Постанова

від 28.09.2021 по справі 910/7183/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/7183/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. головуючого, Берднік І. С., Мачульського Г. М.,

секретар судового засідання Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 (колегія суддів: Сітайло Л. Г., Пашкіна С. А., Андрієнко В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати" до відповідачів: 1. Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України, 2. Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання правочину частково недійсним,

за участю представників:

позивача Онищенко Т. О., Іорданова К. І.,

відповідача 1 Кучера О. О.,

відповідача 2 Беляєва В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1.У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Карпати» (далі ТОВ «БК «Карпати») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання недійсними пунктів додаткових угод до договору від 24.12.2007 № 312-07/40 про спільну діяльність у будівництві, а саме:

- пункту 3 додаткової угоди від 23.05.2016 № 7/312-07/40;

-пункту 3 додаткової угоди від 28.03.2018 № 14/312-07/40;

-пункту 4 додаткової угоди від 27.12.2016 № 11/312-07/40;

-пункту 3 додаткової угоди від 14.06.2019 № 20/312-07/40;

-пункту 1 додаткової угоди від 14.06.2019 № 21/312-07/40.

2.Крім того позивач просив визнати такими, що не породжують прав та обов`язків сторін договору, остаточні та попередні акти розподілу площ, а саме:

-остаточний акт розподілу загальної площі житла (квартир) 168-ми квартирного 6-9 поверхового багатоквартирного житлового будинку (секції 1-2-3-4) з вбудованими нежитловими приміщеннями та критим пасажем (житловий будинок № 2 на генплані) 2 черги будівництва на вул. О. Степанівни, 8 у м. Львові (додаток №1 до договору в редакції додаткової угоди від 28.03.2018 №14/312-07/40),

-остаточний акт розподілу загальної площі житла (квартир) 168-ми квартирного 6-9 поверхового багатоквартирного житлового будинку (секції 1-2-3-4) з вбудованими нежитловими приміщеннями та критим пасажем (житловий будинок №2 на генплані) 2 черги будівництва на вул. О. Степанівни, 8 у м. Львові (додаток №1 до договору в редакції додаткової угоди від 14.06.2019 №20/312-07/40);

-попередній акт розподілу загальної площі житла (квартир) у 158-квартирному 9-10 поверховому 2-х секційному житловому будинку № 4 та об`єктів соціальної інфраструктури з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного і адміністративного призначення IV черги будівництва по вул. О. Степанівни, 8 у м. Львові (додаток №1 до договору в редакції додаткової угоди від 23.05.2016 № 7/312-07/40),

-попередній акт розподілу загальної площі житла (квартир) у 168-квартирному 6-10 поверховому 4-х секційному житловому будинку (№1 на генплані) з вбудовано-прибудованими приміщеннями І черги будівництва по вул. О. Степанівни, 8 у м. Львові (додаток №1 до договору в редакції додаткової угоди від 27.12.2016 №11/312-07/40),

-попередній акт розподілу загальної площі житла (квартир) по будинках №№3, 4, 5 на генплані (додаток №1 до договору в редакції додаткової угоди від 14.06.2019 №21/312-07/40).

3.На обґрунтування позовних вимог позивач послався на передчасність укладення попередніх актів розподілу квартир та об`єктів соціальної інфраструктури без необхідного обсягу право та дієздатності сторін і врахування змін в проектній документації, які внесені в процесі виконання будівельних робіт, що впливає на розподіл прибутку між сторонами договору про спільну діяльність у будівництві від 24.12.2007 № 312-07/40.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 24.12.2007 між Департаментом забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України, правонаступником якого є 1 окремий відділ капітального будівництва Державної прикордонної служби України (сторона 1) та ТОВ «БК «Карпати» (сторона 2) укладено договір № 312-07/40 про спільну діяльність у будівництві, предметом якого є спільна діяльність сторін з метою досягнення соціального ефекту будівництва на земельній ділянці об`єкту (багатофункціонального комплексу житлових будинків з об`єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, остаточна площа якого визначається згідно з проектно-кошторисною документацією), у тому числі житла для військовослужбовців та членів їх сімей, та подальшого розподілу результатів спільної діяльності відповідно до умов договору.

