Рішення

від 11.10.2021 по справі 420/13997/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/13997/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національна поліція України про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національна поліція України про стягнення з відповідача на користь позивача 67116 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив, третій особі пояснень щодо суті спору.

Позов обґрунтований позивачем тим, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20 визнано неправомірною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразової грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн., стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразову грошову допомогу при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн. На виконання постанови суду відповідачем була виплачена позивачу заборгованість з грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні. У зв`язку з тим, що в день звільнення позивача, належна йому сума заборгованості з грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні виплачені не були, він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що

ГУНП в Одеській області не є роботодавцем позивача, через що і відповідальність за невиплату в день звільнення одноразової грошової допомоги не може бути покладена на Головне управління. Відповідач не є роботодавцем останнього, не укладав із ним трудового договору та жодного обов`язку щодо сплати грошового забезпечення на себе не брало. Крім того, на підставі відомостей наявних в ЄДР щодо УМВС України на Одеській залізниці, можливо дійти висновку, що аналогічно із УМВС України на залізничному транспорті воно було створено та припинено саме МВС України. Неодночасність створення ГУНП в Одеській області та припинення УМВС на Одеській залізниці є очевидною, у в`язку із чим даний позов суперечить приписам КЗпП та не підлягає задоволенню.

З пояснень третьої особи вбачається, що права та обов`язки юридичної особи, яка припиняється, переходять до іншої особи лише у разі реорганізації, в той час як територіальні органи МВС України ліквідуються. Притягнення ГУНП в Одеській області до спеціального виду відповідальності роботодавців у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із особою про існування якої юридичній особі взагалі не відомо та в трудових відносинах з якою вона не перебуває - є абсурдним та нелогічним діянням, яке суперечить основним засадам адміністративного судочинства. Національна поліція України вважає, що стягнення на користь позивача суми 67116 грн. призведе до незаконного надмірного та необґрунтованого його збагачення. Третя особа також зазначила, що органи Національної поліції України не наділені Урядом повноваженнями правонаступництва УМВС України на Одеській залізниці, відтак не є належними відповідачами у справі, а також відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки заробітку з органів Національної поліції України у зв`язку із відсутністю між позивачем та відповідачем трудових відносин.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 проходив службу в ОВС з 13.08.2001 року по 06.11.2015 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 року у справі №815/1112/18 зобов`язано УМВС України на Одеській залізниці задовольнити у повному обсязі вимоги позивача, викладені у заяві від 12.03.2018, адресованій УМВС України на Одеській залізниці а саме: Звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16.03.2018 року або будь-якої іншої дати, яка минула .

На виконання зазначеного рішення суду наказом УМВС від 04.06.2020 року №1о/с змінено підставу та дату звільнення позивача з ОВС з 16.03.2018 року.

У зв`язку із невиплатою позивачу грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 16.03.2018 року та одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду із позовом.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20 визнано неправомірною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразової грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн., стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразову грошову допомогу при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн.

На виконання рішення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20, на картковий рахунок позивача 09.07.2021 року перераховані грошові кошти (аркуш справи 35).

Позивач вважає, що оскільки відповідачем грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року та одноразова грошова допомога при звільнені з органів внутрішніх справ виплачені несвоєчасно, тобто не в день звільнення, він має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні.

Так, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20, зокрема, встановлено: що 14.04.2015 року МВС України видано накази №431 Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ та від 08.06.2015р. №661 Про ліквідацію УМВС України на Одеській залізниці .

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.01.2021 року здійснено державну реєстрацію припинення Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці (номер запису 1005561110007037176).

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під даним терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 року (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно із якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

У Законі України Про Національну поліцію чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.

З метою установлення факту публічного правонаступництва, у даному випадку, визначальним є наявність переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) первісного суб`єкта - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, після його припинення, до Головного управління Національної поліції в Одеській області.

У постанові від 30.09.2020 року по справі №826/6895/17 Верховним Судом вказано, що аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України Про міліцію та статтею 2 Закону України Про Національну поліцію відповідно. Ліквідація управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується.

До того ж, відповідно до наказу МВС України від 12.10.2017 року №10 Про фінансування відповідальних виконавцем бюджетних програм фінансування установ, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015р. №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , щодо яких проводяться заходи з ліквідації, здійснюється за рахунок асигнувань, затверджених для Національної поліції України. Згідно із підпунктом 3 пункту і вказаного Наказу Управління за рахунок указаних асигнувань забезпечується фінансування, зокрема, управління МВС України на транспорті.

Отже, ліквідація Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці з одночасним створенням іншого органу ГУНП, який частково виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідується, надає суду апеляційної інстанції можливості дійти висновку про те, що ГУНП в Одеській області, з огляду на правовий статус і обсяг повноважень, є фактичним правонаступником ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, а отже покладення на нього обов`язків по відновленню порушених прав ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільнені з органів внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 підлягаю стягненню саме з ГУНП в Одеській області.

Обставини встановлені, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи у відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України та середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню на користь позивача саме з ГУНП в Одеській області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47, 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно із ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум , яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Судом встановлено, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі № 420/11900/20, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено та на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі № 420/11900/20, на картковий рахунок позивача 09.07.2021 року перераховані грошові кошти.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексацію грошового забезпечення.

Таким чином, предметом спору в цій справі є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 04.06.2020 (дати видання наказу) до моменту остаточного розрахунку 09.07.2021 року.

Так, за змістом ст. 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.

Порядок обчислення середньої заробітної плати , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, відповідно до п. 2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок № 100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/11900/20 від 14.05.2021 року встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 167,79 грн.

Як вже було зазначено вище в день винесення наказу 04.06.2020, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошового забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразової грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн.

Виплата вказаних сум позивачу здійснена лише 09.07.2021, що підтверджується копією виписки з рахунку позивача.

Враховуючи дату винесення наказу про звільнення позивача зі служби (04.06.2020) та дату проведення остаточного розрахунку (09.07.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 400 днів.

Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 по 08.07.2021 становить 67116 грн. (167,79 грн. - середньоденний заробіток позивача * 400 днів).

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

На підставі вищезазначеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотної частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 року по 08.07.2021 року у розмірі 67116 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

У відповідності до ст. 139 КАС України судовий збір має бути стягнутий з відповідача на користь позивача.

Щодо заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн. на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надані до суду договір про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2021 року б/н укладений між Адвокатським об`єднанням Усатенко і Усатенко від імені якого діє заступник голови Усатенко В.Ю. та ОСОБА_1 , додаткову угоду від 10.09.2021 року, розрахунок до договору про надання професійної правничої допомоги від 10.09.2021 року на суму 4500 грн., акт приймання-передачі до договору про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №131 на суму 4500 грн.

З розрахунку від 10.09.2021 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2020 року від 20.05.2021 року, акту приймання-передачі до договору про надання професійної правничої допомоги від 10.09.2021 року вбачається найменування наданих послуг: надання правової інформації адвокатом, консультацій і роз`яснень з питань порядку розрахунку при звільненні та виплати середнього заробітку за час затримки - 1 година - 500 грн., опрацювання матеріалів та складання позовної заяви - 2500 грн., опрацювання матеріалів відзиву та складання відповіді на відзив - 1500 грн.

Виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 134, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, буд. 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національна поліція України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108578) про стягнення з відповідача на користь позивача 67116 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 року по 08.07.2021 року у розмірі 67116 грн.. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, буд. 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у збору у розмірі 908 грн.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, буд. 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.І. Свида