Постанова

від 15.09.2021 по справі 910/1886/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2021 р. Справа№ 910/1886/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Хрипуна О.О.

Станіка С.Р.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 15.09.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21 (головуючий суддя Ярмак О.М., повний текст рішення складено 16.06.2021)

за позовом Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СКД 2015"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури №1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю СКД 2015 (надалі - ТОВ) про:

- визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради №271/9350 від 30.07.2020 Про передачу ТОВ СКД 2015 земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва ;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,3471 га (кадастровий номер 8000000000:79:392:0166) на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва, укладений 22.12.2020 між ТОВ СКД 2015 (вул. Тополева, б. 4, офіс 19, м. Київ, 03049; код ЄДРПОУ 39922777) та Київською міською радою (вул. Хрещатик, 36, місто Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141), який 22.12.2020 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1085.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що вказане рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на допущене порушення вимог земельного законодавства при наданні відповідачу-2 земельної ділянки не на конкурентних засадах (право власності чи право користування на земельну ділянку не було оформлене попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до відповідача 2 в порядку ст. 120 Земельного кодексу України, на підставі якої прийнято спірне рішення), а також із значним перевищенням площі, необхідної для експлуатації нерухомого майна, яке на ній знаходиться, та з безпідставним її відведенням для благоустрою території. У зв`язку з тим, що на підставі незаконного рішення між відповідачами -1 та -2 було укладено договір оренди земельної ділянки від 22.12.2020 № 1085, такий договір, на думку прокурора, також підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вказане рішення мотивоване тим, що прокурором не надано доказів та не доведено належними засобами доказування обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, а саме порушення відповідачем 1 прийняттям оспорюваного рішення процедури передачі земельної ділянки у користування відповідачу 2, що призвели до порушення законних прав територіальної громади міста Києва, та могли слугувати підставою для визнання вказаного рішення незаконним, а правочину, який укладений на підставі вказаного рішення, недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого суду, Київська міська прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Київської міської прокуратури.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийняте з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 377 ЦК України, 79-1, 120, 123, 124, 125, 134, 135 ЗК України), а також з порушенням норм процесуального права (ст.ст.86, 236 ГПК України).

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд першої інстанції, взявши до уваги факт розміщення на спірній земельній ділянці нерухомого майна загальною площею 41,8 кв.м. у порушення вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України дійшов необґрунтованого висновку про законність відведення поза конкурсом під вказане майно землі площею 0,3471 га;

- судом не враховано доводів прокурора щодо необхідності визначення площі земельної ділянки, яка надається в оренду у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, на підставі державних будівельних та санітарних норм і правил саме Київською міською радою, яка повинна розпоряджатись комунальними землями раціонально та в інтересах територіальної громади;

- на переконання прокурора, судом не враховано також, що прийняття спірного рішення КМР про передачу ТОВ СКД 2015 земельної ділянки по просп. Голосіївському 107 у місті Києві на підставі ст. 120 Земельного кодексу України є незаконним;

- також прокурор не погоджується з висновками суду про те, що ним не доведено, що оспорюване рішення порушило права чи охоронювані законом інтереси територіальної громади міста Києва - власника земельної ділянки.

20.07.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Станік С. Р., Хрипун О. О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та строки на їх подання.

Розгляд справи призначено на 15.09.2021.

13.08.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від до Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-1 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Київська міська рада зазначає зокрема наступне:

- позивач помилково обґрунтовує позовні вимоги та зазначає в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції формально дійшов висновку про законність відведення поза конкурсом під вказане майно землі площею 0,3471 га, а тому незрозумілою є позиція апелянта щодо обґрунтованості передачі земельної ділянки на конкурентних засадах через призму не співмірності площі нерухомого майна та площі земельної ділянки;

- судом першої інстанції правильно встановлено та не заперечується учасниками справи, що ТОВ СКД 2015 правомірно володіє нерухомим майном, що знаходиться на спірній земельній ділянці, що виключає можливість проведення торгів сформованої за проектною документацією земельної ділянки;

- судом першої інстанції правильно встановлено також те, що прокурор не довів, що оспорюване рішення порушило права та законні інтереси, зокрема, територіальної громади міста Києва - власника земельної ділянки, оскільки за користування спірною земельною ділянкою сплачуватиметься орендна плата, що у свою чергу забезпечить регулярне надходження коштів до місцевого бюджету;

- твердження апелянта про те, що у випадку, якщо земельна ділянка відводиться за рахунок земель не наданих у власність чи користування, то вона не відноситься до земель, які згідно з приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону, відповідач - 1 вважає помилковими, оскільки спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних права, на ній знаходиться майно відповідача - 2, що виключає можливість земельних торгів.