5.У розділі 1 договору зазначено, що спільна діяльність це діяльність сторін для досягнення певної мети: будівництва об`єкта, у тому числі житла для військовослужбовців та членів їх сімей з об`єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного, готельного та адміністративного призначення, будівництво яких заплановано сторонами на земельній ділянці військової частини № 2144, загальною площею 5,0 га, розташованої за адресою: місто Львів, вул. Олени Степанівни, 8, яка передбачає розподіл результатів та ризиків цієї діяльності і регулюються цим договором та нормативно-правовими актами України; земельна ділянка земельна ділянка, загальною площею 5,0 га, військової частини № 2144, розташована за адресою: місто Львів, вул. Олени Степанівни, 8, яка на момент укладення цього договору надана у постійне користування стороні 1 в межах, згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, що є невід`ємною частиною договору; об`єкт (результат спільної діяльності) це багатофункціональний комплекс житлових будинків з об`єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, остаточна площа якого визначається згідно з проектно-кошторисною документацією, який запланований сторонами до будівництва на земельній ділянці.

6.Відповідно до пунктів 2.2, 3.1, 3.2 договору спільна діяльність здійснюється сторонами без об`єднання вкладів учасників. З метою реалізації мети спільної діяльності сторони здійснюють вклади у спільну діяльність у вигляді грошових коштів, нерухомого майна, інших матеріальних і нематеріальних активів. Сторони спільної діяльності здійснюють свої вклади у такий спосіб:

-вклад сторони 1 на цілі спільної діяльності буде здійснений шляхом внесення права користування земельною ділянкою, у тому числі будівництва на ній об`єкту (після відповідної зміни її цільового призначення). Вартість, порядок та строки внесення вкладу будуть встановлені сторонами після отримання стороною 1 державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, згідно з яким користувачем земельної ділянки є сторона 1, та зміни її цільового призначення у встановленому законодавством порядку. Вклад сторони 1 на цілі спільної діяльності може здійснюватися також шляхом здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію;

-вклад сторони 2 на цілі спільної діяльності буде здійснений фінансовими, майновими ресурсами у вигляді нерухомого та рухомого майна, майнових прав, цінних паперів, майнових зобов`язань (грошових та зобов`язань, що випливають з укладених угод), прав інтелектуальної власності, матеріальних, виробничих ресурсів, професійних та інших знань, навичок та вмінь, а також використання ділової репутації та ділових зв`язків, в порядку і на умовах, передбачених договором. Вклад сторони 2 визначений сторонами як 100% фінансування будівництва і попередньо оцінений у 194 400 000 грн. Вклад сторони 2 на цілі спільної діяльності оцінений сторонами у розмірі 81% від загальної площі житла у збудованому об`єкті та 100% площ приміщень соціально-побутового, торгового та адміністративного призначення об`єкту.

7.Згідно з пунктами 5.1, 5.2, 5.3, 7.1 договору після введення об`єкту в експлуатацію сторона 1 отримує житло (квартири), загальна площа яких становить 19 % загальної площі квартир об`єкта; сторона 2 отримує квартири, загальна площа яких становить 81 % від загальної площі квартир об`єкта, 100 % нежитлових приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення об`єкта, які необхідні для його обслуговування. Розподіл об`єкта після будівництва здійснюється після здачі об`єкта в експлуатацію протягом десяти днів. Протягом строку дії договору до введення об`єкта в експлуатацію сторони шляхом підписання відповідного протоколу визначають перелік квартир і приміщень згідно з пунктом 5.1 договору, що будуть розподілені між сторонами за результатами будівництва об`єкта. Остаточні показники кількості квартир і загальної житлової площі об`єкта буде визначено на підставі довідки бюро технічної інвентаризації. Договір діє з дня його підписання до 31.12.2020.

8.Відповідно до пунктів 6.1.13, 6.2.11 сторони здійснюють прийом в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта в цілому або відповідної його складової частини та передачу його на баланс експлуатаційним організаціям. Після затвердження акта державної технічної комісії про прийом об`єкта в експлуатацію в цілому або відповідної його складової частини сторона 2 отримує від сторони 1 у десятиденний строк передбачені чинним законодавством України документи, необхідні для оформлення стороною 2 права власності за стороною 1 належної їй частини житла в об`єкті, яка визначена згідно з договором. У пункті 7.4. договору сторони визначили попередні строки виконання робіт.

