Постанова

від 14.02.2022 по справі 910/10707/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2022 р. Справа№ 910/10707/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання: Позюбан А.С.

представники учасників справи: не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.10.2021

у справі №910/10707/21 (суддя - Ломака В.С.)

за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до Приватного товариства "ТТ-2"

про стягнення 385 070, 18 грн

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Альфа-банк" (надалі - позивач, АТ "Альфа-банк") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ТТ-2" (надалі - відповідач, ПП "ТТ-2") про стягнення 385 070, 18 грн, з яких: 107 467, 30 грн - 3 % річних, 277 602, 88 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 року №42.06-14/14, укладеним між відповідачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є позивач, у зв`язку з чим у останнього виникли підстави для стягнення з ПП "ТТ-2" компенсаційних виплат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 у справі №910/10707/21 у задоволені позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено фактичного надання позичальнику банком кредитних коштів за договором, також відсутні докази укладення між кредитором та майновим поручителем - договору іпотеки, передбаченого пунктом 1.3 договору, укладення якого є передумовою видачі позичальнику кредитних коштів, відсутня письмова заява позичальника, на підставі якої повинен здійснюватись транш кредиту, також відсутні додаток № 1 та № 2 до договору, які містять істотні умови до договору кредиту.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 у справі №910/10707/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Скаржник наголошує, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору та в результаті чого станом на 07.06.2021 має заборгованість.

Крім того, апелянтом зазначено, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено принцип диспозитивності, не з`ясовано усіх обставин, що мають істотне значення для справи та не надано їм належної оцінки, а тому рішення було прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Окрім наведеного вище, скаржник стверджує, що судом першої інстанції було повністю проігноровано докази та аргументи позивача та висновки постанов Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2021 апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги у справі №910/10707/21 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

22.11.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 надійшли матеріали справи №910/10707/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 у справі №910/10707/21 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

20.12.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, до якого долучено докази сплати судового збору за апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 у справі №910/10707/21 - меморіальний ордер №783358398 від 16.12.2021 на суму 8 664, 08 грн та вмотивоване клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення із доказами на його підтвердження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 клопотання АТ "Альфа-Банк" задоволено та поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою АТ "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 15.02.2022.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач, своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2022, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 прийнято справу №910/10707/21 за апеляційною скаргою АТ "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.

У судове засідання 15.02.2022 учасники справи представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 15.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 14.02.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Приватним підприємством "ТТ-2" було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 42.06-14/1 (надалі - Договір).

Умовами якого передбачено, що Банк (кредитор) зобов`язався надавати Підприємству (позичальнику) грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до пункту 1.1.1 Договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами зі сплатою 14,5 % річних за кредитом та комісій, у розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться у Додатку 1 до цього Договору, який є невід`ємною складовою частиною цього Договору, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 750 000, 00 грн, з графіком зниження максимального ліміту заборгованості, що міститься в Додатку 2 до цього Договору, який є невід`ємною складовою частиною цього Договору, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 13.02.2023 на умовах, визначених цим Договором.

Кредит надається позичальнику на поповнення оборотних коштів (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 1.3 Договору в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором за цим Договором щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за Договором, кредитор укладає з майновим поручителем - фізичною особою ОСОБА_2 договір іпотеки, де предметом іпотеки виступає трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , заставною вартістю 1 080 700, 00 грн.

За змістом пункту 2.1 Договору видача траншів кредиту на цілі, зазначені в пункті 1.2 цього Договору, проводиться після укладення договору/ів, вказаного/их в пункті 1.3 та пункті 3.3.3 цього Договору, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 в Старокиївському відділенні КМФ АКБ "Укрсоцбанк" на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 в Старокиївському відділенні КМФ АКБ "Укрсоцбанк" в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату видачі кредиту (відповідного траншу кредиту) на підставі письмової заяви позичальника (Додаток 3).

Кредит вважається наданим в момент (день) списання суми кредиту (траншів кредиту) з позичкового рахунку, зазначеного в пункті 2.1 цього Договору, на підставі письмової заяви позичальника (пункт 2.2 Договору).

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту, щомісячно, в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі за методом "факт/360". Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Пунктами 2.7, 2.8 цієї угоди передбачено, що погашення кредиту здійснюється в порядку та строки, передбачені пунктом 1.1.1 цього Договору. У випадку, якщо день погашення кредиту припадає на неробочий день кредитора, то днем повернення кредиту вважається попередній робочий день кредитора. Кредит вважається повернутим в момент (день) зарахування грошових коштів в сумі заборгованості за кредитом на позичковий рахунок, вказаний у пункті 2.1 цього Договору.

