Рішення

від 12.10.2021 по справі 910/10707/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2021Справа № 910/10707/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Альфа-банк"

до Приватного підприємства "ТТ-2"

про стягнення 385 070,18 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ТТ-2" (далі - відповідач) про стягнення 385 070,18 грн., з яких: 107 467,30 грн. - 3 % річних, 277 602,88 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 року № 42.06-14/14, укладеним між відповідачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є позивач, у зв`язку з чим виникли підстави для стягнення з Приватного підприємства "ТТ-2" компенсаційних виплат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

10.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Акціонерного товариства "Альфа-банк" про усунення недоліків.

Враховуючи усунення недоліків позовної заяви, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2021 року відкрито провадження у справі № 910/10707/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 11.08.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/10707/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, місто Київ, вулиця Картвелішвілі, будинок 7/2, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105478490980.

Проте, зазначене відправлення з трек-номером 0105478490980 вручене відповідачу не було.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.08.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - Банк) та Приватним підприємством "ТТ-2" (далі - Підприємство) було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 42.06-14/14 (далі - Договір), за умовами якого Банк (кредитор) зобов`язався надавати Підприємству (позичальнику) грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до пункту 1.1.1 Договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами зі сплатою 14,5 % річних за кредитом та комісій, у розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться у Додатку 1 до цього Договору, який є невід`ємною складовою частиною цього Договору, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 750 000,00 гривень, з графіком зниження максимального ліміту заборгованості, що міститься в Додатку 2 до цього Договору, який є невід`ємною складовою частиною цього Договору, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 13.02.2023 року на умовах, визначених цим Договором.

Кредит надається позичальнику на поповнення оборотних коштів (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 1.3 Договору в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором за цим Договором щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за Договором, кредитор укладає з майновим поручителем - фізичною особою ОСОБА_1 договір іпотеки, де предметом іпотеки виступає трикімнатна квартира № АДРЕСА_1, заставною вартістю 1 080 700,00 грн.

За змістом пункту 2.1 Договору видача траншів кредиту на цілі, зазначені в пункті 1.2 цього Договору, проводиться після укладення договору/ів, вказаного/их в пункті 1.3 та пункті 3.3.3 цього Договору, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 в Старокиївському відділенні КМФ АКБ "Укрсоцбанк" на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 в Старокиївському відділенні КМФ АКБ "Укрсоцбанк" в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату видачі кредиту (відповідного траншу кредиту) на підставі письмової заяви позичальника (Додаток 3).

Кредит вважається наданим в момент (день) списання суми кредиту (траншів кредиту) з позичкового рахунку, зазначеного в пункті 2.1 цього Договору, на підставі письмової заяви позичальника (пункт 2.2 Договору).

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту, щомісячно, в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі за методом "факт/360". Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Пунктами 2.7, 2.8 цієї угоди передбачено, що погашення кредиту здійснюється в порядку та строки, передбачені пунктом 1.1.1 цього Договору. У випадку, якщо день погашення кредиту припадає на неробочий день кредитора, то днем повернення кредиту вважається попередній робочий день кредитора. Кредит вважається повернутим в момент (день) зарахування грошових коштів в сумі заборгованості за кредитом на позичковий рахунок, вказаний у пункті 2.1 цього Договору.

За змістом пункту 2.12 Договору у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів, комісій, неустойки (пені, штрафу) за його використання, погашення заборгованості позичальника за цим Договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами:

- прострочена заборгованість за комісіями;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами:

- строкова заборгованість за комісіями;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів;

- штрафи;

- в останню чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з пред`явленням вимоги за цим Договором і зверненням стягнення на засоби забезпечення виконання зобов`язань позичальником за договорами застави (іпотеки), вказаними в пункті 1.3 цього Договору, а також відшкодуванням збитків, завданих порушенням позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до пункту 7.3 Договору останній набирає чинності з дати його укладення та діє до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх своїх зобов`язань за Договором.

Разом із тим, рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 15.10.2019 року № 5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", які зазначені у передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства "Альфа-Банк" з дати визначеної у передавальному акті, а саме з 15.10.2019 року.

Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Альфа-Банк" від 15.10.2019 року № 4/2019 вирішено затвердити відповідний передавальний акт.

Відтак, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" у порядку правонаступництва набуло всіх прав та обов`язків за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набуло обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Наведені обставини додатково підтверджуються положенням пункту 1.2 Статуту позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав про те, що кредитор належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за Договором відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 року № 42.06-14/14 та надав позичальнику погоджений сторонами кредит.

Також позивач вказував, що Приватне підприємство "ТТ-2" свої грошові зобов`язання за наведеним правочином виконувало неналежним чином, у зв`язку із чим Банк з метою примусового стягнення наявної у позичальника заборгованості звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича для вчинення відповідного виконавчого напису.

31.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем вчинено виконавчий напис, яким на користь Банку запропоновано стягнути заборгованість, що виникла за Договором відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 року № 42.06-14/14, боржником за яким є Приватне підприємство "ТТ-2". За змістом цього виконавчого напису строк платежу по кредитному договору настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 10.11.2016 року по 10.10.2017 року. Сума заборгованості складається з:

- строкова заборгованість - 270 795,00 грн.;

- прострочена заборгованість - 425 034,00 грн.;

- строкова заборгованість по нарахованим відсоткам - 2 522,38 грн.;

- прострочена заборгованість по нарахованим відсоткам - 776 868,00 грн.;

- строкова комісія - 956,76 грн.;

- прострочена комісія - 326 123,15 грн.

Загальна сума заборгованості за вказаним виконавчим написом становить 1 802 299,29 грн. (без урахування суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису).

Слід зазначити, що цей виконавчий напис вчинено 31.10.2017 року та зареєстровано в реєстрі за № 24244, він набрав чинності з дати його реєстрації в реєстрі для реєстрації нотаріальний дій та мав бути пред`явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" протягом трьох років з дня його вчинення.

Зважаючи на вчинення нотаріусом вищенаведеного виконавчого напису, позивач просив суд стягнути з Приватного підприємства "ТТ-2" 107 467,30 грн. 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості, вказаної у виконавчому написі нотаріуса, в розмірі 1 802 299,29 грн. у період з 07.06.2018 року по 07.06.2021 року, а також 277 602,88 грн. інфляційних втрат, нарахованих на таку суму боргу протягом червня 2018 року - квітня 2021 року згідно з наданим позивачем розрахунком.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За умовами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши зміст Договору відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 року № 42.06-14/14, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є кредитним договором.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як було зазначено вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором щодо повного та своєчасного повернення отриманих кредитних коштів.

Проте, Акціонерне товариство "Альфа-банк" не надало суду жодних доказів фактичного надання позичальнику Банком кредитних коштів за Договором, у тому числі шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату видачі кредиту. Крім того, матеріали справи не містять і доказів укладення між кредитором та майновим поручителем - фізичною особою ОСОБА_1 договору іпотеки, передбаченого пунктом 1.3 Договору, укладення якого є передумовою видачі позичальнику кредитних коштів. Також позивачем не надано суду й письмової заяви позичальника, на підставі якої здійснюється видача траншів кредиту.

Більше того, у матеріалах справи відсутні невід`ємні складові частини Договору - його Додатки, зокрема, № 1 (Тарифи на послуги по наданню кредитів), № 2 (Графік зниження максимального ліміту заборгованості), які містять істотні умови цього Договору, а також докази, які свідчать про вчинення сторонами Договору дій, направлених на його фактичне виконання.

За таких обставин, суд позбавлений можливості встановити обґрунтованість проведених позивачем нарахувань компенсаційних виплат та встановити дійсні періоди прострочення позичальником повернення кредитних коштів та відповідні бази нарахування і правову природу їх виникнення.

Надана позивачем копія виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості у загальному розмірі 1 802 299,29 грн., що виникла за Договором відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 року № 42.06-14/14 за період з 10.11.2016 року по 10.10.2017 року, не є належним доказом, який підтверджує обґрунтованість вимог позивача, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, на підставі яких було вчинено цей виконавчий напис, а зазначена в ньому інформація не є преюдиціальною для суду в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, на час звернення позивача до суду з даним позовом строк пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання закінчився, докази його фактичного пред`явлення до виконання у матеріалах справи відсутні.

Слід також зазначити наступне.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 1.1.1 Договору кінцевим терміном погашення заборгованості відповідача за кредитом становить 13.02.2023 року. Докази зміни цього терміну сторонами Договору в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статі 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).

Суд зазначає, що правовідносини стосовно здійснення права позикодавця на визначену договором плату за користування позикою за час, на який він її надав, та правовідносини щодо здійснення позикодавцем права на проценти внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути кошти до визначеного терміну, є різними за змістом. Так, у першому випадку мова йде про можливість боржника правомірно не сплачувати кредиторові борг протягом певного часу, передбаченого статтею 1048 Цивільного кодексу України, а в другому - про наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

У той же час матеріали справи не містять як доказів закінчення визначеного договором строку кредитування, так і доказів пред`явлення кредитодавцем до відповідача вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, що свідчило б про зміну правової природи зобов`язань за Договором та перехід їх під регулювання охоронної норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 року зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

У той же час позивачем не було надано суду доказів на підтвердження фактичної видачі позичальнику кредитних коштів за Договором, реального виконання умов цього правочину його сторонами, а також документів, які підтверджують обґрунтованість проведених Акціонерним товариством "Альфа-банк" на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань компенсаційних виплат в частині, зокрема, бази та періодів такого нарахування.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Враховуючи вищевказані обставини, позовні вимоги Акціонерного товариства "Альфа-банк" до Приватного підприємства "ТТ-2" про стягнення 385 070,18 грн. задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.10.2021 року.

Суддя В.С. Ломака