9. 23.05.2016 між сторонами укладено додаткову угоду № 7/312-07/40, відповідно до якої на виконання пункту 2.1 цього договору сторони на підставі скоригованого робочого проекту розпочинають будівництво IV черги об`єкта 158-квартирного 9-10 поверхового 2-х секційного житлового будинку № 4; прогнозований строк завершення будівництва 11.02.2018.

10.Відповідно до пунктів 2, 3 цієї додаткової угоди сторона 2 протягом строку дії договору погоджує зі стороною 1 перелік квартир шляхом підписання попереднього та кінцевого актів розподілу площі житла (квартир). Після завершення будівництва об`єкту (черги) сторонами на підставі обмірів БТІ проводиться остаточний розподіл часток сторін (квартир, нежитлових приміщень), що оформлюється остаточним актом розподілу площі житла (квартир), який у подальшому є підставою для оформлення таких квартир, нежитлових та допоміжних приміщень у власність сторін як первісних набувачів. До акта включаються усі квартири, офісні та інші приміщення, а також окремі споруди, тощо, які підлягають розподілу між сторонами. Сторони погоджують попередній акт розподілу загальної площі житла (квартир), який додається до цієї додаткової угоди.

11.Попереднім актом розподілу (додаток № 1 до додаткової угоди № 7/312-07/40 від 23.05.2016) сторони погодили попередній розподіл кількості та загальної площі квартир, що передбачається здійснити.

12. 27.12.2016 між сторонами укладено додаткову угоду № 11/312-07/40, відповідно до якої на виконання пункту 2.1 договору сторони на підставі скоригованого робочого проекту розпочинають будівництво I черги об`єкту (багатоквартирний житловий будинок (секції 1-2-3-4) з вбудованими нежитловими приміщеннями (№1 на генплані) 168-квартирний 6-10 поверховий 4-х секційний житловий будинок №1.

13.Згідно з пунктами 2, 3 цієї додаткової угоди сторона 2 протягом строку дії договору погоджує зі стороною 1 перелік квартир шляхом підписання попереднього та кінцевого актів розподілу площі житла (квартир). Після завершення будівництва об`єкту (черги) сторонами на підставі обмірів БТІ проводиться остаточний розподіл часток сторін (квартир, нежитлових приміщень), що оформлюється остаточним актом розподілу площі житла (квартир), який у подальшому є підставою для оформлення таких квартир, нежитлових та допоміжних приміщень у власність сторін, як первісних набувачів. До акта включаються усі квартири, офісні та інші приміщення, а також окремі споруди, тощо, які підлягають розподілу між сторонами. Сторони погоджують попередній акт розподілу загальної площі житла (квартир), який додається до цієї додаткової угоди.

14.Попереднім актом розподілу (додаток № 1 до додаткової угоди № 11/312-07/40 від 27.12.2016) сторони погодили попередній розподіл кількості та загальної площі квартир, що передбачається здійснити.

15. 28.03.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 14/312-07/40, в якій зазначено, що за рахунок перепланування окремих приміщень громадського призначення та приміщень загального користування у 168-квартирному будинку № 1 на вул. Олени Степанівни, 8 у м. Львові (1 черга будівництва) кількість квартир збільшилась до 173.

16.У пункті 3 цієї додаткової угоди сторони домовилися про те, що, керуючись пунктом 3 додаткової угоди № 11/312-07/40 від 27.12.2016 та на підставі обмірів БТІ, вони провели остаточний розподіл часток (квартир, нежитлових приміщень) і погодили розподіл житла, про що склали остаточний акт розподілу приміщень. Остаточним актом розподілу (додаток № 1 до додаткової угоди № 14/312-07/40 від 28.03.2018) погодили остаточний розподіл кількості та загальної площі квартир, що передбачається здійснити.

17. 14.06.2019 між сторонами укладено додаткову угоду № 20/312-07/40, в якій зазначено, що за рахунок перепланування окремих приміщень громадського призначення та приміщень загального користування у 163-квартирному будинку № 2 на вул. Олени Степанівни, 8 у м. Львові (2 черга будівництва) кількість квартир збільшилась до 168.

