Постанова

від 11.10.2021 по справі 490/5515/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.10.21

22-ц/812/1864/21

Єдиний унікальний номер судової справи 490/5515/21

Номер провадження 22-ц/812/1864/21

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2021 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 14 липня 2021 року , під головуванням судді Саламатіна О.В., в приміщені цього ж суду, за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївська міська рада, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном ,

УСТАНОВИЛА :

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївська міська рада, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном .

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 червня 1998 року ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 є власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

У лютому 2021 року відповідач почала забудову належної їй земельної ділянки без дотримання вимог земельного, пожежного, містобудівного законодавства, будівельних норм, стандартів та правил.

Так, експертним дослідженням встановлено, що вздовж лівої бокової зовнішньої стіни нежитлової будівлі цукрового складу безпосередньо до кам`яних підпірних конструкцій контрфорсів прибудована незавершена будівля, а також існуючі межі земельної ділянки ОСОБА_3 встановлені безпосередньо до виступаючих конструкцій зовнішніх стін будівлі складу, що є порушенням ДБН.2.2-12:2019 Планування і забудова територій п.6.1.41.

Крім того, вздовж задньої сторони належної позивачу будівлі відповідачем встановлено бетонний паркан на фундаменті, який примикає до кам`яних підпірних конструкцій контрфорсів, у зв`язку із чим перекрито запасний вихід вказаної будівлі, що є небезпечним з точки зору пожежної безпеки. До того ж, всі опади стікають під будівлю позивача, що в подальшому може призвести до її руйнування. При цьому, ОСОБА_1 позбавлена можливості догляду за станом зовнішньої сторони задньої стіни своєї будівлі.

Вказані порушення прав позивача є істотними та триваючими, а доводи щодо припинення цих порушень залишені відповідачем поза увагою.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, усунути перешкоди у користуванні їй нежитловим приміщенням (цукрового складу), яке розташоване в АДРЕСА_1 , шляхом покладення обов`язку на ОСОБА_3 за її рахунок:

знести стіну незавершеного нового житлового будинку, будівництво якого здійснюється на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , яка прибудована вздовж лівої бокової зовнішньої стіни безпосередньо до кам`яних підпірних конструкцій контрфорсів нежитлової будівлі (цукрового складу) літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

знести бетонний паркан разом з фундаментом, на якому він розташований, збудований ОСОБА_3 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 вздовж задньої сторони будівлі (цукрового складу) літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, просила зобов`язати ОСОБА_3 припинити здійснювати забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2 з порушенням ДБН.2.2-12:2019 Планування і забудова територій п.6.1.41, та зобов`язати внести зміни до правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку (кадастровий номер 4810137200:16:0002) та дозвільних документів на її забудову відповідно до вищевказаних вимог ДБН, з урахуванням відстані не менш 1 м до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будівлі цукрового складу літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно із позовною заявою, позивачем подано до суду першої інстанції заяву, в якій вона просила забезпечити позов, шляхом заборони ОСОБА_3 виконання будівельних робіт, які здійснюються на земельній ділянці по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4810137200:16:0002), відповідно до повідомлення ОСОБА_3 про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради в Єдиному реєстрі дозвільних документів від 25 травня 2021 року за №МК051210525961 по об`єкту Нове будівництво індивідуального житлового будинку з будівництвом гаража, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 липня 2021 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено в обраний нею спосіб.

Забезпечуючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для вжиття заходів забезпечення позову є наявність достатніх підстав, які дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може негативно вплинути на реалізацію оспорених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати, та відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_3 здійснює цілком законне, з повним дотримання будівельних норм та правил, будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці, яка має цільове призначення для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку. Натомість, позивач не надала докази на підтвердження необхідності забезпечення позову, саме у такий спосіб, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, не навела мотивів щодо співмірності із заявленими позовними вимогами, та чи дійсно виник спір між сторонами.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим у Цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії або забороною іншим особам вичиняти дії щодо предмета спору.

За змістом ч.3 ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено в установленому порядку.

Процесуальним законом визначено обов`язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку заявник має намір пред`явити, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Аналогічні положення зазначені також у роз`ясненнях, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , в яких звернуто увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову просила вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_3 виконання будівельних робіт, які здійснюються на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , відповідно до повідомлення про початок виконання будівельних робіт, посилаючись на те, що таке будівництво проводиться відповідачем без дотримання вимог будівельних норм, через що порушується право позивача на користування власним майном.

Суд першої інстанції, встановивши наявність спору між сторонами, здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову та дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову, оскільки закінчення відповідачем будівництва нерухомого майна може унеможливити захист права позивача у заявлений нею спосіб.

До того ж, враховуючи предмет спору, очевидним є те, що продовження виконання будівельних робіт зможе істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.

Тому, колегія суддів погоджується з тим, що забезпечення позову шляхом заборони відповідачу проводити будівельні роботи є достатнім обмеженням, яке гарантуватиме виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу виконання будівельних робіт нерухомого майна, щодо якого виник спір, є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

При цьому, колегія зауважує, що питання про обґрунтованість чи необґрунтованість заявлених позовних вимог не вирішується судом на даній стадії. Надані учасниками справи докази, а також заперечення відповідача, як проти задоволення позову, так і проти забезпечення позову, свідчать про наявність між сторонами реального спору щодо зазначеного в ухвалі суду про забезпечення позову нерухомого майна.

За такого, аргументи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову ґрунтується на помилковому тлумаченні норм процесуального права та невірній оцінці обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідає нормам закону.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову дійшов правильного висновку про її задоволення, а тому в силу положень ст.375 ЦПК України відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від14 липня 2021 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївська міська рада, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 13 жовтня 2021 року