Постанова

від 23.02.2022 по справі 420/13997/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/13997/21Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді - доповідача - Стас Л.В.

суддів Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа : Національна поліція України, про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (ділі відповідач, ГУНП в Одеській області), третя особа : Національна поліція України, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 67116 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20 визнано неправомірною бездіяльність УМВС України на Одеській залізниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразової грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн. Стягнуто з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразову грошову допомогу при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн. На виконання постанови суду відповідачем була виплачена заборгованість з грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні. У зв`язку з тим, що в день звільнення позивача, належна сума заборгованості з грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні виплачені не були, позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 року по 08.07.2021 року у розмірі 67116 грн.. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 грн.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

В апеляційній скарзі, ГУНП в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав про помилковість висновків суду першої інстанції що ГУНП в Одеській області є правонаступником УМВС України на Одеській залізниці. З огляду на викладене, на переконання апелянта, ГУНП в Одеській області не є належним відповідачем у справі, а тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки заробітку з органів Національної поліції України, у зв`язку із відсутністю між позивачем та відповідачем трудових відносин. При цьому, апелянт посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 804/8952/15, згідно яких процесуальним правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті є Міністерство внутрішніх справ України.

Позивач, ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу ГУНП в Одеській області, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначав про безпідставність апеляційної скарги, у зв`язку з чим просив у задоволенні скарги відмовити.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в частині обраного судом способу відновлення порушених прав, просив змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року та задовольнити його позов в повному обсязі, шляхом стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на його користь 67116 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також позивачем ставилося питання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу, що пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн.

ГУНП в Одеській області та Національна поліція України, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначали про безпідставність заявленого позову та наголошували на тому, що саме МВС України є процесуальним правонаступником УМВС України на залізничному транспорті, у зв`язку з чим просили в задоволенні вказаної апеляційної скарги відмовити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ГУНП в Одеській області підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 13.08.2001 року проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом УМВС України на Одеській залізниці № 139/ос від 06.11.2015 року позивач звільнений з органів внутрішніх справ за п.64 «з».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 року у справі №815/1112/18 зобов`язано УМВС України на Одеській залізниці задовольнити у повному обсязі вимоги позивача, викладені у заяві від 12.03.2018, адресованій УМВС України на Одеській залізниці а саме: «Звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16.03.2018 року або будь-якої іншої дати, яка минула».

На виконання зазначеного рішення суду наказом УМВС від 04.06.2020 року №1о/с змінено підставу та дату звільнення позивача з органів внутрішніх справ з 16.03.2018 року.

У зв`язку із невиплатою позивачу грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 16.03.2018 року та одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду із позовом.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20 визнано неправомірною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразової грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн., стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразову грошову допомогу при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн.

На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20, на картковий рахунок позивача 09.07.2021 року перераховані грошові кошти (а.с. 35).

Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважає, що він має право на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, внаслідок несвоєчасної виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнені з ОВС.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ГУНП в Одеській області є правонаступником ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, а тому заявлений до ГУНП в Одеській області позов визнав обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом УМВС України на Одеській залізниці звільнений з органів внутрішніх справ з посади старшого інспектора з пожежної безпеки відділу матеріального забезпечення УМВС України на Одеській залізниці.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи - Управління МВС України на залізничному транспорті (код ЄДРПОУ 25577060), 17.11.2017 внесено відомості про припинення даної юридичної особи (номер запису 10651110013003492).

Колегія суддів, в контексті спірних правовідносин, враховує, що згідно ч.ч. 2, 3 ст. 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права; цим Кодексом встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права; порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Порядок утворення, реорганізації або ліквідації юридичних осіб публічного права врегульовано спеціальним законодавством, а саме: Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI (надалі - Закон № 3166-VI) та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» від 20.10.2011 № 1074 (надалі - Порядок № 1074).

Частиною першою статті 1 Закону № 3166-VI передбачено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права (ч.1 ст.4 Закону); міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за погодженням із Прем`єр-Міністром України (ч. 1 ст. 5 Закону).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 3166-VI, територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до пункту 1 Порядку № 1074, цей Порядок визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Пунктом 5 Порядку № 1074 передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Пунктом 6 Порядку № 1074 визначено, що права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань і функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Таким чином, законодавством передбачено правонаступництво територіальних органів міністерства-юридичних осіб публічного права. Виключення становить лише випадок, коли держава відмовляється від виконання функцій та завдань, які виконував орган виконавчої влади, що ліквідовується.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 28.10.2015року, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.

Відповідно до відомостей, які зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, його засновником являється Міністерство внутрішніх справ України; основний вид діяльності - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки; рішення про створення та припинення вказаної юридичної особи публічного права приймались Міністерством внутрішніх справ України.

З огляду на викладені обставини, держава не відмовилась від виконання завдань і функцій по діяльності з охорони громадського порядку та безпеки, які виконувались Управлінням МВС України на залізничному транспорті, вказані завдання і функції згідно постанови Кабінету Міністрів України № 878 від 28.10.2015р. закріплені за Міністерством внутрішніх справ України.

За таких обставин правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті є Міністерством внутрішніх справ України.

Зазначеного висновку колегія суддів доходить з урахуванням правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року по справі № 804/8952/15, яка відповідно до вимог ст.. 289 КАС України має бути врахована судом апеляційної інстанції підчас ухвалення рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ГУНП в Одеській області стосовно того, що ГУНП в Одеській області не є належним відповідачем у справі.

Згідно із ч.3 ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Відповідно до ч.4 ст.48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.

При цьому, відповідно до ч.7 ст.48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що допустити заміну належної сторони або залучити до участі співвідповідача у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, а можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції КАС України не передбачено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача і суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача.

Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що вказане не позбавляє його права повторно звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів у встановлений законом спосіб та до належного відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ГУНП в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів зауважує, що в адміністративному судочинстві, на відміну від цивільного та господарського судочинства, діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі. Ця особливість випливає із специфіки завдань адміністративного судочинства і, зокрема, покладає на адміністративний суд обов`язок самому вживати заходи щодо встановлення реального змісту спірних правовідносин, з`ясування питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, визначення предмету та засобів доказування, встановлення належного способу захисту порушеного права чи встановлення компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не повною мірою з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, та, відповідно, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення у справі.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків суду першої інстанції в частині обраного судом способу захисту порушеного права, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на викладену позицію суду щодо обрання позивачем неналежного відповідача. З тих самих підстав суд вважає заяву позивача про стягнення з ГУНП в Одеській області судових витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року не відповідає, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити..

У відповідності до ст.ст. 315, 317 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення на підставі неправильного застосування норм матеріального права.

Розподіл судових витрат, згідно вимог ст.139 КАС України, не передбачено.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа : Національна поліція України, про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту судового рішення 24.02.2022р.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.