18.У пункті 3 цієї додаткової угоди сторони домовилися про те, що, керуючись пунктом 3 додаткової угоди № 11/312-07/40 від 27.12.2016 та на підставі обмірів БТІ, вони провели остаточний розподіл часток (квартир, нежитлових приміщень) і погодили розподіл житла, про що склали остаточний акт розподілу приміщень. Остаточним актом розподілу (додаток №1 до додаткової угоди №20/312-07/40 від 14.06.2019) погодили остаточний розподіл кількості та загальної площі квартир, що передбачається здійснити.

19. 14.06.2019 між сторонами укладено додаткову угоду № 21/312-07/40, відповідно до якої сторони домовилися про те, що, керуючись пунктом 5.3 договору вони погоджують попередній акт розподілу квартир та об`єктів соціальної інфраструктури з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного і адміністративного призначення по будинках №№ 3, 4, 5 на генплані. Попереднім актом розподілу (додаток №1 до додаткової угоди № 21/312-07/40 від 14.06.2019) погодили попередній розподіл кількості та загальної площі квартир, що передбачається здійснити.

20.ТОВ «БК «Карпати» посилається на те, що у пункті 5.3 договору від 24.12.2007 № 312-07/40 про спільну діяльність у будівництві сторони домовилися про те, що між ними підписується саме протокол розподілу, тоді як вони склали акти розподілу, процедура та порядок підписання яких договором не передбачені. Наголошуючи на тому, що умовами цього ж договору не передбачено підписання актів розподілу, позивач також зауважив на тому, що розподіляти річ (об`єкт нерухомості), яка визначена родовими ознаками, до створення такого об`єкта неможливо (тобто до дати фактичного завершення будівництва). Крім того попередні акти розподілу підписані без врахування подальших змін в проектній документації та наразі не відповідають фактичним показникам будівництва, а їх застосування може призвести до порушення сторонами відсоткового співвідношення, встановленого пунктом 5.1 цього договору. Тому він вважає, що до завершення будівельних робіт на об`єкті у сторін відсутні права та підстави здійснювати розподіл площ, а отже і відсутні підстави укладати попередні акти розподілу квартир та об`єктів соціальної інфраструктури, що свідчить про те, що ці попередні та остаточні акти розподілу укладено передчасно, за відсутності необхідної право та дієздатності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

21. 01.04.2021 Господарський суд міста Києва, керуючись статтями 3, 11, 12, 203, 215, 509, 525, 526, 626, 628, 629, 1130, 1131, 1139 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову повністю на тій підставі, що сторони скористалися принципом свободи договору; вони є вільними не тільки у визначенні умов договору, а у внесенні змін до нього; вони не визначали остаточних площ розподіленого майна; спірні додаткові угоди підписані повноважними представниками сторін договору; позивачем не наведено норм закону, які порушували би оспорювані умови додаткових угод; в решті позову відмовив унаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

22. 03.06.2021 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував судове рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у позові про визнання недійсними оспорюваних позивачем пунктів додаткових угод та прийняв у цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині судове рішення суду першої інстанції залишив без змін.

23.Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши домовленість сторін, викладену у пунктах 1.1, 1.4, 2.1, 5.1, а також положення статей 203, 215, 1130-1131, 1133, 1139 ЦК України, зробив висновок про те, що розподіл квадратних метрів житла має здійснюватися після завершення будівництва об`єкта та здачі його в експлуатацію, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено введення в експлуатацію окремих черг (будинків) об`єкта як підставу для здійснення дострокового розподілу результатів спільної діяльності, також не передбачено дострокового розподілу окремих черг (будинків) об`єкта.

24.Натомість додаткові угоди від 23.05.2016 № 7/312-07/40, від 27.12.2016 № 11/312-07/40 та від 27.12.2019 № 21/312-07/40 стали підставою для укладання актів розподілу квадратних метрів об`єкта, тобто фактично розподілено результати спільної діяльності до моменту створення таких результатів (завершення будівництва об`єкту), тоді як строк дії договору не закінчився й об`єкт як комплекс будівель не завершений і в експлуатацію не введений. Договором передбачено розподіл збудованих площ на об`єкті, з огляду на що результатом спільної діяльності є завершений та введений в експлуатацію об`єкт як багатофункціональний комплекс будівель. Суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів внесення змін до договору про спільну діяльність, які би надавали право сторонам здійснювати розподіл площі об`єкта до моменту завершення його будівництва та здачі в експлуатацію. До того ж наголосив, що сторонами не підписано протоколів відповідно до їх домовленості, викладеної у пункті 5 договору.