У судове засідання 15.09.2021 з`явився прокурор та представник відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Прокурор підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача-1 заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу, поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Відповідач-2 в судове засідання представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності відповідача-2 та його повноважних представників за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Рішенням Київської міської ради від 23.03.2017 № 33/2255 Про внесення змін до додатка 1 до рішення Київської міської ради від 31.03.2011 № 100/5487 Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади м. Києва до переліку об`єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах, за конкурсом було включено нежитлову будівлю площею 41,8 кв.м на просп. Голосіївському, 107 літ. А , що перебувала на балансі Комунального підприємства Київпастранс .

21.08.2017 року на підставі вказаного рішення, за результатами проведеного аукціону між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ СКД 2015 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (літ.А), площею 41,8 кв.м, розташованої за адресою: м.Київ, просп. Голосіївський, буд. 107 у Голосіївському районі м. Києва, на земельній ділянці: кадастровий номер (обліковий код) земельної ділянки 79:392:0032, площа 301,85 кв.м.

Звертаючись 04.12.2017 до відповідача-1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач-2 вказував, що цільовим призначенням її є експлуатація та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території.

Рішенням Київської міської ради № 271/9350 від 30.07.2020 Про передачу ТОВ СКД 2015 земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва відповідно до статей 9, 83, 93, 116, 120, 123, 124, 186 Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі , Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та заяву ТОВ СКД 2015 від 29.04.2020 № 20371-004887878-031-03, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СКД 2015 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ-03.10, заява ДЦ від 29.04.2020 № 50371-004887878-031-03, справа № 460393699); передано в оренду ТОВ СКД 2015 на 10 років земельну ділянку площею 0,3471 га (кадастровий номер 8000000000:79:392:0166, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8001028112019) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території (код КВЦПЗ 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

22.12.2020 на підставі рішення Київської міської ради від 30.07.2020 за № 271/9350, між Київською міською радою та ТОВ СКД 2015 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,3471 га (кадастровий номер 8000000000:79:392:0166), розташованої на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва, категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території. Вказаний правочин 22.12.2020 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1085.

Прокурор, звернувшись до суду з даним позовом, зазначає, що вказане рішення відповідача-1 прийнято в порушення встановленої законом процедури надання в оренду земельної ділянки територіальної громади міста Києва, оскільки відповідачу-2 фактично передано в оренду земельну ділянку на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, у той час, як право користування за попереднім користувачем зареєстроване не було, крім того земельну ділянку надано для благоустрою території, тому її передача в оренду можлива була не інакше, як за результатом земельних торгів відповідно до положень ст.134, 135 Земельного кодексу України, площа земельної ділянки у 84 рази перевищує площу нерухомого майна, що на ній розташоване.

Враховуючи вказана, прокурор вважає, що рішення КМР відповідно має бути визнано незаконним і скасоване, а укладений договір визнано недійсним.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю СКД 2015 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди є необґрунтованими, не доведеними та задоволенню не підлягають, з чим погоджується судова колегія Північного апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради №271/9350 від 30.07.2020 Про передачу ТОВ СКД 2015 земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва .

У відповідності до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 1 Закону України Про оренду землі , визначено, що правом оренди земельної ділянки є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як передбачено ст. 12 Земельного кодексу України, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр , право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123).

Згідно з частиною третьою 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом частини шостої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено статтею 124 Земельного кодексу України, за змістом частини першої якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною другою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.

З матеріалів справи вбачається, що процедурі передачі в оренду відповідачем 1 відповідачу 2 за оспорюваним рішенням від 30.07.2020 за № 271/9350 по договору від 22.12.2020, земельної ділянка площею 0,3471 га (кадастровий номер 8000000000:79:392:0166), розташованої по просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва, передувало саме набуття відповідачем 2 у власність в порядку приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва, нежитлової будівлі (літ А), площею 41,8 кв.м., розташованій на земельній ділянці: кадастровий номер (обліковий код) земельної ділянки 79:392:0032, площею 301,85 кв.м., право користування вказаною земельною ділянкою за попереднім власником нерухомого майна оформлене не було.

Таким чином, виходячи із наведеного, розташування на спірній земельній ділянці належного ТОВ СКД 2015 нерухомого майна, що зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки.

У свою чергу прокурор заперечує проти вказаного, в позові та в апеляційній скарзі наполягає, що ця земельна ділянка могла бути передана відповідачу 1 не інакше, як з аукціону, стосовно чого колегія суддів зазначає наступне.

Щодо тверджень прокурора про передачу земельної ділянки не інакше як з аукціону суд наголошує, що формування земельної ділянки відповідно до проекту відведення передбачає використання земельної ділянки відповідно до присвоєного коду КВЦПЗ 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку, з встановленим у договорі оренди цільовим призначенням: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території, тобто благоустрій є суміжним, а не основним видом використання земельної ділянки, при цьому, доказів порушенням яким Генерального плану міста Києва та ДБН 360-92 та державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів прокурором не надано та матеріали справи не містять.

