок, не погоджувала проект відведення земельної ділянки, не надавала згоди на вилучення земельної ділянки, цільове призначення якої у ході передачі у власність дарувальнику, яка подарувала спірну земельну ділянку відповідачці, було змінено, чим порушено право користувача земельною ділянкою, а тому з метою відновлення порушеного права позивач звернувся до суду з даним позовом та просив позов задовольнити.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовлено.

Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця АТ Українська залізниця .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.Вважає, що суд безпідставно відкинув доводи позивача про підтверження права AT Укрзалізниця на постійне користування землями смуги відведення за напрямком "Львів - Красне" від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та визнав неналежним доказом долучений до матеріалів справи План смуги відведення, розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1965 році.

Зазначає, що відповідно до Земельного кодексу Української РСР від 25 жовтня 1922 року, чинним на час набуття позивача права на користування земельною ділянкою (далі - ЗК УРСР), передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку. Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Загальних основ землекористування та землеустрою , затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.Також звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка набута у власність із земель промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення без зміни цільового призначення для індивідуального житлового будівництва, чим порушено вимоги ст. 2 ЗК УРСР від 18.12.1990 (із змінами та доповненнями), відповідно до якої, переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. У результаті перебування у власності ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, порушено право Залізниці на землекористування цією земельною ділянкою у смузі відведення за напрямком "Львів - Красне" від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Львівської області, у межах, визначених Планом смуги відведення розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1965 році, за яку залізниця здійснює сплату земельного податку. Також зазначає. що судом не було досліджено підстави набуття та правомірність розпорядження Лисиничівською сільською радою спірною земельною ділянкою. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01.06.2021 залучено Львівську міську раду, як правонаступника відповідача Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до участі у даній справі.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та представник Львівської міської ради Бірюков Ю.І. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Інші учасник справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Судом встановлено, що згідно договору дарування, укладеного 28.02.2008 між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарована), та посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвою О.Я., зареєстрованого в реєстрі за №748, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,1167 га, розташовану на території с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району, передану для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий №4623683800:02:001:0149.

Ця земельна ділянка належала дарувальнику ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії І-ЛВ №052624, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 25.07.1996 року № 51, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за №635 від 30.07.1997, кадастровий №4623683800:02:001:0149.

Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо переоформлення державного акта на право власності на земельну ділянку, гр. ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства за адресою: с. Підбірці, Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, кадастровий №4623683800:02:001:0149 за 2008 рік, ТзОВ Львівський регіональний інститут земельної реформи виконав технічне завдання на виготовлення технічної документації із переоформлення права власності на земельну ділянку.

Під час виготовлення технічної документації проводилося відновлення меж земельної ділянки в натурі. Згідно акту відновлення меж земельної ділянки в натурі, в присутності голови Лисиничівської сільської ради, землевпорядника, виконавця - представника ТзОВ Львівський регіональний інститут земельної реформи , було обстежено вищезгадану земельну ділянку. Встановлено межові знаки, які були при виготовленні Державного акту в кількості чотирьох штук.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №583454 від 02.10.2009 року ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 28.02.2008 ВКЕ №754431, реєстровий №748, є власником земельної ділянки площею 0,1167 га., розташованої у с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01:09:458:00181.

Згідно Статуту ПАТ Українська залізниця , затвердженого 02.09.2015, товариство утворене на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця , і є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту (т. 1 а.с. 15-18).

Регіональна філія Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця , згідно Положення, затвердженого ПАТ Укрзалізниця 26.02.2016, є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статус юридичної особи та діє від імені Товариства і в його інтересах (т. 1 а.с. 18-23).

Згідно із витягом з Інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці на ділянці Красне-Підзамче, км 1431/3-1469/4, розробленого інститутом залізничного транспорту Львівтранспроект у 1995 році та Витягу з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, розробленого КТ НВФ Нові технології у 2015 році, земельна ділянка загальною площею 14,0050 га знаходиться під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, встановлено, що частина земельної ділянки відповідача площею 0,0159 га. перетинається з земельної ділянкою смуги відведення Залізниці.

Звертаючись із позовними вимогами, позивач АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця свої доводи зводить до того, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, при цьому відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928).

Згідно із Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району відноситься до земель транспорту.

Згідно із положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до частини першоюї статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України Про транспорт .

Частиною 2 ст. 6 ЗУ Про залізничний транспорт встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЗУ Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (ч. 1 ст. 23 ЗУ Про транспорт ). Ця норма закону кореспондується з положенням ст. 68 ЗК України.

Разом з тим, нормами чинних нормативно-правових актів на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1962 році, а саме: ЗК УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до п.п.54,55 Общих начал землепользования и землеустройства (постанова ЦИК СССР 15.12.1928 року).

Земельним кодексом УРСР (в редакції від 08.07.1970 року), постановою Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 року, постановою Ради Міністрів СРСР від 27.01.1962 року №83 гарантувалося право позивача на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування.

На час прийняття оскаржуваного рішення у ПАТ Укрзалізниця були відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, однак наявність чи відсутність у ПАТ Українська залізниця документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, яку, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, необхідно враховувати судам при виборі і застосуванні відповідних норм права.

Таким чином, частина спірної земельної ділянки належить до земель транспорту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи 26.09.2019 ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності 01 січня 2014 року, правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Як убачається з матеріалів справи, позивач 03.01.2019 звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.07.1996 та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я дарувальника ОСОБА_2 , серії І-ЛВ №052624 від 30.07.1997.

Тому у спірних правовідносинах щодо позовної давності необхідно застосовувати правила Цивільного Кодексу УРСР, оскільки на час набрання чинності ЦК України сплив строк пред`явлення позовних вимог.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК УРСР). Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Аналіз позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.07.1996 , визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю від 30.07.1997, свідчить, що ці вимоги не є такими, на які не поширюється позовна давність згідно статті 83 ЦК УРСР. Тому до цієї позовної вимоги підлягають застосуванню вимоги про позовну давність, передбачені ЦК УРСР.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

При розгляді справи позивач не надав суду доказів на підтвердження, що ПАТ Українська залізниця не мало об`єктивної можливості довідатися про порушення свого права раніше, враховуючи, що відповідач та ОСОБА_2 (попередній власник) відкрито користувалися земельною ділянкою впродовж тривалого часу, встановивши при цьому межові знаки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та як наслідок про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи, що відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції помилкового виходив з того, що підставою для такої відмови є недоведеність позовних вимог, а не пропуск позовної давності, висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухвалення нового про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця АТ Українська залізниця задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, правонаступником якої є Львівська міська рада, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, про визнання недійсним договору дарування - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:08.10.2021.

Головуючий

Судді