25.Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову у позові в частині визнання попередніх та остаточних актів розподілу площ такими, що не породжують прав та обов`язків сторін договору, на тій підставі, що такі вимоги є встановленням певних фактів, що не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

26.Головний центр капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення місцевого господарського суду.

27.Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), оскільки, як вважає скаржник, апеляційний господарський суд прийняв оскаржувану постанову без урахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 27.01.2021 у справі № 2-12986/11, від 30.09.2019 у справі № 910/13306/18, від 05.12.2018 у справі № 910/20370/17, від 08.07.2020 у справі № 466/7758/18-ц, від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18 та від 28.02.2018 у справі № 910/21160/16.

28.Скаржник також послався на те, що, укладаючи акти попереднього розподілу квартир та приміщень, сторони договору набували майнові права на квартири, що будуть забудовані, тоді як він вважає, що акти остаточного розподілу квартир та приміщень, які затверджувалися сторонами після отримання інформації з бюро технічної інвентаризації, розподіляли результат спільної діяльності по кожному окремому об`єкту, введеному в експлуатацію. Посилаючись на пункти 6.1.13, 6.2.11, 7.4 договору, він також послався на те, що сторони передбачили можливість розподілу результатів спільної діяльності до введення всього комплексу будинків об`єкта в експлуатацію, оскільки оформлення права власності на квартири неможливе без здійснення сторонами розподілу результатів спільної діяльності.

29.Зауважив на тому, що позивачем не надано переконливих доказів того, що зміст акта розподілу квартир та приміщень відрізняється або може відрізнятися від змісту протоколу їх розподілу і того, що сторони мали на меті інші наміри, ніж здійснити розподіл результатів діяльності. До того ж стверджував, що суд апеляційної інстанції не навів підстав ототожнення актів розподілу квартир та приміщень та протоколів такого розподілу.

30.Вважає також, що майнові права позивача не порушені, оскільки він передав свої права на отримання результату спільної діяльності Приватному підприємству «Львівська Британія» (далі ПП «Львівська Британія»), якого місцевим господарським судом за клопотанням скаржника не було залучено до участі у цій справі в якості третьої особи та залишено це клопотання без розгляду внаслідок його заявлення на етапі розгляду справи по суті. У зв`язку з цим наполягає на порушенні прав, обов`язків та інтересів ПП «Львівська Британія» та просить скасувати оскаржувану постанову на підставі пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

31.У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «БК «Карпати» просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

32.Спростувало доводи скаржника, посилаючись на домовленість сторін, викладену у пунктах 1.4., 5.1., 5.2., статтю 1132 ЦК України, та вказуючи про те, що спірні акти розподілу площ підписані сторонами без правового обґрунтування, оформлені на початковій стадії будівництва та не відображають об`єми збудованих площ відносно всього об`єкта. Зміст цих остаточних актів розподілу суперечить нормам пунктів 5.1., 5.2. та 5.3. договору, адже вони не містять відомостей щодо площ об`єкта і не можуть вважатись остаточними в розумінні пункту 5.2. договору, оскільки будівництво об`єкта ще не завершено.

33.Звернуло увагу на те, що відповідно до пункту 5.3. договору сторонами має бути підписаний відповідний протокол попереднього розподілу площ, затвердження якого додатковими угодами до договору не передбачається, тому договором про спільну діяльність саме і передбачено відображення попередніх даних щодо будівництва та майбутнього розподілу у вигляді підписання протоколів. Такі протоколи не є правочинами та не можуть бути підставами для фактичного розподілу та передачі прав власності на житло. Протоколи попереднього розподілу лише попередньо встановлюють обсяги площ, які в майбутньому підлягають коригуванню відповідно до фактично збудованих обсягів та подальшого розподілу на їх підставі відповідних актів. Утім між сторонами не підписано жодного такого протоколу. Натомість укладено акти розподілу квадратних метрів об`єкту та затверджено їх додатковими угодами до договору про спільну діяльність, тобто вчинено правочин щодо розподілу результатів спільної діяльності без належного обсягу дієздатності. До того ж договором спільної діяльності не передбачено процедури та порядку підписання попередніх актів розподілу.

34.Спростувало твердження скаржника про застосування сторонами договору принципу свободи договору щодо внесення у нього змін на тій підставі, що такі зміни стосовно порядку розподілу результатів спільної діяльності сторонами не вносилися. У зв`язку з цим наполягає на тому, що договір про спільну діяльність передбачає підписання сторонами протоколу попереднього розподілу площ і не передбачає укладення правочинів щодо розподілу площ до моменту завершення будівництва об`єкта.

35.Стосовно тверджень скаржника щодо відсутності порушених прав ТОВ «БК «Карпати» унаслідок передання своїх прав на отримання результату спільної діяльності ПП «Львівська Британія», то зауважило на тому, що останнє не підписувало ані договору спільної діяльності, ані додаткових угод до нього щодо введення його третьою стороною або заміну сторони в договорі. Спір у цій справі виник між ТОВ «БК «Карпати» та скаржником. Відповідно до пункту 3.2 договору спільної діяльності вклад скаржника на цілі спільної діяльності здійснено шляхом надання права на користування земельною ділянкою, на якій сторони здійснюють будівництво об`єкта. Цим же пунктом договору встановлено, що вклад позивача на цілі спільної діяльності полягає у фінансових, майнових ресурсах у вигляді нерухомого та рухомого майна, майнових прав, цінних паперів, майнових зобов`язань, прав інтелектуальної власності, матеріальних, виробничих ресурсів тощо. Право власності та розпорядження сторін спільної діяльності щодо її результатів в силу статті 331 ЦК України виникає після закінчення будівництва та здачі об`єкта в експлуатацію. Разом з цим всупереч умовам договору щодо розподілу результатів спільної діяльності сторонами укладено спірні правочини, відповідно до яких скаржник достроково отримав площі житла на об`єкті. Тому виконання договору спільної діяльності впливає на майновий стан саме позивача (ТОВ «БК «Карпати»), а не на права третіх осіб. Крім того, скаржник не надав обґрунтування щодо неможливості подання відповідних доказів під час підготовчого засідання у суді першої інстанції. ПП «Львівська Британія» також не подавало відповідну заяву про вступ у цю справу в якості третьої особи.

36.Звернуло увагу суду на те, що Господарським судом міста Києва у справі № 910/7184/20 ухвалено рішення від 17.12.2020, яке набрало законної сили, про задоволення позову ТОВ «БК «Карпати» в аналогічних правовідносинах. Позовні вимоги у цій справі полягали у визнанні правочину частково недійсним, а саме у визнанні недійсними пунктів додаткової угоди до договору про спільну діяльність в будівництві та визнанні актів розподілу квадратних метрів об`єкту такими, що не породжують для сторін прав та обов`язків. Вони мотивувалися тим, що об`єкт є комплексом будівель, будівництво якого на період розгляду справи тривало, а отже результатів спільної діяльності не було створено. Тому правочини щодо розподілу об`єкту є передчасними та такими, що суперечать договору про спільну діяльність та нормам ЦК України.

37.До того ж ТОВ «БК «Карпати» 22.09.2021 подало клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України у цій справі, оскільки скаржником не підтверджено обставин недотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

38.Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними пунктів додаткових угод до договору щодо розподілу між сторонами часток квартир і попередніх та остаточних актів розподілу площ з огляду на відсутність правових підстав для розпорядження ними до введення об`єкта в експлуатацію.

39.Посилаючись на те, розподіл квадратних метрів житла має здійснюватися після завершення будівництва об`єкта та здачі його в експлуатацію, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено введення в експлуатацію окремих черг (будинків) об`єкта як підставу для здійснення дострокового розподілу результатів спільної діяльності, також не передбачено дострокового розподілу окремих черг (будинків) об`єкта, а згідно з оспорюваними пунктами сторони здійснили розподіл житла до введення об`єкта в експлуатацію і це вплинуло на розподіл часток у спільній діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання цих пунктів недійсними. Натомість рішення суду першої інстанції мотивовано ненаведенням позивачем норми закону, яку би порушували би спірні пункти умов додаткових угод.

40.Дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

41.Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

42.Статтею 204 цього ж Кодексу встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

43.Отже, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

44.Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

45.Згідно з частиною першою статті 15 і частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Схожі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 у справі № 910/13609/20 та враховуються згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України.

46.Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

47.Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

48.Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 цього ж Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

49.Водночас, у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

50.Отже, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

51.Крім того, колегія суддів враховує, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому зазначено, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

52.Наведені у статті 203 ЦК України положення, на які у своєму позові та у судовому засіданні в суді касаційної інстанції наголошували представники позивача, мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості спорів, предметом яких є оскарження правочинів. Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили, і для цього він має відповідати установленим законом вимогам. Іншими словами, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.

53.Однак, особа, яка звертається до суду з позовом про оскарження правочину має вказати норму закону, якому не відповідає цей правочин, тоді як одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом із тим зазначена свобода є обмеженою межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

54.Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

55.Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

56.Частиною третьою статті 6 цього ж Кодексу унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

57.Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

58.Натомість, як зазначалося вище, приймаючи рішення про визнання недійсними оскаржуваних позивачем пунктів додаткових угод, суд апеляційної інстанції послався на загальні положення ЦК України, які регулюють договори про спільну діяльність, не зазначивши якій саме нормі на момент укладення оспорюваних пунктів додаткових угод не відповідали домовленості сторін, викладені у цих пунктах, зосередившись лише на тому, що ці пункти є недійсними, що виявилося у процесі їх виконання, тобто, визнаючи недійсними оспорювані позивачем пункти, підстави їх недійсності апеляційний господарський суд обґрунтував наслідками їх виконання.

59.Водночас, зробивши висновок про наявність законних підстав для укладення додаткових угоди з оспорюваними пунктами, суд апеляційної інстанції не навів жодного аргументу чи доведено матеріалами справи те, що по відношенню до позивача внаслідок укладення ним додаткових угод до договору з оспорюваними пунктами настали будь-які обмеження у реалізації ним своїх прав як сторони спільної діяльності відносно збудованого майна.

60.Суд апеляційної інстанції також не зазначив, які саме права (інтереси) позивача порушені, не визнані чи оспорюються та в який спосіб відбувається таке порушення внаслідок укладення ним додаткових угод з оспорюваними пунктами; не аргументував наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку.

61.Натомість суд першої інстанції правильно наголосив на тому, що сторони є вільними не тільки у визначенні умов договору, а й у внесенні до нього змін, і підставно вказав про ненаведення позивачем норми закону, яку би порушували б спірні пункти умов додаткових угод.

62.Тому помилковими та непідтвердженими є посилання суду апеляційної інстанції в частині встановлення обставин, що можуть свідчити про порушення прав та законних інтересів позивача як сторони договору про спільну діяльність на розподіл площі житла, і дійшов помилкового висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими.

63.Відповідно до статті 13 ЦК України:

-цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина перша);

-при їх здійсненні особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга);

-не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (частина третя);

-при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (частина четверта);

-не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (частина п`ята).

64.У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою статті 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема, згідно з частиною третьої статті 16 цього ж Кодексу суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частинами другою-п`ятою статті 13 ЦК України

65.Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 ЦК України).

66.Стаття 5 ГПК України передбачає, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

67.З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, який закріплений у статті 14 ГПК України, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

68.Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватися питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

69.Оскільки спірні акти не відносяться до кінцевих актів розподілу площ, що передбачені умовами укладеного учасниками судового процесу договору, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність позовних вимог у частині визнання попередніх та остаточних актів розподілу площ такими, що не породжують прав та обов`язків сторін договору, так як обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у цій частині є неналежним і не відновить його права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70.Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

71.Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені статтею 312 ГПК України, скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати

72.Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на ТОВ "БК "Карпати".

Керуючись статтями 300, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України задовольнити.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 скасувати, рішення Господарського суду м. Києва від 01.04.2021 у справі № 910/7183/20 залишити в силі.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Карпати" (81200, Львівська область, Перемишлянський район, м. Перемишляни, вул. Міжгірська, 8-В, код ЄДРПОУ 35047524) на користь Головного центру капітального будівництва та реконструкції Державної прикордонної служби України (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, 11, код ЄДРПОУ 23311317) 21 020 (двадцять одну тисячу двадцять) грн 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддяЄ. В. Краснов

СуддяІ. С. Берднік

СуддяГ. М. Мачульський