Також серед підстав незаконності оспорюваного рішення позивач вказує зазначення у тексті рішення посилання на ст. 120 Земельного кодексу України, яка до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, натомість такі твердження підлягають відхиленню, оскільки положеннями вказаної статті закону визначено загальний порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду і вказівка на цю статтю у тексті рішення здійснено разом із посиланням на ст. 124 Земельного кодексу України.

Водночас, зі змісту оспорюваного рішення вбачається, що земельну ділянку фактично надано в користування на умовах оренди із земель комунальної власності у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно, формування земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:392:0166 здійснено із земель не наданих у власність або користування в межах населених пунктів, що відповідає приписам ст 124, 134 Земельного кодексу України.

При цьому, суд першої інстанції правильно зауважив, що надана прокурором інформація Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) (лист № 057021-11866 від 10.07.2017), копії Технічного паспорту на громадський (виробничий) будинок (приміщення) - нежитлова будівля 3 107 по проспекту Голосіївському у місті Києві, Інвентаризаційного опису, зведеного акту інвентаризації майна від 12.05.2017 на підтвердження того, що станом на час прийняття оспорюваного рішення вказана земельна ділянка облікувалась за Комунальним підприємством Київпастранс не є правовстановлюючими документами та не підтверджують надання вказаній юридичній особі у встановленому порядку права користування вказаною земельною ділянкою (докази здійснення державної реєстрації за вказаною особою на цю земельну ділянку відсутні), тобто не наділяють його статусом попереднього землекористувача відповідно до ст. 120, 125 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, на які посилається прокурор.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка за встановлених обставин не відноситься до земель комунальної власності, які згідно з приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягає передачі в оренду на конкурентних засадах.

Доводи апеляційної скарги прокурора зводяться зокрема до необхідності використання ТОВ СКД 2015 меншого розміру земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території, ніж того, що фактично визначено у спірних рішенні та договорі.

На переконання прокурора, судом першої інстанції проігноровано такі доводи позивача в порушення приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. ст. 13, 74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурором належними доказами не доведено необхідності використання ТОВ СКД 2015 меншого розміру земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території, ніж того, що фактично визначено у спірних рішенні та договорі, адже ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки, а сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, в тому числі щодо розміру земельної ділянки покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, визначених статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). У той же час відповідно до тих же положень Господарського процесуального кодексу України на відповідача у справі покладається обов`язок доведення обґрунтованості та необхідності виділення земельної ділянки саме в такому розмірі.

Таким чином, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України (аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20).

Тобто, прокурор мав довести очевидну неспівмірність між об`єктом нерухомого майна та розміром земельної ділянки, яка виділялась для обслуговування такого об`єкта. Процес доведення в цьому випадку може здійснюватися з урахуванням, але не виключно: цільового та функціонального призначення об`єкту нерухомого майна; фактичного землекористування, яке склалось на момент придбання такого майна; Державних будівельних норм (за їх наявності) щодо мінімальних розмірів земельної ділянки (з огляду на вимоги санітарного, архітектурного, екологічного, протипожежного законодавства тощо); вимог раціонального землекористування; існуючої містобудівної документації; інших істотних факторів.

Однак, прокурором не доведено належними і допустимими доказами необхідності використання відповідачем-2 земельної ділянки у меншому розмірі та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СКД 2015 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ-03.10, заява ДЦ від 29.04.2020 № 50371-004887878-031-03, справа № 460393699).

Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Стверджуючи про те, що оспорюване рішення порушило права чи охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Києва - власника земельної ділянки, прокурор не доводить вказаного, на що також звертає увагу Київська міська рада.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для отримання відповідачем 2 згідно положень ст. 123, ч.2 ст.134 ЗК України на позаконкурентних засадах земельної ділянки (на якій безпосередньо розташована нежитлова будівля) для обслуговування належної відповідачу нежилої будівлі площею, що перевищує площі вказаної будівлі, а також ділянки необхідної для експлуатації та обслуговування цієї будівлі та благоустрою території, в розмірах визначених при розробленні технічної документації з землеустрою та цільового призначення цієї земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналізуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради №271/9350 від 30.07.2020 Про передачу ТОВ СКД 2015 земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі та благоустрою території на просп. Голосіївському, 107 у Голосіївському районі м. Києва , а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокуратури про визнання недійсним договору оренди № 1085 від 22.12.2020 суд зазначає, що оскільки відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №271/9350 від 30.07.2020, на підставі якого оспорюваний договір оренди було укладено, то відповідно відсутні підстави для визнання його недійсним.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Разом з тим, твердження апелянта про те, що судом в порушення приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України проігноровано досліджувані доводи прокурора колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, так як зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що такі твердження були враховані судом, їм надана оцінка та які вмотивовано судом першої інстанції відхилено.

Аналізуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/1886/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/1886/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.10.2021 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді О.О. Хрипун

С.Р. Станік