За змістом пункту 2.12 Договору у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів, комісій, неустойки (пені, штрафу) за його використання, погашення заборгованості позичальника за цим Договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами:

- прострочена заборгованість за комісіями;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами:

- строкова заборгованість за комісіями;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів;

- штрафи;

- в останню чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з пред`явленням вимоги за цим Договором і зверненням стягнення на засоби забезпечення виконання зобов`язань позичальником за договорами застави (іпотеки), вказаними в пункті 1.3 цього Договору, а також відшкодуванням збитків, завданих порушенням позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до пункту 7.3 Договору останній набирає чинності з дати його укладення та діє до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх своїх зобов`язань за Договором.

Разом із тим, рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 15.10.2019 №5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", які зазначені у передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства "Альфа-Банк" з дати визначеної у передавальному акті, а саме з 15.10.2019.

Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Альфа-Банк" від 15.10.2019 №4/2019 вирішено затвердити відповідний передавальний акт.

Відтак, Акціонерне товариство "Альфа-Банк" у порядку правонаступництва набуло всіх прав та обов`язків за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набуло обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Наведені обставини додатково підтверджуються положенням пункту 1.2 Статуту позивача.

У зв`язку з чим, Акціонерне товариство "Альфа-банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ТТ-2" про стягнення 385 070, 18 грн, з яких: 107 467, 30 грн. - 3 % річних, 277 602, 88 грн. - інфляційні втрати.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позов про стягнення компенсаційних виплат з Приватного підприємства "ТТ-2" за неналежне виконання обов`язків за договором відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 №42.06-14/14 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як було зазначено вище, 14.02.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Приватним підприємством "ТТ-2" було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 42.06-14/1.

Позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором щодо повного та своєчасного повернення отриманих кредитних коштів.

Проте, останнім не було надано до суду жодних доказів фактичного надання позичальнику Банком кредитних коштів за Договором, у тому числі шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату видачі кредиту.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів укладення між кредитором та майновим поручителем - фізичною особрою ОСОБА_2 договору іпотеки, передбаченого п. 1.3 Договору, укладення якого є предумовою видачі позичальнику кредитних коштів.

Крім того, позивачем не надано до суду й письмової заяви позичальника, на підставі якої здійснюється видача траншів кредиту.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні невід`ємні складові частини Договору - його Додатки, зокрема, №1 (Тарифи на послуги по наданню кредитів), №2 (Графік зниження максимального ліміту заборгованості), які містять істотні умови цього Договору, а також докази, які свідчать про вчинення сторонами Договору дій, направлених на його фактичне виконання.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що за таких обставин суд позбавлений можливості встановити обґрунтованість проведених позивачем нарахувань компенсаційних виплат та встановити дійсні періоди прострочення позичальником повернення кредитних коштів та відповідні бази нарахування і правову природу їх виникнення.

Щодо наданої позивачем копії виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості у загальному розмірі 1 802 299,29 грн, що виникла за Договором відновлювальної кредитної лінії від 14.02.2008 №42.06-14/14 за період з 10.11.2016 по 10.10.2017, то вона колегією суддів не береться до уваги оскільки не є належним доказом, який підтверджує обґрунтованість вимог позивача, так як у матеріалах справи відсутні документи, на підставі яких було вчинено цей виконавчий напис, а зазначена в ньому інформація не є преюдиціальною для суду в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, на час звернення позивача до суду з даним позовом строк пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання закінчився, докази його фактичного пред`явлення до виконання у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що між сторонами було укладено кредитний договір, суд апеляційної інстанції зазначає, що до таких відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У п. 1.1.1 Договору кінцевий термін погашення заборгованості відповідача за кредитом становить 13.02.2023. Доказів зміни цього терміну сторонами Договору до матеріалів справи не надано.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статі 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 в справі №444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).

Таким чином правовідносини стосовно здійснення права позикодавця на визначену договором плату за користування позикою за час, на який він її надав, та правовідносини щодо здійснення позикодавцем права на проценти внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути кошти до визначеного терміну, є різними за змістом.

Так, у першому випадку мова йде про можливість боржника правомірно не сплачувати кредиторові борг протягом певного часу, передбаченого статтею 1048 Цивільного кодексу України, а в другому - про наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні як докази закінчення визначеного договором строку кредитування, так і докази пред`явлення кредитодавцем до відповідача вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, що свідчило б про зміну правової природи зобов`язань за Договором та перехід їх під регулювання охоронної норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем було заявлено позов про стягнення з відповідача компенсаційних виплат, які не підтверджено матеріально та відсутні докази реального виконання умов кредитного договору, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 у справі №910/10707/21 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Альфа-Банк" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 у справі №910/10707/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 у справі №910/10707/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Альфа-Банк".

4. Матеріали справи №910/10707/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 21.02.2022.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков